Предмет і завдання науки конституційного права

Становлення України як суверенної правової держави по­требує вивчення широкого кола державно-правових проблем з урахуванням вітчизняного державотворення і зарубіжного досвіду регулювання конституційно-правових відносин. Наука конституційного права - складова частина юридичної науки України, яка, в свою чергу, входить до системи суспільних на­ук. У системі юридичних наук є загальнотеоретичні, історич­ні, галузеві, порівняльно-правові і прикладні науки. Наука конституційного права України належить до системи галузе­вих наук, і її головна особливість полягає в тому, що вона роз­криває закономірності й тенденції конституційного регулю­вання суспільних відносин у державі, становлення конститу­ціоналізму, конституційної законності, формулює основний понятійний апарат, наукові категорії, що їх застосовує, ана­лізує чинне конституційно-правове законодавство, роль, функ­ції та призначення конституційно-правових інститутів. До її предмета відносять не тільки норми й інститути цієї галузі права, а й аналіз державно-правових відносин, їх специфіки, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Аналіз ефек­тивності дії конституційно-правових норм та інститутів, про­позицій щодо підвищення їх результативності - - найважли­віше завдання цієї науки.Наука конституційного права має своїм предметом вивчен­ня галузі конституційного права. Вона розкриває притаманні цій галузі закономірності, тенденції розвитку державно-пра­вових процесів.

До предмета науки конституційного права України нале­жать розробка комплексних теоретичних проблем становлен­ня народовладдя в Україні і його конституційного регулюван­ня, сутність народного, державного і національного сувере­нітету та форми і механізми реалізації його на практиці, розвиток конституційного процесу, його проблеми і трудно­щі, аналіз основ правового статусу особи, конституційних принципів взаємовідносин держави і громадянина, особливо­стей правового становища іноземців, біженців, осіб без грома­дянства, національних меншин, конституційних основ органі­зації громадянського суспільства. Важливим аспектом науки є аналіз відповідності конституційно-правового закріплення основних прав, свобод і обов'язків громадян України міжна­родно-правовим стандартам прав людини.

В умовах становлення в Україні конституціоналізму на ос­нові загальнолюдських цінностей особливим предметом науки є аналіз сутності, принципів, функцій Конституції, механіз­му її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства у демократизації суспільних відносин в Україні, у формуван­ні правової держави і громадянського суспільства. До її пред­мета також належить аналіз конституційно-правового регу­лювання правового статусу політичних партій, громадських об'єднань, масових громадських рухів, юридичного статусу релігійних організацій, засобів масової інформації, інших елементів громадянського суспільства.

Становлення правової держави пов'язане з формуванням в Україні дієздатних владних структур на основі принципу по­ділу влади між законодавчою, виконавчою та судовою, що та­кож є предметом науки конституційного права. До предмета науки конституційного права також належать питання роз­межування владних повноважень між центром і регіонами, адміністративно-територіального устрою, державних симво­лів, конституційно-правової відповідальності, розв'язання державно-правових конфліктів.

На сучасному етапі розвитку науки конституційного права їй притаманна низка взаємопов'язаних тенденцій: а) збіль­шення кола питань, які вона аналізує; б) розширення методо­логічного інструментарію наукових досліджень; в) орієнтація на усебічне врахування позитивного досвіду наукових до­сліджень конституційної теорії і практики інших країн світу; г) більша орієнтація на забезпечення практичних проблем державотворення; ґ) використання у своїх рекомендаціях ре­зультатів політологічних і соціологічних досліджень; д) роз­ширення експертних можливостей науки конституційного права в законотворчому і в цілому в нормотворчому процесі.

Однією з основоположних тенденцій розвитку науки кон­ституційного права України на сучасному етапі є розширення її предмета, що зумовлено демократизацією суспільних відно­син, у тому числі в науковій сфері, розширенням предмета конституційного регулювання. Зокрема, до її предмета і ра­ніше належав аналіз політико-правових поглядів учених з проблем конституціоналізму. Але на сучасному етапі це стає особливо актуальним. Це важливий фактор розширення пред­мета науки. Позитивною тенденцією розвитку науки консти­туційного права України є збагачення її методологічного арсеналу досліджень. Дедалі активніше починає застосовува­тись порівняльно-правовий метод, враховується практика державотворчих процесів інших країн світу.

Наука конституційного права України має свої завдання, головними з яких є проникнення в сутність та призначення відповідної галузі права, розкриття основоположних політи­ко-правових принципів галузі, тенденцій розвитку конститу­ційного права України в цілому і його конституційних інсти­тутів. Особлива увага приділяється основам конституційного ладу, в якому втілюються головні напрями побудови в Украї­ні правової, демократичної держави, взаємовідносин особи і держави, становлення суверенітету народу України та форми його реалізації. Критично осмислюючи здобутки державотво­рення в нашій країні, а також зарубіжний конституційний досвід, наука допомагає втілювати відповідні теоретичні по­ложення і концепції в державно-правову практику. З ураху­ванням сучасного державотворення в Україні великого зна­чення набуває осмислення таких проблем, як верховенство

права, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, поділ влади, взаємодія владних структур, пріоритет загально­людських цінностей, роль конституційного законодавства в становленні в Україні демократії, правової держави, дієздат­ного громадянського суспільства, уникнення державно-пра­вових конфліктів, яким наука конституційного права при­діляє значну увагу.

Hayкa конституційного права України — цілісна система знань. Це означає, що в її складі є відносно відокремлені ком­плекси теоретичних положень, теорій, концепцій, які базую­ться на основі пізнання сутності суспільних відносин, тенден­цій їх розвитку в конституційно-правовому полі. Вони тісно між собою зв'язані, оскільки одні теоретичні висновки і поло­ження є основою для інших. Тому система науки конститу­ційного права України являє собою підпорядковану сукуп­ність відносно самостійних комплексів теоретичних поло­жень, їх логічний взаємозв'язок.

Система науки визначається насамперед системою консти­туційного права України як галузі права. Вона відображає за­кономірності самої галузі, бо має обслуговуючий характер, і тому кожному елементу системи права відповідає самостій­ний розділ конституційно-правової теорії.

Однак це не означає, що система конституційного права України як галузі права повинна ототожнюватися із системою науки, оскільки перед нею стоять більш складні завдання, аніж роз'яснення призначення відповідних норм та інститу­тів права. Її завдання включає аналіз загальних закономірно­стей розвитку конституційного права як галузі права, вивчен­ня предмета цієї галузі, методів конституційно-правового регулювання суспільних відносин, суб'єктів та об'єктів, ін­ститутів, місця галузі в системі права України. Наука визна­чає свій предмет, систему, методи дослідження, джерела науки.

Сукупність теоретичних висновків і положень із зазначе­них проблем становить перший розділ системи науки, який має назву «Конституційне право України як галузь права і наука». Цей розділ посідає перше місце в системі, оскільки без аналізу проблем, які розглядаються в ньому, неможливо зрозуміти роль конституційного права як галузі, його призна­чення, функції, завдання, роль відповідних конституційно-

правових інститутів у регулюванні суспільних відносин і ста­новленні правової держави.

Другим розділом системи науки конституційного права України є вчення про Конституцію. Йдеться про характерис­тику цього нормативного акта як Основного Закону держави, його юридичні властивості, завдання, функції, тенденції кон­ституційного процесу, аналіз нової Конституції України, ме­ханізму її реалізації, її окремих інститутів, норм, положень про охорону Основного Закону.

Наступною складовою частиною предмета науки конститу­ційного права є комплекс теоретичних положень, присвяче­них основам конституційного ладу України. Вони охоплюють висновки і концепції, пов'язані з проблемами суверенітету, народовладдя, організацією і функціонуванням політичної системи, якістю їх конституційно-правового регулювання. До цього розділу віднесено проблеми закріплення устрою грома­дянського суспільства; правового статусу засобів масової ін­формації; ролі держави в економічній сфері в умовах розвит­ку ринкових відносин; проведення в життя мовної політики; співвідношення принципу верховенства права і законності; забезпечення найвищої юридичної сили Конституції в системі нормативно-правових актів України; прямої дії конституцій­них норм; захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпе­ки; нормативного регулювання державних символів. В умо­вах соціально-економічної і політичної нестабільності, пере­хідного суспільства актуальною є проблема державно-право­вого забезпечення захисту основ конституційного ладу.

Самостійним і досить актуальним є розділ науки конститу­ційного права України, присвячений основам правового ста­тусу людини і громадянина, який включає в себе цілісний комплекс теоретичних положень, висновків і концепцій щодо громадянства України, класифікації основних прав і свобод громадян, тенденцій їх конституційного регулювання на су­часному етапі, характеристики основних обов'язків. Нау­ка аналізує громадянські, політичні, соціально-економічні, культурні права громадян України, механізм, проблеми і труд­нощі їх реалізації, гарантії прав і свобод в умовах перехідного стану суспільних відносин. У межах цього розділу науки вивчаються правові проблеми статусу іноземців, осіб без гро­мадянства, національних меншин, біженців, реалізації обо­в'язків громадян.

Складовою частиною науки конституційного права Украї­ни є комплекс теоретичних ідей, висновків, положень щодо територіального устрою держави. Йдеться про правовий статус Автономної Республіки Крим, адміністративно-терито­ріальних одиниць. Особливого значення набувають розв'язан­ня наукової проблеми чіткого розмежування владних повно­важень між центром і регіонами, принципи їх взаємовідно­син, тенденції можливого розвитку територіального устрою України.

Самостійним і важливим розділом науки конституційного права України є розділ, присвячений основам конституційно-правового статусу законодавчої, виконавчої і судової влади, прокуратури, Конституційного Суду, Уповноваженого Верхо­вної Ради України з прав людини, органів місцевого самовря­дування. Теоретичні положення і висновки, концепції науки спрямовані на підвищення ефективності функціонування цих державних і самоврядних органів.

Отже, система науки конституційного права України за своєю суттю відповідає системі галузі права. Однак вона є значно ширшою, оскільки вивчає не лише конкретні консти­туційно-правові інститути і норми, а й загальну характерис­тику галузі, її особливості, місце і роль конституційного пра­ва в національній правовій системі, тенденції розвитку галузі на сучасному етапі розвитку суспільства.

Під впливом соціально-економічних і політичних перетво­рень змінюється тематика досліджень науки конституційного права — виникають нові теми, концепції, розширюється по­нятійний апарат. Деякі теми розглядаються по-новому з ура­хуванням зарубіжного і вітчизняного досвіду.

Наука конституційного права України, формулюючи від­повідні теоретичні дослідження, висновки, пропонуючи нові концепції, спирається на теоретичні джерела філософського, соціологічного характеру, на здобутки теорії держави та пра­ва, психології, науки управління, політології. До таких дже­рел належать праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які розкривають насамперед питання демократії, самоврядування, поділу влади і взаємодії владних структур, основ консти­туційного ладу, верховенства права, побудови правової дер­жави тощо. Концепції і теоретичні підходи вітчизняних і за­рубіжних авторів є різними, оскільки ґрунтуються, як прави­ло, на різних методологічних засадах. Їх критичне осмислен­ня має велике значення для наукового процесу, збагачення науки конституційного права України світовим досвідом кон­ституційно-правового регулювання суспільних відносин. Однією з важливих закономірностей розвитку наукових до­сліджень в Україні з конституційної тематики є врахування більшою мірою, ніж раніше, як вітчизняного, так і зарубіж­ного досвіду.

Джерелами науки конституційного права України насам­перед є правові акти, що містять конституційно-правові нор­ми. Серед них чільне місце посідає Конституція України. Не­абияке значення мають також закони. За останні п'ять років в Україні прийнято чимало законів, які є важливим джере­лом науки конституційного права і в яких втілено багато ідей вчених-конституціоналістів. Наука обґрунтовує закладені в нормативних актах концепції і поняття, виявляє тенденції правового регулювання суспільних відносин, розкриває вза­ємозв'язок між конституційними інститутами, дає доктри-нальне тлумачення відповідних нормативних приписів.

На основі аналізу чинних конституційних норм та інститу­тів наука виявляє тенденції взаємовідносин громадянина, держави і суспільства, пропонує шляхи вдосконалення конс­титуційного процесу, розбудови державності на демократич­них засадах, формування громадянського суспільства, його головних інститутів. Усе це має велике значення для держа­вотворчого процесу в нашій країні, розвитку демократії.

Наука конституційного права України не може повною мірою виконувати свої завдання і функції, якщо вона не ма­тиме своїм джерелом реальну конституційно-правову практи­ку, тобто ті процеси, що відбуваються на основі конституцій­них норм та інститутів. Тому наука для своїх висновків, тео­ретичних положень має своїм джерелом практику діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, по­літичних партій, інших суб'єктів конституційно-правових відносин. Сьогодні ця практика стає дедалі різноманітнішою, поліфонічною, а з деяких питань — досить нестабільною, зі значними суперечностями. Аналізуючи наявну практику роз­витку державно-правових процесів, наука конституційного права України пропонує моделі і механізми розв'язання дер­жавно-правових конфліктів, колізій нормативних приписів. Це одне із важливих завдань науки на сучасному етапі її роз­витку.

Наука конституційного права України перебуває на етапі становлення. Актуальні проблеми конституціоналізму, дер­жавотворення, правового статусу людини і громадянина, кон­ституційного ладу, організації і функціонування органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування, територіального устрою, правового статусу структур громадянського суспіль­ства, виборів, референдумів, державно-правової конфлікто-логії, конституційно-правової відповідальності аналізуються в працях вітчизняних вчених. Цим та іншим актуальним проблемам конституційного права увагу приділяють такі вітчизняні вчені, як: М. Баймуратов, О. Бандурка, Л. Бай­рачна, Ю. Битяк, Л. Бориславський, В. Волков, М. Воронов, A.. Георгіца, В. Головченко, Ю.Грошевий, Р.Давидов, В.Журавський, А. Заєць,Н. Ісаєва, В. Кампо, Н. Карпачова, А. Ко­лодій, В. Колісник, О.Копиленко, В.Кравченко, О. Кушніренко, С. Лисенков, С. Лукаш, М. Малишко, Г. Мурашин, О. Мурашин, О. Майданник, В. Медведчук, Н. Нижник, Б. Ольховський, В. Опришко, М. Орзіх, В. Погорілко, О. Петришин, В. Прилуцький, О. Пухтинський, П. Рабінович, B. Ріяка, В. Речицький, О. Святоцький, Т. Слінько, В. Сіренко, О. Скрипнюк, А. Селіванов, В. Селіванов, В. Стефанюк,
П. Стецюк, В. Тацій,.В. Тихий, Є. Тихонова, Ю. Тодика, М. Цвік, В. Цвєтков, С. Шевчук, Н. Шукліна, Ю. Шемшученко, О. Фрицький, В. Яворський.

Останніми роками в Україні захистили кандидатські ди­сертації, присвячені актуальним конституційно-правовим проблемам: Л. Ф.-Альбертіні, О. Батанов, О. Биков, І. Бодро-ва, М. Воронов, Ф. Веніславський, В. Величко, С. Грицкевич, В. Гергелійник, О. Горова, Г. Журавльова, К. Закоморна, І. Заяць, Р. Ісмаїлов, Р. Князевич, В. Кичун, А. Коваленко,A. Крусян, А. Кельман, Ю. Коломієць, В. Куйбіда, М. Катеринчук, Л.Липачова, О.Лавринович, П.Любченко, О. Лотюк, Л. Летнянчин, О. Марцеляк, О. Мельник, Н. Мішина, В. Нікітюк, О. Осауленко, Ж. Пустовіт, Н. Плахотнюк, Л. Сіленко, І. Слідченко, М. Савенко, І. Солов'євич, Т. Смирнова, Т. Стешенко, В. Скрипничук, В. Серьогін, С. Серьогіна, В. Ско­мороха, О. Тодика, Ю. Ткаченко, М. Тесленко, П. Ткачук, B. Федоренко, Г. Федоренко, С. Чехович, І. Шумак та інші.

У становлення конституційної доктрини в нашій державі суттєвий внесок вносили і вносять нині діючі і колишні судді Конституційного Суду України: В. Вознюк, П. Євграфов, В. Іщенко, М. Корнієнко, М. Костицький, М. Козюбра, Л. Малинникова, П. Мартиненко, О. Мироненко, В. Німчен-ко, В. Розенко, М. Савенко, М. Селівон, В. Скомороха, І. Тим-ченко, В. Тихий, П. Ткачук, Л. Чубар, В. Шаповал, С. Яцен-ко, в діяльності яких оптимально поєднуються теоретичні й практичні аспекти розгляду і розв'язання актуальних про­блем сучасного конституційного розвитку України.

Для вітчизняної науки конституційного права настав час осмислення накопиченого знання як результат теоретичного освоєння нею свого предмета. На сучасному етапі є всі умови для подальшого розширення масиву конституційно-правово-го знання. Впровадження ідеологічної багатоманітності, від­мова від «блокового мислення», зближення правових ідеалів, сприйняття національною правовою системою норм міжна­родного права дало можливість враховувати позитивний до­свід конституційно-правового регулювання суспільних відно­син. У конституційно-правових дослідженнях розширюються можливості застосування порівняльно-правового методу ана­лізу соціальних процесів. У результаті збагачується як за­гальна теорія конституційного права, так і конкретні понят­тя, категорії, теорії і концепції, більш чітко проявляється соціально-політична зумовленість конституційно-правових інститутів, закономірності їх становлення та розвитку.