КИЇВ 2006 4 page

Візьмемо, наприклад, ситуацію, у якій одна людина слухає іншу, що висловлює певні думки чи припущення. Здавалося б, найрозум­ніше у цій ситуації відвернутися'від усього і зосередитися тільки на оцінці змісту інформації. Кожна мисляча людина погодиться, що головне^— 4^е істинність чи помилковість думки, незалежно від то­го, хто її висловлює. Однак здоровий глузд далеко не завжди знахо­дить надійний грунт у людських взаєминах. Якщо не подобається співрозмовник, дуже важко бути об'єктивним у його оцінці. Якщо подобається — тим більше. Людина не може залишитися відсторо­неною від усього, що виходить від партнерів по спілкуванню, з

Глава 1. Процес спілкування та його складові 39

якими багато чого зв'язує. Психологи встановили, що інформація тим краще сприймається, запам'ятовується й осмислюється, чим ав­торитетнішим і престижнішим є джерело інформації.

Бар'єри взаєморозуміння, пов'язані з різницею у соціальному стані людей, особливо наочно виявляються в тих ситуаціях, де одна людина виступає як прохач, а інша — як посадова особа, від якої залежить вирішення питання. Скільки написано і сказано про бюрократичне ставлення до нестатків та інтересів людини!

Щоб познайомитись з міжкультурними бар'єрами взаєморо­зуміння, не обов'язково вивчати історію географічних відкриттів чи самому пускатися в екзотичну подорож. У сучасному світі легко усуваються просторові бар'єри спілкування. Постійно зро­стає частота міжкультурних й міжнародних контактів, і тим біль­шого значення набуває проблема взаєморозуміння представників різних культур, різних традицій і норм спілкування. Особливості культури можуть визначати діаметрально протилежні оцінки тих самих учинків. У дослідженнях американського психолога Р. Ле-вайна і його колег було виявлено, що американці схильні вважати більш успішними в житті тих людей, які ніколи не спізнюються, у порівнянні з тими, хто постійно непунктуальний. А от бразильці вважають, що найбільш «процвітаючими» є люди, що можуть до­зволити собі на небагато спізнитися. Отже, те, наскільки нас зрозу­міють, не завжди залежить від змісту вчинку, від доброї або злої во­лі людей, вихованих у тих чи інших умовах культури спілкування.

Іноді оцінка поведінки людини і тлумачення її вчинків може залежати від стандартних, стереотипних уявлень про людей, пов'я­заних з їхніми груповими, статусно-престижними і міжкультур­ними розбіжностями.

Саме стереотип, як спрощене, систематизоване уявлення, по­ширене в масовій свідомості, є психологічним механізмом, що породжує бар'єри взаєморозуміння. Звичайно, легше жити у сві­ті, де усе влаштовано за стандартами і спрощеними системами. Стереотипне мислення не знає відтінків: чорне чи біле, наші чи не наші, подобатися всім чи не подобатися нікому.

Класичний стереотип — усі люди думають тільки про себе. Спробуйте переконати людину, що думає подібним чином, у то­му, що ваша пропозиція корисна для справи, а не особисто для вас. Поки вона не побачить вашого особистого інтересу, не за­спокоїться. Стереотипне сприйняття відкриває переваги тільки в людях, що вам подобаються, а у тих, хто неприємний, — тільки недоліки. Через це ми нерідко сприймаємо невдалі рекомендації приємних нам людей і нерозважливо відкидаємо ділові думки,

40 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

коли не до душі той, хто їх висловлює. Стереотип зручний тим, що заміняє в багатьох випадках нелегку працю думки, так само, як вироблений з дитинства руховий механізм звільняє від необ­хідності стежити за кожним своїм кроком. Проходячи розміре­ним кроком повз людські індивідуальності, підганяючи кожну з них під груповий стандарт, ми ризикуємо опинитись у світі, грубо поділеному на своїх і чужих, де усі свої — однаково гар­ні, а всі чужі — погані, де всі однаково погано розуміють один одного і не здатні перебороти бар'єрів взаєморозуміння.

Подолання соціальних стереотипів пов'язано, насамперед, з подоланням відчуженості між людьми, ворожості до представ-v ників інших рас і народів, суспільно-політичних систем і куль­тур. Прогрес людської організації сприяє руйнуванню багатьох застарілих стереотипів і нездоланних раніше бар'єрів взаєморо­зуміння. Але, уповаючи на соціальний прогрес, не можна забува­ти про ті бар'єри, руйнування яких залежить від індивідуальної культури спілкування і взаєморозуміння. Ця культура вимагає знання психології людей, здатність узагальнювати досвід взає­мин з ними, уміння знайти кращі засоби вираження власної пози­ції і розуміння позицій інших людей у залежності від специфіки відносин, що складаються у тій чи іншій ситуації. І насамперед, необхідно навчитися зауважувати і враховувати у взаєминах осо­бливості психології оточуючих, їхні сильні і слабкі сторони як партнерів по спілкуванню, як учасників рівноправного діалогу, в якому народжується щире людське взаєморозуміння.

Труднощі міжособистісного неформального спілкування, на відміну від комунікативних бар'єрів, супроводжуються нервово-психічною напруженістю. Вони розрізняються за ступенем пси­хічної напруженості, за типами ситуацій, у яких мають тенденцію виникати, і за ступенем впливу на успішність спілкування.

В. М. Куніциною запропонована загальна класифікація труд­нощів міжособистісного неформального спілкування за їхньою причинною зумовленістю і змістовно-функціональними характе­ристиками, а також методи,їхньої діагностики (Куніцина, 1995).

Можна виділити дві групи труднощів: 1) «суб'єктивно пере-^ЖИТІ>>> Що не завжди виявляються у конкретній соціальній взає­модії і не очевидні для партнера; 2) «об'єктивні», тобто виявля­ють себе в умовах безпосередніх контактів та спілкування, що знижують їхню успішність і задоволеність ними.

До суб'єктивно пережитих труднощів відносяться соціальна непевність, боязкість, сором'язливість, невміння встановити пси­хологічний контакт. Соціальна непевність часто виникає в умо-

Глава 1. Процес спілкування та його складові

вах рольового спілкування (начальник — підлеглий, учитель — учень); вона пов'язана із соціальним інтелектом. Боязкість — поведінкова і характерологічна риса, що зумовлює труднощі, які виникають при необхідності прийняти рішення, зробити вибір.

«Сором'язливість» не є науковим терміном, однак широко ви­користовується у повсякденному мовленні для позначення поведі-нкових і особистісних особливостей людини (таких, як «агресив­ність», «тривожність», «привабливість» і ін.). Соромливою нази­вають людину, що постійно відчуває зніяковілість, незручність у спілкуванні з малознайомими людьми чи в таких ситуаціях, де во­на хоча б ненадовго стає центром загальної уваги. У діловому спі­лкуванні прояви сором'язливості вкрай рідкі, хоча дане поняття відображає цілком реальний психологічний феномен.

Крім сором'язливості можна виділити й інші властивості осо­бистості, що призводять до труднощів у спілкуванні; їх можна коротко охарактеризувати так:

• людина хоче і може, але не вміє спілкуватися (невихованість, безсоромність, егоцентричність);

• не хоче, не вміє і не може спілкуватися (аутичність, глибока самотність);

• уміє, але вже не може і не хоче спілкуватися (відчуженість, виключеність із соціальних зв'язків, самотність у юрбі);

• уміє, може, але не прагне спілкування (глибока інтроверсія, самодостатність, відсутність мотивації");

• і може, і хоче, але боїться спілкуватися (соціофобія).

Сором'язливість, інтровертність, аутичність, відчуженість, під­вищена сенситивність належать до глибоко особистісних власти­востей, які можуть загострюватися за несприятливих обставин і тоді з труднощів, що суб'єктивно відчуваються, перетворюватися в об'єктивну перешкоду для повноцінних особистісних контактів.

У причинній зумовленості і змісті труднощів спілкування со­ромливих, аутичних, самотніх, глибоко невротизованих і неадап-тованих людей існують деякі спільні риси. Такі люди мають ве­лику потребу у психологічній і психотерапевтичній допомозі, функцію якої нерідко виконує довірливе дружнє спілкування.

Так звані об'єктивні труднощі, тобто викликані об'єктивними й, загалом, причинами, які можливо побороти, — це труднощі ко­мунікативного характеру (пов'язані з психофізіологічними особ­ливостями особистості, повнотою знання вербальних і неверба-льних засобів здійснення контакту) і комунікабельного характеру (знання норм, правил, сформованість психологічної культури спілкування).

42

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

За причинною зумовленістю (у рамках психічної норми) тру­днощі поділяються на первинні та вторинні.

Первинні труднощі залежать від природних властивостей лю­дини, їх відрізняє більша зумовленість і неминучість виникнення. Велику роль у їхній появі грають біологічні, психофізіологічні, особистісні властивості; до числа останніх варто віднести агресив­ність, тривожність, ригідність та інші особистісні особливості, тіс­но пов'язані з темпераментом.

Вторинні труднощі можуть бути психогенними і соціогенни-ми. Психогенні труднощі, як наслідок психологічних травм, стре­сів, важких переживань і фрустрації, неадекватної самооцінки, спричиняють певні негативні зміни, насамперед у довірливому -"' спілкуванні. Очевидна взаємозумовленість психогенних трудно­щів і психосоматичних хвороб, таких як виразка, гіпертонія, ен­докринні порушення й ін.

Соціогенні труднощі є наслідком зовнішніх бар'єрів (комуніка­тивних, значеннєвих, лінгвістичних, суто ситуативних), невдалого досвіду емоційних і соціальних контактів, прорахунків у вихован­ні, певних умов спілкування. Ці труднощі з'являються і як наслі­док спілкування з неспритним, скутим, глузливим, уїдливим, без­церемонним, настирним і т. ін. партнером. Найбільш типовим прикладом вторинних труднощів неформального міжособистісно-го спілкування є психологічні наслідки понадінтенсивного профе­сійного спілкування в умовах надмірної скупченості за часткової соціальної ізоляції водночас.

Окремо можна виділити ті ситуації спілкування, коли людина відчуває труднощі з вини партнера.

Реальна чи уявна погроза «Я»-концепції людини може зумов­лювати виникнення бар'єрів психологічного захисту. Загальна риса цих захисних механізмів — їхня неусвідомленість. Най­більш вивченими з них є заперечення, придушення, раціоналіза­ція, витиснення, проекція, ідентифікація, відчуження, заміщення, сублімація, катарсис.

Резюме:

♦ Спілкування — необхідна передумова та важлива форма людського буття; умова життєдіяльності людей, умова форму­вання як суспільства, так і особистості.

Глава 1. Процес спілкування та його складові 43

Спілкування — це багатогранний процес, що має складну психологічну структуру.

Повноцінне й ефективне спілкування припускає наявність ко­мунікативних зусиль і комунікативних умінь.

♦ У структурі спілкування виділяють три взаємозалежні сто­рони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.

♦ Спілкування і комунікація не є аналогічними поняттями.

Спілкування — це процес взаємодії і взаємин суб'єктів (осо­бистостей, соціальних груп), у якому відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а та­кож вольовий контакт.

Комунікація — це не спілкування у всьому його комплексі й багатогранності, а лише акт спілкування — зв'язок між двома і бі­льше індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій.

♦ Предметна галузь теорії міжособистісного спілкування зада­ється як кількісними, так і якісними параметрами. Взаємодія між людьми може бути охарактеризована як міжособистісна, якщо вона відповідає наступним критеріям: це взаємодія між невели­кою кількістю людей; це безпосередня взаємодія: її учасники пе­ребувають у просторовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатись один одного, легко здійснювати зворотний зв'я­зок; це так зване особистісно орієнтоване спілкування, тобто пе­редбачається, що кожний з його учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емо­ційного стану, самооцінки, особистісних характеристик.

♦ До предметної галузі міжособистісного спілкування можна віднести: а) психічні процеси і стани, що забезпечують трансак­цію; б) комунікативні практики, що опосередковують взаємодії між людьми; в) норми і правила, що роблять можливою спільну діяльність, часто неусвідомлені, вироблені у рамках певної соціо-культурної групи. Реальний процес спілкування являє собою фу­нкціональну єдність усіх перелічених елементів.

♦ Теорія міжособистісного спілкування є сферою міждисцип­лінарного знання. Психологічні, інформаційно-комунікативні і соціально-нормативні процеси, що складають предметну галузь теорії міжособистісного спілкування, вивчаються різними дисци­плінами гуманітарного знання: психологією особистості і соціа­льною психологією, лінгвістикою, соціологією.

♦ Усі відомі теоретичні напрями, у рамках яких проводяться соціально-психологічні дослідження — біхевіоризм, когнітивізм, психоаналіз, рольова теорія, гуманістична психологія — зробили свій внесок у розробку проблем міжособистісного спілкування.

Розділ 1. Спілкування як соціально-психопогічна проблема

♦ Комунікація у спілкуванні має ряд характерних рис:

—інформація не тільки передається, але й формується, уточ­нюється і розвивається;

—кожен із тих, хто спілкується, займає активну позицію у взаємодії;

—для передачі інформації використовуються певні засоби спілкування, тобто способи кодування, передачі, переробки і роз-шифровки змісту спілкування;

—для спілкування використовується система вербальних і не-вербальних засобів передачі інформації;

—в умовах людської комунікації можуть виникати специфіч­ні комунікативні бар'єри, що носять соціальний чи психологіч- щ, ний характер.

♦ Реальна чи уявна погроза «Я»-концепції людини може зумо­
влювати виникнення бар'єрів психологічного захисту. Загальна
риса цих захисних механізмів — їхня неусвідомленість. Най­
більш вивченими з них є заперечення, придушення, раціоналі­
зація, витиснення, проекція, ідентифікація, відчуження, заміщен­
ня, сублімація, катарсис.

Питання для самоперевірки

1. Що містить процес спілкування?

2. У чому полягає роль спілкування для кожної людини і для суспільства в цілому?

3. Охарактеризуйте процес спілкування.

4. Чим відрізняється спілкування від комунікації?

5. Назвіть три сторони спілкування. У чому їхня сутність?

6. Які можуть бути цілі міжособистісної взаємодії?

7. Що мається на увазі, коли говорять про мотиви спілкуван­ня, що перебувають у межах самого спілкування, і про мотиви спілкування, що перебувають за його межами?

8. У чому полягає відмінність між лінійною й інтерактивною моделями міжособистісної -комунікації?

9. У чому полягає специфіка обміну інформацією в процесі спілкування?

10. Які засоби спілкування ви знаєте? Дайте їхню характеристику.

11. Що таке бар'єри взаєморозуміння? Чому вони виникають?

12. У чому полягають захисні психологічні механізми? Які пси­хологічні механізми ви знаєте?

Глава 1. Процес спілкування та його складові

Проблемні питання для обговорення

1. Спілкування у діяльності різних фахівців: його місце і роль.

2. Особистісні якості, що сприяють ефективному спілкуванню.

3. Критерії ефективної комунікації в умовах ринкової економіки.

4. Комунікативні уміння, необхідні сучасним економісту, пе­дагогу, керівникові.

Завдання для самостійної роботи

1. Підберіть конкретні приклади, що ілюструють виникнення бар'єрів у взаєморозумінні, та проаналізуйте їх.

2. Охарактеризуйте процес спілкування з погляду тих комуні­кативних умінь, що необхідні на кожному етапі спілкування (з обґрунтуванням своєї думки).

3. Обґрунтуйте свій погляд з питання впливу психологічних захисних механізмів на ефективність спілкування.

Література

1. Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 1998.

2. БодалевА. А. Восприятие и понимание человека человеком. —М., 1989.

3. БодалевА. А. Личность и общение. — М.: Педагогика, 1983.

4. Головаха Е. О., Панина Я. В. Психология человеческого взаимопони­мания. — К.: Политиздат Украины, 1989.

5. Эрастов Н. П. Психология общения. — Ярославль: Ярославский университет, 1979.

6. КарнегиД. Как завоёвывать друзей и оказывать влияние на людей. — Л.: Лениздат, 1992.

7. Крижанская Ю. С, Третьяков В. П. Грамматика общения. — Л.: ЛГУ, 1990.

8. Кроль Л. М., Михайлова Е. Л. Человек-оркестр / Микроструктура об­щения. — М.: Независимая фирма «Класс», 1993.

9. Куницина В. Н., Казаринова Н. В., Поголыиа В. М. Межличностное общение: Учеб. для вузов. — СПб.: Питер, 2001.

10. Морозов А. В. Психология влияния. — СПб.: Питер, 2000.

11. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. — К., 1990.

12. Робер М. А., Тильман Ф. Психология индивида и группы. — М., 1988.

13. Сухарев В. А. Быть деловым человеком. — Симферополь: Бизнес-информ, 1996.

14. Хрестоматия по социальной психологии. — М.: Международная пе­дагогическая академия, 1994.

15. Щёкин Г. В. Основы визуальной психодиагностики. — К., 1989.

46

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

ГЛАВА 2