Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






S\VQnn D Th П





1992. - р 20І,nconomics of the Common Mafet^M^Londotl^Penguin,

•-..•,•. «'-tHXJGi. хш: : •;u/>


 


Розділ 1

КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

причин (несприятлива внутрішня ситуація в ЄС; негативні фактор
ри зовнішнього характеру, зокрема світова економічна Крим
оцінка розширення з боку деяких членів ЄС як гаранта міжурядової
го співробітництва; негативне ставлення до неофункціоналізму ру
ду нових членів; надмірне збільшення розмірів Співтовариства)!
цей період саме міжурядовий підхід запропонував привабливіше
структуру розвитку Є С після розширення.

Прийняття Австрії, Швеції та Фінляндії мало вибірковий вплив

на ситуацію в ЄС, що підтверджує розвиток Співтовариства протяі

гом 90-х років. Функціональний «перелив» далі спрацьовував!

оскільки нові члени за своїми характеристиками подібні до учас-і

ників першого розширення (високий рівень економічного розвите

кута політичної зрілості), їх вступ такий, що сприяє функціональя

ному «переливу» насамперед у тих сферах, що викликають найД

більший інтерес у нових членів (транспорт, соціальна сфера, охор<МІ

на навколишнього середовища). І

Водночас функціональний перелив може зазнати обмежень, особ-1

ливо в нових галузях, внаслідок прихильності нових учасників до І

міжурядовості. Наприклад, включення Швеції і Фінляндії з їх офіцій- •

ною політикою нейтралітету здатне уповільнити розвиток спільної і

зовнішньої і безпекової політики за рахунок застосування та пошуку і

перехідних, гнучкіших форм співробітництва в цій сфері. Отже, вплив І

розширення на функціональний перелив може бути різним. Доміну- у

вання міжурядових тенденцій і феномена «інтеграційної дилеми» в і

межах ЄС проявилося в традиційно обережному, а іноді й ворожому І

ставленні до наднащоналізму. Так, уряди скандинавських країн вда- І

лися до складного механізму прийняття рішень в ЄС. У Швеції був ут- І

ворений парламентський Дорадчий Комітет зі зв'язків з ЄС, схожий 1

на Датський Парламентський Комітет з метою перевірки законодав- І

ства ЄС. Підтримуючи наднаціональні рішення лише за умов надання І

їм вищого рівня звітності, ці держави опосередковано сповільнюють |

механізм розширення як функціонального, так і політичного «пере- І

ливу». Крім того, значний економічний спад у двох з трьох нових І

членів (Швеція і Фінляндія), що відбувався в період розширення, зму- І

сив обидва уряди вдатися до жорсткого курсу щодо майбутніх фінан- І

сових і політичних зобов'язань у межах ЄС. І


1 1 Ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

О е на відміну від малих держав ЄС Фінляндія і Швеція не

• пимують федеральних рішень (окрім соціальної політики,

Ш порту, екології), підриваючи розвиток наднаціональних еліт.

їтГпівнічні' країни обережніші в питаннях Спільної аграрної по-

ики валютно-економічного союзу, Спільної зовнішньої та без-
пекової політики, внутрішніх відносин, визначених Договором про
ЄС Після розширення 1995 р. в аналізі євроінтеграційних процесів
з'являється більше оцінок, що відзначають перелив балансу влади
від прихильників федеративних рішень до міжурядових альтерна-
тив. Очевидно, що розширення 1995 р. в більшій мірі сприяє роз-
витку міжурядових тенденцій в ЄС, аніж неофункціоналізму, по-
при його зростаючу активність.

Перспектива майбутнього розширення ЄС за рахунок країн
Центральної і Східної Європи та Середземномор'я також дещо уск-:•/$
ладнює реалізацію неофункціоналістської моделі. Основну роль у
цьому разі відіграє згадуваний феномен «інтеграційної дилеми».
Прагнучи політичної стабільності й економічного процвітання ЄС,
ці держави, можливо, дещо скептично ставляться до просування в
напрямі європейської федерації і більше займаються утвердженням
державної самостійності. Національні мотиви в цих державах
здатні посилити міжурядовий характер ЄС, а бажання зберегти су-
веренітет сприятиме послабленню цілісності наднаціональних еліт
Співтовариства. Крім того, частково саме міжурядові мотиви (ба-
жання уникнути впливу Росії) визначали орієнтацію таких країн,
як Польща й Угорщина на вступ до ЄС.

може релив

Середземноморські кандидати (Туреччина, Кіпр, Мальта) роз-
глядають членство в ЄС як засіб реструктуризації і модернізації їх
лаьо розвинутих економік'. Жодна з них відверто не висловилась
посл'ДбРИМКУ федеРативної Європи. Крім того, вступ Туреччини
номіч ИВбИЄКОНОМІЧНУцілісністьполітикиЄС і збільшив би еко-
мп^р wJ,,H,t^.IBH'CTb У межах союзу. Таким чином, вступ цих країн
механізми політичного і функціонального «пе-

Redmond І ть»

Mediterranean Enlargement of the European Community:

Turkey Cvn Txt Mediterranean Enlarj^Btfent of the
иг*еу, Cyprus and Malta? - Aldershot: DarUHOUth, 1993.


 

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

парламент постійне стеження за законодавством ЄС з метою ней
ралізації згубного впливу на їхню зовнішню торгівлю і економіку]
альтернативу повному членству в ЄС'. Активний зовнішній «пер
лив» передбачає, що країни — не члени активно прагнуть остатг'
ного членства в ЄС і бажають будь-що прийняти довгострокові І
Співтовариства. Подання заявки Польщею і Угорщиною в 199<
частково випливало із бажання знайти нову стабільну політичи
економічну основу в Європі, тому вони із задоволенням прие

лися б до Спільної зовнішньої політики і політики безпеки н;__

до моменту вступу до ЄС.

Дотримуючись аналогічного погляду щодо концепції «екстея

налізації», Стефен Джордж спробував поширити її сферу дії на ж

світову систему. Він запропонував розглядати проект завершені

формування внутрішнього ринку ЄС в 90-х роках як відповідь й

зростаючу конкуренцію з боку США та Японії після другої світоЦ

нафтової кризи 80-х років. Мова йде про пошук нової комунітарн<|

динаміки, яка б могла вивести Західну Європу із статусу напівпери

ферійної зони у світовій економічній системі, особливо на фой

економічного зростання в США та Японії2. Таке економічне проти,

стояння, на думку С. Джорджа, «неминуче сприятиме переливу \

політичну сферу і викликатиме неузгодженість у зовнішньо

політичних орієнтирах, у тому числі в системі Європейської

політичного співробітництва3. Що стосується протиріч між ЄС т

США з питань формування узгодженої політики на Близької^

Сході та в Східній Європі, то, на думку С. Джорджа, вони мож)

навіть сприяти «переливу в сферу оборонного співробітництва

Ibid. -p. 63
 

європейському рівні»4.


Ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

ня, особливо його Лісабонські критерії, визначило
Р°ЗІе1менти в'природі «переливу»1. Те, що країни — не члени на-
"ош Єтіснішої взаємодії з ЄС, наприклад через Європейську Еко-
v Зону чи систему подання заявок на повне членство в ЄС,
"о прискорення зовнішнього «переливу». Так, угода
ш°Д° утворення Європейської Економічної Зони зумо-
ила потребу у застосуванні поняття «комунітарних досягнень»
(acqui communautaires) ЄС, що мало слугувати гарантією збережен-
ня досягнень Співтовариства у зв'язку з перспективою розширен-
ня 3 іншого боку, зовнішні зобов'язання країн — не членів ЄС
орієнтуватися на «комунітарні досягнення» спричиняли глибокі
зміни у їх внутрішній політиці. Перспектива вступу до ЄС вимагає
від країн-кандидатів погодитись на застосування «переливу» ос-
новних нормативних положень ЄС до своєї внутрішньої політики.
Так, у разі із Мальтою в 1993 р. був застосований примусовий «пере-
лив», що виражався у вимозі реформування її економічної інфра-
структури ще до остаточного погодження повного членства2.

Відтак емпіричні дані уможливлюють висновок, що, залишаю-
чись корисною для пояснення того, як розширення посилює владу і
роль держави у процесі європейської інтеграції, неофункціоналіст-
ська теорія, навіть у виправленій формі, має значні обмеження.
Збільшення кількості країн-членів зменшує однорідність Співтова-
риства і ускладнює формування консенсусу між правлячими еліта-
ми щодо довготривалих цілей ЄС. Припущення неофункціоналіс-
1 в про розвиток прогресивних, раціональних і домінуючих над-
національних еліт стало менш ймовірним через те, що «перелив»
Далі частіше поширюється на сприятливі сфери, які сприймають-
краінами-членами в межах життєвих інтересів. Крім того, зрос-
ня фактичної кількості членів ЄС неодмінно веде до збільшення
пнностей у розумінні європейської інтеграції урядом і громад-
стю, особливо в нових країнах-членах, наслідком чого є обме-
Ння Формування наднаціональних еліт.

epon on the Creteria and the Conditions for Accession of New Members of the
2 ПеГъ*^' Commission of the EC. European Documents. July 1992. № 1790.

uiallenge of Enlargement: Commission Opinion on Malta's Application for
moershrp. Commission of the EC, 1993. Supplement 4/93.


Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

Розширення збільшує прагматичні тенденції в межах ЄС за рад

нок врегулювання та примирення інтересів. Зростаюча тенденція І

прагматизму призводить до потенційного зменшення можливості!

консенсусу щодо неофункціоналістських цілей. Розширення пои

зує, що неофункціоналізм недооцінює національний аспект, ро|

національних урядів і їх важливість у межах ЄС. Політика обш

жується ширшим націоналізмом і екситицизмом антикомунітарнси

лобі, політичними партіями і впливом виборців на уряЗ

країн-членів більше, ніж «проактивною», сформованою в ході конки

рентної боротьби позицією прокомунітарних наднаціональних еліт.і

1.2. Новітні концепції європейської інтеграції і

та розширення і

З розвитком євроінтеграції, її поширенням на нові сфери суси

пільного життя, виникненням і поглибленням нових, більш складе

них і вочевидь суперечливих проблем інтегрування, що неминуче

постають у ході розширення, надто з появою претендентів, с^Н

номічно і політичне слабко підготовлених до виконання й дотрІЯ

мання копенгагенських критеріїв, активізуються також і спробм

концептуального узгодження відповідного процесу. Оскільки найЯ

популярніші доктринальні форми забезпечення мінімальної кон4іИ

ліктності розширення — федералізм та неофункціоналізм—демон-Я

струють свою неповну придатність до пояснення суперечносте^И

які при цьому виникають, політологи та урядові експерти доклада-Я

ють зусиль для виходу на новий теоретичний рівень. Новітнім роз-Я

робкам європейських та американських дослідників із проблем те-Я

орії й практики інтеграції притаманні прагнення подолати ключо- ]•

вий недолік федералістських, функціоналістських та неофункш'о- |І

налістських підходів, що полягає у низькій адаптивності до мінли- •

вої міжнародної системи та протиріч, котрі виникають не лише мі*

старими і новими членами ЄС, власне ЄС і державами-апліканта- •

ми, а й між самими учасниками «ядра» Євросоюзу (ФРН, Франція І І

Велика Британія). Вдаючись до деяких найбільш життєздатних та; І

перевірених практикою положень, представлених у попередньому, |


1 2 Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

• • етодологій, вони водночас активно залучають категорії
розділі фуНКЦіонального аналізу, системний підхід та інші
СосЇЇнииькі методи сучасних соціальних наук.

-ентуючись на попередження чи зниження конфліктності
опесу розширення, науковці у першу чергу прагнуть позбутися
" еологізованості при вивченні явища інтеграції, що зазвичай по-
стає внаслідок збереження національних політологічних шкіл за
умов включення держав, які вони представляють, у безпосередній
інтеграційний процес. Річ у тім, що у той час як певна держава стає
членом ЄС, її науковці часто далі продовжують свої розробки у тра-
диційному контексті верховенства національних інтересів. Більше
того, це стосується і «старих» членів ЄС: скажімо, німецькі нау-
ковці прагнуть максимально сприяти інтересам ФРН, французь-
кі — Франції і т. п. Допоки рано говорити про появу цілісної і ви-
разно сформованої європейської школи політології міжнародних
відносин. А саме у цій сфері бачиться, з погляду дисертанта, фунда-
ментальна перспектива деідеологізації і, умовно кажучи, «денаціо-
налізації» теоретичних досліджень та надання їм загального прак-
тичного значення, маючи на увазі урахування як складного, супе-
речливого змісту інтеграційного процесу, так і тих важливих змін,
що відбулися в економічному, політичному та суспільному житті
Європейського співтовариства.

Національна домінанта в підходах політологів і експертів найви-
Іою мірою пояснює і дещо обмежений характер завдань, що став-
ляться дослідниками, помітну відсутність, бодай, претензій на
універсальність розроблюваних і розроблених концепцій, бажання

стільки передбачити майбутнє європейської інтеграції, скільки
жави ВДСТИ На гострі питання сьогодення, насамперед для своєїдер-
го nnir,,,J^!13yiO4H динаміку об'єднавчого процесу, передумови йо-

певним ч^ Та ПОЗИЦІ1 сил' що управляють відповідним процесом і
наукових Н°М зумовлюють шляхи інтеграційної еволюції, кожна з
раїнськпї К'Л залищаеться, як це було показано і на прикладі ук-

ько ',.

характепу ЛІТОЛОГ'Ї> національною. У такий спосіб прогнозування
ширення п И(?ЄМИ після завершення кожного чергового етапу роз-
03"авляється можливості т

т

ься можливості стати універсальною.

бувають о 01fi' Теоретичні пРаді саме універсального характеру на-
сооливого значення сьогодні, коли Співтовариство як


Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

цілісність напередодні кожного розширення постає перед імпа
тивом прийняття стратегічно важливого вибору подальшого іцЗ
раш'йного розвитку. Тим часом політологи і експерти здебільці
завжди, особливо до прийняття Маастрихтських угод, керувадї
верховенством національно-державних інтересів. 1

Поступове розуміння згубності такої домінанти спричини
певні зміни у позитивному напрямі, тобто спрямованості Л
сліджень на забезпечення колективних інтересів Співтовариств
Зокрема, попри суттєві відмінності у змістовному характері анали
інтеграції прихильники сучасного федералізму та неофункціом
лізму, особливо починаючи з 80-х років, поетапно — під впливи
ускладнюваних практичних реалій підготовки і реалізації чергове
розширень — погоджуються з фактом, що інтеграція — це занадя
складний механізм, ефективне функціонування якого неможлиЯ
не лише без узгоджених дій усіх його складових елементів, а й теШ
ретико-методологічного зближення існуючих наукових шкіЯ
Успішний розвиток інтеграції та її мінімально конфліктна евяі
люція, на наш погляд, стануть можливими лише в результаИ
постійного вдосконалення спільного інтеграційного механізму, ги
глиблення процесу співробітництва та, врешті-решт, переведен™!
його на наднаціональний рівень. Зробити це можливо на основі наі
працювання і застосування спільних методологій. II

У світлі активних дискусій, що розгорнулися в 90-ті роки з пр(ш|
блеми розширення ЄС, вищезгадані теоретичні дослідження ггочщі
нають відзначатися саме такою спільною позицією щодо передумсшІ
і способів оптимального поглиблення інтеграційних процесів яя
важливої запоруки не лише ефективного розвитку кожної з держави І
членів, а й насамперед життєздатності Європейського співтоварИя!
ства взагалі. Для розуміння й усвідомлення потреби методологічноЛІ
го і теоретичного консенсусу доцільно, на наш погляд, спеціальна £ І
зупинитися на виявлених досягненнях і недоліках теоретично'? І
школи так званого первинного поглиблення1. '


1 2. Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

прям розвитку європейської інтеграції базувався на вста-
Є 'й і доведеній необхідності формування для Співтовариства,
новлені йбуТНЬОГО Європи, «діючих, ефективних та демократич-
ЯКІДЛ титутів», які б мали реальні повноваження для прийняття
НИХ нь а їх ефективна діяльність базувалася б у першу чергу, на
р'шоій ' однорідності членів Співтовариства та підтримці його

ПСВНІИ vjj, f. f ^ u ' е

літичних прерогатив. Постійно зростаючий рівень аргументації,
якою користувалися представники цієї школи, поступово спричи-
няв дедалі більш помітну підтримку не лише в науковому та ака-
демічному середовищі, а й поміж ортодоксальних політичних кіл
окремих країн Співтовариства та, що особливо важливо в контексті
економічної домінанти в позиціях держав-аплікантів, серед тех-
нократичної бюрократії його наднаціональних інститутів: Євро-
пейської Комісії та Європейського Парламенту2.

Підтримуючи оптимальне (з мінімумом конфліктності) поглиб-
лення інтеграційних процесів, теоретики первинного поглиблення
негативно оцінюють перспективу глобального розширення ЄС,
стверджуючи, що розширене Співтовариство не зможе протистоя-
ти труднощам 90-х років. Нарощування кількості членів ЄС до того,
як він досягне вищого — політичного ступеня розвитку («fmalite
politique»), доводили вони, призведе до перевантаження структури
Співтовариства надто складним і слабко контрольованим комплек-
сом економічних, політичних та правових проблем неоднорідного
характеру. Після кожного чергового розширення, за їхньою аргу-
ментацією, будь-яка серйозна реформа стратегії у напрямі до більш


of the Presidency of the European Council in Dublin II 1990 - In: la rrChiV 16' 1990' - R 396~416' Cornmi mrn'ssion Europeenne sur la demande d'adhesion de la Turquie a la nunaute. Agence Europa Documents, 20 Decembre 1989. - P. 8.

льного Співтовариства буде блокуватися, оскільки більшість но-
ЧЛЄН'В майже напевне не готова сприйняти її, розглядаючи таку
вигідною здебільшого «старим» членам ЄС. Прийняття
ІНтеграціиних досягнень («acquis communautaire») ЄС на
рем Очатка* розширення почало бачитися надто важким тяга-
тягт/т'Я Н°ВИх членів. Відтак робився висновок про надмірну роз-
ь У Часі перехідного періоду та, відповідно, процесу адап-


Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

тації. Розробники такого критичного підходу вважають, що J
часне» прийняття Великої Британії та Греції служить наочним Іі
кладом надмірних складнощів у забезпеченні прийняття нові
членами «acquis communautaire», особливо щодо Спільної аграД
політики та бюджету ЄС. Ці два ключових елементи узгоджея
інтересів підтверджують домінування національного інтересуї
спільним на етапі входження нових членів до Співтовариства. АІ
неминуче чинило і чинитиме негативний вплив на існую»
політичний курс Співтовариства, збільшуючи непорозуміння
процесі поглиблення політичної інтеграції1, якщо не буде здійснв
концептуального, а за цим — і програмного прориву. 1

Прихильники сильної Європи на етапі появи окресленої шкш
відкидали
і нині частково відкидають звинувачення у тому, що їж
позиція занадто егоїстична та обмежена, наполягаючи на тому, •
пріоритетність поглиблення є оптимальною не лише для нон
членів ЄС, самого Співтовариства, а й для інших країн Європи. Bom
наголошували, що новим країнам-кандидатам немає сенсу входиЯ
до недієздатного Співтовариства, яке буде все більше роз'єднуване
і тому, зрештою, не зможе надати їм ефективну допомогу. РозрахиИ
ки адептів негайного, навіть тотального, розширення на те, що ісм
ючі на певний час інструменти Співтовариства зможуть допомогт^И
вирішенні структурних та стабілізаційних перетворень в країнаИ
кандидатах проголошувалися за таких підходів безпідставними. Ц
породжувало невдоволення в країнах-аплікантах, громадська ДУ^И
яких розраховує на негайні наслідки членства в ЄС. •

Слід враховувати також, що, згідно з позиціями прихильниКД
«первинного поглиблення», членство в ЄС не лише не зменшиІЯ
потенційні тенденції до ісламського фундаменталізму в ТуреччянД
або регіональну чи етнічну ворожнечу в колишній Югославії та нв
гарантуватиме центральноєвропейським країнам добре фуикШ^И
нуючу демократію та економіку, а й навпаки, передчасні зобов'яжи
зання задля членства спроможні призвести до контрпродуктивня^м
наслідків. За ними, маючи високорозвинені демократичні засади1^ Я
' Gianni Bonvicinittal., The Community and the Emerging of European Democracy I
A Joint Policy Report (of six West European Reseurch Institutes). — London, Ju
1991.-P. 88. ' "


2 Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

міку Співтовариство може тим самим занадто рано
ринкову екон о ^ вибору шляху розвитку та самоідентичності но-
обмежити ^андидатів задля уникнення руйнівних процесів як в
вих кра11^ їнах_кандидатах, останнім пропонується не квапити-
ЄС, так І ^ приділити максимум уваги визначенню своєї іден-
ся зі всту ^.н'шого 6ОКУ) сам процес адаптування нових членів має
бути розтягнутим у часі, що, як вважають учасники цієї школи, га-
рантує мінімізацію конфліктності.

у свою чергу, важливим аргументом послідовників ідеї сильної
Європи є теза, що для нових кандидатів буде краще, якщо менший
ЄС буде ефективним та здатним впоратися з основними проблема-
ми всієї сучасної Європи, навіть якщо їхня пряма участь у діяль-
ності Союзу буде обмеженою. Співтовариство як «сильний якір» та
«територія росту і стабільності» буде, мовляв, мати позитивний
вплив на сусідні європейські країни, незалежно від того чи є вони
членами ЄС, чи ні. Сильний ЄС розглядається як єдиний гарант
успішного протистояння економічним та технологічним викликам
США та Японії, з якими Європа зіткнулася в останнє десятиріччя.
Тому вичікувальна тактика для країн-кандидатів проголошується в
першу чергу їх середньостроковими інтересами1.

Більше того, вважається, що після досягнення основних пара-
метрів критеріального зближення та адаптування, країни-кандида-
'•І на вступ будуть знати, до якого Співтовариства вони вступають
та яке Співтовариство їм треба буде визнати. Завершення форму-
вання політичної системи, бажано на федеративних засадах, позба-
••' -гь країни, як вважають прихильники «первинного поглиблен-
гост В1Д Неправильного чи викривленого розуміння ЄС та його дов-
них ^°КОВИХ планів, позбавить їх необхідності брати участь у склад -
та напоЄГ^В°-РаХ Щодо визначення подальшої долі Співтовариства
Функцій Рг И°ГО Р°ЗВИТКУ і добиватися (після вступу) обмеження
було у па '.^ИШе питаннями економічного співробітництва (як це
Європи еликою Британією та Грецією). Прихильники сильної
ють вступ КИМИ є тє°Ретики «первинного поглиблення», розгляда-
є як аванс за ранній процес адаптації до вимог Співтова-

'

Ed-

1990s"ever closer and lareer?


Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

риства, а як кінцевий результат адаптаційного процесу, який j
має в цьому разі більше часу, але є менш ризикованим. Членств
це кінець, а не початок на шляху до ЄС.

Крім того, висловлюються аргументи, що неконтрольованеі
ширення може призвести до втрати ефективності в діяльності!
мунітарних інститутів (Європарламент з кількістю депутатів білгі
тисячі) і навіть змінити нинішню внутрішню рівновагу в ЄС за!
хунок деяких сучасних країн-лідерів (зокрема, маються на ш
тісні стосунки Німеччини з країнами — членами ЄАВТ та держЗ
ми Центральної і Східної Європи). При цьому, політичні м
біжності та економічні проблеми нових країн можуть нібито відШ
нуги увагу ЄС від своїх власних пріоритетів. 1

Логічним продовженням моделі «первинного поглиблення»*
проявом руху національних політологічних шкіл до зближеній
єдності стала розроблена на її основі (з урахуванням еволюції реам
міжнародних відносин) теоретична школа «поглиблення задля рш
ширення»1. Прихильники цього напряму підтримують необхідніш
утвердження демократичних та ефективно діючих інститутів Спя
товариства, щоб у майбутньому бути в змозі вирішувати проблеш
розширеного ЄС. Розширення без поглиблення, переконані вонЯ
приведе до кризи як інститутів ЄС у сфері процедурного функшШ
нування, так і щодо формування спільного політичного курсу, ШОЯ
необхідною передумовою ефективного функціонування СпівтовШ
риства. Щ

Поглиблення, таким чином, є обов'язковою попередньою умчії
вою для продуманого, зваженого й продуктивного розширення, яиі
виглядає не лише бажаним, а й незворотнім. Бажаність розширенні
ня пояснюється довгостроковими планами зростання політичні ІІ
ваги Європейського співтовариства в європейських та світові її
справах. Збільшений ринок (від 320 до 500 млн чоловік) буде пропо^ II
нувати не лише серйозні прибутки, а й значно посилить позяН* ІІ
Європи у світі, за умови, якщо буде посилена дієздатність ме- II
ханізму прийняття рішень. Майбутні члени ЄС мають розглядатис |І


----------------------

. w.
 

' The Еигппрпч гг-:--


І 2 Новітні концепції європейської інтеграції та розширення

а не як важкий тягар. Навіть побіжний аналіз такого
як досягнення, ^онує в тому5 що цей підхід також недостатній для

висновку пер безконфліктності того чи іншого витка роз-

иілісного заоел

ширення.

т v науковці цієї школи прагнуть Іти далі, наголошуючи, що,
нугрішнього поглиблення, Співтовариство має більшою
брати до уваги можливі наслідки для країн-кандидатів. Це оз-
шо інституційні реформи та комплекс нових політичних
має враховувати майбутнє розширення, а країни-кандидати
мають отримати допомогу у розвиткові інституційної структури та
економіки, що допомогло б їм стати повноправними членами Спів-
товариства. «Поглиблення задля розширення» виокремлює пріори-
тетність першочергового поглиблення перед розширенням і одно-
часно наполягає на глобальній європейській відповідальності ЄС. У
зв'язку з цим прихильники цієї школи наполягають на необхідності
вироблення фундаментальної, тобто стійкої і постійної, стратегії для
розширення. Вона передусім має містити чітку мету для країн-кан-
дидатів, формування необхідних стандартів для членства та макси-
мально продуманої процедури прийому. Як і у разі з двома базовими
доктринами, розглянутими і представленими в першому розділі ди-
сертації, проблема полягає у недостатньому наборі емпіричного ма-
теріалу для перевірки таких ідей практикою.

Діаметрально протилежну точку зору щодо шляхів подальшого

! <': итку Європейського співтовариства висловлюють прихильни-

в 1НШого теоретичного та практичного напряму в інтеграції, так

ого «первинного розширення»1. Основна ідея цієї теоретичної

об'єкт П°ЛЯГає в твеРДЖенні, що ЄС 90-х років є результатом не

сУб'єк ВНОГ° 'стоРичного розвитку, а продуктом випадкового

чуєтьс ' Н°Г° 3^'г^ обставин. У цьому разі опосередковано запере-

ва розп ргТ°РИЧна зумовленість євроінтеграції, її формальна науко-

ПеРеосмиКа гуманітаРіями попередніх епох та фактор ініціювання

жуючи л^ННям причин і наслідків Другої світової війни. Стверд-

і не могло бути самоціллю європейського Union / Ed- Reinhardt Rummel. - Baden-Baden: Nomos 1992. -

Тя європе° втоваРиство не відображало фундаментальні понят-

 

-


.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

інтеграційного процесу, адепти даної школи тим чи іншим ч
пропонують теоретичний пошук в радикально іншому напряд
На думку прихильників «первинного розширення», первин
виступає критеріальний елемент поступу до Єдиної Європи, а<
Співтовариство, мовляв, має слугувати в першу чергу загади
європейській еволюції на шляху до демократії та ринкової
номіки. Згідно з цією версією для «старих» членів Співтовариств
його «ядра» важливо відмовитися від егоїзму та не тримати і
країни Європи поза кордонами ЄС. Переваги малого Співтова
ства мають бути пожертвувані заради створення більшого демок
тичного європейського утворення. Членство в ЄС розглядаєтьс
подолання «ялтинського» синдрому та повернення європейсь
країн до «джерела цивілізації»'. Відтак, формально заперечу
окреслені више передумови створення ЄС, вони де-факто й
далі, ніж їхні попередники, по суті ставлячи такі цінності, як м
демократія над соціально-економічним благополуччям.

Така логіка інтеграційного розвитку в ЄС підтримується пе
важно так званими національними, а не загальноєвропейськи
школами. Це, зокрема, простежується на первинності для нихт
про більшу залежність позитивних перспектив від співробітниш
з країнами-аплікантами, аніж від внутрішньокомунітарних зв'Ч
ків. Тому вони й занепокоєні тим, що інституційна логіка, незваж
ючи на бажання не дискримінувати інші країни, автоматичн
підштовхне Співтовариство до самоізоляції та віддаленості іи
інших європейських країн. Як приклад наводяться перегоно
ЄС — ЄАВТ (EFTA) про створення «Європейської Економічно
Зони» та повної неготовності ЄС надати іншим країнам можливісІ

FC1 A

брати участь у процесі прийняття рішень. Про те, що політика ^

інструментом захисту багатомірних інтересів країн-членів, стверД"
жують вони, свідчать також досить складні переговори з трьом
центральноєвропейськими державами (Польща, Угорщина
Чехія) з питань аграрної продукції, текстилю, сталі та вугілля.


и вітні концепції європейської інтеграції та розширення

ючись за прийняття до ЄС країн Центральної та
Висловлю _ насамперед Польщі, Чехії та Угорщини, прихиль-
Східної ьв^напряму оптимізації євроінтеграційного поступу роби-
ники иьо ^^ необхідності стабілізації їх демократичних засад та
ли акиен*коноМІКИ j -тут ВОНИ знаходять емпіричні підтвердження
ринкової ^ Іспанією та Португалією, Співтовариство,

Date: 2015-09-05; view: 365; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию