Тлумачення Конституції України

Термін «тлумачення» (інтерпретація) - - багатозначний. Поняття «інтерпретація» (від лат. interpretatio — роз'яснення) розкривається через аналіз сутності відповідного явища. В гу­манітарних науках тлумачення цього терміна розуміється як спосіб пізнання різних об'єктів людської культури або розу­міння писемних джерел. Саме в такому розумінні вживається цей термін, коли йдеться про тлумачення права. Але сам тер­мін «тлумачення права» можна розуміти і як процес мислен­ня, спрямований на з'ясування змісту норм права, і як ре­зультат цього процесу мислення, котрий виражається в сукуп­ності суджень, в яких відображається зміст норм, що є об'єктом тлумачення. Тлумачення правових норм може бути офіційним і неофіційним, розширеним і обмеженим, автентич­ним, доктринальним, комплексним, нормативним, казуаль­ним, судовим, адміністративним тощо.

Офіційне тлумачення здійснюється уповноваженим держав­ним органом, формулюється в спеціальному акті і формаль­но є обов'язковим для відповідного кола виконавців роз'ясне­ної норми. Поняття «офіційне тлумачення Конституції і зако­нів» знайшло відображення в конституційному законодавстві України, інших країн СНД. Проблема офіційного тлумачення стає однією з найбільш актуальних і складних конституцій­но-правових проблем сьогодення на пострадянському просто­рі, оскільки йдеться про ефективність реалізації Конституції і законів, які визначають напрями розвитку правової системи держави.

У процесі тлумачення зміст правових норм розкривається через знання мови, якою вони сформульовані, знання про си­стемні зв'язки цих норм, їх походження і функціонування. Їм відповідають способи тлумачення: граматичний, систем­ний, телеологічний (цільовий), логічний, історико-політич-ний. Тлумачення, як і будь-який процес мислення, відбува­ється за законами і правилами логіки, тобто кожне положен­ня, що інтерпретується, має бути обґрунтованим, доведеним.

Тлумачення Конституції та інших законів України — особ­ливий вид правової діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади, суб'єктів права, спрямо­ваних на з'ясування і роз'яснення правових норм з метою охорони і забезпечення стабільності конституційного ладу, гарантування прав людини і громадянина, всіх форм реаліза­ції права, вирішення правових колізій.

Офіційне тлумачення Конституції та законів України згід­но зі ст. 150 Основного Закону дає тільки Конституційний Суд України. Конституційне тлумачення має офіційний харак­тер, виходить від компетентного державного органу. Офіцій­не тлумачення Конституції України органом конституційної юрисдикції - - це діяльність Конституційного Суду в межах законодавчо встановлених процедур з допомогою апробова­них наукою і практикою прийомів і способів по подоланню неоднозначного розуміння конституційних норм. Необхід­ність тлумачення норм Конституції України пов'язана із зав­данням їх реалізації.

Одним із важливих способів тлумачення Конституції Укра­їни є граматичний. У літературі його ще називають філоло­гічним, мовним. Він базується на знанні мови, якою сформу­льовані юридичні норми, на використанні правил синтаксису, морфології. Інтерпретатор (у нашому випадку Конституцій­ний Суд України) при граматичному тлумаченні аналізує од­ночасно як лексичну і синтаксичну, так і змістовну структуру тексту конституційної норми, норми поточного закону. Пара­лельно вивчаються юридично-технічні засоби вираження волі законодавця в нормі, що тлумачиться. Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості — необхід­ні умови ефективності діяльності щодо офіційного тлумачен­ня Конституції та інших законів України. Це є одним із чин­ників стосовно високих вимог до претендентів на пост судді Конституційного Суду.

Юридичною наукою напрацьовано ряд правил граматично­го тлумачення, які органи конституційної юрисдикції повин­ні застосовувати. По-перше, словам і виразам необхідно нада­вати того значення, яке вони мають у сучасній літературній мові. Надання словам іншого значення, відмінного від загаль­новживаного, має бути обґрунтованим, доведеним за допомо­гою інших способів тлумачення або випливати з легальних дефініцій. По-друге, якщо законодавець за допомогою легальної дефініції (визначення, даного в законі) або в інший спосіб визначив термін, то саме в цьому, а не в іншому значенні його слід застосовувати. По-третє, значення терміна, встановлено­го законодавством для певної галузі права, недопустимо по­ширювати на інші галузі без достатніх підстав. Щоправда, ця вимога не повною мірою стосується конституційної терміно­логії, оскільки конституційне право містить багато загальних понять, дефініцій, норм-принципів тощо. По-четверте, якщо в законі не дається визначення терміна, то його слід розуміти так, як він застосовується в юридичній науці і практиці. По-п'яте, недопустимо ідентичним формулюванням одного й того ж закону надавати різного значення, якщо це не випливає із закону. По-шосте, забороняється без достатніх підстав нада­вати різним термінам одного значення. По-сьоме, недопусти­мим є таке тлумачення, при якому окремі слова закону тлу­мачилися б як зайві. Безумовно, слід ураховувати специфіку мови. Наприклад, в українській мові є такі специфічні тер­міни, як «рада», «громада», «голова», котрі можуть стати предметом як офіційного, так і неофіційного тлумачення.

При тлумаченні Конституції та інших законів України Конституційний Суд обов'язково застосовує системний метод тлумачення, що випливає з такої якості правових норм, як системність. Іноді цей метод називають систематичним. Він допомагає встановити зміст правових норм на основі викорис­тання знань про їх логічні зв'язки з іншими нормами. При системному тлумаченні обов'язково визначається місце нор­ми в системі права, галузі права, інституті права. Далі вста­новлюються норми, що логічно пов'язані з нормою, яка є об'єктом тлумачення. Знання про їх зміст використовуються для уточнення змісту норми, що тлумачиться. З'ясувати сут­ність конституційної норми можна при їх системному аналізі з іншими нормами, які є близькими за змістом або ж дета­лізуються в конституційному тексті. Так, норми основ конс­титуційного ладу України деталізуються і системно взаємопо­в'язані з іншими розділами Конституції України. Наприклад, щоб з'ясувати зміст ст. б Конституції про поділ державної влади, необхідно проаналізувати інші розділи Ос­новного Закону, в яких встановлюється компетенція вищих органів державної влади України.

Системне тлумачення дає можливість виявити суперечнос­ті і колізії в законодавстві, норми, котрі хоча формально й не скасовані, але фактично не діють, встановити зв'язок загаль­них і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сфе­ру їх дії, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого конституційного терміна. При систематичному тлума­ченні необхідно враховувати найбільш типові функціональні зв'язки правових норм, до яких належать: а) зв'язок норми, що тлумачиться, з нормою, яка у той чи інший спосіб розкри­ває зміст терміна, який використовується в нормі, що тлума­читься; б) зв'язок загальних і спеціальних норм; в) зв'язок відсилочних статей; г) зв'язок близьких за змістом одновидо-вих норм, які знаходяться у співвідношенні загальної і спе­ціальної норм.

Далеко не всі ці характеристики можуть бути поширені на конституційний текст. Наприклад, загальним правилом є те, що спеціальна норма скасовує загальну; тобто при конкурен­ції загальної і спеціальної правових норм застосовується остання, причому в суворо визначених межах. Цей принцип взаємодії спеціальної і загальної правових норм не діє щодо конституційних норм, оскільки згідно зі ст. 8 Конституції України її норми мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії. Відповідно жоден нормативно-правовий акт, жод­на норма права прямо або опосередковано не можуть обмежу­вати дію конституційних норм. За наявності колізій консти­туційних норм і норм окремих галузей права діють перші. Це основа забезпечення конституційної законності, стабільності правової системи України.

Системний метод тлумачення Конституційним Судом Кон­ституції і законів України спрямований на виявлення в про­цесі інтерпретаційної діяльності системоутворюючих зв'язків конституційних норм і права в цілому, тобто їх субординації, координації, походження тощо. Конституційні норми і конс­титуційні інститути становлять єдине ціле і в рамках цієї єд­ності виконують свої завдання. Тому, даючи тлумачення Конституції України, Конституційний Суд інтерпретує відповідну конституційну норму в системному зв'язку з іншими консти­туційними приписами. При цьому одержані в процесі конкре­тизації окремої конституційної норми результати не повинні суперечити змісту інших конституційних норм або Конститу­ції України в цілому, її фундаментальним основам і насампе­ред принципам конституційного ладу. Конституція України -єдиний документ, і всі її положення мають тлумачитися сис­темно, у взаємозв'язку. Тому перед Конституційним Судом при інтерпретації Конституції завжди стоїть і завдання тлума­чити кожну конституційну норму в її системному зв'язку з ін­шими нормами, оскільки всі вони тісно взаємопов'язані і тіль­ки в системній єдності забезпечують реалізацію Конституції як нормативно-правового акта, що відіграє особливу роль у на­ціональній правовій системі України. Конституційний Суд, за­стосовуючи в процесі тлумачення системний метод інтерпрета­ції конституційних норм, виходить як з ієрархії норм Консти­туції, так і з їх системного взаємозв'язку і взаємодії.

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення конституцій­них норм має істотне значення для інтерпретації Конституції, оскільки остання містить багато цільових програм. Тлума­чення Конституції неможливе без урахування цільової про­грами, закладеної в ній. Моністична ідеологічна основа радянської юридичної науки не сприймала телеологічної (цільової) спрямованості права, правових явищ, відкидала і відповідний юридичний метод дослідження. Законодавець, приймаючи нормативні акти, ставить перед собою відповідні цілі, які з'ясовуються в процесі тлумачення, але не підляга­ють сумніву щодо їх доцільності. Ця обставина істотно уточ­нює зміст поняття «телеологічне тлумачення».

При тлумаченні Конституційним Судом норм Конституції і законів України орган конституційної юрисдикції, безумовно, звертається до телеологічного способу тлумачення, оскільки намагається в такий спосіб з'ясувати, яку мету ставила перед собою Верховна Рада, приймаючи відповідний закон. Цей спосіб тлумачення спрямований на з'ясування мети прийнят­тя закону. Причому при розробці законопроекту тут ставлять­ся не лише тактичні, а й стратегічні завдання унормування відповідного блоку суспільних відносин, не тільки тимчасові, а й перспективні цілі і завдання. Все це необхідно враховувати для того, щоб у процесі офіційного тлумачення не спотво­рити волю законодавця. Не слід забувати, що саме парламент втілює волю народу в чіткі законодавчі приписи і тільки Вер­ховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади і жоден інший орган у державі не має таких можливостей. За­вдання Конституційного Суду -- виявити позицію парламен­ту, мету прийняття відповідного закону і дати обґрунтоване тлумачення його норм, коли в цьому виникає потреба.

Аналіз рішень Конституційного Суду України дає змогу виявити правові позиції органу конституційної юрисдикції щодо найбільш гострих проблем, у тому числі при обранні пріоритетів у разі вирішення відповідних питань. Конститу­ція закріплює багато цінностей, і якщо вони конкурують між собою, то природно виникає проблема вибору, акцентування на конкретних цінностях. При тлумаченні Конституції може виникнути конкуренція цінностей, наприклад, з одного боку, між забезпеченням стабільності конституційного ладу, тери­торіальної цілісності держави, а з другого - - забезпеченням прав людини і громадянина, між правами корінного народу і правами національних меншин у мовній сфері тощо. Тлума­чачи конституційні норми, Конституційний Суд не може своєю правовою позицією «підправляти» правову позицію пар­ламенту. В умовах, коли суспільство перебуває на перехідно­му етапі свого розвитку, Конституційному Суду України, як і органам конституційної юрисдикції інших країн СНД, дедалі частіше доводиться стикатися з проблемою обрання пріорите­тів і цінностей при перевірці актів на конституційність, офіційному тлумаченні Конституції і законів. Треба врахову­вати й те, що на його позицію нерідко істотно впливає поточ­на політична ситуація.

Логічний спосіб тлумачення конституційної норми — це процес, в якому інтерпретатор за допомогою логічних прийо­мів оперує з матеріалом самої норми, не звертаючись до ін­ших способів тлумачення. У результаті таких операцій за­гальний, абстрактний зміст конституційної норми набуває конкретного характеру, тобто наближається до реальних життєвих ситуацій. Тлумачення правових норм має два рівні: а) науково-теоретичний, коли інтерпретується не тільки кон­кретний зміст волі законодавця, а й її загальний зміст. При цьому юридичні поняття розглядаються у світлі загальної ха­рактеристики права як суспільного явища, його сутності, різ­них закономірностей розвитку. Відповідно інтерпретація за­кону на цьому рівні є ширшою і різноманітнішою, ніж право-застосовне тлумачення; б) практико-прикладне тлумачення чинного права, яке являє собою встановлення змісту закону щодо різних суб'єктів і життєвих ситуацій.

При логічному способі тлумачення правових норм застосо­вуються такі прийоми, як: а) логічне перетворення; б) логіч­ний аналіз понять; в) висновок за ступенем (a fortiozi); г) ви­сновки за аналогією; ґ) висновки від протилежного (arqu-metrum a contrario); д) доведення до абсурду (redictio ad absurdum) тощо. Логічний аналіз понять є однією з найбільш поширених і складних операцій у тлумаченні.

Історико-політичний (іноді його називають історичним) метод у теорії права покликаний виявляти конкретно-історич­ні умови прийняття нормативно-правового акта або умови йо­го застосування. Інтерпретатор Основного Закону (стосовно офіційного тлумачення Конституції — це судді Конституцій­ного Суду) спирається при тлумаченні на знання конкретно-історичних умов і обставин прийняття Конституції, запропо­нованих у ході конституційного процесу варіантів норматив­ного закріплення тих чи інших блоків суспільних відносин. Процес пізнання виходить за межі чинної Конституції і по­требує використання інших, нерідко ненормативних джерел. У цьому проявляється одна з особливостей даного методу тлу­мачення конституційних норм. Знання історії прийняття Конституції дає можливість доповнити і розширити відомості про зміст і спрямованість волі законодавця при її прийнятті, встановити, чому ті чи інші конституційні норми прийняті в тій чи іншій редакції. Істотне значення має аналіз різних про­ектів Конституції України.

Цей спосіб тлумачення дає можливість виявити мету, за­вдання прийняття Конституції, обстановку, в якій відбувався цей процес. Визнаючи важливу роль історичного методу тлу­мачення Конституції і законів України, слід ураховувати й те, що цей спосіб інтерпретації є не головним, а факультатив­ним і може використовуватися не завжди.

Практика діяльності Конституційного Суду України свід­чить про те, що в процесі офіційного тлумачення Конституції і законів він застосовує різні способи тлумачення конститу­ційних норм і норм поточного законодавства різних галузей національної правової системи. Найчастіше використовують­ся граматичний, системний (систематичний) і логічний мето­ди тлумачення. Важливо, щоб у процесі інтерпретаційної дія­льності комплексно застосовувалися всі зазначені способи. Безумовно, під впливом різноманітних чинників позитивного характеру методологічний арсенал способів офіційного тлу­мачення норм Конституції і законів України буде розширюва­тися, поглиблюватися відповідно до процесу нагромадження досвіду їх тлумачення. Водночас є потреба в узагальненні вже існуючого досвіду способів цієї діяльності в Україні, що має істотне значення для реалізації конституційного законодавст­ва, підвищення якості інтерпретаційної діяльності органу конституційної юрисдикції.

Тлумачать норми Конституції України не тільки Конститу­ційний Суд України, а й інші державні органи, організації, вчені, різні суб'єкти права. Але офіційне тлумачення, резуль­тати якого мають загальнообов'язкове значення, дає тільки орган конституційної юрисдикції. Правотлумачувальна дія­льність цього органу розширюється, збагачується і має сут­тєве значення для забезпечення стабільності конституційного ладу України, прав і свобод людини і громадянина.