Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






КИЇВ 2006 2 page






Глава 1. Процес спілкування та його складові



у рольове спілкування вводяться характеристики осо­бистостей людей, що спілкуються, — носіїв певних ролей.

Отже, ми можемо диференціювати формальне і неформальне спілкування.

На відміну від формального неформальне спілкування харак­теризується тим, що в ньому набагато важливішими є моменти, пов'язані з особистісними змістами, а не з передачею тих чи ін­ших значень, закріплених у мовній формі.

Характер цілі і психологічна дистанція, що виникає між парт­нерами, дозволяє охарактеризувати різні рівні спілкування:



 


Рис. 1. Рівні спілкування,

• ритуальний, чи соціально-рольовий, рівень. Метою спілку­вання на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, де­монстрація знань соціальних норм і правил поведінки. Спілку­вання при цьому носить анонімний характер, незалежно від того, відбувається воно між незнайомими, знайомими чи близькими людьми. Основним принципом спілкування на даному рівні є принцип соціабільності, тобто демонстрація приналежності до певної соціальної групи;

• діловий, чи маніпулятивний, рівень. Метою такого спілку­вання є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищен­ня ефективності взаємодії. Партнери при цьому оцінюються не як унікальні, неповторні особистості, а з погляду того, як вони ви­конують необхідні дії, тобто оцінюються їхні функціональні яко­сті. Спілкування ніби є психологічно відстороненим — домінує Я — Ви контакт. Основним принципом спілкування тут виступає, таким чином, принцип раціональності (доцільності ситуації);

• інтимно-особистісний рівень. Його метою є задоволення по­треби у розумінні, співчутті, співпереживанні. Для спілкування на цьому рівні характерними є психологічна близькість, емпатія, довіра — домінує Я — Ти контакт (Головаха, Паніна, 1989; Пет-ровська, 1989). Основним принципом спілкування на цьому рівні є принцип емпатії.


16


Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


Чим менш стереотипним є сприйняття людьми один одного, тим глибше рівень взаємного саморозкриття партнерів; чим більше різ­номанітних і унікальних подій наповнюють історію їхніх стосунків, тим більше таке спілкування можна вважати міжособистісним.

Можна сидіти мовчки у темній кімнаті, і це все ж буде спілку­ванням. Щоб передати іншій людині свій стан, настрій, бажання зовсім не обов'язково виражати все це у формі мовних знаків: співрозмовник може «читати» по вашому обличчю, рухам, інто­націям і т. ін. Такого роду спілкування, на відміну від знакового, можна назвати значеннєвим.

У зв'язку з поняттям значеннєвого спілкування варто розріз­няти поняття дефініції, ідентифікації і співпереживання.

Той, хто слухає, може по-різному сприймати зміст спілкуван­ня. Він може розуміти, що йому говорять, усвідомлювати об'єк­тивний зміст спілкування, але при цьому в системі його відносин з навколишнім світом нічого не буде змінюватися. У цьому випа­дку має місце дефініція. Таке сприйняття є характерним для зна­кового, особливо рольового спілкування.

Той, хто слухає, може ніби «ставити» себе на місце співрозмо­вника. У цьому випадку особистість того, хто слухає, піддається деяким змінам: приймаючи на себе «роль» іншої людини, особа засвоює, хоча й частково, і систему її стосунків з іншими людь­ми, ставлення до явищ та подій і нову для себе систему ціннос­тей. У даному випадку має місце ідентифікація. Вона пов'язана з процесом прийняття соціальної ролі і тому є, зрештою, актом входження у соціальну групу, віднесенням себе до неї.

Співпереживання, чи емпатія, — це таке сприйняття, коли той, хто слухає, ніби живе, діє і переживає разом із тим, хто го­ворить. Такий механізм лежить в основі психологічного впливу мистецтва. Співпереживання може привести до подальшої іден­тифікації, але необов'язково. Глядач може співпереживати, ска­жімо, герою спектаклю, але це не означає, що він обов'язково сприйме і його систему цінностей. Співпереживання має місце у звичайному значеннєвому спілкуванні, коли слухач не обов'язково поділяє почуття свого співрозмовника, проте здатен їх зрозуміти.

Форми, види і структура спілкування

У залежності від того, чим спілкування опосередкова­
не, що є його засобом чи знаряддям здійснення, ~&иділяють_різні
види спілкування. ! гміпад

----------------------- —------------------------------ — __________ •'-■••-■■■■.,,('-

Глава 1. Процес спілкування та його складові І ' о л - ''..


На початковому етапі розвитку людського суспільства спілку­вання, як і мислення, було безпосередньо вплетене у виробничу діяльність людей, невіддільне від неї. Люди спілкувалися, обмі­нюючись своїми діями, що являє собою матеріальний вид спілку­вання. Сфера прояву цього виду спілкування — матеріальне ви­робництво, розподіл, обмін, споживання. Розвиток суспільства супроводжувався поступовим розвитком і ускладненням процесу спілкування, що здобувало свої власні засоби (насамперед — мо­ву), за допомогою яких здійснюється вже мовне спілкування. Та­ким чином, духовне спілкування, як новий вид спілкування, спе­ціалізовано у вигляді знаково-символічної діяльності, яка здійс­нюється за допомогою слова, жесту, міміки, семантики поведін­ки. Сфера його прояву — духовне життя суспільства і, насампе­ред, суспільна свідомість у всіх її формах, рівнях, станах.


Матеріальне спілкування, врешті-решт, детермінує спілкуван­ня духовне так само, як матеріальне виробництво — духовне, су­спільне буття — суспільну свідомість.

Розрізняють міжособистісний і масовий рівні спілкування, що відповідають ієрархії соціальних суб'єктів.

Міжособистісне спілкування зорієнтоване переважно на індиві­дуалізованих комунікатора і реципієнта; воно служить механізмом групоутворення, утворення внутрішньо- і міжгрупових відносин.

Масове спілкування служить механізмом взаємодії на рівні су­спільства, нації, класу, прошарку; механізмом розвитку соціаль­них відносин (консолідації, боротьби, співробітництва). У масо­вому спілкуванні індивіди беруть участь насамперед як соціальні типи, як носії соціальних ролей.

Система міжособистісного спілкування вирізняється більшою мобільністю, динамізмом, перевагою стихійності. Система масо­вого спілкування має стабільнішу структуру, а в її організації пе­реважає свідомий чинник.

За допомогою системи міжособистісного спілкування форму­ються фольклор, психологічні стереотипи, звичаї, чутки й т. ін.; через систему масового спілкування поширюються переважно ідеологічні концепції, юридичні й моральні норми, здобутки літератури і мистецтва, ведеться пропаганда. Суспільна думка формується за участю обох систем, під їх (часто суперечливим) упливом.

Взаємодія між людьми може бути охарактеризована як між-особистісна, якщо вона відповідає наступним критеріям:

• у ній бере участь невелика кількість людей (найчастіше 2—З особи);

18 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


це безпосередня взаємодія: її учасники знаходяться в прос­торовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатися один одного, легко здійснюють зворотний зв'язок;

• це так зване особистісно орієнтоване спілкування, яке при­пускає, що кожний з його учасників визнає незамінність, унікаль­ність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особистісних характеристик.

Перелічені критерії дозволяють відрізнити міжособистісне спіл­кування, як особливий вид, від міжгрупового і масового спілку­вання, позначити межу, що відокремлює особистісно орієнтоване спілкування від соціально орієнтованого.

Чим менш стереотипним є сприйняття людьми один одного, тим глибше рівень взаємного саморозкриття партнерів; чим біль­ше різноманітних і унікальних подій наповнюють історію їхнього спілкування, тим коректніше буде назвати дане спілкування між-особистісним.


Основною структурною одиницею аналізу міжособистісного спілкування є не окрема людина, а взаємозв'язок, взаємодія лю­дей, що вступили у спілкування. Це означає, що кожний з учас­ників спілкування істотно впливає на поведінку іншого, між їх­німи висловленнями і вчинками виникають причинні залежності.

Визначити предметну область міжособистісного спілкування допомагає семантика слова «спілкування». Як свідчать досліджен­ня (Бессонова, Доценко, 1999), у повсякденній свідомості з цим словом пов'язуються три групи значень:

1) об'єднання, створення спільноти, цілості (гарна компанія, ДРУЗІ);

2) передача повідомлень, обмін інформацією (розмовляти, проводити бесіду);

3) зустрічний рух, взаємопроникнення, що часто носить таєм­ний чи інтимний характер (глибоко розуміти один одного).

Фіксація виділених значень за допомогою особливих тер­мінів задає систему базових понять теорії міжособистісного спілкування.

Так, поняття «міжособцстісний контакт» стає одним з ін­струментів дослідження проблеми виникнення умов спілкування, оскільки означає те, що люди знаходяться в межах досягнення для сприйняття один одного, при цьому спрямовані один на од­ного. Тим самим вони не тільки визнають сам факт існування один одного, але і вступають у взаємодію, створюючи умови для передачі інформації, використовуючи канали зв'язку. Відповідно до виду контакту складаються відносини між людьми.


Процес спілкування та його складові



Поняття «міжособистісна комунікація» спрямоване на аналіз способів обміну повідомленнями між партнерами, їхнього при­йняття і переробки.

Поняття «міжособистісна взаємодія» підкреслює активність тих, що спілкуються, дозволяючи більш пильно досліджувати форми і види індивідуальних дій, що приводять до взаємної змі­ни поведінки, діяльності, відносин і настанов.

Поняття «міжособистісні відносини» акцентує увагу на емо­ційно-почуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить фак­тор часу в аналіз спілкування, оскільки тільки за умови постійно­го міжособистісного зв'язку, неодмінно через обмін особистісно значимою інформацією, виникають інтимна залежність людей, що вступили в контакт, один від одного і взаємна відповідальність за збереження сформованих відносин.

Легко помітити, що за кожним з виділених понять виявляється самостійне проблемне поле, що оточує розмаїтість цілей і задач, які постають перед людьми в процесі спілкування. Для упоряд­кування цієї розмаїтості корисними виявляються різні види кла­сифікацій.

Будь-який акт спілкування, незалежно від того, чи є воно ро­льовим чи неформальним, знаковим чи значеннєвим, має однако­ву психологічну структуру.

Причини спілкування перебувають за межами самого процесу спілкування як такого. Спілкування починається з того, що лю­дина має яку-небудь потребу (котра перебуває за межами власне спілкування) у сфері тієї діяльності, яку це спілкування обслуго­вує. Наприклад, в учня виникають труднощі у процесі виконання отриманого завдання. Потреба зробити завдання є в даному ви­падку мотивом, що спрямовує його подальші дії. Учень перебу­ває в так званій проблемній ситуації, з якої він повинен знайти вихід. Для цього він спочатку орієнтується в даній проблемній ситуації, розглядаючи варіанти можливого виходу: порадитися з товаришем, що добре вчиться, чи звернутися до викладача. В за­лежності від результатів орієнтування для учня стає зрозуміло, з ким йому найбільш доцільно обговорювати свою проблему. У нього формується певний комунікативний намір.


Відтак і починається сам процес спілкування. Спочатку виникає комунікативна задача, потім приходить її прак­тичне рішення. Таким чином, спілкування в психологіч­ному плані завжди є процесом вирішення комунікативної задачі.

Цей процес, у свою чергу, складається з послідовних етапів.

20 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


Він починається також з орієнтування, але цього разу в умовах комунікативної задачі: адже те, що і як скаже наш учень, залежить від того, де, з ким, за яких обставин він буде спілкуватися.

Орієнтування в умовах комунікативної задачі містить орі­єнтування в зовнішній ситуації спілкування, у його цілях, в особистості співрозмовника й ін. Характер орієнтування змі­нюється в різних ситуаціях спілкування. Іноді воно зводиться до мінімуму: люди спілкуються майже автоматично, готовими формулами, так би мовити «великими блоками», не вибираючи найкращих у даних умовах способів спілкування. Іноді, особливо у тих випадках, коли людина опиняється в новій для неї ситуації і спілкується з малознайомим для неї співрозмовником, їй дово­диться орієнтуватись не тільки до спілкування, але і під час його, уважно спостерігаючи за реакцією співрозмовника і «прибудо­вуючи» до нього власне спілкування, на ходу підшукуючи най­більш ефективні способи.

Роблячи орієнтування, той, хто говорить, планує своє спілку­вання, уявляючи собі (звичайно, несвідомо), що саме він скаже. Потім він, також зазвичай несвідомо, вибирає конкретні засоби, насамперед мовні, що він буде використовувати, тобто вирішує, як він говоритиме. І лише після цього здійснює саме спілкуван­ня — говорить.

У процесі безпосереднього спілкування той, хто говорить, по­винен контролювати ефективність спілкування, має сприяти вста­новленню зворотного зв'язку, який дозволяє йому оцінити пра­вильність обраних засобів і способів спілкування з погляду досяг­нення поставленої ним мети.

Отже, для того, щоб повноцінно й ефективно спілкуватися, людина повинна володіти цілим спектром комунікативних умінь:

— уміти швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування;

— уміти правильно планувати власне мовлення; правильно вибрати зміст акту спілкування;

— уміти знайти адекватні засоби для передачі цього змісту і т. д.
Якщо будь-яку з ланок акту спілкування буде порушено, то той,

хто говорить, не зможе домогтися очікуваних результатів спілку­вання; воно буде неефективне. Якщо у звичайному, побутовому спілкуванні це не так суттєво, то там, де змістом спілкування є психологічний вплив, наприклад, переконання, ефективність чи неефективність спілкування соціально значущі.

Дотепер мова йшла про спілкування людини з людиною, тобто із соціально-психологічного погляду, про міжособистісне спілку­вання. Йому протиставляється групове спілкування чи різні види


Процес спілкування та його складові


21


соціального спілкування, наприклад, масова комунікація (радіо, телебачення й ін.).

Якщо розглядати під кутом зору психології, то міжособистіс-не — це особистісно орієнтоване спілкування на противагу соці­ально орієнтованому.

Соціологічні розходження у видах спілкування визначаються його зовнішніми умовами; психологічні — розходженням у внутріш­ній настанові того, хто говорить, на спілкування з однією людиною чи цілою аудиторією, розходженням у характері необхідного зворот­ного зв'язку і т. ін. (легко помітити, що перед аудиторією людина перебудовує власне мовлення, соціально його орієнтуючи).

З огляду на складність спілкування має сенс позначити його структуру. До аналізу структури спілкування можна підійти по-різному, як і до визначення його функцій. Найпоширенішою є аналітична модель, відповідно до якої структура будь-якого акту спілкування включає три взаємозалежні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Ця модель, власне кажучи, спрямо­вана на конкретизацію предметної зони міжособистісного спіл­кування відповідно до функціональної розмаїтості процесів, що протікають у його рамках.

Комунікативна сторона спілкування, чи комунікація у вузько­му розумінні слова, складається з обміну інформацією між інди­відами, що спілкуються. Гарний комунікатор має багатий репер­туар комунікативних технік, які використовуються на різних рівнях спілкування.

Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між інди­відами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями й уміннями, але і діями. Це взаємодія людей, що припускає певну форму організації спільної діяльності (згода, пристосування, кон­куренція чи конфлікт).

Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій ос­нові взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються в умін­нях визначати контекст спілкування; розуміти настрій партнера за його вербальною і невербальною поведінкою; враховувати «пси­хологічні ефекти» сприйняття в аналізі комунікативної ситуації.

Відповідно, як до повсякденних уявлень, так і до суджень фа­хівців, до предметної області міжособистісного спілкування мож­на віднести:

• психічні процеси і стани, що забезпечують трансакцію;

• комунікативні практики, що опосередковують взаємодію між людьми;


22


Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


• норми і правила, які роблять можливою спільну діяльність, часто неусвідомлювані, що їх вироблено у рамках певної соціо-культурної групи.

Природно, що всі ці терміни дуже умовні. Іноді в більш-менш аналогічному значенні вживаються інші. Так, у спілкуванні виді­ляють три функції: інформаційно-комунікативну, регуляційно-ко­мунікативну й афективно-комунікативну.

Звичайно, у реальній дійсності кожна з цих сторін не існує ізольовано від інших.

Усі позначені сторони спілкування виявляються в малих гру­пах, тобто в умовах безпосереднього контакту між людьми.

Окремо треба розглядати питання про засоби і механізми впливу людей один на одного в умовах їх спільних масових дій. ■ч#* До таких механізмів у соціальній психології відносяться процеси психічного зараження, навіювання (чи сугестії) і наслідування. Хоча кожен з них можливий і у випадку безпосереднього контак­ту, набагато більше, самостійне значення вони мають саме в си­туаціях спілкування серед великих мас людей.

Комунікативна сторона спілкування

Коли говорять про комунікацію у вузькому розумінні цього слова, то насамперед мають на увазі той факт, що в про­цесі спільної діяльності люди обмінюються між собою різними ідеалами, уявленнями, інтересами, настроями, почуттями, наста­новами й ін. Усе це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може розумітися як процес обміну ін­формацією.

Однак необхідно пам'ятати, що в процесі людського спілку­вання інформація не тільки передається, але й формується, уточ­нюється і розвивається.

По-перше, спілкування не можна розглядати як відправлення інформації якоюсь передавальною системою або прийом її іншою системою, тому що, на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями, тут ми маємо справу з відносинами двох індивідів, кожний з яких є активним суб'єктом: взаємне інформу­вання їх припускає налагодження спільної діяльності. Тобто ко­жен учасник комунікативного процесу припускає активність та­кож і у свого партнера, а направляючи йому інформацію, необхі­дність на нього орієнтуватися (тобто аналізувати і власні, і його мотиви, цілі, настанови). Варто також припускати, що у відповідь


'. Процес спілкування та його складові



на послану інформацію буде отримана нова інформація, яка ви­ходить від партнера.

Таким чином, у комунікативному процесі відбувається не ли­ше «рух інформації», але, як мінімум, активний обмін нею.

Тому у кожному комунікативному процесі реально існують в єдності діяльність, спілкування і пізнання.

По-друге, характер обміну інформацією між людьми визнача­ється тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Тобто, обмін інформацією обов'язково припускає вплив на поведінку партнера.

Комунікативний вплив, що при цьому виникає, є не чим ін­шим, як психологічним впливом одного комунікатора на іншого для зміни його поведінки. Ефективність комунікації виміряється саме тим, наскільки результативним є цей вплив. Це означає (у певному розумінні) зміну самого типу відносин, що склалися між учасниками комунікації. Нічого схожого не відбувається у «чис­то» інформаційних процесах.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інфор­мацією можливий лише тоді, коли людина, що направляє інфор­мацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають єдину чи подібну систему кодифікації і декодифікації. Повсяк­денною мовою це правило виражається тезою: «усі повинні гово­рити однією мовою». Це особливо важливо тому, що комунікатор і реципієнт у комунікативному процесі постійно міняються міс­цями. Будь-який обмін інформацією між ними можливий лише за умови інтерсуб'єктивності знаку, тобто за умови, що знаки, а го­ловне, закріплені за ними значення, відомі всім учасникам кому­нікативного процесу. Тільки прийняття єдиної системи значень забезпечує можливість партнерам розуміти один одного.

Нарешті, по-четверте, в умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар'єри. Ці бар'єри не пов'я­зані з уразливими місцями в якому-небудь каналі комунікації чи з нечіткістю кодування і декодування. Вони мають соціальний або психологічний характер. З одного боку, ці бар'єри можуть вини­кати через те, що відсутнє адекватне розуміння ситуації спілку­вання, зумовлене не лише різною «мовою», якою розмовляють учасники комунікативного процесу, але й розходженнями більш глибокого плану, що існують між партнерами. Це можуть бути соціальні, релігійні, політичні, професійні розходження, що не тільки породжують різну інтерпретацію тих самих понять, вжи­тих у процесі комунікації, але і взагалі різне світовідчуття, світо­гляд, світорозуміння. Такого роду бар'єри породжені об'єктивни-


24


Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


ми соціальними причинами, приналежністю партнерів по кому­нікації до різних соціальних груп, і за їхнього прояву особливо чітко виступає приналежність комунікації до більш широкої сис­теми суспільних відносин.

З іншого боку, бар'єри під час комунікації можуть мати без­посередньо виражений психологічний характер, вони можуть ви­никати внаслідок індивідуальних психологічних особливостей тих, що спілкуються (наприклад, надмірна сором'язливість одно­го з них, скритність іншого, відсутність у когось риси, що має на­зву «комунікабельність»), чи в силу обставин, що складаються.

По-п'яте, у процесі спілкування для передачі інформації люди використовують як вербальні, так і невербальні засоби спілку­вання (мову, міміку й ін.). При цьому в акті комунікації слова за­ймають незначне місце — лише 7 %. Це призводить до значної втрати та перекручування інформації.

У той же час передача і сприйняття вербальної інформації має свої складності. Дослідження вчених Падерборнського інституту кібернетики свідчать, що половина дорослих людей не уловлює змісту вимовлених фраз, якщо вони містять більше 13 слів, а діти 7-літнього віку мають труднощі у розумінні фраз, які складають­ся більш ніж з 8-ми слів.

Якщо задумане людиною до висловлення прийняти за 100 %, то в словесні форми (речення) сформовується тільки 90 %, а ви­словлюється тільки 80 %. Далі: вислуховується з задуманого 70 %, розуміється лише 60 %, а в пам'яті залишається і того мен­ше — від 24 до 10 % (рис. 2).

—задумано до висловлення 4 — вислухано

—підготовлено до висловлення 5 — зрозуміло висловлено 6 — залишилося в пам'яті

Рис. 2. Розщеплення інформації у процесі комунікації


г- Процес спілкування та його складові


25


Таким чином, існує багато причин і підстав для перекручу­вання інформації, починаючи з поганої дикції та невідомих слів і закінчуючи небажанням слухати і розуміти.

При цьому перекручування інформації може бути відносним (тобто інша форма інформації того самого змісту) і абсолютним (тобто значеннєва зміна інформації).

Порушення, труднощі і бар'єри спілкування

Спілкування сучасної людини базується не тільки на уміннях, що відносяться до рольового репертуару та комунікатив­ної компетентності особистості, але і на уміннях налагоджувати контакти, у тому числі й поза рамками ділових інтересів.

У чому ж причина виникнення бар'єрів на шляху до розуміння людини людиною? Відомо, що люди по-різному сприймають, осмислюють й оцінюють взаємини, в залежності від особливос­тей свого внутрішнього світу та положення у соціальному оточенні. Бар'єри виникають у разі зіткнення стилів спілкування, у яких прос­тір відкритий для власних індивідуальних проявів і закритий для розуміння індивідуальності іншої людини, а також коли зіштов­хуються люди, що належать до різних соціальних груп, культур.

З численних термінів, що позначають труднощі у спілкуванні і розповсюдженні у повсякденному та науковому мовленні, можна виділити наступні: комунікативні та психологічні бар'єри, пору­шення, дефекти, збої, розлади, перешкоди і власне труднощі. В. М. Куніцина (див.: Межличностное общение) виділяє три ос­новних поняття — порушення, труднощі і бар'єри. Розмежу­вання цих понять є в якійсь мірі штучним і служить для внесення термінологічної ясності, поділу мовлення на практичне та наукове.

Порушення, труднощі і бар'єри поєднує те, що усі вони вини­кають ненавмисно, протікають зовні безконфліктно і супрово­джуються внутрішнім напруженням, незадоволеністю у спілку­ванні, негативними емоціями. Розрізняються вони за важкістю протікання та психологічними наслідками, за ступенем незадово­леності спілкуванням і участю в ньому обох партнерів, за можли­востями й способами їхнього усунення.

За ступенем виразності цих критеріїв проблеми спілкування можна розташувати у наступному порядку: порушення (як най­більш глибоко пережиті), труднощі, бар'єри.

У труднощах спілкування варто виділити суто психологічний та комунікативний аспекти. Психологічний аспект різноманітних

26 Розділ 1. Спілкування як соціапьно-психологічна проблема


труднощів і перешкод у спілкуванні пов'язаний з особистісним фактором, мотиваційно-змістовною стороною спілкування і міс­тить, з одного боку, відчуженість і аутичність, а з іншого боку, надмірність, беззмістовність спілкування.

Можна говорити про невміння встановити контакт і про не­здатність його встановити. Якщо перше пов'язане з комунікатив­ною компетентністю, навичками й уміннями, яким можна навчи­тися, то друге випливає з особливостей особистості й важче під­дається корекції (як і решта труднощів, зумовлених особистісни-ми особливостями).

Комунікативність людини можна розуміти як знання процесу­альної сторони контакту (свідоме використання експресії, голосу, --вміння «тримати» паузу).

Комунікабельність варто розуміти як знання соціальної сторони контакту (дотримання у спілкуванні соціальних норм, опанування складних комунікативних умінь, наприклад, уміння висловити спів­чуття, «прибудуватися» до співрозмовника).

Порушення міжособистісного спілкування — двостороннє ускладнення спілкування і відносин, психологічна сторона якого зумовлена такими особистісними властивостями тих, що спілку­ються, як егоїзм, підозрілість, авторитарність, нещирість та ін. Руйнування відносин з ким-небудь унаслідок підозрілості, мані-пулятивності, заздрості, ревнощів і т. ін. веде до затяжних пору­шень в зоні міжособистісних контактів, при цьому у певній мірі «страждають» і контакти з іншими людьми, збільшуються незруч­ність, неадекватність, дратівливість — провісники невротичних змін особистості.

Порушення міжособистісного неформального спілкування яв­ляють собою найбільш важкі за своїми психологічними наслід­ками міжособистісні ускладнення у сфері спілкування. їх важко подолати, вони вимагають втручання психотерапевта чи психо­лога, коректуються через усвідомлення і зміну системи відносин. Найчастіше вони є наслідком міжособистісних відносин, що руй­нуються у даній парі, і не поширюються на інші контакти.

З приводу комунікативних бар'єрів найбільш повне дослі­дження останніх років належить В. Є. Залюбовській (Залюбовсь-ка, 1984). Авторкою запропоноване наступне визначення: кому­нікативний бар'єр — це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб'єктивно пережита чи реально на­явна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операцшні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються.


1- Процес спілкування та його складові



В. Є. Залюбовська виділяє також феномен «індукованого бар'єра», тобто вторинних, неусвідомлених проблем у спілкуван­ні, що виникають під час взаємодії з людьми напруженими, ску­тими. Комунікативні бар'єри з'являються під упливом зовнішніх факторів з боку об'єкта чи ситуації взаємодії. Спілкування може йти «різними мовами» через різницю культурно зумовлених норм спілкування у взаємодії представників різних культур, на­цій (особливо коли існують стійкі упередження, настановлення, стереотипи) або внаслідок великої різниці у віці, коли кожен співрозмовник є носієм культури, цінностей, ідеалів, норм свого покоління. Можуть впливати і такі фактори, як відсутність зворо­тного зв'язку в контакті, помилки в розумінні змісту, неприйнят­тя до уваги підтексту і т. ін.







Date: 2015-07-24; view: 518; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.029 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию