Головна Твори Лірика любові у «Книзі пісень» Г. Гейне

Лірика любові у «Книзі пісень» Г. ГейнеГейне, Як яскравий представник німецького романтизму. Романтизм – ідейний і художній напрямок у європейській культурі, яке відобразило розчарування в ідеях просвітництва та французької революції. Темами романтизму були спрага свободи особистості, свободи народів і країн, громадянська незалежність, розлад між ідеалами і дійсністю. Тема романтизму – світова скорбота, національно-визвольна боротьба, містичний потойбічний світ, природа як дзеркало людських почуттів. Для романтичних творів характерним є розкриття душевного стану душі героїв. «Книга пісень» Г. Гейне як ліричний і романтичне твір в народно-пісенному стилі. (Оспівування нещасливою любові, образ закоханого поета-одинаки, страждання ліричного героя.) Образи ліричного героя, Коханої жінки, нещасної любові Лорелея – образ жорстокої любові; образ втрати улюбленої батьківщини – Німеччини. Структура та цикли збірки «Книга пісень» та єдиний сюжет і композиція Цикли «Страждання юності», «Ліричний море», «Повернення на Батьківщину», «Північне море». «Книга пісень» – історія сучасника, самотності людини, відкинутого суспільством, який шукає притулку в любові, батьківщини. Романтична традиція в збірці «Книга пісень» – теми, ідеї, засоби зображують любов. (Чарівна природа, нещасна любов, гротеск у зображенні жінки, її жорстокої краси, східні мотиви втечі, подорожі, боротьба зі стихією ліричного героя, надії на революції, мріях про майбутню свободу і т.п..) Образи жінок у віршах Гейне. Жінка-дівчинка у вірші «Коли ти моя чарівниця …»; жінка-діва у вірші «Піднявшись над дзеркалом Рейну»; жінка-муза у вірші «А. В. Шлегель», жінка-перлина у вірші«Красуня-рибалка …», образ жінки-фатуму Лорелеї у вірші«Не знаю, що стало зі мною …». Образ нездійсненним кохання у вірші «Кедр і Пальма», образ щасливого кохання у вірші «На крилах пісень», образ любові-боротьби у вірші «Вони любили один одного …», образ кохання-страждання у вірші «Хотів би в єдине слово …». Мої улюблені вірші Гейне. Балада «Лорелея», «Вони любили …», «Кедр і Пальма», «Забув я біль свою уві сні …», «Хотів би в єдине слово …» – романтичний образ німецької жінки, самотності ліричного героя, нещасливою нерозділеного кохання. Гейне як останній німецький романтик. Гейне як символічна фігура в європейській, українській та російській культурі. Гейне – один з найвідоміших в Україні і Росії поетів-романтиків. Його перекладали М. Лермонтов, Ф. Тютчев, О. Блок, X. Алчевська, Леся Українка, Музику на його твори писали Фр.Шуберт і Р. Шуман, Р. Вагнер, Д. Шостакович, М. Кармінський.

Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, «до нього не існуючий» (за визначенням В. Г. Бєлінського). В основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою національну незалежність проти економічно розвиненої Англії.Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.Особливості історичного роману В. Скотта

• Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті — заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.

• Опис, оповідь, діалог — 3 компоненти роману — які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле. Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі — не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.

• У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

• Усіх героїв поділено на кілька груп:

— реальні історичні персонажі — не стояли у центрі оповіді;

— люди з народу — брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ — народ, який включив у себе різні соціальні групи;

— молода людина — з нею пов'язана фабула — не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

• Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.

• У романі відчутний тісний зв'язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.

• Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.

Скотт не був у числі першовідкривачів історичного колориту, він сам визнавав першість за романом Х. Уолпола «Замок Отранто», в якому найбільше цінував намагання «посредством тщательно продуманного сюжета и заботливо воспроизведенного исторического колорита тех времен вызвать в сознании читателя сходные ассоциации и подготовить его к воспроизведению чудес, к верованиям и чувствам самих персонажей повествования». Ці слова написані В. Скоттом у 1820 р. у передмові до нового видання роману Х. Уолпола. До цього часу він сам далеко перевершив майстерність свого попередника в умінні створювати ілюзію минулого, і не просто ілюзію, як це було в Уолпола, а відтворювати справжній колорит епохи. Англійський письменник також вважав себе багато в чому зобов'язаним Марії Еджворт, чиї романи про Ірландію підказали йому тему і її вирішення на матеріалі його батьківщини — Шотландії. Таким був особистий досвід прозаїка: характер історичного мислення в літературі, коли він узявся за створення історичного роману. В. Скотт дійшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих і популярних у той час готичного і антикварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця співвідносити події з конкретним національним підґрунтям. У готичному романі посилений драматизм сюжету, характер отримав право на самостійність поведінки і роздумів, тому що він теж містив у собі частину драматизму історичного часу. Антикварний роман навчив В. Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовного обличчя.

19.Роман «Червоне і чорне» справедливо вважається одним з шедеврів Стендаля. Це роман про сучасність, про французьке суспільство періоду Реставрації, але взяте воно в набагато ширшому діапазоні: тут перед нами не лише «життя одного паризького салону», а провінції і столиці, різних класів та прошарків - провінційної і столичної аристократії, буржуазії, духовенства, навіть якоюсь мірою соціальних низів, бо головним героєм твору є син селянина-тесляра Жульєн Сорель. Роман має підзаголовок “Хроніка XIX століття”, який, проте, не означає дистанціювання відображуваного в його оповіді. Під XIX ст. тут розуміється період Реставрації (попередній період Імперії автор пов'язував з революцією 1789-1799 рр., тобто з XVIII ст.), а «Хроніка» означає намір дати історичну достовірну розповідь про цей період. Роман був написаний в: останні місяці існування режиму Реставрації, в передчутті його близь-| кого краху, і став своєрідним підсумком цього періоду та вироком йому воно в набагато ширшому діапазоні: тут перед нами не лише «життя І одного паризького салону», а провінції і столиці, різних класів та прошарків - провінційної і столичної аристократії, буржуазії, духовенства, навіть якоюсь мірою соціальних низів, бо головним героєм твору є син селянина-тесляра Жульєн Сорель. Роман має підзаголовок “Хроніка XIX століття”, який, проте, не означає дистанціювання від зображуваного в його оповіді. Під XIX ст. тут розуміється період Реставрації (попередній період Імперії автор пов'язував з революцією 1789-1799 рр., тобто з XVIII ст.), а «Хроніка» означає намір дати історичну достовірну розповідь про цей період. Роман був написаний в останні місяці існування режиму Реставрації, в передчутті його близького краху, і став своєрідним підсумком цього періоду та вироком йому. Багатьма гранями свого характеру й своєї долі Жульєн Сорель вписується в ряд романтичних героїв Стендаля, таких як Фабріціо дель Донго, Ферранте Палла, Лам'єль та ін. Ця спорідненість з особливою виразністю проявляється у фіналі короткого життя Жульєна. Після фатального пострілу у стані афекту в мадам де Реналь він опиняється у в'язниці й має постати перед судом. І те, що з ним відбувається за ґратами, можна кваліфікувати як його повернення до самого себе, своєї людської сутності. Як зазначалося, відбувається не тільки звільнення від ілюзій, а й радикальна переоцінка всіх життєвих цінностей, усвідомлення непотрібності всього того, до чого він так одержимо поривався. До колишніх намірів Жульєн уже не може повернутися, але іншого варіанта життя для нього немає. Своєю промовою перед судом присяжних він фактично виносить сам собі смертний вирок.