Фрагменти книги: Рабиндранат Тагор. Искры. Поэтические афоризмы и миниатюры – М.: Художественная література, 1970. – 144 с. Переклад фрагментів тексту українською укладача)

– «Життя отримує своє багатство від світу; ціну йому надає любов».

– «О Краса! Знайди себе в любові. А не в лестощах твоїх дзеркал!»

– «Зірки не бояться, що їх приймуть за світлячків».

– «Трава шукає на землі натовпу собі подібних; дерево шукає в небі свою

самотність».

– «Людина будує укріплення проти самого себе».

– «Що означає це незриме полум’я мороку, чиї іскри – зірки?».

– «Шум миттєвості знущається над музикою вічного».

– «Ти, озеро, крапля роси під листям лотосу, а я – маленька крапелька роси на

його листу».

– «Не зривай квітів обабіч твоєї дороги, і квіти будуть цвісти вздовж твого

шляху».

– «Коріння – це ті ж гілки глибоко під землею. Гілки – це ті ж коріння високо в

повітрі».

– «Одинока дорога зі своїми натовпами, бо вона – не люба».

– «І стеблина трави гідна великого світу, в якому вона росте».

– «Птаху здається, що підняти рибу в повітря – добра справа».

– «В променях Місяця ти надсилаєш мені свої любовні листи», – сказала Ніч Сонцю. «Я залишаю свої відповіді сльозами на траві».

– «Велика людина – вічне дитя. Помираючи, вона залишає своє дитинство світові».

– «Не удари молота, а легкий танок води з піснею обточує валуни до досконалості».

– «Бути відвертим легко, коли не збираєшся казати повної правди».

– «Коли квітка полюбить, вона стає плодом».

– «Зриваючи пелюстки квітки, ти не набуваєш її краси».

– «Вчені кажуть, що настане день, коли ви згаснете», – сказав світлячок Зіркам. Зірки не відповіли нічого.

– «Видатне належить усім».

– «Я втратила мою росинку!», – жаліється квітка вранішньому небу, яке втратило всі свої зірки».

– «Пісня відчуває безкінечне – в повітрі; живопис – на землі; поезія – і в повітрі, і на землі, бо в її слів є значення, що ступає по землі, і музика, що злітає в небеса».

– «Найкраще не приходить самотньо. Воно з’являється в оточенні Усього».

– «Буря схожа на лемент якогось страждаючого бога, якому земля відмовила в любові».

– «Людина гірша за тварину, коли вона стає твариною».

– «Маленька квітка лежить у пилюці. Вона шукала ту дорогу по якій полетів від неї метелик».

– «Я тужу по Острову Пісень серед бурхливого Моря Галасу».

Фрагменти книги: Джавахарлал Неру. Погляди на всесвітню Історію. Листи до доньки з тюрми, в яких міститься вільне викладення історії для юнацтва. М., 1989. Переклад фрагментів тексту українською укладача).

Поспостерігай за малюком, як він дивиться на новий і дивовижний світ навколо нього, як він починає пізнавати речі й людей, як він вчиться. Подивись на дівчинку, якщо вона здорова й жвава, вона задає багато питань відносно багатьох речей.

Так було й на світанку нашої історії, коли людина була молода, а світ для неї був новим, дивовижним і доволі страшним, вона, мабуть, також озиралася навколо, прискіпливо дивилася та задавала питання. Кого ж вона могла спитати окрім самої себе? Не було нікого іншого, хто міг би їй відповісти. Але вона мала одну дивовижну річ – розум, з його допомогою повільно й болісно накопичувала свій досвід, і таким чином вчилася.

Так з ранішніх часів до наших днів людина продовжує свій пошук, вона багато чого пізнає, але ще більше їй залишається пізнати. Вона просувається вперед по своєму шляху, перед нею відчиняються нові обрії, які показують, як вона ще далека від мети свого пошуку, якщо така мета існує.

Чого шукає людина й куди тримає свій шлях? Тисячоліттями люди намагаються дати відповіді на ці питання. І релігія, і філософія, і наука – всі вони билися над цими питаннями й дали багато відповідей. Я не буду обтяжувати тебе цими відповідями за тієї простої причини, що я не знаю більшості з них.

Ми, можливо, не в змозі відповісти скільки-небудь впевнено на питання про мету людського пошуку, але ми бачимо, що цей пошук йшов у двох напрямках.

Людина шукала як ззовні, так і в середині себе; вона намагалась зрозуміти природу і прагнула також зрозуміти саму себе.

«Пізнай самого себе», – казали стародавні філософи Індії й Греції; Упанішади містять літопис невтомних, й, напевне, дивовижних зусиль давніх індоарієв оволодіти цими знаннями.

Другий напрямок – пізнання природи – був специфічною галуззю науки, й наш сучасний світ є свідком великого прогресу в цій галузі.

Тепер наука простирає свої крила ще далі, вона бере на себе пошуки в обох напрямках і узгоджує їх. Вона впевнено кидає свій погляд до найвіддаленіших зірок й розповідає нам також про дивовижні маленькі частини, що знаходяться в безперервному русі – про електрони й протони, з яких складається вся речовина.

Завдяки своєму розуму людина просунулась далеко по шляху відкриттів. Згідно з тим, як вона вчилася краще розуміти природу, вона використовувала це знання для підкорення природи своїм цілям і таким чином ставала все більш могутньою. Але, на біду, вона не завжди знала, як використовувати свою нову силу, й часто зловживала нею. Людина науку використовувала переважно для створення жахливої зброї, щоб вбивати своїх братів і руйнувати ту саму цивілізацію, яку вона будувала ціною таких великих зусиль”…

«…І все ж, якщо ми засвоїмо такий сумний погляд на світ, то це означатиме, що ми неправильно зрозуміли уроки, які давало нам життя і Історія.

Оскільки Історія вчить, що є розвиток і прогрес, остільки й можливість руху вперед людства безкінечна.

Життя багате й різноманітне, й хоча в ньому багато болота й брудних місць, в світі все ж є і велике море, і гори, і сніг, і льодовики, і чудесні зоряні ночі (особливо в тюрмі!), і любов, і сім’я, і друзі, і товариство тих, хто трудиться в ім’я спільної справи, і музика, і книги, і царство ідей.

Отже, кожен із нас може з повним правом сказати:

О боже, на землі я жив, дитя землі,

Але зоряним небом був всиновлений.

Легко захоплюватись красотами Всесвіту й жити в віті думки і уяви. Але намагатись в такий спосіб втекти від нещастя інших, не піклуючись про те, що з ними трапиться, не свідчить ані про мужність, ані про людинолюбство.

Думка, щоб виправдати своє існування, має вести до дії. «Дія є вінцем думки», – каже наш друг Ромен Ролан.

Будь-яка думка, що не веде до дії, є невдалою й зрадою. Якщо ми служимо думкам, то ми маємо служити й діям.

Люди часто уникають діяти з остраху перед наслідками, бо діяти означає ризикувати і бути в небезпеці. Небезпека на відстані здається жахливою, але зблизька вона не така вже й страшна…

Усім нам надана свобода обирати: або життя внизу, в долинах, де нездорові тумани, але життя певною мірою в безпеці, або ж піднятися в гори, де нам супутниками стають ризик і небезпека, щоб дихати чистим повітрям вершин, радіти простору, що відкривається й вітати Сонце, що сходить.

Я закінчу цей лист цитатою. Вона з «Гітанджалі». Це поема або молитва Рабіндраната Тагора:

Де думка безстрашна й чоло гордо підняте;

Де знання вільне;

Де світ не розбитий на клітки перегородками;

Де невтомне прагнення простягає руки до досконалості;

Де слова виходять з глибин істини;

Де світлий потік розуму не блякне в безпорадній і мертвій пустелі пісків;

Де розум спрямований до високих помислів і діянь, –

В цих небесах свободи да прокинеться Країна моя».

„Дао Де Цзин ”

Ко ли всі в Піднебесній дізнаються про те, що прекрасне є прекрасним, з`являється і потворне. Коли всі дізнаються, що добре є добром, виникає і зло. Тому буття і небуття породжують одне одне, складне і легке утворюють одне одне, довге і коротке взаємно співвідносяться, високе і низьке взаємно визначаються, звуки, зливаючись, приходять до гармонії, попереднє і наступне слідують один за одним. Тому досконаломудрий, який робить справи, надає перевагу недіянню; здійснюючи вчення, не користується словами; викликаючи зміни речей, (він) не здійснює їх сам; створюючи, не володіє (тим, що створено); приводячи у рух, не докладає до цього зусиль; успішно завершуючи (що небудь), не пишається. Оскільки він не пишається, його досягнення не можуть бути відкинуті.

Дао є порожнечею, але в застосуванні є невичерпаним. О глибинніше! Воно здається прабатьком всіх речей...

Небо і земля не володіють людинолюбством і надають всім істотам можливість жити власним життям. Досконаломудрий не володіє людинолюбством і надає народу можливість жити власним життям...

Той, хто багато говорить, найчастіше терпить поразку, тому краще зберігати міру.

Перетворенняневидимого (дао) є нескінченими. (Дао) – найглибинніщі врата народження. Найглибинніші врата народження – коріння неба і землі. (Воно) існує (вічно) подібно нескінченій нитці, і його дія є невичерпною...

Краще нічого не робити, ніж прагнути до того, щоб що-небудь наповнити...

Коли справу завершено, людина (повинна) відійти. В цьому є закон небесного дао.

Якщо душа і тіло будуть у єдності, чи можливо зберегти її.? Якщо зробити дух м`яким, чи можливо стать (безпристрасним) подібно новонародженому? Якщо споглядання стане чистим, чи можлива тоді омана? Чи можливо любити народ і керувати країною, не звертаючись до мудрості? Чи можливі перетворення в природі, якщо наслідувати м`якість? Чи є можливим здійснення недіяння, якщо пізнати всі взаємовідносини в природі?

Створювати і виховувати (суще); створюючи, не володіти (тим, що створено); змушуючи рухатися, не прикладати до цього зусиль; керуючи, не важати себе володарем – ось що називаєтьс глибинним де.

Дивлюсь на нього і не бачу, а тому називаю його небачуваним. Слухаю його і не чую, тому називаю його нечуваним. Намагаюсь охопити його і не досягаю, тому називаю його дрібним. Не треба прагнути дізнатися про джерело цього, тому що воно єдине. Його верх є неосвітленим, його низ є незатемненим. Воно нескінчене і не може бути назване. Воно знову повертається до небуття. І ось називають його формою без форм, образом без істоти. Тому називають його незрозумілим і туманим. Зустрічаюсь з ним і не бачу його обличчя, слідую за ним і не бачу його спини.

Притримуючись давнього дао для того, щоб оволодіти існуючими речами, можна пізнати давнє начало. Це називається принципом дао.

( В світі ) – велика кількість речей, але (всі вони) повертаються до свого начала. Повернення до начала називається спокоєм, а спокій називається поверненням до сутності. Повернення до сутності називається стабільністю. Знання стабільності (досягнення) ясності, а незнання стабільності призводить до беспорядку і (в результаті) до злу. Той, хто знає стабільність стає досконалим; той, хто досяг досконалості, стає справедливим; той, хто набув справедливості, стає володарем. Той, хто стає володарем, слідує небу. Той, хто слідує небу, слідує дао. Той, хто слідує дао є вічним і до кінця життя (такий володарь) не буде підлягати небезпеці.

Зміст великого де підкоряється тільки дао. Дао є бестілесним. Дао є нетуманим і невизначеним. Однак в його туманості і невизначеності вміщуються образи. Воно туманно і невизначенно. Однак в його туманості і невизначеності приховані речі. Воно глибоке і темне. Однак в його глибині і темноті приховані самі тонкі частки. Ці частки володіють вищою дійсністю і достовірністю.