Єдність людини і природи

Людина пристосована до надзвичайно вузьких параметрів середовища існування, й істотні відхилення їх середніх характеристик, навіть у допустимих для життя амплітудах, створять несприятливу обстановку, змінять видовий склад флори і фауни, клімат та погіршать стан здоров'я людини.

Людина нерозривно пов'язана з природою. Вона є лише однією ланкою в нескінченному ланцюгу інших організмів, має всі властиві організмові функції і розвивається одночасно з усім живим на Землі.

Природа побудована так, що кожна система намагається зберегти свою стабільність шляхом еволюції складових. Людина, як говорив П. Гольбах, - це витвір природи, вона існує в природі, підкорюється її законам і не може звільнитися від неї, не може - навіть по думки - вийти з природи. Відповідно людина є природною системою і повинна жити за законами систем вищого порядку.

Фундатор геліо- і космобіології О.Л. Чижевський ще в 1942 р. писав, що життя на Землі, взятій у цілому з її геологічними оболонками, рослинним і тваринним світом та усім людством, що разом населяють біосферу, повинне розглядатися як життя одного організму.

Відомий філософ І.Т. Фролов трактує природу як світ, яким людина не може розпоряджатися довільно. Природа є «неорганічним тілом», яке належить не окремому індивідууму, а всім людям. Тому відносини людини і природи суспільні за своєю суттю і є відносинами людини і людини. Отже, необхідно навчитися ставитися до природи як до живої істоти, яка реагує на будь-які наші вчинки.

Первісні племена визнавали Землю за живу істоту, індоєвропейські народи вважали, що тіло людини взяте із землі і в неї воно повертається після смерті. Стародавнє населення Землі жило в гармонії з природою, поклонялося їй. Основним методом пізнання живого є аналогія, і тому нічого дивного в порівнянні Природи з живим організмом немає. Люди в міру свого розумового розвитку на доступному рівні сприйняття описували поняття «цілісності живої природи», що нині є науковим поняттям.

Про уявлення давніх українців про природу В.С. Джигирей (2000) пише: «Язичництво давніх українців було релігією гармонії людини та природи, людини й Всесвіту. У ті давні часи людина не відокремлювала себе від обожнюваної, а отже, недоторканої природи, не вважала себе її «царем», проте була переконана у власному значенні, у тому що є частиною грандіозного цілого. Тому й шанувалися сили природи, небесні світила. Божествами й духами заселено було землю та воду, рослинний світ.

Не руйнуючи природи, давні слов'яни брали у неї все необхідне для існування - їжу, одяг, ліки. Треба було лише знати ті закони, за якими діється таїна життя».

І далі: «Етичні норми нашого народу забороняли нищити, убивати з примхи. У той далекий час люди розуміли, наскільки вразливою є природа, й застерігали байдужих: «Будь обережний, поряд з тобою інші істоти, дай їм жити...» Високий рівень розуміння явищ природи, екологічне світосприйняття наших предків виявляється у народних прикметах, приказках та прислів'ях: було створено певний кодекс, який вимагав ставитися до природи як до святині».

Природа сакралізована в таких світових релігіях як індуїзм, їй поклоняються пантеїсти, джайністи, багато різних аборигенних народів різних країн і континентів.

Унаслідок інтелектуального розвитку, оголошуючи себе господарем природи, її царем, людина відійшла від своїх природних основ. Вона забула, що «Земля не належить людині, людина належить Землі».

З кожним днем зростає вплив людини на природу. За останні 40-50 років людство встигло пройти більшу частину шляху, який відділяє планету від екологічної катастрофи. У наш час високих темпів перетворення середовища існування, перетворення всеохоплюючого, з не завжди передбаченими наслідками, стає необхідним як ніколи раніше, свідоме ставлення людини до природи.

Date: 2015-09-02; view: 1313; Нарушение авторских прав