Розділ 3. Суперечності розширення ЄС на Схід. 224 1 page

3.1. Основні передумови та значення

розширення ЄС на Схід........................................ 224

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС

щодо країн ЦСЄ................................................... 244

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті

розширення на Схід..................................................... 282

-

Розділ 4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЄС З УКРАЇНОЮ
ТА РОСІЄЮ В КОНТЕКСТІ
РОЗШИРЕННЯ 2004 р.............................................. 319

4.1. Нові формати зближення України та ЄС у контексті

розширення на Схід.................................................... 319

4.2. Основні тенденції та перспективи

співробітництва Росії та ЄС................................... 352

•

,

ВИСНОВКИ............................................................................. 383

•

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ......................................................... 394

..:
.

•
.

Моєму батькові
Володимиру Кіндратовичу
присвячується

-
•

І

Сталий процес поглиблення європейської інтеграції, її функціо-
нального поширення на нові та більш глибокі сфери співробітництва з
поступовим залученням постійно зростаючих за інтенсивністю та
складністю форм наднаціонального, федералістського співробітництва
супроводжується майже перманентним процесом розширення її гео-
графічних меж. При цьому процеси поглиблення та розширення завж-
ди здійснювалися паралельно. Утвердження оригінальності цієї конст-
рукції та її самогенеруючий характер часом превалювали над питання-
ми кінцевої мети розбудови Європейського Союзу, тобто його остаточ-
ного змісту і форми.

Водночас розширення географічних кордонів ЄС перетворює його із
об'єднання західноєвропейських держав на союз континентального мас-
штабу, могутній політичний полюс, який стоїть перед якісно новими ви-
кликами як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Регулярне розши-
рення надає ЄС кількісної ваги, але одночасно робить його більш не-
однорідним і ставить зростання політичної ваги у залежність від здатності ЄС
уникнути послаблення його внутрішньої згуртованості та єдності й готов-
ності протистояти новим викликам та ризикам, що постали в постбіполяр-
ний період.

Поглиблення інтеграційних процесів поза межі економічної сфери ви-
водить ЄС на шлях побудови політичної Європи, що має визначити її

ПЕРЕДМОВА

ПЕРЕДМОВА

місце в світі. При цьому конкретного прогресу було подекуди досягнуто
без абсолютизації усталеними концепціями та визначенням кінцевої мети
і географічних меж інтеграції. За таких умов виникає нагальна потреба
критичного (у теоретичному і політичному сенсі) аналізу суперечностей в
оцінках базових елементів і характеру залучення нових держав до євро-
пейської інтеграції представниками різних наукових галузей та політо-
логічних шкіл євроінтеграційних досліджень. Відсутність єдиних підходів
в оцінках природи, рушійних сил європейської інтеграції, активні дебати
щодо визначення та формування загальноєвропейської інтеграційної
стратегії і відповідно стратегії відносин з навколишнім оточенням ЄС,
визначенням його географічних кордонів вимагають ефективного
цілісного, а не фрагментарного використання існуючих методологій і ме-
тодів дослідження євроінтеграційного процесу від його початку і до остан-
нього етапу розширення.

Важливий аспект актуальності зумовлюється на фоні безпосереднього
наближення ЄС до кордонів України відсутністю єдиних точок зору щодо
доцільності, можливостей, перспектив і наслідків реалізації Україною
європейського вибору представниками різних наукових шкіл нашої дер-
жави, відсутністю наукової концепції євроінтеграції У країни, враховуючи
відсутність достатньо чіткої і, головне, стабільної концептуальної основи
забезпечення євроінтеграційної стратегії України.

Метою цієї праці є комплексний аналіз феномена розширення ЄС, йо-
го витоків, концептуально-теоретичних засад, особливостей, суперечнос-
тей та геостратегічних наслідків. Автор здійснив спробу: окреслити і кла-
сифікувати основні теоретико-методологічні засади євроінтеграційних
досліджень із урахуванням процесу розширення, представлені в за-
рубіжній та вітчизняній політичній науці; проаналізувати еволюцію тра-
диційних теорій та концепцій європейської інтеграції в контексті взаємо-
залежності процесів поглиблення та розширення; дослідити новітні кон-
цептуальні та доктринальні особливості процесу розширення Європей-
ського Союзу; виокремити феномен розширення як самогенеруюче яви-
ще, що поєднує два взаємозалежні процеси — розширення функціональне
та розширення у просторі; окреслити етапи розширення, виявити їхні
рушійні сили, закономірності, особливості та місце в інтеграційному про-
цесі в часи системного протистояння і «холодної війни» та в постбіполяр-
ний період; виявити основні передумови, істерико-політичне значення та
геостратегічні наслідки розширення ЄС на схід, дослідити значення роз-
ширення та його вплив на формування і перспективи розвитку нової стра-
тегії відносин ЄС з Україною та Росією.

Хронологічні рамки дослідження визначалися з урахуванням комплекс-
ності політичних, економічних, політико-культурних та наукових чин-
ників у процесі євроінтеграції та розширення Європейського Союзу. По-
чатковий рубіж досліджуваного періоду визначається 1960-ми роками, що
зумовлюється першими формалізованими ініціативами, обговореннями і
практичним втіленням першого етапу розширення ЄС. В той же час ха-
рактер праці вимагає опрацювання науково-теоретичних досліджень на
тему європейської єдності, що активно обговорювалися на початку
XX століття. Верхня хронологічна межа праці зумовлена першою полови-
ною 2004 року, що пояснюється останнім розширенням та прийняттям
проекту Конституції ЄС.

Ця праця є першим дослідженням, в якому здійснено системний
аналіз та комплексне вивчення процесу розширення ЄС як самостійного
феномена розвитку європейської інтеграції, що характеризується па-
ралельним просторовим та функціональним розширенням. Автором зап-
ропоновано нове тлумачення теоретико-методологічних підходів і кон-
цепцій процесу розширення у євроінтеграційних дослідженнях та, зок-
рема, доведено емпіричну залежність їхньої трансформації від практич-
ного досвіду інтеграційного процесу; визначено на оригінальній дже-
рельній базі місце і роль феномена розширення в еволюції традиційних
та новітніх європейських інтеграційних теорій та концепцій; здійснено
спробу наукової систематизації та класифікації існуючих у сучасній
політичній науці поглядів, концепцій та теорій стосовно природи роз-
ширення, його перспектив та місця в сучасному європейському інтегра-
ційному процесі; доведено, що розширення є відносно самостійним, са-
могенеручим явищем європейського інтеграційного процесу, яке харак-
теризується інтенсивними та екстенсивними закономірностями розвит-
ку; встановлено, що зростання кількості учасників євроінтеграційного
процесу є однією з важливих передумов якісних зрушень, поглиблення
інтеграції та пошуку більш ефективних форм співробітництва з широким
залученням наднаціональних, федералістських принципів; виявлені за-
кономірності становлення і розвитку та доведена залежність еволюції за-
гальноєвропейської стратегії розширення від рівня інтеграційного
співробітництва та якісних трансформацій в ЄС; виділено моделі «бага-
тошвидкісної Європи» та «Європи змінних геометрій» як найбільш
вірогідну перспективу розвитку інтеграційного процесу після останньо-
го розширення ЄС; виявлено основні закономірності попередніх розши-
рень ЄС, які визначаються сталою періодичністю (приблизно 10 років),
зумовлену необхідністю реалізації перехідних трансформаційних про-
цесів як у ЄС, так і в нових країнах-членах, а також стабільно зростаючою

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

співтовариств та вироблення ефективного механізму прийняття
рішень. Про це свідчить активне обговорення наднаціональних
ідей політичними діячами Співтовариства під час праці Міжурядо-
вої комісії (МУК) у 1990-1991 pp., зустрічей лідерів держав та урядів
країн — членів ЄС під час підготовки Маастрихтського договору
1992 p., праці МУК у 1996-1997 pp., при розробці статей Амстер-
дамського договору, деяких положень договору в Ніцці і особливо
проекту Конституції для Європи.

Намагаючись запобігти міждержавним конфліктам в Європі та
їх глобалізації, європейські політики та представники теоретичних
шкіл як у минулі часи, так і сьогодні частіше схиляються до думки
про необхідність обмеження державного суверенітету саме в межах
федералізму. Розглядаючи державу та її інтереси як першопричину
міждержавних суперечностей, що призводять до воєнних конф-
ліктів, прихильники «єдиної Європи» ше в далекі історичні епохи
висловлювались за утворення наднаціонального об'єднання, яке б
керувалося спільними інтересами. Змінювалися підходи до форм та
методів утворення такого об'єднання, проте мета залишалася по-
стійною.

Серед перших найбільш відомих проектів прихильники феде-
ралістських підходів виокремлюють розроблений на початку
XlVcr. легістом короля Франції Філіпа IV П'єром Дю Буа
(1250—1320) план «повернення святої землі»¹. Варто згадати і вису-
нутий у 1464 р. королем Богемії Іржі Подебрадом проект об'єднан-
ня християнських держав — «Договір про союз та конфедерацію
між королем Людовиком XI, королем Богемії Іржі та Радою Венеції
для протистояння туркам»². Федералізм знайшов свій подальший
розвиток у 1617 p., коли радник французького короля Генріха IV
герцог Сюллі виступив з ідеєю «Великого плану» утворення феде-
рації християнських держав на чолі із спільним Сенатом. Подібні
ідеї розроблялися також Еріком Лакруа в 1623 p., який запропону-

¹ Машу J.-P, La construction europeenne: La securite et la defense. — Paris: PUF,
1996.-P. 39.

² Заглядывая в XXI век: Европейский Союз и Содружество Независимых
Государств / Под ред. Ю. А. Борко, В. В. Журкина, В. Г. Шемятенкова. — М.:
Интердиалект+, 1998. — С. 18.

1.1. Ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

вав перетворити Венецію на столицю Європи, Вільямом Пенном в
І693 p., який підтримав ідею утворення європейського собору, пар-
ламенту чи навіть держави¹. Дещо далі пішов відомий французький
просвітянин XVIII ст. абат Сен-П'єр, який видав у 1713 р. свій
«Проект встановлення вічного миру в Європі»². Ці та інші проекти
(зокрема, розроблені Сен-Сімоном, Прудоном, Гюго, котрий упер-
ше вжив термін Сполучені Штати Європи) мали переважно абст-
рактний характер. Головна думка тут йде від семантики латинсько-
го поняття «integratio» — «відновлення цілого». Керуючись роман-
тичною ідеєю відновлення втраченої єдності, вони саме у цьому
вбачали можливість встановлення міцного та вічного миру на кон-
тиненті, не враховуючи політичні, економічні та соціальні реалії³.

І все ж, саме їхні федералістські ідеї відновлення цілісності кон-
тиненту лягли в основу сучасних інтеграційних проектів. Важливо,
що така цілісність формально охоплювала тільки західну частину
континенту. Зокрема, пангерманські проекти богослова Поля де
Лагарда, історика Генріха фон Трітцке та економіста Фредеріка
Ліста передбачали об'єднання Європи навколо міцного економіч-
ного центру (Німеччина) з такими складовими, як Австрія, Швей-
царія, Нідерланди, Фландрія, Чехія, Угорщина і, можливо, Фран-
ція. Щоправда, один із таких проектів, опублікований у 1893 p., де-
що розширив географію, описуючи майбутнє Європи в середині
XX ст. як митний союз держав — Mitteleuropa (Центральна Європа).
Ядром союзу знову бачилася Німеччина, яка відновлювала б свої
«природні кордони від Трієсту до Ейдера та від Іпра до Мемеля»,
але вже разом із Польщею, Рутенією, Прибалтійськими країнами,
Румунією, Сербією, можливо Албанією, Болгарією та Грецією⁴.

Заглядывая в XXI век: Европейский Союз и Содружество Независимых
Государств / Под ред. Ю. А. Борко, В. В. Журкина, В. Г. Шемятенкова. — М.:
Интердиалект+, 1998. — С. 22.

Rougemont Denis De. Vingt-huit siecles d'Europe, la consience europeenne a travers
les textes d'Hesiode a nosjours, 2-е ed. / Ed. Christian de Bartillat. — Paris, 1990. —
P. 68.

³ Заглядывая в XXI век: Европейский Союз и Содружество Независимых
Государств / Под ред. Ю. А. Борко, В. В. Журкина, В. Г. Шемятенкова. — М.:
Интердиалект+, 1998. - С. 28-30.

Francois Charelet. Histoire des ideologies, t. 3. — Paris: Hachette, 1978. —
P. 248-249.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

Аналогічну думку висловлював відомий прихильник федераліст-
ського майбутнього Європи Костянтин Франц.

Враховуючи складний характер об'єднавчих процесів у Європі,
основу яких у другій половині XIX ст. продовжували складати си-
лові тенденції (наприклад, політика Отто фон Бісмарка на об'єд-
нання Німеччини «залізом та кров'ю»), деякі пангерманісти шука-
ли об'єктивні передумови європейської інтеграції. Поль Дехих од-
ним із перших запропонував систему концентричних союзів, яка
передбачала спочатку утворення досить вузького союзу з німецьких
країн у вигляді митної конфедерації з обмеженими повноваження-
ми в політичних питаннях (Zollbund). Більш широке митне
об'єднання (Zollverband), засноване на торговельних угодах, мало
охоплювати інші країни Центральної Європи, прибалтійського
регіону і ту ж Францію, яка могла б використати «альянс для ефек-
тивної боротьби з конкуренцією Великої Британії»'. Відтак у своїх
витоках федералізм, формуючись на ідеї відновлення європейської
цілісності, у своїй основі містив принцип «проти когось». Історич-
но такий підхід не виправдав себе у жодній частині світу. Справжня
інтеграція виявилася можливою тільки на принципі «за спільні
інтереси».

Ідея федералізму активізувалася після закінчення Першої світо-
вої війни. Зростання економічного та політичного впливу Сполуче-
них Штатів Америки, дедалі більше невдоволення колоніальною
системою на фоні економічної кризи та повоєнної розрухи в Європі
створили сприятливі умови для відродження ідеї європейської
єдності як єдиної можливості для виходу із кризи. Аналізуючи дер-
жаву в історичному аспекті з моменту її виникнення та в процесі
розвитку, прихильники європейського федералізму доходять вис-
новку, що держава як суб'єкт міжнародних відносин переживає ос-
танній етап свого розвитку. Одна з доктринальних тенденцій сучас-
ного федералізму, до якої зараховують таких видатних теоретиків та
учасників «європейського руху», як Арманд Дандрьо, Еммануель
Муньї, Олександр Марк, Дені де Ружмон, виникла в 30-ті роки під

Maury J.-P. La construction europeenne: La securite et la defense. — Paris: PUF,
1996. - P. 42.

1.1. Ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

впливом економічної кризи. Цей тип федералізму, що отримав назву
«інтегрального», розглядає державу з її вузьконаціональними інте-
ресами та політикою протекціонізму як основну причину гальму-
вання економічного прогресу суспільства. В першу чергу, еко-
номічні мотиви (витрати на науково-технічні дослідження, рента-
бельність підприємств, неможливість вирішення на національному
рівні багатьох економічних та екологічних проблем) спонукають
утворення наднаціональних європейських структур з «повнова-
женнями національних представництв, здатних обмежувати владу
виших інститутів і забезпечувати, таким чином, інтереси та потреби
кожного учасника»¹.

Інший напрям федералізму виник у період між двома світовими
війнами як реакція на панування ідеології тоталітаризму в Європі.
Політичні аспекти інтеграції, особливо питання безпеки, чітко ви-
мальовуються в працях та виступах директора Римського інституту
міжнародних відносин, депутата Європейського парламенту
Альтієро Спінеллі та відомого французького історика Робера Аро-
на. Експансіоністська сутність, що, на думку прихильників доктри-
ни, характеризує природу держави, робить неминучими постійні
конфлікти та війни. Відтак їх попередження та вічний мир можливі
лише через обмеження державного суверенітету аж до «утворення
федерації європейських народів задля їх примирення та відроджен-
ня після катастрофи, до якої націоналізм їх привів»².

Закономірно, що перші важливі практичні кроки на шляху від
федеративної ідеї до її реалізації були здійснені саме в період між
двома світовими війнами. Федералізм як доктрина і принцип євро-
пейського інтегрування набув практичного виміру у контексті
панєвропеїзму. Важливішим кроком практичного ґатунку стала
відповідна ідея австрійського графа Р. Куденхове-Калергі. На пер-
шому конгресі Панєвропейського Союзу за участю 2 тис. науков-
ців, політиків і громадських діячів 24 країн (1926 p., Відень) були
визначені основні напрями європейської конфедерації і гарантії
конфедеративної рівності, безпеки та суверенітету: військовий аль-
янс, поступове утворення митного союзу, спільне використання

' Toulemon R. 50 Mots, L'Europe. — Paris: Declee-de Brouwer, 1992. — P. 91.
Toulemon R. Op. cit. — P. 92.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

колоній європейських держав, єдина грошова одиниця, співробіт-
ництво європейських та інших держав у межах Ліги Націй. Феде-
ралізм набув практичного виміру: основна практична мета авторів
доктрини панєвропеїзму полягала в поширенні проголошених ідей
серед парламентаріїв, промисловців, громадськості та в переко-
нанні урядів у необхідності їх реалізації¹.

Державні діячі прагнуть перевести у практичну площину ідеї
європейського федеративного будівництва. Так, міністр закордон-
них справ Франції Арістід Бріан виступив у 1929 р. на Асамблеї Ліги
Націй в Женеві саме із закликом утворення європейської федерації.
Ця пропозиція була конкретизована в «Меморандумі про організа-
цію режиму федерального європейського союзу», опублікованому
французьким урядом у травні 1930 р. У ньому вперше були викорис-
тані такі актуальні нині поняття, як «спільний ринок», «митний со-
юз», «переміщення товарів, капіталів та громадян», «захист еконо-
мічно відсталих європейських регіонів», «спільнота європейських
народів» тощо².

Становлення диктаторських режимів у Європі та початок Другої
світової війни зіграли каталізуючу роль у поширенні ідей федераль-
ної Європи. Рушійною силою став рух опору, який підтримав ідеї
європейської єдності. В 1939 р. лідер французьких соціалістів Леон
Блюм закликав захистити «незалежність націй в межах федеральної
та роззброєної Європи»³. У 1941 р. в Італії Альтієро Спінеллі та Ер-
несто Россі був заснований Європейський федеральний рух, а
1943 р. в Мілані була прийнята його програма та стратегія дій, а та-
кож базова мета: зберегти демократичні свободи в Європі через ут-
ворення «Європейської Федерації з суверенними повноваження-
ми, що розповсюджувалися б на спільні інтереси всіх європейців»⁴.
Представлені у Маніфесті федералістські ідеї зіграли мобілізуючу
роль у формуванні європейського руху опору проти нацистської

¹ Coudenhove-Kalergi R. Pan-Europe. (Coll.de 1'Institut universitaire d'etudes
europeennes de Geneve), — Paris: PUF, 1988. — P. 139-140.

² СиджанскиД. Федералистское будущее Европы: от Европейского сообщества
до Европейского Союза. — М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 1998. — С. 28.

³ Halin H. L'Europe unie — objectif majeur de la Resistance. — Paris-Bruxelles: Edi-
tions de Г Union des resistants pour une Europe Unie. URPE, 1967. — P. 19.

⁴ Op. cit. — P. 37-39.

1.1. Ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

Німеччини. Саме в цей час основним гаслом федералістського руху
стали ідеї демократії та свободи, згодом покладені в основу кри-
теріїв членства в ЄС. На фоні панування нацизму в Європі серед на-
селення європейських країн з'являлось дедалі більше пропозицій
пожертвувати державним суверенітетом заради Європейської Фе-
дерації як гаранта миру та безпеки. «Національна незалежність,
свобода, соціалізм, — говорилось у Маніфесті, — будуть панувати
лише коли Федерація... буде їх основою, а не їх наслідком... Утво-
рення Європейської Федерації, таким чином, є першочерговою за-
дачею, на якій прогресивний європейський рух має сконцентрува-
ти всю свою енергію»¹.

Розглядаючи єдину Європу як основну і кінцеву мету своєї
діяльності, європейський федералізм використовував окреслену
вище ідею інтеграції як відродження цілісної Європи на засадах
забезпечення миру та демократії, спільного вирішення еко-
номічних, політичних та інших проблем, що виходять за межі ком-
петенції національної держави. Зміст федералістської концепції
полягав в ідеї об'єднання частини Європи на основі федера-
лістського принципу та передбачав підпорядкування національ-
них та регіональних органів управління спільним наднаціональ-
ним структурам. Сам факт існування системно ворожого
соціалістичного табору унеможливлював загальноконтиненталь-
ний підхід. Федералістські плани європейського об'єднання, ма-
ючи за спільну мету утворення Європейської Федерації та Євро-
пейського уряду шляхом впровадження інституційно-консти-
туційних заходів та прийняття міжнародно-правових документів,
різняться за методами і формами втілення цих планів у життя. За
характером міжнародно-правових угод, ступенем відчуження дер-
жавного суверенітету та компетенцією міжнародних інститутів та-
кож виділяють дві основні форми федералістського об'єднання:
федерація та конфедерація.

За рівнем інституційно-правового регулювання та локалізацією
міжнародної правосуб'єктності держав-членів федерація є найбільш

Michael O'Neill. The politics of European Integration. — London and New York:
Routledge, 1996.-P. 24.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ...

радикальною формою інтеграційного об'єднання. Процес форму-
вання федерації базується на методі інституційної інтеграції, в ре-
зультаті якої відбувається злиття основних інститутів держав-
членів у нові міжнародно-правові структури. При цьому значно або
повністю обмежується суверенітет суб'єктів федерації та макси-
мально акумулюються на федеральному рівні основні законодавчі
та виконавчі функції їх національних інститутів. Класичний феде-
ралізм розглядає формування федерації як одноразовий міжнарод-
но-правовий акт, що має характер конституції. Фактично, мова йде
про утворення на міжнародному рівні інституційної структури
національної держави з центральними федеративними інститута-
ми, які копіюють національну державну владу.

Становлення федералістських підходів у регулюванні системи
міжнародних відносин пов'язане з бажанням знайти ефективний
механізм вирішення проблем, що виходять за межі державної ком-
петенції. Намагаючись поєднати принципи міждержавного спів-
робітництва з позитивами централізованої унітарної держави, кла-
сичний федералізм пропонував згадані форми інтеграційного
об'єднання, які мали поєднувати в собі як відносну самостійність
його складових елементів, так і можливість координації їх дій та на-
дання їм системного характеру.

Основним недоліком класичного федералізму було те, що в його
основу закладалася хибна теза про можливість інституційно-кон-
ституційного оформлення об'єднання держав за обмежений період
часу. Кінцева мета федералістської теорії — утворення федерації чи
конфедерації європейських держав — одночасно проголошувалася
як необхідна умова для початку інтеграційного процесу. Успішний
розвиток інтеграційних процесів федералізм ставить у залежність
від їх оформлення в конституційно-інституційну форму. Саме в
цьому положенні і полягає слабкість федералістської теорії. Вважа-
лося, що кількість прихильників «об'єднаної Європи» зростатиме
прямо пропорційно до кількості питань, вирішення яких виходить
за вузькі національні можливості окремих держав. На практиці ж
держави виявилися не готовими жертвувати навіть частиною свого
суверенітету заради абстрактних спільних цілей, віддаючи перевагу
відстоюванню власних інтересів. Ще меншу підтримку ідея євро-
16

1.1. Ретроспективний аналіз традиційних теорій європейської єдності

пейського об'єднання знайшла серед населення. Про це свідчать
відповідні статистичні дослідження'.

Після Другої світової війни значення ідей європейського
об'єднання зросло, оскільки вони дедалі більше співпадали з ба-
ченням інтеграції як чинника подолання воєнних конфліктів у
Європі за наявності спільного ворога, яким був СРСР. З цих базо-
вих міркувань об'єднання європейських країн стало центральним
питанням на порядку денному практичної політики держав. Протя-
гом 1946—1947 pp. сформувалися основні масові організації феде-
ралістів: Європейський союз федералістів, Соціалістичний рух за
утворення Сполучених Штатів Європи, Європейський Рух, Євро-
пейська ліга економічного співробітництва. Водночас були внесені
нові корективи та конкретні пропозиції до концепції федеральної
Європи уже в плані підготовки певної практичної програми. На
конгресі Європейського союзу федералістів в Монтрьо в серпні
1947 р. прихильники федералізму Дені де Ружмон та економіст
Моріс Алле запропонували основні політичні та економічні прин-
ципи федерації².