Методологія науки конституційного права

Кожна суспільна наука має свій методологічний інстру­ментарій, за допомогою якого вона вивчає відповідні відноси­ни і дає пропозиції практиці. Метод науки - це сукупність правил, прийомів, принципів наукового пізнання, які забез­печують набуття об'єктивних достовірних знань. Методологія науки - - вчення про методи пізнання конституційно-пра­вових реалій, теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання цих реалій, що ними послуговується наука консти­туційного права України. Під впливом об'єктивних та суб'єк­тивних чинників відбуваються суттєві зміни у методологічній базі науки. Методологія науки допомагає вирішенню питань розвитку конституційного процесу, його спрямованості, шля­хів державотворення. У свою чергу, це дає можливість наукового обґрунтування організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, оптимального конституційного регулювання основних прав і свобод грома­дян тощо.

На сучасному етапі науці конституційного права України доводиться вирішувати й складні методологічні питання, зу­мовлені загальним станом і проблемами методології права. Загальний стан розроблення методологічних проблем україн­ського правознавства відстає від сучасних потреб, хибує від­чутними недоліками. Набули поширення методологічна неви­значеність, еклектизм, некритичне запозичення певних мето­дів та методологічних засобів інших наук поза межами їх можливого використання у дослідженнях соціально-право­вих проблем. Трапляються непоодинокі прояви абстрактно­го соціально-беззмістовного визначення державно-правових явищ, нерозбірливого застосування концепцій та норм, що належать до різних, почасти протилежних зарубіжних право­вих систем.

Методологічні питання науки конституційного права сьо­годні безпосередньо пов'язані з вирішенням проблем всієї юридичної науки, ефективним застосуванням сучасного мето­дологічного інструментарію для аналізу державно-правових процесів, підвищення ролі науки в розбудові української дер­жавності. В умовах перехідного етапу розвитку суспільства ця проблема має суттєве значення, оскільки йдеться про необ­хідність пошуку шляхів підвищення впливу результатів кон­ституційно-правових досліджень на формування в Україні де­мократичної, соціальної, правової держави, забезпечення ос­новних прав і свобод людини і громадянина, становлення теорії і практики конституціоналізму, політичної, економіч­ної, ідеологічної багатоманітності, забезпечення суверенітету українського народу.

Як окремі методи, так і методологія в цілому значною мірою визначаються предметом самої науки конституційного права, оскільки це об'єктивний чинник. Але при цьому важ­ливу роль відіграють суб'єктивні фактори. Вони складаються з можливості та здатності дослідника використовувати як традиційні, так і нові методи аналізу державно-правових явищ. Закріплена в ст. 15 Конституції України політична та ідеологічна багатоманітність, різні філософські та світоглядні позиції і підходи до аналізу конституційного процесу в Украї­ні не виключають, а, навпаки, припускають з метою одержан­ня вірогідної наукової інформації та обґрунтованих висновків використання низки загальних та конкретних методів ана­лізу конституційно-правових проблем.

Для науки конституційного права України у методологіч­ному аспекті настав непростий період, як і для суспільної на­уки в цілому. Методологія марксизму-ленінізму не задоволь­няє науку. Метод діалектичного матеріалізму, який розгляда­вся переважно як основоположний, сьогодні не діє, оскільки свого часу він був спрямований на акцентацію протилежнос­тей у політичному процесі, на вузькокласову орієнтацію пра­вової системи, на відхилення від загальнолюдських конститу­ційних цінностей і набутків, зокрема таких, як правова дер­жава, поділ влади, політичний плюралізм, парламентаризм тощо. Метод діалектичного матеріалізму значною мірою себе вичерпав саме у вузькокласовому розумінні. Але й сьогодні він дається взнаки у конфронтації владних структур, різних політичних течій, коли жодна зі сторін не бажає нічим посту­питись. На основі цього методу понад 70 років у нашій країні велись дослідження, виховано не одне покоління науковців. У його межах особливо акцентувалось на боротьбі протилеж­ностей, обґрунтовувалась перевага вузькокласових інтересів, завдань, політичних акцій, протиставлялися класові і загаль­нолюдські цінності, підкреслювалась необхідність диктатури пролетаріату. У результаті цей метод був дискредитований, як і марксизм у цілому, який сьогодні розглядається як одна з ідеологічних політичних течій.

Однак сьогодні немає підстав відкидати метод діалектики як метод наукового аналізу конституційно-правових реалій, оскільки конституційний процес перебуває не в статиці, а в динаміці, розвивається під впливом об'єктивних і суб'єктив­них чинників. Але застосування діалектичного методу як пріоритетного методу аналізу державно-правових реалій не означає, що не можуть застосовуватися інші загальні методи. Є необхідність використовувати можливості, які дають інст­рументарій інших філософсько-правових систем, у тому числі позитивізм, екзистенціалізм, персоналізм, біхевіоризм тощо. У межах конституційної теорії в перспективі можливе форму­вання в Україні наукових шкіл різних напрямів: школи парламентської поведінки, школи судової поведінки (біхевіори-стський напрям), нормативістські школи (нормативістський напрям), школи конституційних цінностей (філософський на­прям), соціологічної школи, психологічної школи, які набу­ли значного розвитку в країнах західної демократії.

Методологічні підходи при аналізі конституційно-право­вих процесів можуть бути різні. Але ж важливо, щоб у їх ос­нові були світові конституційні цінності, права людини і гро­мадянина, оскільки найголовнішими методологічними орієн­тирами для сучасного конституційного права України має бути утвердження гуманізму, пріоритету прав особи, грома­дянського суспільства перед державою, забезпечення вільно­го користування природними правами і свободами людини, їх захист від ущемлення та посягань з боку держави, будь-яких юридичних та фізичних осіб, демократизація конституційно­го процесу, правової системи України в цілому, а також правозастосовчої практики, зміцнення народного суверенітету, становлення суверенітету Української держави, успадкуван­ня та використання вітчизняного та зарубіжного конститу­ційно-правового досвіду.

Одним із головних завдань методології права є подолання економіко-матеріалістичного монізму в підході до аналізу права. Йдеться, звісно, не про заперечення детермінізму, зо­крема економічного, і перехід на позиції релятивізму, а про відмову від абсолютизації економічного детермінізму, від протиставлення матеріального та ідеального, про визнання помилковою дихотомії «базис» (первинне, визначальне) і «над­будова» (вторинне, похідне). Суттєве значення мають мето­дологічні принципи права, які проймають всю правову мате­рію і є орієнтиром для правовиховної роботи, забезпечення правомірної поведінки суб'єктів права, прогресивного спряму­вання законотворчості, правозастосування і подолання прога­лин у праві. Ці загальнометодологічні підходи мають істотне значення для вирішення методологічних питань науки консти­туційного права України на сучасному етапі її розвитку.

Крім загальних методів аналізу конституційних процесів, ця наука використовує також спеціальні методи, до яких належать: системний, порівняльно-правовий, історичний, ме­тод конкретно-соціологічних досліджень, статистичний та ін. Системний метод дає змогу розглядати сам предмет кон­ституційного права як цілісну взаємопов'язану систему. Та­кий же підхід використовується і при аналізі кожного право­вого інституту, виявленні його ролі не тільки в системі конс­титуційного права, а в цілому в правовій системі держави. На основі системного бачення є можливість визначити місце і роль конституційного права в правовій системі України, ви­світлити основоположну роль конституційних засад для нор­мативного регулювання суспільних відносин. Так, положен­ня основ конституційного ладу мають велике системотворче значення не тільки для конституційного, а й усього законо­давства України.

На сучасному етапі в науці конституційного права України суттєво розширюються можливості історичного методу до­слідження, який дає змогу виявити тенденції конституцій­но-правового регулювання суспільних відносин, використову­вати позитивний досвід минулого для сучасного державо­творення. Наука в історичному аспекті вивчає розвиток конституційних норм і інститутів, виявляє їх зв'язок із сус­пільними процесами, роль відповідних норм і інститутів у розбудові правової держави в Україні, формування громадян­ського суспільства, сучасної правової системи. Тому на ниніш­ньому етапі ширше вивчається історія розвитку Конституції України, поточне конституційне законодавство, практика йо­го застосування. Аналізується розвиток конституційного про­цесу в Україні, який розпочався з утворення першої Консти­туційної комісії, з прийняття 19 червня 1991 р. Верховною Радою України Концепції нової Конституції України. Різни­ми політичними угрупованнями були представлені свої ва­ріанти нової Конституції України, були й альтернативні прое­кти. Окремі положення цих проектів знайшли відображення в Конституції України 1996 p., а деякі досить конструктивні ідеї, положення, концепції, моделі не були втілені в Основно­му Законі. Вони є предметом вивчення та аналізу. Все позити­вне, що було набуте в процесі державотворчого розвитку, має враховуватися.

В історично-правовому і політологічному аспектах дається оцінка ролі Конституційного договору між парламентом і Президентом України для прийняття нової Конституції, за­безпечення суспільної злагоди на відповідному етапі розвитку держави та суспільства.

З прийняттям нового Основного Закону України конститу­ційний процес не призупинився, а триває на якісно новій ба­зі. На нього впливають різні гілки влади, політичні угрупо­вання, міжнародні чинники, стратегічні пріоритети України. На сучасному етапі суттєво зростають можливості науки кон­ституційного права України в аналізі державно-правових процесів. Важливою її проблемою є осмислення історії конс­титуційного права дожовтневого (1917 р.) періоду розвитку України, внеску в процес державотворення таких видатних політичних діячів і вчених, як П. Орлик, Б. Хмельницький, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Драгоманов, С. Дніст­рянський, В. Липинський, М. Міхновський та ін.

Метод конкретно-соціологічних досліджень дає змогу нау­ці виявляти суспільну думку щодо розвитку конституційного процесу в Україні, оцінки функціонування відповідних дер­жавних інституцій, самоврядних структур, враховувати ре­зультат досліджень для прийняття державними органами оп­тимальних рішень. Можливості цього методу в державно-пра­вових дослідженнях на сучасному етапі використовуються недостатньо. А він дає підстави для підвищення якості зако­нотворчої діяльності, виявлення сприйняття тих чи інших конституційно-правових новацій населенням, відповідними його верствами, різними політичними угрупованнями. Це ос­нова для коригування конституційного законодавства, стра­тегії конституційного реформування суспільних відносин, вне­сення обґрунтованих змін і доповнень до чинних законів, інших нормативно-правових актів, виваженості дій законо­давчої і виконавчої гілок влади, чіткої визначеності їх пози­цій при виникненні державно-правових конфліктів.

На сучасному етапі суттєво підвищується значення порів­няльно-правового методу вивчення конституційних проблем. Він виявляється в порівняльному аналізі конституційних норм та інститутів. Цей метод є важливим інструментом ви­користання позитивного досвіду, накопиченого в конститу­ційно-правовій сфері, виявлення найбільш ефективних моде­лей нормативного регулювання. На етапі розбудови в Україні правової держави, розроблення нової Конституції в порівняльно-правовому аспекті оцінювалось конституційне регулю­вання відповідних суспільних зв'язків в інших країнах світу. Використання зарубіжного досвіду дає змогу втілювати в кон­ституційну практику України перевірену досвідом століть си­стему парламентаризму і насамперед побудови парламенту на професійних засадах, поділу влади, політичного, економічно­го та ідеологічного плюралізму, оптимального регулювання конституційно-правового статусу громадян. Зарубіжні фахів­ці в галузі конституційного права часто залучались до експерт­ного опрацювання конституційних актів України.

Упродовж останніх років цей метод аналізу державно-пра­вових процесів в Україні набув свого розвитку. Однак часто при цьому виявляється дилетантизм, недооцінка вітчизняно­го досвіду і переоцінка чужого, умов формування відповідних конституційне-правових моделей та інститутів, владних струк­тур. Тому, намагаючись використовувати зарубіжний конс­титуційний досвід, слід враховувати, що деякі ідеї і моделі настільки зумовлені національними, релігійними та історич­ними особливостями, що їх не можна механічно переносити в іншу правову систему. Те, що добре в одній правовій системі, може не давати віддачі в іншій, і навіть шкодити. Ті чи інші юридичні конструкції, в тому числі конституційного рівня, можуть досить плідно «працювати» на одному етапі розвитку держави і суспільства, але не дадуть віддачі, а то й гальмува­тимуть процес державотворення в інших історичних умовах. Це необхідно враховувати в законотворчому і в цілому нормо-творчому процесі, в стратегії державотворення.

Тому актуальним завданням науки конституційного права України в методологічному аспекті є проблема пошуку опти­мального співвідношення врахування власного і зарубіжного конституційно-правового досвіду. Незважаючи на розширен­ня застосування порівняльно-правового методу дослідження, його можливості далеко не вичерпані.

Статистичний метод допомагає виявляти ефективність конституційно-правових норм і інститутів, відповідних дер­жавних акцій, оцінювати їх вплив на суспільні відносини. Наука аналізує статистичні дані і на їх основі робить відпо­відні висновки. Якнайширше цей метод застосовується при аналізі даних щодо виборчого процесу, проведення референ­думів, підзвітності депутатів. Науковий інтерес мають дані про кількість виборчих комісій різного рівня, їх склад, участь виборців у виборах, рівні їх активності, про кількість звітів депутатів перед виборцями, трудовими колективами, кіль­кість відкликань депутатів, про відсутність народних депутатів України на сесіях, відрядження їх за кордон тощо. Аналізую­чи відповідні дані, наука дає рекомендації щодо поліпшення справ, подолання негативних явищ у роботі державних і са­моврядних структур, депутатського корпусу, окремих органів державного управління.

Різноманітність методів науки конституційного права Украї­ни дає їй змогу комплексно аналізувати відповідні відносини, виявляти шляхи підвищення ефективності функціонування конституційних норм та інститутів, пропонувати оптимальні моделі організації і діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, центром і регіонами тощо. В умовах активізації наукових досліджень в Україні з консти­туційного права є всі можливості для розширення методоло­гічного арсеналу науки, підвищення її ролі в державотворчо­му і правозастосовчому процесах.

Date: 2015-09-23; view: 421; Нарушение авторских прав