Загальні психологічні особливості юнацького віку

У вітчизняній психології прийняте розуміння психологічного вікового періоду як певного якісно своєрідного етапу онтогенетичного розвитку, який характеризується умовами життя, навчання і виховання, закономірностями формування організму та має конкретно-історичне походження (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, І.С. Кон та ін.). Відповідно до цього центральними особливостями будь-якого вікового періоду є: соціальна ситуація розвитку; провідний вид діяльності; новоутворення у сфері свідомості. Поняття соціальної ситуації розвитку у віковій психології відбиває місце людини в системі суспільних відносин. Соціальна ситуація розвитку – це специфічна для кожного вікового періоду система відносин особистості в соціальній дійсності, яка відображена у свідомості людини та має реалізацію в діяльності і спілкуванні [19].

Соціальна ситуація розвитку являє собою органічну єдність трьох взаємопов'язаних складових:

- соціальні, політичні, економічні, культурні й інші об'єктивні умови розвитку особистості;

- соціальний статус віку в даному суспільстві, його історико-культурні і хронологічні характеристики;

- соціальні ролі, що реалізують загальну соціальну позицію особистості через систему її відносин, переживань, установок, сприйняття референтної групи і т.д.

На рівні окремої особистості соціальна ситуація розвитку реалізується через систему спілкування і відносин особистості з однолітками та з представниками старших (а для певних вікових періодів і молодших) поколінь. Охарактеризуємо основні особливості соціальної ситуації розвитку юнацтва, у разі необхідності виділяючи окремо ранню юність. Юнацький вік – це період завершення фізіологічного дозрівання організму, формування зовнішнього тілесного вигляду дорослої людини. Одночасно з цим уже в ранній юності офіційно, юридично підтверджується дорослість людини: вона одержує паспорт, виборчі права, можливість працювати за наймом, право на укладання шлюбу, починає нести повну кримінальну відповідальність. Більшість психологів вважають факт офіційного визнання дорослості молодих людей одним із найважливіших моментів соціальної ситуації розвитку в юності. Крім того, рання юність хронологічно збігається з завершальним етапом середньої освіти, і вже в 15 років у молодих людей з'являється можливість (а часом і необхідність) вибирати свій шлях: одержувати загальну чи професійну середню освіту [1].

Ще більш гостро проблема вибору життєвого шляху постає по закінченні загальноосвітньої школи, тобто на межі ранньої і зрілої юності. Тому більшість вітчизняних психологів вважають, що найважливішою проблемою, суттю соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці є оптимальне особистісне і професійне самовизначення. Недарма Л.І. Божович дуже влучно назвала юнацтво "людьми, що дивляться в майбутнє", тому що перед ними вже сьогодні постають найважливіші питання: "Хто я?", "Який я?", "Що я можу?", "Що я хочу?" і т.д., – від відповідей на які безпосередньо залежить майбутнє доросле життя. У зв'язку з цим І.С. Кон характеризує юність як період "відкриття Я", усвідомлення свого внутрішнього світу, своїх психологічних якостей і можливостей. І самого себе, і все, що навколо відбувається, юнацтво усвідомлює, осмислює й оцінює з погляду перспектив подальшого самостійного життя, яке виявляється в спілкуванні і взаєминах зі старшими й однолітками, у ставленні до навчання і навчальних предметів [19].

Як свідчать різноманітні дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів провідною тенденцією в спілкуванні і взаєминах юнацтва зі старшими є завершення емансипації від дорослих у дитячій, підлітковій ролі й одночасно входження в соціально-культурний світ дорослих як самостійна незалежна особистість. У цьому зв'язку І.С. Кон виділяє три види емансипації: поведінкову, емоційну і нормативну, – що тісно взаємопов'язані, але мають власну логіку При цьому автор підкреслює, що емансипація від дорослих є не тільки потребою, але й правом юнацтва. Поведінкова емансипація являє собою потребу і право молодих людей самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особисто, і тому передбачає, зняття жорсткого регулювання старшими поведінки молоді, особливо у сфері дозвілля[10].

Емоційна емансипація є потребою і правом молодих людей мати власні уподобання, які обрані незалежно від старших і у зв'язку з цим в якій мірі значимі емоційні контакти зі старшими порівняно з контактами з однолітками. Нормативна емансипація являє собою потребу і право молодих людей на власні погляди і наявність таких. Протікання всіх трьох видів емансипації відбувається по-різному, але має глибокі корені, що пов'язані з підлітковою кризою.

У найбільш загальному вигляді можна з упевненістю стверджувати: якщо негативні прояви підліткової кризи не були вчасно подолані, вони не тільки будуть ускладнювати емансипаційні процеси, але й можуть перейти в "хронічну форму" і мати місце в ранній і навіть у зрілій юності. Однак не слід розглядати юнацьку емансипацію від старших як безнадійний "розрив поколінь". Процеси емансипації найбільш гостро і бурхливо відбуваються у сфері проведення дозвілля, спілкування з однолітками, естетичних критеріїв і прихильностей у галузі мистецтва, юнацької субкультури і т.д. Однак, за свідченням багатьох дослідників, у сфері принципових, життєво важливих світоглядних питань молодь багато в чому орієнтується на старших, у першу чергу батьків, звертається до них за допомогою і порадою. Спілкування і взаємини юнацтва з однолітками дуже різноманітні і за формою, і за змістом, докладному аналізу яких присвячено багато досліджень [21].

Ми лише в найбільш загальному вигляді окреслимо основні тенденції спілкування сучасного юнацтва. По-перше, це широта і різноманітність спілкування і контактів з однолітками: від численних галасливих приятельських компаній до вузьких, звичайно парних, інтимно-особистісних відносин. При цьому перші з них пов'язані переважно з так званим «видовищним спілкуванням», що характеризується, на думку А.В. Мудрика, певними негативними психологічними і соціально-культурними особливостями, але при цьому досить поширеними в сучасному молодіжному середовищі. Другі з названих відносин спрямовані на пошук людини, стосунки з якою можуть бути побудовані на рівні максимальної довіри, "сповідальності", на рівні дружби і взаєморозуміння [10].

Другою, винятково важливою особливістю міжособистісних стосунків з однолітками в юнацькому віці необхідно назвати виникнення першої любові і сексуальної прихильності. Психологічному аналізу цього винятково важливого феномена життя і взаємин юнацтва присвячено багато досліджень, більшість яких показують, що почуття першої любові надзвичайно сильні, яскраві, значимі в житті юнацтва, але водночас ці почуття найчастіше характеризуються нестійкістю, залежністю від ситуації, поверховістю. Інакше кажучи, перші любовні прихильності юнацтва, які найчастіше виникають у ранній юності, "на шкільній лаві", більше схожі на закоханість, ніж на глибоку, сильну, перевірену любов (хоча немає правил без винятків!), і тому одержали назву "шкільні закоханості" [10].

У зрілій юності зміст і прояв любовних почуттів значно змінюються. Нарешті, третє значне явище у сфері спілкування юнацтва з однолітками представлено юнацькою субкультурою, що, на думку І.С. Кона, являє собою єдність того, що і як юнацтво сприймає і засвоює з культурної спадщини минулих поколінь, і того нового, що кожне молоде покоління створює самостійно.

Найбільше яскраво юнацька субкультура виявляється в сфері дозвілля (ставлення до літератури, театру, кіно, музичні смаки), молодіжної моди і молодіжного сленгу. Усі ці прояви юнацької субкультури різноманітні, багатогранні і мінливі, але їх поєднує загальний соціально-психологічний зміст, що відбивається на особистісному рівні: вони виконують сигнальну, знакову функцію; сприяють згуртованості молодіжної спільності і виникненню в окремих особистостей почуття належності до цієї спільності, почуття "ми"[21].

Таким чином, специфіка соціальної ситуації розвитку юнацтва, що полягає, як зазначалося, у необхідності життєвого самовизначення та безпосередньо відбивається на спілкуванні і взаєминах як зі старшими, так і з однолітками. Така психологічна орієнтація молодих людей на майбутнє самостійне життя не могла не відбитися ще на одній істотній особливості психологічного вікового періоду – на провідному виді діяльності. У вітчизняній психології затвердився принцип діяльнісного підходу, відповідно до якого, зокрема, діяльність розглядається як необхідна умова формування і прояву особистості. Однак у той чи інший проміжок часу, протягом певного вікового періоду людина включена у кілька різноманітних видів діяльності, кожний з яких вносить свій, своєрідний, більший чи менший внесок у формування особистості.

Виходячи з цього, у віковій психології використовується поняття провідної діяльності (О.М. Леонтьєв), що характеризується особливими функціями в процесі психологічного розвитку і формування особистості людини, а саме:

- це діяльність, у рамках якої виникають найважливіші психологічні новоутворення, характерні для певного вікового періоду;

- це діяльність, у руслі якої здійснюються і розвиваються інші види діяльності, у тому числі й ті, що в майбутньому виконуватимуть функцію провідного виду діяльності;

- це діяльність, заміна якої іншим видом провідної діяльності означає перехід від одного вікового періоду до іншого.

На підставі використання поняття "провідна діяльність" Д.Б. Ельконін побудував вікову періодизацію психологічного розвитку і формування особистості людини, за якою для кожного вікового періоду виділяється провідний вид діяльності, причому діяльність, що забезпечує переважний розвиток сфери потреб та мотивів і діяльність, що забезпечує переважний розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери по черзі змінюють одна одну.

За цією віковою періодизацією в підлітковому віці (11-15 років) провідною діяльністю є інтимно-особистісне спілкування з однолітками, що забезпечує переважний розвиток сфери потреб та мотивів, а в період ранньої юності (15-17 років) провідна діяльність – учбово-професійна, що забезпечує переважний розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери. Очевидно, що й у зрілій юності (18-23 років) у людей, що продовжують навчання у ВНЗі провідним видом діяльності залишається учбово-професійна. У зв'язку з цим слід відзначити найважливіші психологічні характеристики учбово-професійної діяльності. Відповідно до визнаних вітчизняною психологією позицій учбова діяльність розглядається як активна цілеспрямована діяльність по засвоєнню знань, навичок і умінь, способів їхнього набуття, форм поведінки і видів діяльності. Д.Б. Ельконін у цьому зв'язку підкреслює, що навчальна діяльність – це діяльність з усвідомленого і цілеспрямованого самозмінення і вважає її провідною в молодшому шкільному віці [1].

Однак у юності, на думку Д.Б. Ельконіна і багатьох інших психологів, провідною діяльністю знову стає учбова діяльність, але на якісно іншому рівні перетворюючись в учбово-професійну. Учбово-професійна діяльність – це учбова діяльність в нових умовах соціальної ситуації розвитку, з орієнтацією на майбутнє, й у першу чергу – на набуття обраної професії. Перш ніж продовжити розгляд психологічних особливостей учбово-професійної діяльності, відзначимо, що, за даними сучасних досліджень, ця діяльність виконує функції провідної не для всіх молодих людей 15-18 років, тому що, по-перше, не всі після 9-го класу середньої школи вирішують продовжувати навчання, а починають трудову діяльність. І, по-друге, дуже багато учнів старших класів загальноосвітніх шкіл і середніх професійних навчальних закладів навчаються в цих закладах "по інерції", тобто з неповноцінною, перекрученою мотивацією (незавершене самовизначення, примушення батьків, приклад однолітків і т.д.). Для таких молодих людей навчання не стає значущим, не перетворюється в учбово-професійну діяльність як провідну, а функцію провідного виду діяльності, як і раніше, у підлітковому віці, виконує інтимно-особистісне спілкування з однолітками, хоча його зміст і форми порівняно з підлітковим віком помітно змінюються [8].

Таким чином, учбово-професійна діяльність стає провідним видом діяльності тільки для тих юнаків і дівчат, які вважають для себе за необхідне продовження навчання з метою набуття бажаної професії. Найважливішими психологічними характеристиками будь-якої діяльності, її складовими виступають мета, мотиви і дії (орієнтуючі, виконавські, контролюючі й оцінювальні). Що ж вони являють собою в умовах учбово-професійної діяльності юнацтва порівняно з навчанням у підлітковому віці?

По-перше, істотно змінюється усвідомлення мети навчання: знання починають сприйматися як необхідна умова майбутнього самостійного життя і, зокрема, професійної діяльності. У зв'язку з цим, як відзначає багато авторів, докорінно змінюється ставлення до навчальних предметів, серед яких юнацтво уже виділяє не тільки цікаві і нецікаві, як це відбувається у підлітків, але в першу чергу потрібні і непотрібні для одержання бажаної професії (звичайно, відповідно до розуміння молодими людьми сутності цієї професії). Тому в юності багато хто ретельно і наполегливо займається тими навчальними предметами, що можуть і не викликати безпосереднього інтересу, але опосередковані інтересом до майбутньої професії (як мінімум – вступом до ВНЗ). По-друге, учбово-професійна діяльність значно змінює характер навчальної мотивації. Як будь-яка складна діяльність, учбова діяльність полімотивована і серед різноманітних мотивів відносно її мети виділяють мотиви внутрішні і зовнішні [8].

Внутрішні навчальні мотиви – це змістовні пізнавальні інтереси (як безпосередні, так і опосередковані). Зовнішні навчальні мотиви пов'язані з метою навчання не прямо, а опосередковано і тому можуть бути позитивними (обов'язок, самовизначення, самовираження, престиж, широкі соціальні мотиви, спілкування з вчителями й однолітками і т.д.) і негативними (страх покарання або глузування, підкорення примушенню, некритичне наслідування і т.д.).

Дослідження навчальної мотивації юнацтва показали значне зниження ролі негативної мотивації і, відповідно, зростання ролі позитивної мотивації, серед якої провідні місця посідають мотиви саморозвитку, самоствердження і пізнавальних інтересів. Третя особливість учбово-професійної діяльності полягає в удосконаленні навчальних дій, що насамперед стосується дій цілевстановлення, контролю й оцінювання (хоча вони ще й далекі від ідеалу) [1].

Інакше кажучи, юнацтво починає опановувати самостійною навчальною діяльністю, робить перший крок по шляху формування уміння вчитися самостійно. І, нарешті, четвертою, непрямою, але дуже важливою особливістю учбово-професійної діяльності є її вплив на характер спілкування з вчителями і відносини з ними, що виявляється в значному зростанні вимогливості до професіоналізму, наукового і методичного рівня педагогів ("що вони нам можуть дати?") і більшої терпимості порівняно з підлітками до "дивацтв" і "нестандартності" вчителя. При цьому високі вимоги до доброзичливості, довіри, тактовності і поваги в спілкуванні вчителів з юнацтвом зберігаються[21].

Отже, для юнаків і дівчат, що визначилися в необхідності оволодіння конкретною професією, провідним видом діяльності стає учбово-професійна діяльність, яка істотно змінює усвідомлення мети навчання, навчальної мотивації, навчальних дій і характер взаємин з педагогами. Учбово-професійна діяльність, як будь-яка провідна діяльність, стає вирішальним (але, звичайно, не єдиним!) фактором формування центральних психологічних новоутворень даного віку. З питання сутності центральних новоутворень свідомості в ранньому юнацькому віці у вітчизняній психології немає єдиної думки, що затвердилася. Так Р.С. Нємов вважає, що такими новоутвореннями є формування і розвиток моралі, становлення світогляду і моральне самовизначення [10].

І.С. Кон, як уже зазначалося, найважливішими новоутвореннями свідомості юнацтва вважає розвиток самосвідомості – "відкриття Я". І.В. Дубровіна, як таке новоутворення виділяє психологічну готовність до життєвого самовизначення [21].

І.Ю. Кулагіна і В.Н. Колюцький, А.В. Скрипченко, Л.В. Долинська й ін. центральним новоутворенням свідомості в ранній юності називають самовизначення. Г.С. Абрамова вважає юнацький вік періодом збільшення сили "Я", його здатності не втратити, зберегти своє "Я" і виявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності і товариських відносин [1].

Західні психологи не користуються поняттям "центральні новоутворення свідомості", але, описуючи юнацький вік, називають явища, по-суті дуже близькі до названого. Е. Еріксон найважливішим явищем психологічного розвитку в період отроцтва і юності вважає формування ідентичності особистості як психосоціальної тотожності, що дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх відносин до навколишнього світу і визначає систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей особистості з відповідними формами поведінки. На думку українських психологів, ідентичність особистості з повною підставою можна вважати аналогом самовизначення особистості. Л. Колберг із юнацьким віком пов'язує третій рівень розвитку моралі – автономну мораль, коли моральні норми і принципи стають надбанням особистості, тобто внутрішніми нормами і принципами [20].

Незважаючи на удавану різноманітність підходів і точок зору, практично всі психологи єдині в думці про те, що найважливішим новоутворенням свідомості в цьому віці є готовність до оптимального особистісного і професійного самовизначення, яке являє собою утворення інтегративне та в першу чергу передбачає розвиток самосвідомості і формування світогляду як системи переконань. Таким чином, нами розглянуті найбільш загальні особливості юнацького віку (соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності і центральні новоутворення свідомості), які виділені відповідно до теоретичних підходів, що затвердилися у вітчизняній психології, до вікової періодизації (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін і ін.) і необхідні для розгляду психологічних особливостей юнацтва [1].

Date: 2015-08-06; view: 956; Нарушение авторских прав