Розробити психологічні рекомендації для покращення соціально-психологічного клімату в колективі

Рекомендації менеджеру щодо поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі

Щоб мінімізувати рівень стресів у колективі, не знижуючи при цьому продуктивності, керівник повинен прислухатися до наступних рекомендацій.

- Частіше замислюватися над точністю оцінки здібностей і схильностей ваших працівників.

- Не нехтуйте «бюрократією», тобто чітким визначенням функцій, повноважень і меж відповідальності працівників. Цим ви уникнете маси дрібних конфліктів та взаємних образ.

- Як можна частіше демонструйте свою довіру і підтримку підлеглим.

- Використовуйте стиль керівництва, відповідний конкретній виробничій ситуації й особливостям складу співробітників.

- При невдачах співробітників оцінюйте в першу чергу обставини, в яких діяла людина, а не її особисті якості.

- Не виключайте з арсеналу засобів спілкування з підлеглими компроміси, поступки, вибачення.

- Забороніть собі використовувати сарказм, іронію, гумор, спрямовані на підлеглого.

- Якщо виникла необхідність когось покритикувати, не випускайте з уваги правил конструктивної і етичної критики.

- Періодично замислюйтесь про способи зняття вже накопичених підлеглими стресів. Тримайте в полі зору проблеми відпочинку співробітників, можливості їх емоційної розрядки, розваг і т.д.

- Виконання керівниками цих нескладних у принципі рекомендацій може вельми істотно вплинути на соціально-психологічний клімат у колективі.

Діяльність по поліпшенню умов формування СПК може здійснюватися за кількома напрямками.

1. Поліпшення умов праці. Це важливо, тому що умови праці не тільки формують ставлення до неї, а й об'єктивно зумовлюють кінцевий результат.

2. Удосконалення організації і стимулювання праці. Удосконалення організації праці здійснюється за наступними напрямками: вдосконалення форм розподілу і кооперації праці, поліпшення, організації та обслуговування робочих місць, вдосконалення нормування праці, підготовка і підвищення кваліфікації працівників, раціоналізація режимів праці та відпочинку. За цим напрямком немає чітко визначених норм як у випадку вдосконалення умов праці. Тут потрібно поглиблена дослідна робота з використанням спеціальних методик.

3. Удосконалення соціально-демографічних характеристик колективу. Соціально-психологічна структура колективу безпосереднім чином впливає на процес формування СПК, так як висловлює сутнісний бік особистісних рис працівника. Удосконалення структури колективу необхідно пов'язувати з його виробничими цілями, кадровим потенціалом, загальними умовами діяльності. Так, у змішаних по статі колективах вище культура спілкування, поєднання різних вікових та освітньо-кваліфікаційних груп створює найкращі передумови для скорочення термінів адаптації; молодіжні колективи більш мобільні до освоєння нової техніки.

4. Удосконалення взаємовідносин та стилю управління. Взаємовідносини в колективі - найважливіший індикатор, який вказує на стан СПК в колективі. Часто про взаємини судять за ступенем конфліктності на певному відрізку часу. При цьому небажані не самі по собі конфлікти, без них не може бути життєвого процесу. Головне, щоб в результаті їхнього вирішення йшло все старе, що заважає розвитку колективів та зростанню людей як особистостей.

Важливо враховувати в практичній роботі з удосконалення СПК стиль керівництва. Будь-яка робота щодо вдосконалення стилю керівництва передбачає наявність його оцінки, диференційованої по підрозділах. Очевидно, що стиль керівництва повинен визначатися рівнем розвитку колективу і спочатку існуючими в ньому відносинами, традиціями, цінностями, нормами. В одних випадках найбільш ефективним виявляється директивний стиль керівництва, в інших - ліберальний, спрямований на загальне керівництво і дає можливість самоврядування і розкриття потенціалу кожного.

18. Скласти план-конспект виступу: «Роль сім. конфліктів у виник. агресивності підлітків».

1. Провідні чинники, що сприяють виникненню агресивних реакцій у підлітків.

2. Узагальнені показники негативного впливу сім’ї на психічний розвиток підлітка та становлення його агресивності.

3. Основні напрями психологічної допомоги сім’ям агресивних підлітків.

1. Найбільш чітко агресія виявляється у підлітковому віці, що зумовлено неврівноваженістю й незбалансованістю фізичного, психофізіологічного та психічного розвитку підлітка; нестійкістю та гетерохронністю виникнення і розвитку основних новоутворень підліткового віку, невизначеністю психологічного статусу “дитина-дорослий”, бажанням самоствердитися, посісти своє місце у структурі соціальних відносин, а також уразливістю й чутливістю до впливів, що зачіпають особистість підлітка та сферу його особистісно значущих потреб та сенсів. Усе це спонукає до виявлення агресії як своєрідного способу захисту й адаптації.

Провідними чинниками, що сприяють виникненню агресивних реакцій у підлітків, є: характеристики спрямованості й самосвідомості особистості (низький рівень сформованості моральних уявлень, неадекватні самооцінка та рівень домагань), індивідуально-психологічні (емоційна нестабільність, високий рівень особистісної тривожності, низький рівень розвитку інтелекту, несформованість навичок самоконтролю поведінки та функцій прогнозування її наслідків) і соціально-психологічні (статус підлітка у колективі однолітків, низький рівень соціальної адаптації, несприятливий емоційний мікроклімат у сім’ї, характер і система виховання, вплив засобів масової інформації та комп’ютерних ігор тощо) передумови функціонування особистості, які можна об’єднати у відповідний симптомокомплекс особливостей підлітків, схильних до агресивних реакцій.

2. Можна виділити основні узагальнені показники несприятливого впливу сім’ї на психічний розвиток підлітка і його особистості взагалі й формування високого рівня агресивності й закріплення агресії зокрема. До них можна віднести: авторитарність батьків і велику психологічну дистанцію між поколіннями, фізичне і психологічне насильство, що практикується в сім’ї; фрустрацію соціогенних потреб, актуальних для підліткового віку; ігнорування інтересів дитини й змін у її розвитку, пов’язаних з появою психологічних новоутворень, жорсткий тотальний контроль, так само як і безконтрольність; відсторонення батьків від процесу виховання і педагогічного керівництва поведінкою підлітка. Негативний вплив справляє наявність психологічних бар’єрів емоційного, оцінного та смислового характеру, значна кількість конфліктів, демонстрація деструктивних, агресивних моделей поведінки. Важливою умовою розвитку і закріплення агресії є фрустрація потреби у прихильності, визнанні, любові й захисті з боку дорослих, а також наявність ситуацій постійного застосування покарань, особливо фізичних. Г. Еберлейн підкреслює, що агресивність дитини є не що інше, як її розпач у пошуку любові й визнання.

3. З огляду на потужний виховний потенціал сім’ї, який може мати різну валентність, слід підкреслити важливість розроблення програм надання психологічної допомоги сім’ям з агресивними підлітками. Такі програми мають включати в системі роботу з батьками та підлітками, спрямовану на оптимізацію дитячо-батьківських відносин, навчання гнучкості й толерантності учасників сімейної взаємодії.

Ефективність програм психологічної допомоги агресивним підліткам визначається можливістю підвищення психологічної компетентності батьків, розвитком соціальної компетентності підлітків, системою заходів, спрямованих на оптимізацію дитячо-батьківських відносин.

Психологічна допомога агресивним підліткам заснована на комплексному підході й включає адресні заходи для суб’єктів дитячо-батьківських відносин. Робота з батьками має складатися з таких компонентів:

1)інформування педагогів і батьків про індивідуально-психологічні особливості агресивного підлітка;

2)навчання розпізнавання власних негативних емоційних станів, що виникають у процесі спілкування з агресивними дітьми, а також прийомів регуляції психічної рівноваги;

3)навчання батьків навичок “ненасильницького” спілкування: “активного” слухання; виключення оцінності у спілкуванні; висловів “Я-повідомлень” замість “Ти-повідомлень”, виключення загроз і наказів, роботи з інтонацією;

4)відпрацювання навичок позитивної взаємодії батьків з агресивними підлітками через рольові ігри;

5)допомога сім’ї у виробленні єдиних вимог і правил виховання для забезпечення єдності й послідовності виховних впливів;

6)відмова від покарань як основного методу виховання, перехід до методів переконання і заохочення;

7)включення агресивного підлітка в роботу різних секцій, гуртків, студій за інтересами.

Спроби допомогти зсередини сім’ям, що мають проблеми, мусять робитися, насамперед, у рамках підходів сімейної терапії. Ймовірно, найбільш послідовним із цих підходів є терапія всіх поколінь сім’ї, відповідно до того, що допомогти сім’ї, яка має проблеми, можна лише тоді, коли всі члени сім’ї будуть залучені до процесу змін.

19. Скласти короткий план-конспект теоретичної частини семінару „Соціальна дезадаптованість дитини".

1. Поняття соціальної дезадаптації.

2. Ознаки та причини соціальної дезадаптації.

3. Типи соціальної дезадаптації.

4. Порушення взаємостосунків дитини та дорослого як першопричина соціальної дезадаптації. Психологічна корекція відхилень у поведінці дітей і підлітків.

1) Соціально дезадаптована поведінка є наслідком порушення процесу соціалізації індивіда. Соціалізація – це процес входження дитини в соціальне середовище, засвоєння нею традицій, моралі, цінностей, норм поведінки, стереотипів спілкування – всього того, що становить культуру людства. Процес входження дитини в соціальне середовище під керівництвом дорослого називається вихованням, яке являє собою комплекс впливів, що забезпечують виховання індивіда. Якщо дитина не засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до зразків поведінки і вимог вихователів, то процес соціалізації порушується, а поведінка дитини стає неадаптованою, не коригованою. В практиці виховання соціально дезадаптованих дітей називають ще такими термінами - недисципліновані, педагогічно занедбані, важковиховувані з відхиленнями поведінки, схильні до правопорушень тощо. Термін важковиховуваність по своїй семантиці відображає сутність процесу соціальної дезадаптації особистості, яка формується. Важковиховуваність є наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду.

2) У вітчизняній та зарубіжній психології існує низка концепцій, кожна з яких розглядає відхилення у поведінці дитини як наслідок досить різноманітних причин важковиховуваності: генетичних (спадковість), фізіологічних (наприклад, ускладнення процесу пологів, поганий стан здоров’я, що перешкоджає нормальному розвитку), соціальних (занедбаність, наслідування неадекватних форм поведінки батьків) тощо.

Соціальна дезадаптація характеризується наступними ознаками: відсутність навичок спілкування, неадекватна оцінка себе в системі спілкування, високі вимоги до оточуючих, емоційна неврівноваженість, установки, що перешкоджають спілкуванню, тривожність і страх спілкування, замкнутість. Зовнішні форми поведінки важковиховуваних дітей усім відомі: вони безвідповідально ставляться до навчання, конфліктують з однокласниками, а то й з педагогами, не виконують вимог дорослих, пропускають уроки, а інколи здійснюють і більш серйозні проступки – тікають з дому, заподіюють крадіжки, хуліганство, зловживання алкоголем чи наркотиками і т. ін. Установлені основні проблеми підлітків з дезадаптивною поведінкою: емоційна нестабільність, низький рівень самоконтролю, суперечливість самооцінки і рівня домагань, деформація ціннісно-нормативних уявлень (системи внутрішньої регуляції, референтних орієнтацій).

Викладене дає змогу зробити висновки: основними факторами що визначають соціальну адаптацію є: · рівень соціальної готовності дитини до школи; · стиль і методи виховання в сім’ї; · стиль спілкування вчителя з учнями.