Н.Еліас Про процес цивілізації

Поняття «цивілізація» застосовують по відношенню до самих різноманітних фактів: до стану техніки, манерам, розвитку наукового пізнання, релігійним ідеям та звичаям. Воно може відноситися до типу житла або до сумісного життя чоловіка і жінки, до форм судового покарання або приготування їжі. Строго кажучи, немає майже нічого, що не виступало б в «цивілізованій» або «нецивілізованій» формі, а тому так складно в декількох словах позначити все те, що позначається як «цивілізація».

Але якщо подивитися, яка спільна функція даного поняття, в ім.`я чого всі ці манери і досягнення людей позначаються як «цивілізаційні», то одразу знайдеться дещо надзвичайно просте: це поняття виражає самосвідомість Заходу. Можна було б навіть сказати – національну свідомість. В ній резімюється все те, що відрізняє західне суспільство останніх двох або трьох століть від більш ранніх або ж від сучасних, але «більш примітивних» суспільств. За її допомогою намагаються охарактеризувати дещо важливе для західного суспільства, те, чим воно пишається: стан його техніки, прийняти в ньому манери, розвиток його наукового пізнання, його світогляд та багато іншого.

Але для різних націй Заходу поняття «цивілізація» означає не одне і теж. Величезна відмінність існує насамперед між використанням цього слова англійцями та французами, з одного боку, і його вживанням німцями, з іншого боку. У першому випадку це поняття виражає гордість з приводу значимості своєї нації для прогресу західного світу і всього людства. По-німецькі «цивілізація» позначає дещо дуже корисне, але все ж воно має цінність мовби другого порядку, а саме, те, що охоплює лише зовнішній бік життя, торкається лише поверхневих щаблів людського існування. Для само інтерпретації, для вираження власної сутності і гордості за свої досягнення німці використовують слово «культура».

Ми маємо справу зі своєрідним феноменом: смисл слів, на рахунок французького чи англійського «цивілізація» або німецького «культура», є досить зрозумілим для членів цих суспільств. Але спосіб, яким ці поняття описують частину світу, само очевидність, з якою вони обмежують і протиставляють всьому іншому певні сфери, оціночні судження, які приховано в них існують, - все це робить їх складними для всіх, хто не належить до цих суспільств.

Французьке і англійське поняття «цивілізація» може відноситися до політичних чи господарських, релігійних чи технічних, моральним чи соціальним фактам. Більш того, є сильно виражена тенденція протиставляти їх політичним, економічним і соціальним фактам, проводити між цими двома галузями чітку розмежовану лінію. Французьке і англійське поняття «цивілізація» може позначати досягнення, але воно точно также відноситься до манер, «behaviour» людей, причому не важливим є, чи досягли останні чого-небудь своєю поведінкою чи ні. В німецькому терміні «культура» така віднесеність до «behaviour» - до цінностей людини, яка нічого не зробила, і яка наділена просто буттям і поведінкою – присутня лише в самому обмеженому вигляді. Специфічно німецький смисл поняття «культура» в самому чистому виді можна встановити по його деривату, якій вказує на властивості: «kulturell» означає не буття або цінність людини, але цінність і характер певних продуктів людської діяльності. Саме слово «kulturell» взагалі неможливо прямо перекласти на французьку або англійську мову.

Слово «kultiviert» за смислом дуже близьке західному поняттю цивілізації. Воно уявляє деяку вищу форму «цивілізованості». Як «kultiviert» можуть позначатися і ті люди і сім`ї, які не зробили нічого, що можна було б охарактеризувати як «kulturell». Як і «цивілізованість», ця «культурність», яка виражається поняттям «kultiviert», відноситься в першу чергу до форми поведінки чи до образу дій людей. Воно позначає соціальну якість як людей, так і їх житла, форм звертання, мови, одежі – на відміну від терміна «kulturell», яке відноситься не безпосередньо до людей, а лише до їх певних звершень.

З тим, що вище сказано, існує інша відмінність цих двох понять. «Цивілізація» позначає процес або, у крайньому випадку, результат процесу. Воно відноситься до чогось, що знаходиться в постійному русі, до того, що весь час іде «вперед». Німецьке поняття «культура» в його сучасному вживанні має іншу направленість: воно вказує на продукти людської діяльності … - на твори мистецтва, книги, релігійні та філософські системи, в яких проявляється самобутність їхнього народу. Поняття «культура» обмежує.

Поняття цивілізації в певній мірі знімає національні відмінності, воно підкреслює спільне для всіх людей… в ньому виражається самосвідомість народів, національні кордони і національна своєрідність яких вже на протязі століть не піддаються сумніву, оскільки вони кінцево ствердились, - тих народів, що вже давно вийшли за свої межі та колонізували території за їхніми кордонами.

Німецьке поняття культури, напроти, підкреслює національні відмінності, своєрідність груп. В силу цієї функції воно отримало розповсюдження і за межами німецької мови, наприклад, в етнології і антропології, причому вже поза прямого зв`язку з первинною ситуацією, яка обумовила його значення. Ця первинна ситуація є ситуація народу, який, на відміну від західних націй, який надзвичайно пізно прийшов до міцної політичної єдності, а кордони його території з давніх часів і до сьогодення піддаються загрозі перегляду, оскільки там існують галузі, які завжди прагнули і зараз прагнуть до уособлення. Функцією поняття цивілізації є вираження постійної тенденції до розширення груп і націй, які проводять колонізацію. На противагу йому, в понятті культури відображається самосвідомість нації, яка змушена кожного разу задаватися питанням «В чому ж полягає наша своєрідність?», знову і знову визначати і з усіх сторін укріплювати свої кордони і в політичному, і в духовному смислі. Цьому історичному процесу і відповідає направленість німецького поняття культури,, виражена в ньому тенденція до відмежовування, підкреслювання і чіткого визначення групових відмінностей. Питання «Що є власне французьким? Що є власне англійським?» уже давно майже не викликають дискусій в самосвідомості французів та англійців. Питання «Що є власне німецьким?» було і залишається актуальним для німців. Одна з відповідей на нього була дана на певній фазі розвитку за допомогою поняття «культура».

Структури національної самосвідомості, які представлені поняттями «культура» чи «цивілізація», також є різними. Але при всіх його особливостях і німець, який з гордістю говорить про свою «культуру», і француз з англійцем, які пишаються своєю «цивілізацією», в рівній мірі вважають цю самосвідомість чимось саме собою зрозумілою., яка відноситься до людського світу в цілому і надає йому цінності. Німець може намагатися пояснити французу і англійцю, що він має на увазі під словом «культура». Але навряд чи він зможе передати специфічно національний досвід традиції, що складають для нього смисл цього поняття.

Француз і англієць також можуть сказати німцю, який зміст вони вкладають в поняття цивілізації, яке стало частиною їхньої національної самосвідомості. Але скільки би розумним, скільки би раціональним не здавалось їм це поняття, воно також виросло з особливого роду історичних ситуацій, його також оточує атмосфера, яка насичена емоціями та легендами, яка не вміщується в дефініцію, хоча і є складовою частиною його значення. І ця дискусія, напевне, приречена на провал, якщо німець захоче показати французу чи англійцю, чому він хоча і вважає «цивілізацію» цінністю, але все ж цінністю другого порядку.

ІІ. Про хід розвитку пари протиставлених понять «цивілізація» і «культура».

… Кант, мабуть, перший виразив досвід і антитезу, які властиві суспільству його часу. У 1784році в роботі «Ідея всезагальної історії у всесвітньо-громадянському плані» він пише: «Завдяки мистецтву і науці ми в вищій мірі культивувались. Ми занадто цивілізувалися в смислі будь-якої ввічливості в спілкуванні». І продовжує: «Хоча ідея моральності відноситься до культури, застосування цієї ідеї, якщо вона зводиться лише до подібності морального у честолюбстві та любові до зовнішніх пристойностей,створює лише цивілізованість»…

У Канта мова йде від імені.. німецької буржуазії, яка належить до середнього щабля інтелігенції, та ще і у «всесвітньо-громадянському плані», а тому протиставлення поки ще не визначене і в найкращому випадку лише у другу чергу виступає як національне протиріччя. На передньому плані стоїть досвід соціального протистояння, розмежувальна лінія проходить всередині суспільства, хоча вона вже несе в собі зародок національного протиріччя між тим, хто говорить по-французькі і по французьким зразкам «цивілізуючої» придворної аристократії, з одного боку, і тим, хто говорить по-німецькі, належить до середнього класу щаблем німецької інтелігенції – з іншого.

Тут ми бачимо щабель, який витіснений з будь-якої політичної діяльності, який мабуть не мислив в політичних категоріях і лише починав мислити в категоріях національних. Легітимацією для нього є досягнення в духовній, науковій та художній діяльності. Йому протистоїть той вищий щабель, який в цьому смислі «нічого не робить», але бачить свою відмінність, усвідомлює себе і виправдовує відмінності, сси лаючись на поведінку особливого роду. Саме цей щабель має на увазі Кант, коли говорить про «надмірну цивілізованість «в смислі будь-якої ввічливості та в спілкуванні», про «подобу морального в честолюбстві». Це полеміка німецької інтелігенції, яка належить до середнього класу, з вищим щаблем придворних, яка лежить в основі понятійного протиставлення культури і цивілізації в Німеччині.