Технологічні аспекти

У планетарній соціоекосистемі (за В.І.Вернадським – ноосфері) поряд із природною та соціальною підсистемами формується потужна технічна (промисловість, транспорт, механізоване сільське господарство, сільбищно-комунальні комплекси тощо). Якраз ця підсистема з її велетенськими можливостями і є, за влучним висловлюванням Ю.Одума, "паразитом біосфери". Вона щороку поглинає мільйони гектарів орних земель і лісів. Щороку промислові підприємства, теплові станції, автомобілі, літаки спалюють понад 5 млн т вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів природного газу. Всього у світі щороку добувається 100 млрд т мінеральної сировини, більша частина якої (95-99%) безповоротно губиться у вигляді відходів. У річкові системи щороку скидається 450 км куб техногенних брудних стоків (лише при аварії танкерів виливається в океан 2-5 млн т нафти). Понад 500 млн автомобілів щороку викидають в атмосферу близько 400 млн т окислів вуглецю та понад 100 млн т вуглеводів. Цей перелік "паразитування" технічної підсистеми можна було б продовжити. Проте й ці факти красномовно свідчать, що екологічна проблема переросла в глобальну, загальнолюдську проблему сучасності. Людина, яка своїм розумом збурила колосальну енергію промислової та науково-технічної революції, сьогодні стоїть на краю прірви. Передусім порушення саморегуляції біосфери і накопичення в ній значної кількості хімічних сполук зумовило безліч невідомих раніше хвороб: генетичних, токсикологічних, алергічних, респіраторних тощо. Серед них особливо небезпечним є СНІД – втрата імунних властивостей людського організму, набутих у процесі еволюційних адаптацій. У США, наприклад, економічні втрати від смертності та хвороб, пов'язаних із забрудненням повітряного середовища, становлять щорічно 6 мрд доларів. Загальні економічні втрати від забруднення атмосфери становлять 16 млрд доларів на рік, або 80 доларів на одного мешканця.
Людство, яке докладає неймовірних зусиль, щоб прогодувати себе, і яке все ж досягло значних успіхів в останньому десятиріччі, в "зеленій революції", не може не помічати небажаного впливу забруднення середовища на врожайність, поживну і кормову цінність сільськогосподарських культур, стан лісових насаджень. Наприклад, врожайність кукурудзи на силос у зоні металургійних підприємств знижується на 43%, кормових бобів – на 36%, зернових культур – на 26-27%, цукрового буряка – на 35%. Негативно впливає забруднення на стан рибного господарства. Однак забруднення завдає великої шкоди не лише живій природі, але й створеним людиною спорудам – артеприродному середовищу. Наприклад, в Японії у 1970 р. витрати на знешкодження досягли 23 млрд доларів, у США в 1977 р. – 25 млрд доларів.
Екологічна криза торкнулася вже й навколоземних просторів біосфери. Одним із вражаючих наслідків антропогенного забруднення атмосфери стало зменшення загального вмісту озону в атмосфері, перш за все в стратосфері, де зосереджена основна його кількість. Понад десять років тому над Антарктидою виявлено "озонову діру", розміри якої з року в рік збільшуються, хоча з незначними коливаннями. Отже, озоновому екрану, який формувався мільярди років і завдяки якому організмами заповнився весь земний простір, загрожує небезпека, створюється реальна загроза існуванню життя.
До навколоземних екологічних проблем належить і проблема "парникового ефекту", зумовленого різким зростанням в атмосфері вуглекислого газу, який пропускає сонячну радіацію, але у зворотному напрямку не пропускає інфрачервоне (теплове) випромінювання. Все це може спричинити глобальне підвищення температури на Землі аж до танення льодовиків.
Техногенні пошкодження природного середовища поділяють на механічні руйнування та забруднення. Перший (і найстаріший) тип пошкоджень відбувається головним чином у місцях видобутку корисних копалин і будівництв. Технологічними аспектами гармонізації взаємодії суспільства і природи в цих умовах займається екологічна технологія, а точніше, ціла група екологічних дисциплін. Наприклад, питання технології гірничих розробок і будівництва інженерних споруд вивчає інженерна екологія.
До головних видів забруднень навколишнього середовища належать: механічні домішки (пил, попіл, шлаки, будівельне сміття тощо), хімічне, радіоактивне, механічне, теплове, електромагнітне й акустичне (шумове). Сюди слід додати і забруднення хвороботворними та іншими живими організмами. Промислові технології, пов'язані з хімічними та іншими забрудненнями природи, є об'єктом дослідження промислової екології. Питаннями здорового житла з точки зору інсоляції, шумів і вібрації, теплоємності, електромагнітного забруднення тощо займається будівельна екологія. Надзвичайно інтенсивно, особливо в зв'язку із аварією на ЧАЕС, розвивається молода наука – радіоекологія. Дослідженням екології хвороботворних мікроорганізмів займається паразитологія.
Різкі зміни у фізико-механічному та хімічному складах ґрунтів, які виникають у процесі їх обробітку важкою сільськогосподарською технікою та внаслідок непродуманої хімізації земель, зумовили виникнення ще однієї наукової дисципліни – агроекології. Вивченням міських біогеоценозів і пошуком шляхів їх оптимізації займається урбоекологія. Безліч проблем життєдіяльності міст (тверді та рідкі відходи, атмосферне забруднення, шуми тощо) зумовлюють розвиток комунальної екології. Зняття запони секретності з діяльності військових полігонів і зон бойових дій дало поштовх до розвитку беллоїдної (військової) екології. До нових напрямів, щоправда, пов'язаних головним чином із закритим типом екосистем, належить космічна екологія (екологія людини та інших живих організмів у кораблі та відкритому космосі).
У процесі розвитку згадані спеціалізовані наукові галузі в основному зосереджують свої зусилля на питаннях охорони природи і раціонального природокористування. І все ж основою, фундаментом усіх цих наук залишається екологія – "наука про біологію середовища". І лише вона може знайти ключ до розв'язання проблем сталого розвитку, які були підняті у 1992 р. ІІ-ю конференцією ООН "Довкілля і розвиток" у Ріо-де-Жанейро (І-ша конференція відбулася в 1972 р. у Стокгольмі). Адже концепція сталого розвитку має на меті гармонізацію економічних потреб суспільства з екологічними можливостями природи.

Екологі́чна кри́за — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. Традиційно виділяються екологічні кризи природного та антропогенного походження.

При цьому екологічна криза істотним чином відрізняється від екологічної катастрофи, адже остання означає повне руйнування екологічної системи. У випадку ж екологічної кризи зберігається можливість відновлення порушеного стану.