Список рекомендованих джерел 1 page

Нормативні акти

. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. - 2001.

2. Про деякі питання підвідомчості і підсудності Спорів господар­ським судам. Рекомендації Президії Вищого госп_{одарського} ^ України від 27.06.2007 р. № 04-5/120.

Юридична література

1. Арбитражный процесе: Учеб. пособие / Под ред. р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. - М.: Юридическая литература, І996. - С. 50-86

2. Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факуль­тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф в М Шрпгтю-ка. - М.: ООО «Городец-издат», 2002. - 480 с шерстю

3. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. B.B Япкпвя - м • Юристъ, 2002. - 480 с. " ' ^иР^кова- ^м-

4.Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Ц_авч -метпл по­
сібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с. ^Д"

б.Бевзенко В.М., Мінько СМ. Особливості визначення підвідом­
чості публічно-правоиих спорів // Вісник господарського " -
чинства. - 2007. - № з. - С 122-126. юрського судо

6.Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист _Прав суб'єктів
господарювання в арбітражних судах України - к • Оы_яни
2001. - 228 с. •" ^иР^1яни>

7. Васильєв СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины- Учеб пособие. - X.: Эспада, 2002. - 368 с.

8. Господарське процесуальне право України: Підручник / В Л Чеп надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За

89

заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 331 с.

9. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. - К.: Юстініан, 2002. -544 с

10. Кравчук В.М. Підвідомчість корпоративних спорів // Вісник господарського судочинства. - 2007. - № 4. - С. 69-76.

11. Кузнецова Н.С. Господарська і адміністративна юрисдикція: проблеми розмежування // Вісник господарського судочинст­ва. - 2008. - № 2. - С 77-79.

12. Лукач І.М. Деякі проблеми розмежування підвідомчості справ, що виникають з господарських та трудових відносин // Вісник господарського судочинства. - 2008. - № 2. - С. 68-72.

13.Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. Арбітражний процес: Навч. посібник. - X.: Консум, 2001. - 432 с

14. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ.'коментар. - X.: Консум, 2003. - 320 с

15. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу­ального права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Універси­тетська книга», 2003. - 220 с

16.Щербина B.C. Господарське право України: Навч. посібник. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 367-370.

Глава 4

Учасники господарського судового процесу

4.1. Поняття та склад учасників судового процесу

Учасники господарського процесу - це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії¹. До складу учасників судового процесу належать сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України, зокрема судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Учасники господарського процесу - це суб'єкти, дії яких мо­жуть сприяти правильному й швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, суб'єктів господарю­вання. За змістом господарського процесуального права особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті розгляду справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені комплексом прав, які надають їм таку можли­вість². Інші автори визначають учасників як таких осіб, що мають у справі юридичну зацікавленість і внаслідок зазначеного наділені правом впливати на рух господарського процесу³. їхній інтерес у про­цесі може бути спрямований на захист своїх прав чи охоронюваних

¹ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: Навч.
посібник. - X.: Консум, 2001. - Ч. II. - С 63.

² Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод, посібник. - К.:
КНЕУ, 2002. - С 44.

³ Арбитражный процесе: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тара-
ненко. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 66.

90

91

законом інтересів або на захист прав і охоронюваних законом інте­ресів інших осіб у передбачених законом випадках. За цим критері­єм виділяють матеріально-правовий інтерес та суспільний інтерес (державний, службовий, функціональний).

Інтерес кожного учасника в справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі в справі, і в той самий час відрізняється від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав і обов'язків. І цю обставину необхідно враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи.

Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об'єктивно й означає можливість впливу судового рішення на права, обов'язки учасників. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа не має юридичного інтересу до процесу і, відповідно, не може в ньому брати участь.

З усіх учасників судового процесу лише сторони, треті особи і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у ст. 20 ГПК України, у тому числі у випадках, коли суддя бере участь у перегляді в апеляційному чи в касаційному порядку рішення, ухвали, прийнятих ним або за його участю, а також у новому роз­гляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним чи за його участю.

Склад учасників судового процесу визначено розділом IV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:

1) особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);

2) особи, які вступають у процес із метою захисту держав­них і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші ор­гани);

3) особи, які залучаються до процесу для надання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, екс­перт)¹.

У юридичній літературі залежно від правового стану учасни­ків господарського процесу поділяють також на три групи. Перша група - господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують

¹ Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. - X.: Консум, 2001. - Ч. II. - С 63.

господарську справу. Друга - учасники господарського процесу, яких закон визнає особами, що беруть участь у справі: сторони (позивач і відповідач), треті особи, які заявляють самостійні ви­моги до предмета спору, треті особи, які не заявляють самостій­них вимог до предмета спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третя група - особи, які сприяють здій­сненню правосуддя, вони не є учасниками господарського проце­су, і закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, орга­нізацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші особи¹.

В. В. Ярков поділяє учасників на чотири групи: господарський суд як орган, що вирішує господарський спір; особи, які беруть участь у справі, захищаючи свої або інших осіб права та законні інтереси, і мають юридичну заінтересованість у судовому процесі; представники, які забезпечують особам, що беруть участь у справі, можливість їх участі у справі, представляючи їх інтереси; особи, які сприяють діяльності господарського суду внаслідок обов'язків щодо надання доказової інформації та в інших випадках (судові експерти, перекладачі тощо)².

Існують і інші підходи до класифікації учасників судового про­цесу, наприклад: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі в силу покладених на них обов'яз­ків, заявники та інші заінтересовані особи, що беруть участь у спра­вах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а та­кож у справах про банкрутство³.

Наведені підходи щодо класифікації учасників судового процесу не суперечать один одному, вони відображають одне й те саме право­ве явище, але відрізняються внаслідок різних підходів авторів.

Кожен учасник господарського процесу наділений правами і обов'язками відповідно до мети його участі в процесі. Серед учас­ників виокремлюються особи, без яких процес у конкретній гос­подарській справі неможливий. Обов'язковими учасниками гос­подарського процесу є господарський суд (суддя), який здійснює

¹ Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод, посібник. - К.:
КНЕУ, 2002. - С 44.

² Арбитражный процесе: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ,
2002. - С. 86.

³ Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тара-
ненко. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 67.

92

93

судову владу, і сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характер­ною і визначальною ознакою судового провадження. Сторонами є особи, між якими виник спір з матеріальних господарських пра­вовідносин. Як зазначалося вище, важливою ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК Украї­ни господарський суд порушує справи за позовними заявами під­приємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, у чому може полягати цей інтерес. До­сліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку про існування матеріально-правового інтересу і зумов­леного ним процесуального інтересу¹, які у своїй єдності визнача­ють юридичну заінтересованість особи в процесі².

Юридичну заінтересованість у процесі має не лише позивач, для якого вона полягає в отриманні того блага, яке принесе йому рі­шення господарського суду про задоволення позову (матеріально-правовий інтерес) і у винесенні господарським судом відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний інтерес). Так само юридичну заінтересованість, але протилежну за змістом, має відпо­відач, для якого матеріально-правовий інтерес полягає у встанов­ленні рішенням господарського суду відсутності будь-яких право­вих обов'язків перед позивачем, а процесуальний - у винесенні го­сподарським судом рішення про відмову в позові. Стосовно право­суддя в господарських відносинах юридичну заінтересованість під­приємств та організацій необхідно розглядати як об'єктивно існу­юче явище, за яким права й обов'язки сторін залежать від рішення господарського суду. Саме в поширенні дії рішення господарського суду на права й обов'язки сторін і полягає сутність юридичної заін­тересованості.

Для ефективної реалізації своїх функцій особи, які беруть участь у справі, наділені процесуальними правами, якими вони зобов'я­зані користуватися належним чином. Крім того, Господарським процесуальним кодексом України на них покладаються процесу­альні обов'язки.

Див.: Абова Т.Е., Тадевосян B.C. Разрешение хозяйственных споров. - М., 1968. - С. 17; Зайцев И.М. Арбитражное рассмотрение преддоговорных спо­ров. - Саратов, 1973. - С. 62.

² Викут М.А. Стороны - основные лица искового производства. - Саратов. 1968. - С. 6; Чечот Д.М. Участники гражданского процесса. - М., 1960. - С. 30.

4.2. Сторони в судовому процесі, їх права та обов'язки

Господарське процесуальне законодавство не містить загального визначення поняття сторін судового процесу, але визначає коло осіб, які можуть ними бути. Сторонами в судовому процесі - пози-, вачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійсню­ють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами Ук­раїни, до господарського суду мають право також звертатися дер­жавні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємниць­кої діяльності.

Сторонами судового процесу є учасники спірного матеріального правовідношення, тобто особа, яка має право вимоги (кредитор) та особа, на яку покладається обов'язок виконати зобов'язання (боржник). У судовому процесі кредитор стає позивачем, а борж­ник - відповідачем¹.

Позивачами в господарському процесі є підприємства та органі­зації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушуваного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач - це особа, яка передбачувано є володільцем спір­ного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Таким чи­ном, виходячи з аналізу ст. 1, 2 ГПК України, розрізняють:

- заінтересовані підприємства та організації, що звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених або оспо­рюваних прав та охоронюваних законом інтересів (цим по­няттям охоплюються також і громадяни-підприємці);

- державні та інші органи, які звертаються до господарсько­го суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідачами в господарському процесі є підприємства та орга­нізації, фізичні особи - підприємці, яким пред'явлено позовну ви­могу. Відповідач - це особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано оспорює його права,

¹ Арбитражный процесе: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ, 2002. - С. 93.

94

95

вона внаслідок цього притягується до відповідальності за позо­вом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути, зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про ви­знання недійсними виданих ними актів.

Позивач і відповідач виступають як суб'єкти спірних матеріа­льних господарських правовідносин, але поки не прийнято рішен­ня з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить з наявності спірного права в однієї сторони та обов'язків у іншої сто­рони. Тому сторони є тільки передбачуваними суб'єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, які будуть предметом розгляду в господарському суді.

З метою захисту своїх матеріальних прав та законних інтере­сів сторони наділяються рівними процесуальними правами, які поділяються на дві групи. По-перше, це загальні процесуальні права, які, крім сторін, мають і інші учасники судового процесу. По-друге, це процесуальні права, які мають лише сторони судово­го процесу.

Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості щодо використання процесуальних засобів свого захисту. Так, позивач має право пред'явити позов (ст. 1,54 ГПК України), а відповідач - звернутися до господарсько­го суду із зустрічним позовом (ст. 60 ГПК України) або надати від­зив на позовну заяву (ст. 59 ГПК України). Позивач має право по­дати клопотання про вжиття заходів забезпечення позову (ст. 66 ГПК України), а відповідач, у свою чергу, має право оскаржити ухвалу про„вжиття заходів забезпечення позову (ст. 67 ГПК Укра­їни). Такий порядок є логічним, оскільки відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна мати рівні юридичні та фак­тичні можливості щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

Права та обов'язки сторін у господарському процесі визначає ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріала­ми справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої до­води й міркування з усіх питань, що виникають під час судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Рів­ність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають

однакові можливості використання процесуальних засобів свого захисту.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоро-нюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебіч­ного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім загальних прав, якими наділені сторони, слід зауважити, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Але господарський суд не при­ймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнан­ня позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У та­ких випадках господарський суд розглядає спір по суті.

Господарське процесуальне законодавство припускає можли­вість участі у справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23 ГПК України), що визначається в юридичній літературі як процесуаль­на співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сто­рони виступає в судовому процесі самостійно.

Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучати за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Однак ст. 24 ГПК України не зобов'язує господарський суд за­довольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Відхилення такого клопотання та задоволен­ня позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підста­вою для скасування рішення згідно з ч. З ст. 104 ГПК України.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. При залученні іншого відповідача чи заміні неналежного відповіда-чазиноситься ухвала та розгляд справи починається заново.

Від залучення іншого відповідача та заміни неналежного відпо­відача слід відрізняти процесуальне правонаступництво, тобто заміну сторони, якавибула, її правонаступником (ст. 25 ГПК Укра­їни). У разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорга­нізації підприємства чи організації господарський суд здійснює за­міну цієї сторони її правонаступником, указуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, які вчинені в процесі до вступу правонаступника,

97

є обов'язковими для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво є завжди загальним: універсальний правонаступник продовжує бра­ти участь у процесі правопопередника за повним обсягом його про­цесуальних прав та обов'язків незалежно від того, правонаступ­ництво в матеріальному праві є універсальним чи сингулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не перед­бачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють один одного.

У справах про визнання боржника банкрутом процесуальне пра­вонаступництво його неможливе. У разі ліквідації або реорганізації до порушення справи про банкрутство кредиторові слід відмовити в прийнятті заяви про визнання такого боржника банкрутом (п. З ст. 62 ГПК України), а якщо ліквідація або реорганізація підприєм­ства боржника відбувалося після порушення провадження в справі, то треба його припинити на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.

4.3. Треті особи в судовому процесі. Правовий статус інших учасників судового процесу

У судовому процесі участь третіх осіб зумовлена багатосуб'єктні-стю матеріальних правовідносин та необхідністю участі у справі різних суб'єктів із метою захисту їх прав та законних інтересів. Процесуальною формою такої участі буде вступ у процес третьої осо­би. Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

Предметом спору є матеріальний об'єкт, з приводу якого існує спір. Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні ви­моги, є правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношен-ням, з предметом спору. Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, характеризує більш опосередкований зв'язок з позивачем або відповідачем¹.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить

¹ Арбитражный процесе: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ, 2002. - С. 100.

право на предмет спору. 3 метою захисту свого права така юридич­на особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа із самостійною вимогою. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи в справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України).

Господарський процесуальний кодекс України передбачає можли­вість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостій­них вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї зі сторін (ст. 2 7 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Відповідно до ст. 2 7 ГПК України така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішу­ється ухвалою до прийняття господарським судом рішення з ураху­ванням того, чи є в цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Якщо треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору користуються всіма правами і несуть обов'язки позивача, то треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи змен-" шення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. Такий процесуальний порядок вважається ви­правданим, оскільки третя особа, яка не заявляє самостійних ви­мог не є позивачем і не може розпоряджатися предметом спору, здій­снюючи відповідні повноваження позивача.

На підставі ст. 106 і 111 -13 ГПК України ухвали про залучення до участі в справі третіх осіб або їх вступ у справу перегляду в апе­ляційному та в касаційному порядку не підлягають.

Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть органи, що діють у межах своїх повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Процесуа­льним представництвом є виконання процесуальних дій однією осо­бою від імені та в інтересах іншої. Метою представництва є необхід­ність забезпечення захисту прав і законних інтересів організацій та громадян як учасників судового процесу.

98

99

Питання представництва сторін і третіх осіб вирішено ст. 28 ГПК України. Керівники підприємств і організацій, інші особи, пов­новаження яких визначені законодавством або установчими доку­ментами, подають господарському суду документи, що посвідчу­ють їхнє посадове становище. Представниками сторін можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреніс­тю від імені підприємства, організації, яка видається за підписом керівника та посвідчується печаткою цього підприємства, органі­зації.

У випадках, коли відособленим підрозділам створеними юри­дичними особами, статутом, положенням або довіреністю надане право здійснювати в господарському суді Повноваження сторони в справі, такі відособлені підрозділи мають право від імені юридичної особи здійснювати всі процесуальні дії. Але стороною в справі є юри­дична особа, від імені якої діє підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом із юридичної особи або на її користь.

Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без ство­
рення юридичної особи і в установленому порядку, набули статусу
суб'єкта підприємницької діяльності, а також громадяни-кредито-
ри у справах про банкрутство можуть вести свої справи в господар­
ському суді особисто або через представників, повноваження яких
підтверджується довіреністю. _ч

У судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виника­ють під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов 'язані з'явитися до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини в справі, подати на вимогу госпо­дарського суду пояснення в письмовій формі.

Стаття 31 ГПК України визначає правовий статус експерта як учасника судового процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватись і Законом України «Про судову експертизу». Від­повідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» су­довими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути особи, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфіка­ційний рівень не нижче ніж спеціаліст, пройшли відповідну підго­товку та отримали кваліфікацію судового експерта. Частина 3 цієї статті передбачає можливість залучення на визначених цією нор--мою умовах до проведення судових експертиз також судових експер­тів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

За загальним правилом доручати проведення судової експерти­зи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до Зако­ну і включено до державного Реєстру атестованих судових експер­тів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Водночас за приписами ч. 2ст. 9іч. 4ст. 7 Закону для проведен­ня деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно держав­ними спеціалізованими установами, суд може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фа­хівцям з відповідних галузей знань, але з обов'язковим дотриман­ням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.

Суд зобов'язаний перевірити повноваження експерта, наявність у підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за від­повідною спеціалізацією в безпосереднього виконавця експертизи.

Судовий експерт має право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються пред­мета судової експертизи, і подавати клопотання про надан­ня додаткових матеріалів;

2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведен­ня судової експертизи факти, які мають значення для спра­ви і з приводу яких йому не були поставлені питання;

3)з дозволу особи або органу, які призначили судову експер­тизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

4) подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.

Судовий експерт зобов'язаний:

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єк­тивний письмовий висновок;

2) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;

3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодав­ством підстав, які виключають його участь у справі.