Духовна криза людства як основний фактор екологічної кризи

Історія освоєння нашої планети - це не тільки перемога людини над голодом і хворобами, це не тільки освоєння нових ресурсів, підкорення енергії атома і запуск комічних кораблів. Це й історія зникнення багатьох видів живих організмів, зведення лісів, розорювання родючих земель і наступне їх опустелювання, зменшення річкового стоку, поступова втрата біосферою здатності до саморегуляції.

Людина - єдина істота на Землі, здатна навмисно, свідомо, а не через інстинктивний стереотип поведінки, змінювати природне середовище і впливати на неживі об'єкти і живі істоти, включаючи й самих людей.

Уявлення про можливість порушення природних процесів з негативними наслідками для самих себе склалися ще в перших розвинених цивілізацій Месопотамії, Індії, Єгипту в ІІІ-ІІ тисячолітті до нашої ери. Але, очевидно, у зв'язку з низькою густотою населення і його підвищеною міграцією ці уявлення не стали настільки важливими, щоб увійти до етичних норм суспільства, які тоді формувалися. Особистий досвід кожної окремої людини не давав підґрунтя для тривоги за долю природи. Тому уявлення про вседозволеність у використанні дарів Землі благополучно проіснували до наших днів.

Тривалий час в історії людства панувало уявлення про те, що природа безмежна і невичерпна, що вона віддана на користування людині. Припускалося, що

природа виступає як певна довільна сила над людиною. Вважалося, що по мірі зростання виробництва зменшується свавілля природи і збільшується багатство людини. Людство все більше і частіше розвивалося за рахунок хижацького використання природних ресурсів. До певного часу названі процеси були відносно незначними, оскільки не могли привести до радикальних екологічних змін У природі. Можливості наслідків таких екологічних змін ще не були усвідомлені.

Зі зростанням виробничих сил, з одного боку, збільшувалася влада і могутність людини над природою, розширювалися її можливості в освоєнні, з іншого - погіршувалися і знищувалися природні ресурси. Із зростанням знань, упровадженням нових досягнень науково-технічного прогресу активне ставлення людини до середовища існування посилюється. Людина модифікує, пристосовує і підкорює його собі. Природа дедалі стає все більш штучною. Створюється підґрунтя для порушення екологічної рівноваги в природі, руйнації екосистеми. Наслідком створення величезної штучної індустріальної цивілізації стало те, що під загрозою опинилися системи, які підтримують життя людини та інших живих організмів. У результаті всього скоєного сучасний світ став надзвичайно складним, суперечливим, нестійким, людство постало перед проблемою виживання.

Але й досі людством керує егоїзм як наслідок неповаги до людини, природи, невизнання єдності всіх живих істот. Навколишнє природне середовище і сама людина розглядаються як засіб, а не як мета нашої діяльності. Унаслідок цього виникла нова «мораль», яка поступово знищує священні принципи життя, і людина все більше забуває своє місце в біосфері.

Людина продовжує знищувати природу, замінювати біосферні функції технологічними. Краса природи замінюється промисловими спорудами та різними нагромадженнями техніки, мегаполісами, смітниками, чорнобилями. Вони виникають скрізь — на місцях колишніх боліт, лісів, золотоверхих храмів...

Нинішній господарський, економічний, екологічний, історичний і культурний стан України - яскраве свідчення тому. Знівечені греблями річки, забруднені води, пограбовані ліси, виснажені нераціональним господарюванням славетні на весь світ українські чорноземи, задушливе повітря в промислових центрах, величезні простори, уражені смертоносною радіацією, хворі діти, зруйновані церкви, покинуті села. Це все - наслідок свавілля людей та їх морально-духовного спустошення.