Правила ЄС щодо постачання товарів, надання послуг, виконання робіт для державних потреб. Регулювання якості товарів в ЄС

Перші правила державної закупівлі містилися у Римській угоді, але вони були надто загальні й неточні для вільного застосування закупівельними організаціями. Тому Комісія ЄС разом з країнами-членами розробила директиви щодо державної закупівлі для втілення у життя Римської угоди — забезпечення більш прозорих, точних правил, яких мають дотримуватися органи державної влади і підприємства з надання комунальних послуг (водо- та енергопостачання, транспорту і послуг зв'язку).

Першу директиву щодо державних закупівель було ухвалено в 1970 р. Починаючи з 1993 р., введено в дію шість різних директив, що створюють базу для державної закупівлі в межах ЄС.

Положення наведених вище угод та директив забороняють будь-яку дискримінацію або обмеження щодо усіх контрактів, незалежно від їх вартості, і застосовуються безпосередньо до державної закупівлі, навіть якщо не посилаються на неї спеціально.Директиви мають на меті не погодження усіх національних правил державної закупівлі, а уніфікацію процедур, яких мають дотримуватися країни-члени, якщо очікувана вартість закупівель перевищує порогові показники. Директиви застосовуються до окремих державних контрактів, тоді як загальні принципи, закладені у Римській угоді, — до всіх контрактів, незалежно від їх вартості.

Крім того, законодавство ЄС передбачає, що державні підприємства та установи, відповідальні за водо- та енергопостачання, транспорт і телезв'язок, повинні керуватися такими принципами:

відсутність дискримінації;

прозорість процедур здійснення закупівель. Якщо вартість предмета закупівлі перевищує встановлені директивами порогові по

казники, повідомлення про закупівлю розміщується у Додатку доОфіційного журналу ЄС (ОJ) з бази даних із закупівлі TED (що

денні пропозиції в електронному форматі); інформування про вибрану процедуру присудження контракту;відповідність технічним вимогам. Європейські стандарти, якщотакі є, повинні мати пріоритет перед іншими міжнародними абовітчизняними стандартами;прозорість процедур добору підрядників і присудження контрактів через використання завчасно сформульованих об'єктивних критеріїв.

Аж до 1973 року на рівні країн - учасниць ЄЕС не робилися якісь спроби розглядати спеціально питання, пов'язане зі споживчою політикою та створенням правової бази з метою захисту інтересів споживачів. У 1973 році в рамках Комісії ЄС створюється спеціальний орган - Дорадчий комітет з захисту прав споживачів. ЄЕС з прийняттям першої програми по захисту прав споживачів в 1975 р. офіційно стала проводитися політика щодо захисту прав споживачів. З цього року з'явилися спільні програмні документи органів ЄЕС в даній сфері, а потім і нормативні акти у формі директив Ради ЄС. Радою ЄС були прийняті нормативні акти про безпечність та якість текстильних, продовольчих товарів, щодо небезпечних для життя і здоров'я речовини, які сприяли створенню цивілізованого ринку товарів, робіт і послуг.
Споживач - це не просто покупець або користувач товарів і послуг, а особа соціальне, яка потребує захисту з боку державних та інших органів. У Програмі проголошувалися п'ять основних прав споживача:
право на охорону життя, здоров'я та безпеку товарів та послуг; на захист економічних інтересів; на відшкодування заподіяної шкоди; на інформацію та просвітництво; на представництво (право бути почутим).
Все це сприяло тому, що державні органи змушені були забезпечити, з одного боку, захист споживача, а з іншого - спонукати виробників і продавців забезпечити якість, надійність і безпеку товарів та послуг, усунути методи нечесної торгівлі.
У Програмі закріплені п'ять основних завдань ЄЕС у сфері захисту прав споживачів, а також засоби їх досягнення:
захист споживача від загрози заподіяння шкоди його життю і здоров'ю; захист економічних інтересів споживачів;
надання допомоги, консультацій, способи відшкодування шкоди, заподіяної споживачам; інформування та просвіта споживачів;
консультування з представниками споживачів при прийнятті рішень, які зачіпають їх інтереси.
Захист споживача від загрози заподіяння шкоди його життю і здоров'ю. Споживчі товари та послуги мають бути на ринку в такому стані, щоб при нормальних умовах їх використання вони не були небезпечними для життя і здоров'я споживачів.У практичній дійсності повинні існувати процедури відкликання небезпечних товарів і послуг, а споживачі повинні інформуватися про будь ризик або небезпеки, які можуть виникати при використанні товарів (послуг). Споживач повинен бути захищений від наслідків шкоди життю і здоров'ю, заподіяної неякісними товарами (послугами). Відшкодування шкоди покладається на виробників (виконавців) товарів і послуг.
Особливі вимоги висувалися в Програмі щодо продовольчих товарів та харчових добавок; вказувалося, що необхідно - створити єдині або зближені норми по виробництву продовольчих товарів, розробці єдиних списків допустимих харчових добавок. В якості першорядних споживчих товарів, щодо яких Співтовариство зблизити національні норми з безпеки та якості, були: продовольчі товари, косметичні та миючі засоби, товари тривалого користування, автомашини, текстильні товари, іграшки, матеріали, що вступають у контакт з продовольством, медикаменти, хімічні добрива, пестициди, гербіциди та інші небезпечні субстанції, ветеринарні продукти та продукти харчування для тварин.наступне напрямок діяльності - порівняльне тестування за допомогою державних, приватних чи інших державно-приватних організацій.
У галузі освіти споживачів передбачалося навчання різних вікових груп населення відповідного поводження із захисту своїх прав, правильного вибору товару на основі наданої інформації.
Захист економічних інтересів споживачів. В основі захисту економічних інтересів споживачів лежать наступні принципи:
виключення зловживання правами споживачів в односторонньо складених договорах і т. д.; відшкодування шкоди, заподіяної неналежної якості товарами і послугами; надання споживачам засобів захисту від помилкової реклами або навмисного введення в оману щодо товарів і послуг, включаючи фінансові послуги, забезпечення достовірної інформації щодо якості і властивостей товарів (послуг) в рекламі, на упаковці або іншим способом; забезпечення післяпродажного обслуговування предметів тривалого користування; надання широкого асортименту товарів і послуг для адекватного споживчого вибору.

Безпека харчової продукції і продовольчої сировини є однією з вирішальних складових економічної безпеки кожної держави й визначається спроможністю країни ефективно контролювати виробництво й ввезення безпечного та якісного продовольства на загальновизнаних у світі засадах. Ця сфера діяльності у людському суспільстві має надзвичайно важливі гуманітарний, соціальний, економічний і політичний аспекти.

В Європейському Союзі ефективно діють не тільки загальні нормативні і правові акти, й обширний перелік специфічних вимог і норм, метою яких є забезпечення безпеки харчових продуктів. Наглядом займаються три державні структури: Міністерство сільського господарства, Міністерство соціальних справ і міністерство економіки та комунікацій.

Сфера регулювання включає:

- визнання підприємств;

- загальні вимоги до харчових продуктів, переробки і підприємств;

- вимоги до складу і якості окремих категорій продуктів;

- спеціальні вимоги до харчових добавок, генетично модифікованих продуктів, нових видів харчових продуктів і заморожених харчових продуктів;

- дозволені забруднюючі речовини;

- мікробіологічні вимоги;

- дозволені добавки, штучні регулятори смаку та запаху;

- гігієнічні вимоги до харчових продуктів;

- вимоги до працівників, які працюють в галузі обробки і їх рівня підготовки;

- матеріали і предмети, які контактують з продуктами;

- вимоги до очистки, дезінфекції і засобів боротьби з шкідниками;

- вимоги до води;

- вимоги до маркування;

- самостійнй контроль виготовника;

- ввезення харчових продуктів у Європейський Союз;

- державний нагляд і лабораторії, які аналізують проби;

- винятки.

У ЄС визначені певні пріоритети в галузі виробництва і контролю продуктів харчування:

- забезпечення населення продовольством;

- забезпечення продовольчої безпеки;

- створення чіткої системи заходів регулювання і підтримки сільського господарства;

- раціональне використання орних, пасовищних і лісових земель;

- розширення для населення можливостей одержати необхідні продукти;

- роль зовнішньоторговельної політики.