Міжнародного цивільного процесу

У міжнародному цивільному процесі особливе положення (як і

у МПрП взагалі) займають два специфічних види суб'єктів:

• персонал дипломатичних та консульських установ, а також

співробітники міжнародних організацій (дипломатичні агенти);

• держави.

1. Статус дипломатичних агентів. З тих видів імунітетів, про

які вже йшла мова раніше (див. гл. 8.3.1.), нас зараз будуть цікавити

лише юрисдикційні імунітети, та, особливо, випадки, передбачені у

ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 p., на

які дипломатичний імунітет не розповсюджується, а саме:

• речові права, що стосуються особистого нерухомого майна,

яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки

дипломатичний агент не володіє ним від імені акредитуючої держави

для цілей представництва;

• позови, що стосуються спадщини, коли дипломатичний агент

виступає у якості виконавця заповіту, піклувальника спадкового

майна, спадкоємця або відказоотримувача як приватна особа, а не

як представник акредитуючої держави;

• позови, що стосуються будь-якої професійної або комерційної

діяльності, яка здійснюється дипломатичним агентом у державі

перебування за межами своїх офіційних функцій.

Розглядаючи наведені положення Конвенції слід мати на увазі:

• мова йде про позови до дипломатичних агентів. Позови ж

самих дипломатичних агентів, за доктриною функціонального

імунітету, будуть свідчити про фактичну відмову від імунітету з

усіма наслідками, що з цього випливають;

• в принципі як добровільна, так і вимушена відмова в імунітеті

призводить до перетворення дипломатичного агента у звичайну

фізичну (інколи - юридичну) особу;

• статус представника міжнародної організації визначається

шляхом порівняння зі статусом відповідного за рангом дипломатичного

агента;

• статус дипломатичних агентів, окреслений Віденською конвенцією,

може бути розширеним на підставі спеціальних двосторонніх

домовленостей держав (за консульськими конвенціями, наприклад,

інколи розширюється як коло,так і зміст імунітетів) або

зменшеним (у випадках застосування реторсій і т. ін.);

• консульські посадові особи не підпадають під імунітет за позовами

про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортних

пригод.

2. Статус держави. Як відомо, держава, будучи суверенним

суб'єктом міжнародного права, володіє судовим імунітетом, що

означає, що вона виключена з-під юрисдикції будь-якої іншої держави.

Тобто, жодна держава не може бути притягнутою до судової

відповідальності в іншій державі без її згоди.

Нагадаємо також, що судовий імунітет держави складається з:

1. Судового імунітету у власному розумінні, тобто він означає

непідсудність однієї держави судам іншої.

2. Імунітету від попереднього забезпечення позову.

• 3. Імунітету від примусового виконання винесеного без її згоди

Судового рішення щодо цієї держави.

. Зрозуміло, що наведені складові націлені на забезпечення дії

принципів незалежності та суверенної рівності держав.

Вимога щодо судового імунітету держав реалізується у практиці

різних держав по-різному.

• Так, згідно з законом США про імунітет іноземних держав від

21.10.1976 р. заява стосовно імунітету держав повинна бути зроблена

в суді. При цьому, Державний департамент США може брати участь

у процесі, якщо, на його думку, суд помилково тлумачить закон.

У Великій Британії така заява теж повинна бути зроблена в суді

представником відповідної іноземної держави. Суд у такому випадку

має право звернутися з запитом до свого Міністерства закордонних

справ, проте отримані за цим запитом відомості та пропозиції

є обов'язковими для суду.

У Франції та деяких інших країнах заяви стосовно імунітету

робляться відповідно з дещо іншою процедурою, встановленою у

національному цивільно-процесуальному законодавстві.

Коли свого часу у Центрі мистецтва та культури ім. Жоржа Пом-

піду було виставлено картини Анрі Матіса з Державного Ермітажу

та Державного музею образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна,

дочка відомого російського колекціонера С. І. Щукіна (Ірина Щукі-

на) та дехто І. Коновалов, який стверджував, що він є онуком іншого

видатного колекціонера західного мистецтва - І. Морозова, подали

до французького суду ряд позовів до Російської Федерації,

зазначених музеїв та Центру з вимогами:

• накласти попередній арешт на картини, що експонувались;

• сплатити їм досить великі суми відшкодування за спричинення

(внаслідок націоналізації) шкоди.

Справа розглядалася у Паризькому суді Вищої інстанції, де представник

РФ заявив, що акт націоналізації був виконанням державою

своїх публічних функцій, а тому послався на імунітет РФ. Одночасно

посольство РФ направило ноту МЗС Франції аналогічного змісту.

Суд погодився з аргументами представника РФ та рішенням від

16.06.1993 р. у задоволенні позовів відмовив1.

1 Див.: Богуславський М М. Цит. праця.- С. 156.

Хотів би наголосити, що з суто теоретичної точки зору принцип

імунітету держав навряд чи можна тлумачити як «відмову від правосуддя

».

По-перше, позов може бути заявлено у судові органи заінтересованої

держави (як відомо, безплатна націоналізація майна громадян

у сучасному міжнародному праві не визнається законними

діями відповідного суверена). По-друге, не виключається можливість

домагатись згоди держави на її відмову від імунітету (тобто,

згоду виступити відповідачем у міжнародному цивільному процесі).

По-третє, у позивача завжди залишається можливість звернення

до власної держави з проханням знайти взаємоприйнятне

рішення на двосторонніх засадах.

3. Проте, як зрозуміло, всі ці шляхи залишаються дещо проблематичними.

Тому міжнародна практика знайшла простий, але дуже надійний

спосіб захисту інтересів зацікавлених осіб у подібних випадках:

з державою або її повноваженим органом укладається контракт,

до тексту якого включається арбітражне застереження. Це дає змогу,

включити захисні механізми міжнародного комерційного арбітражу.

13.03.1948 р. американські судові влади наклали арешт на радянський

пароплав «Росія», який зайшов у Нью-Йоркський порт. Цей

арешт було застосовано для забезпечення позову двох пасажирів-

американців, які отримали синці під час шторму. Уряд колишнього

СРСР звернувся до Держдепартаменту США з нотою про імунітет

цього судна, після чого, згідно з рішенням суду від 6.04.1948 р.,

арешт було знято1. Але завдяки наявності контракту, який було

укладено Одеськимпароплавством з відповідною американською

компанією, та арбітражному застереженню в ньому, спір стало можливо

вирішити (і було вирішено) в арбітражному порядку.

4. Питання судового імунітету держав у нашому законодавстві

вирішені ст. 79 Закону від 23.06.2005 р. таким чином: пред'явлення

позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до

участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту

на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на

території України, застосування щодо такого майна інших засобів

забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть

бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної

держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором

України або законом України.