Угоди між Україною та ЄС

План дій Україна – Європейський Союз

Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами

Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснування представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні та про його привілеї та імунітети

Угода між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз

Угода (у формі обміну листами) між Україною, представленою Урядом України, та Європейським Співтовариством про продовження строку дії і доповнення Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про торгівлю текстильною продукцією

Рамкова угода між урядом України та Комісією Європейських Співтовариств

Угода про фінансування Програми дій Тасіс для України 2005 року

Угода між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії про співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії (Постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 59)

2.Угода між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформації з обмеженим доступом

3.Угода між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулювання криз

2. Угода між Урядом України та Європейським Співтовариством, представленим Європейською комісією, стосовно фінансування проектів з енергоефективності

3. Ропорядження КМУ про про підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії про співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії

1.Спільне комюніке (щодо розвитку системи транспортування нафти Одеса - Броди – Плоцьк)

2.Комюніке Комісії Ради та Європейського Парламенту "Розширена Європа - Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами”

1.Угода між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво

2.Угода між Урядом України та Європейським Співтовариством, представленим Європейською Комісією, щодо скорочення браку ліквідності в українському секторі електроенергетики

7.Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом

8.Індикативна програма для України на 2002 - 2003 роки.

1.Рамкова угода про інституційні засади створення міждержавних систем транспортування нафти та газу

2.Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення

3. Договір ВОІВ про авторське право, прийнятий дипломатичною Конференцією 20.12.1996 р.

4. Договір ВОІВ про виконання і фонограми, прийнятий дипломатичною Конференцією 20 грудня 1996 р.

8.Угода між Урядом України та Європейським Співтовариством, представленим Європейською Комісією, щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Співтовариства

10.План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ

1.Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень

2.Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності

3.Угода у формі обміну листами між ЄС та Україною щодо продовження та доповнення угоди між Україною та ЄС про торгівлю текстильною продукцією, парафованої 5 травня 1993 року та в останнє доповненої угодою у формі обміну листами, парафованої 15 жовтня 1999 р.

4.Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків

5.Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків

6.Угода між Європейською організацією з використання метеорологічних супутників (ЄВМЕТСАТ) та Національним космічним агентством України (НКАУ)

7.Основна багатостороння угода про міжнародний транспорт щодо розвитку коридору Європа – Кавказ - Азія

1.Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року

2.Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні

3.Кредитна угода між Європейським Співтовариством (як кредитором) та Україною (як позичальником) та Національним банком України (як агентом позичальника) на суму 150 млн. екю

4.Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

5.Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу

1.Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957 р., Додатковий протокол до конвенції про видачу правопорушників 1975 р. та Другий додатковий протокол до конвенції про видачу правопорушників 1978 р.

2.Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 р. та Додатковий протокол до конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1978 р.

3. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами

4. Договір до Енергетичної Хартії та Протокол до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів, підготовлені в рамках Конференції по Європейській Енергетичній Хартії

5.Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

6.Протокол поправок к Европейской конвенции по трансграничному телевидению

1.Угода між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі (ЄСВС) та Урядом України про торгівлю деякими сталеливарними виробами

2.Угода у формі обміну листами між Європейським Співтовариством та Урядом України про встановлення системи подвійної перевірки без кількісних обмежень по відношенню до експорту з України до ЄС деяких сталеливарних виробів, охоплених договорами про створення ЄС та ЄСВС

3.Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року

Порядок денний асоціації Україна — ЄС (англ. EU-Ukraine Association Agenda) — двосторонній документ, що регулює відносини між Україною та ЄС. Містить перелік реформ, які має здійснити Україна у співпраці з ЄС

Документ набув чинності 24 листопада 2009 року, на заміну Плану дій між Україною та ЄС 2005—2008, подовженого на один рік до 2009.

До початку переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2007 р. основу двосторонніх відносин складала Угода про партнерство та співробітництво. Практичним інструментом імплементації останньої (з урахуванням загальних принципів Європейської політики сусідства) став План дій Україна-ЄС на 2005—2008 рр., термін чинності якого був продовжений ще на один рік і завершився у 2009 р.

Угода про асоціацію має визначити формат двосторонніх відносин у середньостроковій перспективі. Головна ідея розробки ПДА полягала у заміні Плану дій Україна-ЄС, що, за оцінкою громадських експертів, не виправдав покладених на нього сподівань в окремих сферах співпраці[1], новим практичним інструментом взаємодії, спрямованим на закріплення нової якості співпраці, ще до набуття чинності Угодою про асоціацію.

Порядок денний асоціації визначає ключові пріоритети реформ, яким Україна має приділити увагу задля того, щоб повною мірою скористатися можливостями поглибленої співпраці, передбаченої Угодою про асоціацію. Загальна мета Порядку денного асоціації відповідає духу Угоди та полягає у поступовому досягненні політичної асоціації та більшої економічної інтеграції з ЄС.

Водночас практична мета ПДА полягає у чіткому визначенні пріоритетів, які вимагають негайних дій ще до офіційного підписання Угоди про асоціацію. Саме задля реалізації практичної мети ПДА перелік наведених у документі пріоритетів, у разі необхідності, може бути змінений та доповнений за згодою між Україною та ЄС.

45.Економічні та організаційно-правові передумови інтеграції України до ЄС. Адаптація права України до права ЄС.

Передумови для процесу інтеграції України до Європейського Союзу були закладені підписанням 14 червня 1994 року Угоди про Партнерство та Співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Укладення УПС дозволило встановити регулярний двосторонній діалогу між Україною та ЄС на політичному та секторальних рівнях, впровадити впорядкований режим торгівлі між обома сторонами на основі принципів ГАТТ/СОТ, визначити пріоритети адаптації законодавства України до стандартів та норм Європейського Співтовариства (acquis communautaire) у пріоритетних секторах української економіки. Таким чином, були створені інституційні рамки для політичного зближення України та ЄС та інтеграції української економіки до Внутрішнього ринку ЄС на основі адаптації українського законодавства до законодавства ЄС.

Набуття чинності УПС 10 березня 1998 року поставило перед Україною питання створення необхідних правових та інституційних механізмів її імплементації. Додатковим важливим фактором слід також вважати активне зростання європейської самоідентифікації українського суспільства. Враховуючи ці чинники, українське керівництво прийняло основоположне політичне рішення про курс на європейську інтеграцію України. Це рішення було відображено у Стратегії інтеграції України до ЄС – програмному документі, ухваленому Указом Президента України 11 червня 1998 року.

об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС

1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

2. Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які виз­начають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості.

Адаптація права України до права ЄС

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС.

46.Правове значення «Європейської політики сусідства» та політики «Східного партнерства».

Європейська Політика Сусідства; ЄПС (англ. European Neighbourhood Policy; ENP) являє собою новий підхід Європейського союзу до сусідніх країн з метою зміцнення відносин між Євросоюзом та його країнами-сусідами та співробітництва щодо створення зони безпеки і добробуту, «кільця дружніх країн» на кордонах Європейського союзу. ЄПС також покликана надати країнам-сусідам Євросоюзу можливість більш тісної співпраці з ЄС у галузі політики, безпеки, економіки та культури.

European Neighbourhood Policy

Європейський інструмент сусідства та партнерства - скорочено ЄІСП - є основним фінансовим механізмом надання сприяння країнам, що входять до складу Європейської політики сусідства (ЄПС), а також Росії. Це інструмент співпраці, яким розпоряджається EuropAid і за допомогою якого рішення, прийняті на політичному рівні, перетворюються на практичні дії на місцях.

Європейська Комісія в січні 2009 року дала старт Проекту інформаційної та комунікаційної підтримки ЄІСП - Інфоцентр ЄІСП - щоб розповісти про взаємини ЄС з сімома сусідами і партнерами на сході і дев'ятьма країнами-партнерами у Середземномор'ї.

Цілі Європейської політики сусідства

Головна мета ЄПС - розділити блага відбувся в 2004 році розширення ЄС з сусідніми країнами в плані зміцнення стабільності, безпеки та підвищення добробуту всіх зацікавлених країн. Про зміцнення стабільності та належного правління в сусідніх з ЄС країнах, йдеться також у Європейської Стратегії Безпеки, схваленої Європейською Радою у грудні 2003 року.

Європейська Політика Сусідства не надає країнам-партнерам перспективу приєднання до Європейського союзу, але пропонує привілейовані відносини з ЄС та сприяння у досягненні цілей в різних галузях співробітництва.

Походження

Історичне розширення Європейського союзу стало для нього великим кроком по шляху зміцнення безпеки і зростання процвітання на європейському континенті, але також означає і зміна зовнішніх кордонів Союзу. Ці обставини не тільки відкрили нові можливості, а й поставили нові завдання. Європейська політика сусідства є відповіддю на цю нову ситуацію.

У березні 2003 року Комісія представила своє Повідомлення «Велика Європа - сусіди: нова основа відносин зі східними та південними сусідами ЄС», в якому вперше були представлені принципи нової Європейської політики сусідства та відзначалася важливість ЄС у зміцненні відносин з країнами-сусідами. Згідно з цим Повідомленням для надання сприяння третім країнам, включаючи країни, що охоплюються в даний час програмами Тасіс і МЕДУ, Комісія пропонує створити Європейський інструмент сусідства. Ця ідея отримала подальший розвиток у Повідомленні, підготовленому у липні 2003 року «На шляху до нового інструменту сусідства».

У жовтні 2003 року Європейська рада привітав прогрес, досягнутий у ході реалізації цієї ініціативи і закликав Раду та Комісію продовжити цю роботу з тим, щоб забезпечити комплексний збалансований і пропорційний підхід, включаючи створення фінансового інструмента.

У травні 2004 року Європейська комісія представила Повідомлення «Європейська політика сусідства. Стратегія і Доповіді з Країнам», в якому зазначаються чіткі кроки з впровадження Європейської політики сусідства та методи поширення благ розширення ЄС на сусідні країни.

Ці пріоритетні цілі передбачається включити в спільно узгоджений План дій, який являє собою ключовий політичний документ у зміцненні відносин між ЄС та країнами-партнерами.

Плани Дій будуть спиратися на на взаємній прихильності загальним цінностям, головним чином в області верховенства закону, належного управління, дотримання прав людини, включаючи права меншин, розвитку добросусідських відносин і принципах ринкової економіки та сталого розвитку. Передбачається також, що країни-партнери візьмуть на себе зобов'язання щодо деяких найважливіших аспектів зовнішньої діяльності ЄС, включаючи, зокрема, боротьбу з тероризмом та розповсюдженням зброї масового знищення, а також дотримання норм міжнародного права і зусилля з вирішення конфліктів.

Країни, включені в сферу Європейської політики сусідства

ЄПС адресована нинішнім сусідам ЄС, а також тим, хто став ближче до ЄС у результаті розширення.

У Східній Європі: Україна, Білорусь і Молдова.

ЄС і Росія ухвалили рішення надалі розвивати своє стратегічне партнерство шляхом створення чотирьох спільних просторів відповідно до рішень, прийнятих на Санкт-Петербурзькому саміті в 2003 році. Ці відносини розвиваються паралельно з ЄПС.

На Південному Кавказі Вірменія, Азербайджан і Грузія.

У Середземноморському регіоні: Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Сирія, Туніс, а також Палестинська автономія.

Східне партнерство - проект, створений Європейським союзом. [1] Він був представлений міністром закордонних справ Польщі за участю Швеції на Раді ЄС з загальних питань та зовнішніх зв'язків (англ.) 26 травня 2008 року. 7 травня 2009 в Празі - столиці головуючої на той момент в ЄС Чехії - відбулася установча зустріч у рамках програми «Східне партнерство». Головна мета проекту - зближення ЄС з 6 країнами колишнього СРСР: Україною, Молдавією, Азербайджаном, Вірменією, Грузією і Білоруссю. [2]

Є доповненням до Північного виміру і до Середземноморського союзу як грунт для дискусій з візових угодами, угодами про вільну торгівлю і стратегічного партнерства з державами-східними сусідами, замінюючи дискусії про розширення Євросоюзу і вступу туди цих держав. У Східне партнерство запрошуються Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдавія, Україна і Білорусія. Росія буде запрошуватися для обговорення деяких місцевих ініціатив, наприклад, що відносяться до Калінінградської області. Оскільки Східне партнерство не має власного секретаріату, воно контролюватиметься безпосередньо Європейською Комісією. [3]

Дискусія про Східне Партнерство відбулася 19-20 червня 2008 року на Європейській раді. [4] Чехія підписала пропозицію в повному обсязі, в той час як Болгарія і Румунія були набагато обережніше, вважаючи, що Чорноморський форум за діалог та співробітництво (англ.) і Організація чорноморського економічного співробітництва будуть торпедувати Східним партнерством. Такі держави як Німеччина і Франція вважають, що Східне партнерство буде неочевидно виглядати, як чергова невелика сходинка до потенційного членства в Євросоюзі для країн-учасників, особливо для України, хоча Польща й інші східноєвропейські держави вважають, що це саме так. [5]

Східне партнерство нагадує Угоду про стабілізацію та асоціацію (англ.), що працює на Балканах, де, наприклад, Хорватія бере участь з 2000 року. Можливе розширення Східного партнерства в систему вільного ринку праці, начебто Балтійської зони вільної торгівлі або ЦЕАСТ.

24 травня 2010 Польща запропонувала створити «групу друзів» в рамках програми Східне партнерство і запросила брати участь в цій структурі Російську Федерацію. Також міністр закордонних справ Польщі зазначив, що крім Росії в цій групі могли б бути «Норвегія, Канада, США, Японія та інші країни». [6]

47.Правові засади розширення ЄС.

Розширення Європейського союзу - це процес укрупнення Європейського союзу (ЄС) за допомогою вступу до нього нових держав-членів. Процес почався з «Внутрішніх шести», заснували «Європейське об'єднання вугілля і сталі» (попередника ЄС) в 1952 році. З тих пір кількість країн, що вступили до Союзу, збільшилася до 27 держав, включаючи Болгарію і Румунію, що приєдналися в 2007 році.

На даний момент ведуться переговори про вступ з кількома державами. Іноді процес розширення також називають Європейською інтеграцією. Однак цей термін використовується і коли мова йде про посилення співпраці між державами-членами ЄС, коли їхні уряди поступово гармонізують внутрішньодержавне законодавство.

Щоб приєднатися до Європейського союзу, держава-заявник має задовольняти політичним і економічним умовам, загальновідомим як Копенгагенські критерії (на честь минулого в Копенгагені саміту 1993): стабільне демократичне уряд, що визнає верховенство закону і відповідних свобод та інститутів. Відповідно до Маастрихтського договору кожне поточне держава-член, а також Європарламент повинні прийти до згоди з приводу будь-якого розширення.

Політика розширення

На сьогоднішній день процес вступу супроводжується цілою низкою формальних кроків, починаючи з передвступного договору і закінчуючи ратифікацією заключного договору про вступ. Над цими кроками здійснює контроль Єврокомісія (Головуправління з розширення), але актуальні переговори проводяться між країнами-членами союзу і країною-кандидатом.

[Ред]

Умови

У теорії будь-яка Європейська країна може приєднатися до Євросоюзу. Рада ЄС консультується з Комісією та Європарламентом і виносить рішення про початок переговорів щодо вступу. Рада відхиляє чи схвалює заявку тільки одностайно. Щоб отримати схвалення заявки, країна повинна відповідати наступним критеріям:

повинна бути «європейською державою»;

повинна дотримуватися принципів свободи, демократії, поваги до прав людини і фундаментальних свобод, верховенства закону.

Для отримання членства потрібно наступне:

відповідність Копенгагенським критеріям, визнаних Радою в 1993 р.:

стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство закону, людські права, повагу і захист меншин;

існування функціональної ринкової економіки, так само, як і здатності впоратися з конкурентним тиском та ринковими цінами в межах Союзу;

здатність прийняти зобов'язання членства включаючи прихильність політичним, економічним і грошово-кредитним цілям союзу.

У грудні 1995 року Мадридською Евросоветом були переглянуті критерії членства, щоб включати умови для інтеграції держави-члена через відповідне регулювання його адміністративних структур: так як важливо, щоб законодавство Євросоюзу відбивалося в національному законодавстві, важливо, щоб переглянуте національне законодавство здійснювалося ефективно через відповідні адміністративні та судові структури.

[Ред]

Процес

Перш ніж країна подасть заявку на вступ, вона зазвичай повинна підписати угоду про асоційоване членство, щоб допомогти підготувати країну до статусу кандидата і, можливо, члена. Багато країн не задовольняють навіть критеріям, необхідним для того, щоб почати переговори раніше, ніж вони почнуть застосовуватися, тому вони потребують довгих років, щоб підготуватися до процесу. Угода про асоційоване членство допомагає підготуватися до цього першого кроку. У випадку з Західними Балканами спеціальний процес, Стабілізаційний і Асоціативний процес існують для того, щоб не вступати в протиріччя з обставинами. Коли країна офіційно запрошувати членство, Рада просить Комісію висловити думки щодо готовності країни почати переговори. Рада може прийняти або відхилити думку Комісії. Рада лише раз відхилив думку Комісії - у випадку з Грецією, коли Комісія відмовляла Порада від вступних переговорів. Якщо рада вирішує відкрити переговори, починається процес перевірки. Це процес, протягом якого ЄС і країна-кандидат досліджують свої закони і закони ЄС, визначаючи існуючі відмінності. Після цього Рада рекомендує розпочати переговори щодо "голів" закону, коли вирішує, що є достатньо точок дотику для конструктивних переговорів. Переговори зазвичай полягають в тому, що держава-кандидат намагається переконати ЄС, що його закони і адміністративне управління досить розвинені, щоб виконувати Європейський закон, який може здійснюватися, як визнано доцільним державами-членами.

Подальше розширення відкрите для будь-якої європейської демократичної країни з вільним ринком, що має бажання і можливості для приведення законодавства у відповідність з правом ЄС. [6] Умови вступу включені в Копенгагенські критерії, узгоджені в 1992 році і закріплені в Маастрихтському договорі (стаття 49). Чи є країна європейської визначається політичною оцінкою, проведеної інститутами ЄС. [7]

На даний момент шість країн мають статус кандидата: Ісландія (подала заявку в 2009 році [8]), Македонія (у 2004), Сербія (у 2009 [9]), Туреччина (у 1987), Хорватія (у 2003) і Чорногорія (в 2008 [10]), при цьому Македонія, Чорногорія і Сербія ще не почали переговорів з приєднання [11]. Інші держави Західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію, яка вже набула чинності для Албанії, Македонії, Хорватії та Чорногорії і яке зазвичай передує подачі заяви на членство [12]. Албанія подала заяву у квітні 2009 [13], але Європейська комісія ще не винесла по ній рішення. Варто відзначити, що Чорногорія є другою після Хорватії за рівнем відповідності Копенгагенським критеріям, і, за припущеннями експертів, її вступ може відбутися до 2014 року [14].

48.Лісабонський договір ЄС 2007 року (загальна характеристика).

Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти, Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.

Новий договір покликаний замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту.

Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.

Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір покликаний допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію.