Господарські процесуальні правовідносини

Існування господарських процесуальних правовідносин зумовлено потребою упорядкування діяльності господарських судів при роз­гляді та вирішенні господарських спорів. Ці відносини виникають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді та вирішенні господарських спорів, перегляді рішень господарського суду та їх виконанні.

Господарські процесуальні правовідносини - це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що ви­никають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі пе­ревірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні¹. Господарсько-процесуальні правовідносини, на думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позов­ного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виника­ють при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок про­вадження у справах про банкрутство².

¹ Васильев СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. -
X.: Эспада, 2002. - С. 16-17.

² Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарсь­
кої юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - К.: Видавничий дім «Ін Юре»,
2003. -С. 241.

У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські процесуальні правовідносини існують між господарським судом та іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторо­нами (третіми особами та стороною), тобто між суб'єктами, що зна­ходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні) відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосеред­ньо між учасниками процесу не виникають¹.

Господарські процесуальні правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов'язаних його елементів: суб'єкт, об'єкт та зміст правовідносин.

Суб'єкт господарських процесуальних правовідносин - це реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб'єктив­них прав та обов'язків. Суб'єктами господарських процесуаль­них правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого - сторони та інші учасники господарського процесу. Саме госпо­дарський суд є обов'язковим суб'єктом господарських процесу­альних правовідносин. Владні повноваження суду проявляють­ся в його правах та обов'язках, реалізуючі які господарський суд здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками гос­подарського спору як суб'єктами виникають матеріальні право­відносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін виникає господарський спір і необхідність його вирішення в гос­подарському суді.

Цілісне уявлення щодо структури правовідносин неможливе без розгляду об'єкта цих відносин. Об'єктом господарських процесу­альних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини, на що спрямовані дії їх учасників.

У широкому розумінні об'єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб'єктів господарювання², які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських «удів:

а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і ви­конанні господарських договорів, у тому числі щодо прива­тизації майна та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех­нічних умов;

¹ Арбитражный процесе Украины: Учебник / Под ред. проф. М.К. Треушни-
кова и проф. В.М. Шерстюка - М.: ООО «Городец-издат», 2002. - С. 39.

² Там само. - С. 40.

56

57

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Укра­їни і адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

б) справи про банкрутство;

в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­
їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­
ми актами до їх компетенції;

г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах
між господарським товариством та його учасником (заснов­
ником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а
також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос­
подарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяль­
ністю, управлінням та припиненням діяльності цього това­
риства, крім трудових спорів.

Ураховуючи те що господарський суд має розглядати госпо­дарські, економічні спори, а чинне законодавство не містить їх ви­значень, Д.М. Притика запропонував такі їх. визначення. Економіч­ний спір є спором у сфері економічних відносин¹. Господарський спір - це спір, що виникає між суб'єктами господарювання внаслі­док здійснення ними їх прав і обов'язків у процесі господарської діяльності та має високий рівень конфліктності інтересів і не отри­мав розв'язання в позасудових формах².

У юридичній літературі також висловлено думку про те, що об' -єктом господарських процесуальних правовідносин є результати дій учасників судового процесу, які задовольняють процесуальний інтерес осіб, заінтересованих у розгляді справи (осіб, які мають ма­теріальний та процесуальний інтерес у справі)³.

Учасники господарських процесуальних правовідносин діють від­повідно до приписів господарського процесуального законодавства,

¹ Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарсь­
кої юрисдикції та шляхи їх удосконалення. - К.: «Видавничий дім «Ін Юре»,
2003. - С. 67.

² Притика Д.М. Організаційно-правові засади становлення і діяльності гос­
подарських судів України: Автореф. дис... д-ра юрид. наук / X., 2003. - С 8.

³ Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. - М.: Изд-во «НОРМА»,
2003. - С 227.

виконуючи його приписи та, в остаточному підсумку, створюючи межі поведінки, які з позиції держави найкращим чином будуть відповідати цілям і завданням господарського судочинства.

Реалізація норм господарського процесуального права у право­мірній поведінці суб'єктів господарських процесуальних правовід­носин здійснюється в чотирьох формах: дотримання, використан­ня, виконання і застосування.

Дотримання - це форма реалізації норм господарського проце­суального права, за якої суб'єкти господарського процесуального права утримуються від здійснення заборонених господарським про­цесуальним законодавством дій.

Використання - це реалізація суб'єктами господарського про­цесуального права наданих прав у сфері господарського судочинст­ва. Права суб'єктів реалізуються за власним бажанням, на влас­ний розсуд і власними діями.

Виконання - це здійснення суб'єктами господарського проце­суального права наданих ним нрав у сфері господарського судочин­ства. Специфіка цієї форми реалізації полягає в тому, що суб'єкт здійснює дії, безпосередньо передбачені нормами господарського процесуального права.

Застосування - це прийняття господарським судом судового рішення, ухвали, постанови.

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуаль­них правовідносин є діяльність господарського суду щодо досліджен­ня обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв'яз­ку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб'єктів цих відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних право­відносин складають суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені нормами господарського процесуального права. Суб'єк­тивне право - це міра дозволеної (можливої) поведінки суб'єкта, забезпечена юридичними обов'язками іншого суб'єкта. Саме обо­в'язки іншого суб'єкта, які містяться в правовій нормі, і є гаранті­єю додержання прав володільця суб'єктивного права. Обов'язок іншого суб'єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на реалізацію суб'єктивного права або утримання від дій, що порушу­ють суб'єктивне право суб'єкта-володільця цього права.

Юридичний обов'язок - це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної пове­дінки, якої має дотримуватися цей суб'єкт.

Виникнення та розвиток господарських процесуальних пра­вовідносин пов'язане з юридичними фактами. Під юридичними

58

59

фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричи­няють відповідно до норм права настання певних правових нас­лідків - виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьо­му полягає їх головне завдання в механізмі правового регулюван­ня. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов'яз­ків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб'­єктів правовідносин.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридична дія - це вольова поведінка учасників господарських про­цесуальних правовідносин, зовнішній вираз їх волі та свідомості, результат волевиявлення учасників господарського судочинства.

До правомірних дій як вольової поведінки, що передбачена нор­мами господарського процесуального права, належать юридичні (індивідуальні) акти та юридичні вчинки.

Юридичний (індивідуальний) акт - це правомірна дія учас­ника господарських процесуальних правовідносин, із якою пов'я­зані юридичні наслідки, наприклад, подання до господарського суду позовної заяви, прийняття господарським судом рішення щодо су­дової справи.

Юридичний вчинок - це правомірна дія, з якою норма госпо­дарського процесуального права пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії, наприклад, учасник судового процесу заявляє про відвід судді господарського суду.

Юридична подія - це обставина, що не залежить від волі учас­ників господарських процесуальних правовідносин, але тягне за собою виникнення, зміну або припинення цих правовідносин. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 62 ГПК України про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявника­ми, не пізніше п'яти днів із дня надходження заяви.

За наслідками юридичні факти поділяються на:

- правостворюючі, тобто такі, що є підставами для виник­нення господарських процесуальних правовідносин;

- правозмінюючі, тобто такі, що змінюють господарські про­цесуальні правовідносин;

- правоприпиняючі, тобто такі, що припиняють господарські процесуальні правовідносини.

За характером дії юридичні факти поділяються на:

- факти однократної дії, тобто обставини, з якими норма го­
сподарського процесуального права юридичні наслідки тіль­
ки в даному конкретному випадку;

60

- факти безперервної юридичної (фактистани), тобто обставини, які існують тривалий час і безперервно або пері­одично породжують юридичні наслідки.

За походженням юридичні факти поділяються на:

- первинні, під якими розуміють факти, на підставі яких ви­никають та існують господарські процесуальні правовідно­сини. До них належать такі факти, які є базою, матеріалом для узагальнень на законодавчому рівні зведених, похідних юридичних фактів;

- похідні, під якими розуміють факти, які виникають на під­ставі первинних (походять від них), є їх узагальненням та систематизованим вираженням⁵.

Юридичний (фактичний) склад є сукупністю (системою) юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків (виникнення, зміни чи припинення господарських процесуальних правовідносин). За критерієм складності структури вони поділяються на:

- юридичні (фактичні) склади з незалежним накопиченням усіх елементів, тобто такі, що породжують правові наслід­ки за одночасною наявністю усіх елементів;

- юридичні (фактичні) склади з послідовним накопиченням елементів, тобто такі, що породжують правові наслідки за умови послідовної наявності елементів;

- юридичні (фактичні) склади з використанням різних струк­турних принципів побудови.

Юридичні факти та юридичні (фактичні) склади в господар­чому процесуальному праві мають відповідати вимогам:

- повноти, тобто містити елементи, що фіксують усі ймовірні варіанти розвитку фактичної ситуації;

- чіткості нормативного визначення, тобто чіткості визначен­ня в господарському процесуальному законодавстві юридич­ного (фактичного) складу чи окремого юридичного факту для того, щоб не було різного їх розуміння учасниками судового процесу;

- урегульованості юридичного (фактичного) складу.

Господарські процесуальні правовідносини мають такі особливості:

- існують тільки в процесуально-правовій формі, не існують у
формі фактичних відносин, поза господарського процесу,
оскільки виникають унаслідок розгляду та вирішення еко­номічних спорів;

¹ Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. - М., 1984. - С. 42.

61

їх суб'єктами є господарський суд та суб'єкти господарю­вання, у тому числі фізичні особи - суб'єкти підприємниць­кої діяльності;

підставою їх виникнення є порушення або оспорювання од­ним суб'єктом прав або інтересів іншого суб'єкта господа­рювання;

виникають переважно на підставі юридичних фактів-дій. Вирішальне значення для виникнення і розвитку господар­ських процесуальних правовідносин мають процесуальні акти уповноважених органів та посадових осіб, які реалізу­ють свої суб'єктивні права та обов'язки, забезпечені держа­вним захистом;

суб'єкти пов'язані нормами господарського процесуально­го права, які створюють формалізований порядок їх відно­син та дій при вирішенні господарських спорів; мають подвійну правову природу, оскільки опосередкову­ють процес реалізації норм матеріального права і є результа­том дій норм процесуального права.

2.4. Джерела господарського процесуального права

Джерелами господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні відносини при здійсненні господарського судочинства. Господар­ське процесуальне право має відокремлені джерела, які містять організаційні норми, що закріплюють систему господарських судів (Закон України «Про судоустрій України»); загальні господарсько-процесуальні норми (Господарський процесуальний кодекс Украї­ни) та спеціальні господарсько-процесуальні норми, які містяться в законах як матеріального-правового, так і процесуально-право­вого характеру (Закон України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом»). До джерел госпо­дарського процесуального права належать і інші нормативно-пра­вові акти, у яких містяться норми, що регулюють окремі питання здійснення правосуддя в господарських відносинах.

Головне місце серед джерел посідає Конституція України, у ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Укра­їні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазна­чено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у вста­новлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при

розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого за­кону чи іншого нормативно-правового акту щодо відповідності Кон­ституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Консти­туції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Го­сподарські суди безпосередньо застосовують Конституцію в таких випадках:

- якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

- якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй;

- якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

- якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормати­вно-правового характеру підлягають застосуванню судами під час вирішення конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Постановою пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­дя» зазначено: якщо зі змісту конституційної норми випливає не­обхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи має застосовувати тільки той закон, який ґрунту­ється на Конституції та не суперечить їй.

У розділі VIII Конституції закріплено принципи організації су­дів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторкан­ність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обран­ня, основні засади судочинства, державне забезпечення функціо­нування судів, діяльність судів, засади правового статусу Вищої ради юстиції.

Коло інших законодавчих актів, що належать до джерел гос­подарського процесуального права, є досить широким і має різне юридичне значення й спрямованість. Основними за значенням за­конами, які слід у першу чергу віднести до джерел, є Закон Укра­їни «Про судоустрій України» та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України «Про судоустрій України» визначає правові за­сади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо форму­вання корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний

62

63

порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші питання су­доустрою. Цим Законом встановлено систему господарських судів та їх повноваження. Наприклад, ч. 2 ст. 21 Закону визначає міс­цеві господарські суди, ч. З ст. 22 - їх повноваження, ч. З ст. 25 - апеляційні господарські суди, а ст. 26 - їх повноваження, ч. 1 ст. 38 - встановлює, що Вищий господарський суд України є вищим судовим органом спеціалізованих судів, а ст. 39 визначає його пов­новаження.

Основним джерелом господарського процесуального права та­кож є Господарський процесуальний кодекс України, який склада­ється з 18 розділів.»

Норми господарського процесуального права містяться в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особ­ливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними сто­совно норм ГПК України.

Закон України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» встановлює умови та поря­док відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької ді­яльності - боржника або визнання його банкрутом та застосуван­ня ліквідаційної процедури, повного чи часткового задоволення вимог кредиторів. Однак відповідно до ч. 2 ст. 5 цього закону за­конодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнан­ня банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в час­тині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність».

Відносини, пов'язані зі справлянням державного мита з позов­них заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подають­ся до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Мініст­рів від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчис­лення і справляння державного мита (затверджена наказом Голов­ної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. з на­ступними змінами та доповненнями).

Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утво­рення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює ви­моги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Законом України «Про міжнародне приватне право» визначе­но особливості провадження в справах за участю іноземних осіб,

64

підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» ви­ходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які ви­никають у сфері міжнародної торгівлі, та необхідності комплексно­го врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законо­давчому порядку, ураховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, при­йнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі та схваленому Генеральною асамблеєю ООН для можливого викорис­тання державам у своєму законодавстві. Цей закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак окремі положення засто­совуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

До джерел господарського процесуального права належать та­кож широке коло законів, які вміщують окремі норми, що стосу­ються провадження в господарських судах. Переважно це акти, які визначають підвідомчість спорів господарському суду (Господар­ський кодекс України, Закони України «Про господарські товарист­ва», «Про інвестиційну діяльність», «Про зовнішньоекономічну ді­яльність» тощо).

Відповідно до ч. З ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Напри­клад, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійснен­ням господарської діяльності (укладена в м. Києві 20.03.1992 p., ратифікована Верховною Радою України 19.12.1992 р.) регулює питання вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання, з їхніх відносин із державними та іншими органами, а також виконання рішень за цими справами.

У випадках, передбачених законом або міжнародним догово­ром, господарський суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за уча­стю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господар­ський суд може застосувати міжнародні торгові звичаї.

Господарському суду згідно з ч. 7 ст. 4 ГПК України заборонено відмовляти в розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, супе­речливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відно­сини, оскільки при розгляді господарських спорів у цьому випадку

65

І

необхідно застосовувати правила про аналогію закону та права. Під аналогією закону розуміється застосування до відносин, які не вре­гульовані нормами права, але мають бути ними врегульовані, зако­ну, що регулює подібні відносини. За відсутності такого закону го­сподарський суд вирішує справу, застосовуючи аналогію права, тоб­то виходить із загальних підстав і змісту законодавства (гуманіз­му, справедливості, рівності тощо). Слід брати до уваги, що анало­гія закону й особливо аналогія права мають обмежену сферу вико­ристання.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удоско­налення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз'яснення Вищого господарського суду України (до лип­ня 2001 року - ВАСУ). Вищий господарський суд України, відповід­но до п. З ч. 1 ст. 39 Закону України «Про судоустрій України» дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства України щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз'яснення можна відне­сти до нормативного тлумачення норм права. Вони надаються з метою запобігти в процесі розгляду господарських спорів неправи­льному розумінню та неоднаковому застосуванню правових норм щодо практики застосування положень окремих законодавчих ак­тів, предметом регулювання яких є господарська чи підприємниць­ка діяльність, оподаткування, орендні відносини, захист права власності, правовідносини, що виникають унаслідок банкрутства тощо.

Роз'яснення Вищого господарського суду не належать до офі­ційних тлумачень. Офіційне тлумачення - це сформульоване в спе­ціальному акті роз'яснення змісту й мети правових норм, яке здій­снюється уповноваженим органом і має загальнообов'язкове зна­чення. І тому офіційне тлумачення є, так би мовити, загальнообо­в'язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офі­ційно тлумачити Конституцію та закони України надано лише Кон­ституційному Суду України. Роз'яснення ж Вищого господарсько­го суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види:

- автентичне, за якого зміст норми права роз'яснює той са­мий орган, який її встановив;

- легальне, за якого загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповід-

- ним чином на це уповноважений чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 Закону України «Про судоустрій України» Президія Вищого господарського суду України розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статис­тики, приймає відповідні рекомендації.

2.5. Господарське процесуальне право як наука і навчальна дисципліна

Господарське процесуальне право розглядається не тільки як га­лузь права, але і як наука та навчальна дисципліна.

Господарське процесуальне право як наука є сукупністю право­вих знань, що накопичуються та постійно розширюються внаслі­док спеціальних наукових досліджень та узагальнень судової прак­тики. Наукові знання відображаються у правових доктринах, кон­цепціях, науково-практичних коментарях, рекомендаціях законо­давцю та господарським судам. У матеріалізованій формі вони зна­ходять своє закріплення у формулюваннях норм господарського процесуального права, конструкціях законодавчих актів, у науко­вих працях. Правильність висновків та пропозицій представників науки господарського процесуального права підтверджується або спростовується правозастосовчою практикою. Інколи до правових ідей, що були спростовані під час розроблення та прийняття законів, повертаються знову внаслідок прихильності до цієї правової ідеї¹.

Господарське процесуальне право як юридична наука являє со­бою сукупність правових знань щодо організації та діяльності гос­подарських судів та інших органів, що вирішують господарські спо­ри. Тому система науки багато в чому збігається із системою госпо­дарського процесуального права як галуззю права. Проте система науки охоплює також і інші питання, які не становлять предмета галузі чи навчальної дисципліни. Це, зокрема, питання розвитку господарського процесуального законодавства, організації госпо­дарських судів, правового статусу суддів господарських судів, зага­льної характеристики органів господарської юрисдикції в держа­вах - членах СНД та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення.

Як юридична наука, господарське процесуальне право має свій предмет і об'єкт дослідження. Предметом науки є система норма­тивно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове

¹ Арбитражный процесе: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка. - М.: ООО «Горо-дец-издат», 2002. - С. 40-41.

регулювання процедур господарського судочинства, тобто право­ве регулювання процесуальної діяльності, механізм якої передба­чає формування та реалізацію господарського процесуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію госпо­дарських судів, правового статусу суддів господарських судів, за­гальної характеристики органів господарської юрисдикції та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення. Іншими сло­вами, предметом науки господарського процесуального права є господарське процесуальне право в нерозривному зв'язку з інши­ми суспільними явищами в його історичному розвитку і практич­ному застосуванні.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час вирішення господарських спорів. Як наука, господарське процесуальна право має мету - теоретичне відображення всіх ос­новних проявів правового регулювання, здійснення господар­ського судочинства, а також досудового врегулювання господар­ських спорів.

Соціальне призначення, місце і роль науки господарського про­цесуального права в суспільстві, гуманітарних та юридичних нау­ках найбільш повно і конкретизовано розкриваються через функції, які виконує галузева наука. Наука господарського процесуального права здійснює як загальнонаукові функції, що властиві будь-якій науці (пізнавальна, інтерпретаційна, прогностична, евристична, комунікативна, прикладна, ідеологічна, виховна), так і спеціальні юридичні функції. Спеціально-юридичні функції розкривають ті особливості призначення науки господарського процесуального права, які зумовлені їх спрямованістю на дослідження держави і права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу і тенденції розвитку. До цих функцій належать:

- правоорієнтуюча функція, яка відображає роль господар­ського процесуального права як частини юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, пра­вових ідей і принципів, шляхів удосконалення господар­ського процесуального законодавства, правового регулю­вання вирішення господарських спорів, створення надійних правозахисних механізмів тощо;

- практикозабезпечуюча (інструментальна) функція, яка визначає значення цієї галузевої науки як інструмента су­спільства і держави щодо наукового забезпечення держав­но-правової практики, наприклад, на державне замовлен­ня вчені досліджують певні правові проблеми практичного

68

характеру, опрацьовують відповідні рекомендації, створю­ють нові технології державно-правової практики, розроб­ляють нові методи та засоби її здійснення; - критично-експертна функція, яка означає, що господар­ським процесуальним правом як галуззю юриспруденції не тільки пізнаються загальні закономірності й тенденції дер­жавно-правового розвитку чи визначаються правові орієн­тири, прогнози, а й критично осмислюється стан господар­ського процесуального законодавства, організації та діяль­ності господарських судів, їх відповідність загальноприйня­тим правовим і демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів та державної й правової практики.

Створення системи господарських судів як органів, що здійс­нюють правосуддя в господарських відносинах, спрямоване, у пер­шу чергу, на вдосконалення процедури розгляду господарських справ. Це потребує глибоких наукових досліджень ролі і місця гос­подарських судів у судовій системі України; проблем організації господарських судів і вдосконалення їх системи; шляхів створення реальних гарантій забезпечення незалежності суддів; процесу завер­шення перетворення колишніх державних арбітражів у повноцінні органи правосуддя - господарські суди; основних засад здійснення правосуддя в господарських відносинах; актуальних аспектів про­цесуальної та поза процесуальної діяльності господарського суду тощо.

Предметом господарського процесуального права як навчаль­ної дисципліни є система норм, що регулюють організацію і діяль­ність господарського суду та інших органів господарської юрисдик­ції, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах та вирі­шують господарські спори. Об'єктом вивчення є також концепції, правові погляди, історичні факти з проблем господарського (арбіт­ражного) процесу, які накопичені правовою наукою.

Таке визначення, надане в посібнику «Арбітражний процес», є досить загальним і не охоплює всього кола питань, що становлять предмет навчальної дисципліни «Господарське процесуальне пра­во», структура якої в основному відповідає Господарському проце­суальному кодексу України¹.

¹ Більш докладно див.: Арбитражный процесе: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерс-тюка. - М.: ООО «Городец-издат», 2002. - С. 40-42; Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. - X.: Консум, 2001. -Ч. II. -С. 45-46.

69

Питання для самоконтролю

1.Чим об'єктивно підтверджується існування господарського про­цесуального права?

2. Що є предметом господарського процесуального права?

3. Навести існуючі в юридичній літературі підходи до визначення господарського процесуального права як галузі права?

4. Які існують класифікації норм господарського процесуального права?

5. Які мають особливості господарські процесуальні відносини?

6. Яке місце в системі джерел господарського процесуального права посідають роз'яснення Вищого господарського суду України?

7. Охарактеризуйте сучасний стан науки господарського процесу­ального права.

Date: 2015-07-23; view: 1841; Нарушение авторских прав