Підвідомчість господарських справ

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесене законодавством до компетенції тих чи інших органів дер­жави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дозволяє розмежувати компетенції різних органів і встановити ха­рактер та межі розв'язання відповідних справ (спорів)¹.

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розме­жування кола справ між судами (загальної юрисдикції та спеціалі­зованими), а також іншими юрисдикційними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), у силу яких їх вирі­шення віднесено до компетенції того чи іншого органу.

В юридичній літературі існують різні погляди щодо розуміння підвідомчості господарських справ. Одні автори підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ, віднесених до ведення цих органів у силу прямої вказівки закону². Інші вва­жають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу³. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повно­важень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до

¹ Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. академіка НАН
України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2007.
-С. 623.

² Арбитражный процесе / Под ред. проф. М. Треушникова. - М., 1993. - С 55.

³ Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесе. - К., 1988. - С. 61.

72

73

їх компетенції¹. Таке розуміння підвідомчості дозволяє врахову­вати характер спірних правовідносин і відносити вирішення од-нохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це дозволяє не виходити лише з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості. Таким чином, інститут підвідомчості використовується для ви­значення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

На думку Л.А. Грось, критеріями, що визначають підвідом­чість справ господарському суду, є суб'єктивний склад і характер діяльності суб'єкта (підприємницька діяльність)². Цей підхід по­ширений і в українській юридичній літературі. В основу визначен­ня підвідомчості покладено два критерії - суб'єктивний (суб'єк­тивний склад) і об'єктивний (характер спірних матеріальних пра-вовіднбсин).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, а та­кож громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності і ним, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішу­вати спори і розглядати справи за участю державних та інших орга­нів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяль­ності.

Характер спірних правовідносин як критерій підвідомчості окре­слює коло справ, які розглядаються в господарських судах. У юри­дичній літературі звертається увага на складність застосування цього критерію, оскільки характер правовідносин є оціночною ка­тегорією і його з'ясування пов'язане з оцінкою групи фактичних обставин³.

Економічний характер спору відображає зміст спірних право­відносин і характеризує сутність взаємовідносин сторін - спір ви­никає із підприємницької, господарської або іншої економічної діяльності.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повнова­жень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх

¹ Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р.
№ 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господар­
ським судам».

² Арбитражный процесе: Учебное пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тара-
ненко. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 50.

³ Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ,
2002. - С. 63.

компетенції. За об'єктивним критерієм - це коло справ, визначі ) них ст. 12 ГПК України:

1)справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні, розі­рванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех­нічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію, а також та­рифів на послуги, якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Укра­їни та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законо­давства України, міждержавних договорів України від­несене до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їхньої компетенції;

4) справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (заснов­ником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос­подарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяль­ністю, управлінням та припиненням діяльності цього това­риства, крім трудових спорів.

Суб'єктивний та об'єктивний критерії дозволяють розмежову­вати підвідомчість спорів між судами загальної юрисдикції та спе­ціалізованими судами. Отже, підвідомчість господарських спорів господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а саме: характеру спірних правовідносин та суб'єктивного складу учасників спору.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного про­вадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини госпо­дарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наве­дених у ст. З Господарського процесуального кодексу України.

74

75

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відно­
син, урегульованих Цивільним кодексом України, Госпо­
дарським кодексом України, іншими актами господарсько­
го і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право,
що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирі­
шення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирі­шують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:

- утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, у тому числі спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповід­них спорів за позовами суб'єктів владних повноважень;

- приватизацією державного та комунального майна (крім спо­рів про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів ор­ганів місцевого самоврядування та органів приватизації;

- захистом права власності, у тому числі з визнанням цього права;

- з використанням у господарському обороті об'єктів інтелек­туальної власності, зокрема, спори за позовами суб'єктів гос­подарювання до органів державної влади про визнання не­дійсними актів про видачу документів, що посвідчують пра­во інтелектуальної власності.

Господарським судам підвідомчі також справи про визнання фак-'ів, що мають для суб'єктів господарювання юридичне значення.

У господарських судах мають вирішуватися всі спори, що ви-гикають з господарських договорів між суб'єктами господарюван­ня та органами державної влади і місцевого самоврядування, зок­рема, угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, бір­жових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів належать, зок­рема, угоди: про відчуження об'єктів приватизації (крім привати­зації державного житлового фонду); передачу державного або ко­мунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтер-¹ нативно: суду чи господарському суду, або сказано про вирішення

спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити із суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовід­носин.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачена можливість об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подан­ня позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд при­ймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розгляду госпо­дарськими судами, а в іншій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провад­ження в справі в цій частині згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

До компетенції господарських судів не належить розгляд справ у спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи ак­
тів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних пов­
новажень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарюван­
ня вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій
або нести відповідальність за умови, коли оскаржуваний акт
згідно з законодавством України є обов'язковим до вико­
нання;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяль­
ності) органу державної влади, органу місцевого самовряду­
вання, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої поса­
дової чи службової особи, що випливають з наданих їм влад­
них управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не
пов'язані з відносинами, урегульованими господарським
договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої ком­
петенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних дого­
ворів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках,
установлених законом.

Інші справи за участю суб'єктів господарювання та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрис­дикції і повинен розглядатися господарськими судами на загаль­них підставах. До таких справ належать усі справи в спорах про право, що виникають з відносин, урегульованих Цивільним Кодек­сом України, Господарським кодексом України, іншими актами гос­подарського та цивільного законодавства.

76

77

Угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадо­вими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, належать до адміністративних договорів. Згідно зі ст. З Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) адмініст­ративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є од­нією зі сторін угоди. Тобто зі змісту адміністративного договору випливає наявність відносин влади і підпорядкування, що відріз­няє його від цивільних угод. У разі ж укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами ґрунтуються на юри­дичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не належать угоди, укладені заправилами Цивільного кодексу України, інших актів цивільно­го або господарського законодавства.

Частиною другою ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдик­ція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішен­ня певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, у тому числі господарського. Такий інший порядок передбачено, зокрема, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції », відповідно до припису якої заявник, відпо­відач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Анти­монопольного комітету України повністю або частково до госпо­дарського суду. З огляду на зміст наведених норм, а також ст. 32 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» спра­ви зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Анти­монопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені через порушення конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних орга­нів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України. Водночас і п. З ч. 1 ст. 12 ГПК України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, від­несених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі госпо­дарським судам.

Якщо позов, який підлягає розгляду за правилами ГПК України, помилково поданий на підставі норм КАС України,

господарським судам слід перевіряти позовні матеріали на предмет їх узгодженості з приписами статей 54 і 57 ГПК України та в разі невідповідності цих матеріалів зазначеним приписам керуватися вимогами ст. 63 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 та ст. 12 ГПК України, справи у спорах, пов'язаних з приватизацією державного майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду) та справи, що вини­кають з корпоративних відносин, підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Справи, що виникають з корпоративних відносин, - це спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між уча­сниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього това­риства. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними актів органів управління господарського то­вариства, припинення незаконних дій (бездіяльності) його посадо­вих чи службових осіб, визнання недійсними установчих докумен­тів товариства або угод про відчуження майна, корпоративних прав тощо. Виняток становлять лише трудові спори за участю господар­ського товариства.

За змістом і направленістю Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсуд­ності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» його прийняття не виключає (до початку діяльності окружних та апе­ляційних адміністративних судів) розгляду місцевими і апеляцій­ними господарськими судами у встановленому законом порядку справ у спорах про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законо­давству і порушують права, охоронювані законом інтереси підпри­ємств та організацій.

Господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсни­ми лише таких актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тяг­нуть для позивачів певні правові наслідки.

Господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із

78

79

захистом права власності або користування землею, в яких, захи­щаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності.

Господарським судам підвідомчі спори щодо стягнення заборго­ваності з орендної плати за договором на користування земельною ділянкою, укладеним суб'єктом господарювання та органом місце­вого самоврядування.

Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, у тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів пре­тендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка нада­на у власність або в користування, має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

До компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство, у тому числі порушених стосовно банківських установ. Зазначені справи відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України розглядаються в порядку провадження, передбаченому Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом» та «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське госпо­дарство» останнє є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Згідно з ч. 4 ст. 7 цього Закону в разі відмови органів державної влади та органів місцевого самовря­дування в наданні земельної ділянки для ведення фермерського го­сподарства питання вирішується судом. Рішення суду про задово­лення позову є підставою для відведення земельної ділянки в на­турі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право влас­ності або укладання договору оренди.

Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» пе­редбачено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної діля­нки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господар­ства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'я­зані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.

Унаслідок цього спори, пов'язані з відмовою в наданні громадя­нину земельної ділянки для ведення фермерського господарства,

80

та спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке при­пинило свою діяльність, не підвідомчі господарським судам. Що ж до спорів, пов' язаних з наданням додаткової земельної ділянки фе­рмерському господарству після його створення, а також спорів про припинення діяльності фермерського господарства та спорів про викуп земельних ділянок для суспільних потреб у фермерського господарства, то вони відповідно до статей 1 та 12 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію дер­жавного майна» для спільної участі в приватизації громадяни мо­жуть створювати господарські товариства, у тому числі з членів трудового колективу, у порядку, встановленому законодавством України. Справи в спорах за участю цих товариств за умови, що їх державну реєстрацію здійснено у встановленому порядку, підвідомчі господарським судам на загальних підставах.

За правилами господарського судочинства мають розглядатися справи зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколиш­ньому природному середовищу, у тому числі за позовами спеціаль­но уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. На підставі ст. 67 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» не підлягають розгляду господарськими судами справи в галузі охо­рони навколишнього природного середовища, якщо хоча б одна зі сторін знаходиться за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про режим іноземно­го інвестування» спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в су­дах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За змістом статей 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у відповідних спорах, якщо інше не визна­чено міжнародними договорами України. Справи в усіх інших спо­рах, не зазначених у ч. 1 цієї статті, підлягають розгляду в судах та ■ (або) у господарських судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном (ч. 2 ст. 26 названого Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Відповідно до ч. 7 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» спір про право, оснований на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом у позовному порядку. При вирішенні питань підвідомчості такого спору слід, крім суб'єктного складу спору, виходити з того, що виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу (статті 87-89 Закону України «Про нотаріат»).

81

Ш

Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису та­ким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про по­вернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса вирішуєть­ся господарським судом за позовом боржника до стягувача, якщо суб'єктний склад сторін спору відповідає приписам ст. 1ГПК Укра­їни. Справи, пов'язані з оскарженням виконавчого напису нотарі­уса, не підвідомчі господарським судам.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» рішення місцевих органів державної виконавчої влади щодо володіння й користування культовими будівлями та майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивіль­ним процесуальним кодексом України. Отже, установивши, що позовна заява містить вимоги про визнання такого рішення недій­сним, господарський суд має відмовити в її прийнятті з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України. Такий самий порядок застосовуєть­ся і до заяви прокурора або органу, уповноваженого реєструвати статути релігійних організацій, про припинення діяльності релі­гійної організації (ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Не підлягають розгляду господарським су­дом також позови релігійних організацій про витребування куль­тової будівлі та майна з чужого незаконного володіння (віндика-ційний позов) або про усунення перешкод у користуванні ними (не-гаторний позов), якщо є рішення відповідного державного органу про передачу культової будівлі чи майна релігійній організації у во­лодіння або користування, оскільки згідно з п. 7 ч. 2 ст. З Закону України «Про виконавче провадження» таке рішення є виконавчим документом і підлягає виконанню Державною виконавчою службою.

Розгляд господарськими судами скарг у порядку ст. 121-2 ГПК України є однією з форм судового контролю щодо виконання рі­шень, ухвал, постанов, а виконання рішення, ухвали постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу. Отже, зазначені скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який розглянув відповідну справу в першій інстанції, тобто тим господарським судом, який видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу). Розгляд таких скарг здійснюється господарськими суда­ми за правилами ГПК України, хоча б скарги й було мотивовано посиланням на приписи КАС України.

Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, що пов'язані з визнанням права на майно, на яке накла­дено арешт, і про звільнення майна з-під арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення

коштів з боржника в разі невиконання рішення з вини цієї юридич­ної особи (ст. 59 і 86 Закону України «Про виконавче проваджен­ня» - за умови, коли сторонами в судовому процесі є підприємства чи організації в розумінні ст. 1 ГПК України. Щодо скарг, які пода­ються до суду на підставі ст. 85 Закону та ст. 121-2 ГПК України, то за змістом останньої з названих норм їх розглядає виключно мі­сцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто в першій інстанції.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, за­твердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх вико­нання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (ст. 1 Бюджетного кодексу Украї­ни), не є господарськими; до відповідних відносин не застосовуєть­ся також і Цивільний кодекс України. Отже, заяви в спорах, пов'я­заних із зазначеними відносинами, не підлягають розгляду в госпо­дарських судах України.

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення госпо­дарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надси­лається йому після набрання судовим рішенням законної сили. У наказі господарського суду згідно зч. 1 ст. 117 ГПК України і ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» зазначається, зок­рема, резолютивна частина рішення. Оскільки наказ господарсь­кого суду відтворює резолютивну частину рішення цього суду, оскар­ження наказу поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на виконання якого такий наказ виданий, неможливе. Тому заінтересована сторона у справі може в установленому ГПК України порядку оскаржити лише рішення господарського суду, на підставі якого відповідний наказ виданий. Господарський суд має відмовляти в прийнятті позовної заяви про визнання наказу господарського суду недійсним або таким, що не підлягає виконан­ню, на підставі п 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України з огляду на те, що така позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах. Заяви стягувачів або боржників про визнання наказу таким, що не підля­гає виконанню, повністю або частково розглядаються господар­ськими судами в порядку, визначеному ст. 117 ГПК України.

Відповідно до ст. 124 ГПК України господарські суди розгляда­ють справи за участю іноземних підприємств і організацій. Підвідо­мчість справ за участю іноземних підприємств і організацій визна­чається за правилами, встановленими ст. 12 ГПК України. Госпо­дарські суди мають право також розглядати справи за участю інозем­них підприємств і організацій, якщо:

82

83

1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособ­леного підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;

2) іноземне підприємство чи організація має на території Укра­їни нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Прорежим іноземного інвестування» спори між іноземними інвесторами j. державою з пи­тань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності під­приємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах Укра­їни, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За змістом ст. 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі спра­ви у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними дого­ворами України. Справи в усіх інших спорах, не зазначених у ч. 1 ст. 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування», підля­гають розгляду в судах та (або) господарських судах, або за домовле­ністю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном.

3.2. Підсудність господарських справ

На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повнова­жень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ підсудність означає роз­межування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки. Підсудністю називається роз­межування компетенції стосовно розгляду справ між окремими гос­подарськими судами¹. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:

- родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом. За до­помогою родової підсудності можна встановити, якій судо­вій ланці підсудна конкретна справа. Загальні положення родової підсудності визначено в ст. 13 ГПК України;

- територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сто­рін. Територіальна підсудність дозволяє розмежовувати ком­петенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності не­обхідно керуватися рекомендаціями Вищого господарсько­го суду України.

¹ Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. М° 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господар­ським судам».

Відповідно до ст. 13,15 ГПК України підсудність справ визна­чається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, що передба­чена ст. 16 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються госпо­дарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

Справи в спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійс­ними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходжен­ням відповідача.

Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню го­сподарським судом за місцем знаходження однієї зі сторін, до якого звернувся заявник.

У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсуд­ності прав зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів дер­жавної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з того, що територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. З ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом за­доволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є сторонрю. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову.

У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсуд­ності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів держав­ної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого. У відповід­них випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. З ст. 15 ГПК України. Згідно з цією статтею справи в спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Справи в спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

84

«5

або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відпо­відача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відосо­блений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуваннямч. 1-Зст. 15 ГК України залежно від місцезнаходжен­ня відособленого підрозділу. Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається від­повідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцем знаходження відо­собленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноважен­ня сторони від імені юридичної особи. Оскільки відособлений під­розділ юридичної особи діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомір­не лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі від­сутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/ або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю до господар­ського суду за місцем знаходження юридичної особи. У вирішенні питань, пов'язаних з участю в судовому процесі відособлених під­розділів юридичних осіб, необхідно також ураховувати викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 р. № 02-5/492 «Про участь у судовому процесі відособ­лених підрозділів юридичних осіб» (з подальшими змінами і допов­неннями).

Місце розгляду справи з господарського спору, у якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Авто­номної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються за місцезнаходженням боржника.

При вирішенні питання про підсудність зустрічних позовних заяв у справах, що віднесені до виключної підсудності господарсь­ких судів відповідно до ч. 4 ст. 16 ГПК України, слід виходити з того, що за змістом ч. 1 ст. 60 ГПК України зустрічний позов зав­жди розглядається спільно з первісним позовом у тому самому суді, у провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, у тому числі випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організа­цією, зазначеною в ч. 4 ст. 60 ГПК України.

Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, має бути ним розглянута по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, ст. 17 ГПК України

встановлює правила передачі матеріалів справи з одного господарсь­кого суду до іншого.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в гос­подарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Підсудність справи про стягнення іноземної валюти визнача­ється розділом III ГПК України, виходячи з ціни позову у націона­льній валюті України - еквіваленті іноземної валюти згідно з офі­ційним курсом, встановленим Національним банком України на день подання позову.

З територіальної підсудності зроблено три винятки, які охоп­люються поняттям виключної підсудності. Виключна підсудність має місце тоді, коли категорія справ законом віднесена до підсуд­ності конкретного суду, що виключає можливість розгляду цих справ у будь-якому іншому суді. Так, справи в спорах, що виника­ють з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнахо­дженням цього органу.

Статтею 16 ГПК України встановлено виключну підсудність справ господарському суду в спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи роз­глядаються за місцезнаходженням майна. Місцезнаходження май­на має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження під­судність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі ст. 15 ГПК України. Якщо відповідачем у справі зі спору про пра­во власності на майно або про витребування майна з чужого неза­конного володіння чи про усунення перешкод у користуванні май­ном є органи, зазначені у ч. 4 ст. 16 ГПК України, то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуаль­ної власності розглядаються господарським судом за місцем вчи­нення порушення.

Частина четверта ст. 16 ГПК України відносить справи зі спо­рів, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконав­чої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Вер­ховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, до підсудності

86

87

■

господарського суду міста К^_єва. З огляду на це у вирішенні пи­тання про визначення підсудності відповідних справ у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або держав­ну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав,, необхідно враховувати такі обставини. Якщо позивач з певних причин вважає, що одним із відповідачів зі справи має бути центральний орган виконавчої влади або держав­на адміністрація і унаслідок цього позовна заява подається до гос­подарського суду міста Києва, або в разі передачі відповідної спра­ви іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду _За згодою позивача вправі виріши­ти питання про залучення до участі в справі іншого відповідача або йро заміну неналежного відповідача. Якщо в такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із ч. з ст. 17 ГПК України має бути розглянута господарським су­домні era Києва, Справи, матеріали яких містять державнутаєм- ницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи в спорах між господарським товариством та його учас­ником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос­подарського товариства, що Пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розгля­даються господарським судом за місцезнаходженням господарсь­кого товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріа­ли, справи надсилаються господарським судом за встановленою під­судністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, яка може бути оскар­жена.

Якщо господарський суд, ч_Кий прийняв справу до свого прова­дження з додержанням правид підсудності, залучив іншого відпо­відача чи замінив неналежного відповідача і внаслідок цього спра­ва стала підсудною іншому господарському суду, питання про під­судність визначається за правилом ч. З ст. 17 ГПК України, за ви­нятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняється підвідомчість від підсудності в госполаосько-