Білет 16

БІЛЕТ 15

Принципи добору літер матер до позакл читання.

Позакласне чит. – складова частина шкільного предмета, що іменується читанням.Це різновид читання, в якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі поч.освіти. Його мета – сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмисленно вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамоти й класного читання. ПЧ контролюється вчителем.

Принципи: в першу чергу вчитель повинен враховувати в навчанні індивідуальні особливості дітей. Не всі мають однак ступінь підготовки до самост читання. Оцінюється за старанністю дитини. Виховний (добір книги про дружбу, батьків, про тварин…); різноманітність жанрів (вірші, байки, легенди, худ.твори,публіцистика, інф.літ… тобто розширення знайомства з творами різних жанрів); Принцип доступності та індивід.смаку (1кл. – книги 15-20 ст., великий шрифт, велика кількість ілюстрацій.; не можна забувати про нахили та інтереси дітей, тобто треба рекомендувати учням тематику книг з урахуванням можливостей і уподобань школярів);високоякісних худ.зразків світової літ; розширення інформаційного простору..

І Виховний ( всі тексти виховують, тому доби-раються книги про дружбу, взаємодопомогу, любов до матері, сім’ї, Батьківщини…).

ІІ. Література повинна бути різножанровою. Вчитель повинен показати приклади цих кни-жок, але щоб вони були різними за жанрами (казка, оповідання, легенди, байки, вірші, повіс-ті, романи та малі фольклорні жанри).

ІІІ. Зразки рекомендованих книг повинні бути високоякісними художніми творами (знайомство із зразками світової художньої л-ри).

ІV. Принцип відповідності віковим особливостям дітей (для 1-го кл. книги з великою кількістю ілюстрацій, з крупним шрифтом, об’ємом на 10 – 15 і 20 сторінок; для 2-го кл. книги з меншою кількістю ілюстрацій, з меншим шрифтом, об’ємом на 30 і більше сторінок; для 3-го кл...).

V. Принцип індивідуальності та диференціації (враховуючи індивідуальний інтерес дітей до л-ри, диференціюється об’єм матеріалу).

VІ. Принцип розширеного простору для читання.

2 Методика вивчення ділення з остачею

Ділення з остачею є підгонкою до письмового ділення. З ним часто доводиться зустрічатися і в практичній діяльності. Якщо дане число не ділиться без остачі, то треба знайти найбільше з усіх менших чисел, що ділиться без остачі, і поділити його. Здобутий результат і буде часткою. Різниця між даним і меншим числом, яке ділиться, становить остачу. Наприклад, 35 не ділиться на 4 без остачі. Найбільше з менших від 35 чисел, що ділиться на 4, є число 32. Поділимо 32 на 4, дістанемо 8. Число 8 - неповна частка. Остача дорівнює різниці чисел 35-32, тобто 3. На першому уроці перед поясненням ділення з остачею треба показати, що не завжди можна поділити ту чи іншу кількість предметів порівну. Учитель дає учню 6 паличок і пропонує поділити їх порівну між двома іншими учнями. Потім дає йому 7 паличок і знову пропонує поділити їх порівну між двома товаришами. Однак паличка залишається зайвою. Потім учитель розглядає з учнями практичну задачу. Задача. 20 кольорових олівців дівчинка розклала у склянки. По 6 олівців у кожну. Але 20 не поділилося без остачі на 6. Ще залишилося 2 олівці У цьому завданні виконали ділення з остачею. Його записують так: 20:6=3 (ост.2). Число 20 - ділене, 6 дільник, 2 - частка і 2 - остача. Запис читають так: 20 поділити на 6, в частці буде 3 і в остачі 2. На другому уроці треба домогтися, щоб учні усвідомили, що остача завжди менша від дільника. Всього різних остач на менше від числа, на яке ділимо. Наприклад, при діленні на 5 різних остач може бути 4, а саме: 1,2, 3 і 4. бесіду проводять за такими записами: 8:4=2 14:4=3 (ост.2) 9:4=2(ост.1) 13:4=3(ост.1) 19:4=4 (ост.3)

На третьому уроці розглядають спосіб ділення з остачею. Спочатку слід розв'язати кілька пар прикладів: 27:3 і 28:3; 15:5 і 17:5; 36:4; 38:4. Після цього необхідно пояснити, що для знаходження частки й остачі треба взяти найбільше з чисел, яке менше від діленого і ділиться без остачі на дільник.

3. .Види малюнків. Образотворчі технічні засоби викон малюнків.

Малюнок – зображення предметів і явищ, виконанне на площині від руки за допомогою графічних засобів: лінії, штриха, плями та їхніх комбінацій

Малюнок є первинною фіксацією творчого задуму людини, і вона повинна володіти ним досконало.

Види малюнків: художній-мета його образний і емоціональний показ об’єктів та явищ навколишньої дійсності.Науково-пізнавальний має пояснювальний характер об’єктів чи явищ навколишнього світу. Технічний передає зовнішній, часто і внутрішній вигляд деталі, вузла, машини

БІЛЕТ 16

1. Позакласне чит. – складова частина шкільного предмета, що іменується читанням.Це різновид читання, в якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі поч.освіти. Його мета – сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмисленно вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамоти й класного читання. ПЧ контролюється вчителем. Форми:1.урок позакл.чит.(учитель дає завдання і прищеплює дітям читацькі уміння на уроках позакласного читання); 2.допоміжна форма керівництва(вчитель допомагає підготувати та організувати, провести заходи з читання)3.введення щоденника читача (автор книги, враження, назва книги,про що твір, дійові особи, ставлення до прочитаного). 4.Зустріч з письменником,проведення масових позаурочних заходів, пов’язаних з читанням (літ ранки, вікторини, книжкові виставки, створення класних бібліотек). 5.Твір «моя улюбл.книга».

2.. Методика формування понять «менше на», «більше на».

Учні порівнюють числа, збільшують на 1 і 2. Вони повинні усвідомити, що збільшити на… - це означає додати, а зменшити на… - це означає відняти. Протягом кількох уроків виконують практичні вправи. 1. Покласти 5 паличок, додати ше одну. Скількибуло спочатку? Скільки стало? Стало більше, чи менше? (більше), яку дію виконали? Отже щоб збільшити треба додати. До числа 5 додати 1 – це те саме, що 5 збільшити на 1. Тому приклад 5+1 можна читати двома способами.(Аналогічно розглядаються вправи на зменшення). Одержані знання потім учні використовують при розвязвнні задач на збільшення або зменшення числа на кілька одиниць.

3. .Художні матеріали малюнка

Використ різні матеріали:білий і кольоровий папір, кольорові та чорні олівці, вугіль, сангіну, туш, соус, пастель.Папір краще використовувати шкільний, добре приклеєний.Кольорові олівці добре виконувати начерки і малюнки окремих предметів, натюрмортів, нескладного пейзажу, портрети.Вугіль-матеріал для малювання у вигляді тонких паличок, виготовлених обпаленням дерева.Сангіна- матеріал для малювання у вигляді циліндричних паличок червунувато – коричневого кольору.Туш –добрий матеріал для рівномірного покриття

Дуже ефективні для навчання малювання легкі переносні мольберти-дошки. Це фанерні (картонні або пластикові) дошкиСтенди для демонстрації дитячих робітля робіт кожної дитини потрібно виготовити два паспарту із цупкого паперу ясно-сірого, бежевого Прості олівці

Олівець — твердий, під час роботи з ним рука відчуває опір матеріалу. Олівцем можна чітко окреслювати контур зображуваних предметів. Кольорові олівці

На уроках образотворчого мистецтва необхідно використовувати кольорові олівці в наборі по шість-дванадцять олівців основних кольорів (за винятком тих випадків, коли кольорову палітру обмежено умовами завдання).

Гумка

Для малювання, застосовують тільки м’які гумки — гострокутні: вони не руйнують поверхню паперу і непомітно видаляють М’який ворс пензля псується під час невідривного руху туди — сюди, крім того, стирається свіжий шар фарбиПензлі

Пензель має бути м’яким.

Малювання пензлем не вимагає сильного натискання, опір матеріалу незначний. Це знімає напруження з руки, як і під час роботи з олівцем, тому під час малювання пензлемБанки для води

Можна використовувати півлітрові скляні або металеві банки, тому що вони стійкі й уміщують достатню кількість води. Такі серветки повинні дуже добре вбирати воду. Вони можуть бути кольоровими або білими. Їх необхіднПапір

На уроках образотворчого мистецтва необхідно використовувати аркуші паперу різного розмвін добре вбирає фарби;

на нього добре «лягають» кольорові

БІЛЕТ 171 Методика вивчення основ фонетики і графіки у поч.класах.. Уже в період навчання грамоти (1 кл) діти шляхом часткового звукового аналізу вчаться виділяти окремі звуки із звукового комплексу - слова, проводять спостереження за зміною значення слова залежно від зміни того чи іншого звука (лис - ліс, ніч - піч), послідовно називають звуки в слові, визначають голосні і приголосні, приголосні тверді і м'які, на основі поскладового вимовляння вчаться ділити слово на склади, а також робити звукові моделі слів.Ці уміння є основою для успішного засвоєння розділу "Звуки і букви" у 1-2 класах.У дітей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови поділяються на дві великі групи - голосні і приголосні.Під час вивчення цього розділу доцільними будуть вправи фонетичного й артикуля. хар-ру, спрямовані на формування умінь класифікувати звуки, наприклад: 1) назвіть звуки, під час вимови яких повітря вільно проходить через ротову порожнину; 2) назвіть звуки, під час вимови яких створюється перешкода губами ([б], [п], [в], [м], [ф]), зубами і кінчиком язика ([д], [т], [з]).Під час вивчення цієї теми учні мають одержати знання про те, що в укр.мові 6 голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [i], [й] і що на письмі вони познач.десятьма буквами: а, о, у, е, і, й, я, ю, е, ї.Під час опрацювання теми "Тверді і м'які приголосні" учні мають удосконалити знання про способи позначення м'яких приголосних на письмі.Важливе значення для засвоєння цього матеріалу матимуть усні й письмові вправи, в основі яких лежать звуковий та звукобуквений аналіз.Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період НГ. Під час опрацювання фонет.матеріалу удосконалюється навичка ділити слова на склади залежно від кількості голосних у слові. Вона є однією з основних у початкових класах і має значення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання.Робота над складом слова тісно пов'язана з визначенням наголосу в слові (наголошеного складу).Одним з важливих прийомів у навчанні фонетики і графіки є звуко-буквений, або фонетико-графічний аналіз (розбір), який сприяє усвідомленню, закріпленню і узагальненню теорет.відомостей, формуванню правописних і орфоепічних навичок. Фонетико-графічний аналіз: 1) поділ слова на склади, визначення нагол.складу; 2) хар-ка звуків за їх артик.ознаками (голосні наголошені і ненаг., приголосні дзвінкі й глухі, тверді й м'які) та способи графічного позначення звуків; 3) співвідношення звуків і букв у слові.

2.методика понять менше у більше у Задачі на збільшення чи зменшення числа у кілька разів

Поняття збільшення чи зменшення числа в кілька разів розкривають на основі таких завдань:

1) Розгляньте малюнок і прочитайте запис.

Відрізок КМ у 4 рази довший за АВ. Яка довжина відрізка КМ?

2 ^. 4 = 8 (см)

Відповідь: КМ = 8 см

- Щоб збільшити у 4 рази, треба помножити на 4.

2) Прочитайте записи, розгляньте малюнок і поясніть розв’язання.

Друга смужка у 3 рази коротша від першої. Яка довжина другої смужки?

9: 3 = 3 (см).

Відповідь: 3 см.

- Що зменшити у 3 рази, треба поділити на 3.

3) Розгляньте малюнок.

За цим малюнком складемо задачу.

Задача. Учень намалював 2 чорних кружечки, а білих – у 5 раз більше. Скільки білих кружечків намалював учень?

Щоб дізнатися, скільки учень намалював білих кружечків, треба по 2 взяти 5 раз, тобто 2 помножити на 5. Отже, якщо сказано, що “в 5 раз більше”, то треба помножити на 5. Запишемо:2 ^. 5 = 10

Якщо білих кружечків у 5 раз більше, ніж чорних, то чорних кружечків у 5 раз менше, ніж білих. Складемо таку задачу.

Задача. Білих кружечків було 10, а чорних у 5 раз менше. Скільки було чорних кружечків?

- Якою дією треба виконувати, щоб дізнатися, скільки було чорних кружечків?

(Дією ділення).

Щоб зменшити у 5 раз, треба поділити на 5.

Запишемо: 10: 5 = 2

З метою закріплення знань на цьому уроці дають практичні вправи:

1) Покладіть зліва 4 квадрати, а справа – 3 рази по 4 квадрати, тобто у 3 рази більше. Як знайти, скільки квадратів поклали справа?

2) Покладіть у верхньому рядку 8 кружечків, у нижньому – в 4 рази менше.

- Яку дію треба виконати, щоб зменшити в 4 рази?

(Поділити 8 на 4)

- Скільки кружечків треба покласти у нижньому рядку?

На наступних уроках учні розв’язують текстові задачі (разом з учителем і самостійно).

Задача. У зоопарку 6 білих лебедів, а чорних – у 3 рази менше. Скільки чорних лебедів у зоопарку?

- Про що треба дізнатися в задачі?

- Що відомо про чорних лебедів?

- Про білих?

- Чим можемо визначити, скільки чорних лебедів?

- Якою дією?

- Чому дією ділення?

(Щоб зменшити у 3 рази, треба поділити на 3).

У подальшому доцільно практикувати порівняння задач на збільшення числа в кілька разів і на кілька одиниць.

П

Перспектива. Дайте хар-ку лінійної та повітряної перспективи Перспектива – наука про закони зображення предметів на площині відповідно до тих уявлюваних скорочень розмірів,обрисів форми і світлотіньових відношень які спостерігаються в натурі. Лінійна перспектива розглядає питання,повязані з величиною і формою предметів залежно від точки зору. Повітряна перспект розглядає вплив повітря на зміну чіткості й кольору предметів із зміною відстані. Після аналізу явищ спостережуваної перспективи на пейзажах, навкол предметах, таблицях і картинах можна зробити висновки: 1Паралельні горизонтальні лінії, які віддаляються від глядача до горизонту,зближуюються видимо і при продовженні сходяться в одній точці на горизонті.(точці сходження, насправді точки не існує,вона уявна) 2 Усі лінії перпендикулярні до картинної площини,сходяться в одній точці Р,яка лежить на лінії горизонту напроти точки зору. 3Горизонтальні лінії,які лежать вище рівня очей-горизонту,спрямовані вниз до горизонту. 4Горизонт лінії,що лежать нижче рівня очей-гориз, спрямовані вгору до горизонту. 5Лінії які лежать на рівні очей проти точки зору-горизонту, здаються розміщеними на лінії горизонту.6Висота вертикал ліній з віддаленням від глядача

ЛІНІЙНа

живописець Джотто, який ще не знав перспективи, у своїх творах близько підійшов до реалістичного, а значить, перспективного зображення.

Найголовніші правила лінійної перспективи вчать зображувати на площині об’єкти такими, якими ми їх бачимо в реальному світі – із скороченнями їх розмірів в залежності від відстані.

Лінія горизонту (або рівень очей художника) - найголовніша константа від якої слід відштовхуватись при створенні реалістичного зображення. Будь-які об'єкти будуються за допомогою допоміжних ліній, які збігаються у точку сходу, а точка сходу знаходиться на горизонті.

БІЛЕТ 18

1. Методи і методичні прийоми формування граматичних понять

У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу. Одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків (наприклад, поняття про корінь, суфікс чи пре­фікс). Інші (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої ро­боти над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем.

Граматичні поняття можна засвоїти, спираючись тільки на логічну роботу мислення. Для того щоб граматичне поняття було свідомо засвоєне, учнів необхідно навчити прийомів розумової діяльності, за допомогою яких дося­гається виявлення, вичленування і об'єднання істотних ознак об'єктів, що вивчаються.

Процес формування граматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи ¹.

Перший етап формування граматичних понять поля­гає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істот­них ознак поняття.

Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна.

Після того як учні навчилися, наприклад, ставити пи­тання до окремих частин мови і визначати групи слів як такі, що є узагальненими назвами предметів чи дій, тобто виділяти істотні ознаки кожної частини мови, вводяться спеціальні терміни — «іменник», «прикметник», «дієслово».

Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. На­приклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття «час­тини мови»: щоб визначити, до якої частини мови нале­жить слово, потрібно знати не тільки його лексичне зна­чення, а й на яке питання слово відповідає. Водночас із цим учні засвоюють і окремі граматичні ознаки частин мови: рід і число іменників та прикметників, час дієслів; опановують інші істотні ознаки частин мови — здатність іменників і прикметників змінюватися за відмінками і числами, л дієслів — за особами і числами, наявність ро­дових форм у цих частин мови.

Четвертий етап формування граматичних понять по­лягає в конкретизації вивченого поняття завдяки вико­нанню вправ, які вимагають практичного застосув

2 Формування уявлень про вираз. Методика навчання знаходження значень виразів, які містять більше ніж дві дії, в тому числі й виразів з дужками. Правило порядку виконання дій.

Початковий курс математики містить елементи алгебри. Учні одержують початкові відомості про математичні вирази, числові рівності і нерівності, ознайомлюються з буквеною символікою, розв’язують задачі з буквеними даними.

Учнів початкових класів треба навчити читати і записувати математичні вирази, ознайомити з правилами порядку виконання дій і навчити користуватися ними під час обчислень, навчити порівнювати числові вирази.

Поняття про числовий вираз у молодших школярів формують у тісному зв’язку з вивченням арифметичних дій. Робота над виразами проводиться у такій послідовності:

формування уявлень про найпростіші вирази (сума та різниця двох чисел) та введення виразів на дві дії;

вирази на дві дії першого ступеня із застосуваннями дужок;

вирази на дві дії першого і другого ступенів, знаходження числових значень яких виконується в порядку слідування дій;

вирази на дві дії першого і другого ступенів, знаходження числових значень яких спирається на правила порядку виконання арифметичних дій, вирази на три і більше дій.

Перший крок припадає на час вивчення додавання і віднімання в межах 10 та складання таблиць додавання і віднімання з переходом через десяток. У цей період знаки «+» і «-» у прикладах виду 2+3, 5-1 виступають лише як коротке позначення слів «додати» і «відняти». Згодом у ході роботи вчитель «непомітно» вводить термін «вираз».

Ніяких тлумачень терміну «вираз» не подається, його значення розкривається під час застосування в різних ситуаціях, у процесі виконання завдань виду:

прочитайте спочатку вираз на додавання, а потім вирази на віднімання:10-6, 7+2, 9+1, 6-4, 2-1;

складіть і запишіть два вирази на додавання і два на віднімання.

На другому кроці (під час запровадження дужок) розкривається друге значення знаків дій – знак дії визначає вираз: 5+2 – це сума чисел 5 і 2; 9-3 – це різниця чисел 9 і 3.

Щоб діти засвоїли нові значення термінів «сума» і «різниця» як назви виразів, їм слід пропонувати вправи виду: обчисліть суму (різницю) чисел 10 і 6. Діти мають зрозуміти, що при обчисленні суми (різниці) виконується вказана дія, а при записі суми (різниці) дістаємо два числа, сполучених знаком «плюс» («мінус»).

Ознайомлення учнів з виразами, в яких використовуються дужки, розпочинається з таких двох завдань: від числа 10 відняти суму чисел 4 і 3. До числа 7 додати різницю чисел 8 і 6. Учні усно виконують ці завдання. Після цього вчитель повідомляє, що при додаванні або відніманні суми чи різниці, їх записують у дужки, що у виразах з дужками першою виконують дію над числами, записаними у дужках.

Третій крок припадає на початок ознайомлення з діями множення та ділення і триває до запровадження правил порядку виконання арифметичних дій. На цьому етапі діти повинні засвоїти назви компонентів і результатів дій множення та ділення, а також закріпити, що терміни «сума», «різниця», «добуток» і «частка» означають не тільки результати відповідних дій, а й самі вирази цих дій.

На четвертому кроці розглядається правило обчислення значень виразів, які містять дії різних ступенів (в довільному порядку), подаються формулювання всіх правил порядку виконання дій. Ознайомлення з цим матеріалом виконують прямим повідомленням та читанням правил за підручником. На тюрморт

3Перспектива (від латин, — бачу наскрізь, уважно розглядаю) — 1) Наукова дисципліна, що вивчає закономірності зображення тривимірного простору на картинній площині. 2) Спосіб зображення об'ємних фігур на картинній площині залежно від змін їхніх обрисів, форми, забарвлення, зумовлених ступенем віддаленості від глядача.

Художники поділяють усі випадки побудови лінійної перспективи на кутову і фронтальну. За кутової перспективи об’єкти,що зображуються, розгорнені кутом до глядача. Це положення ми часто використовуємо для постановки натюрморту, оскільки воно дозволяє краще виявити всі нюанси форми, що зображується. У фронтальній перспективі площини, що найближче розташовані до глядача, паралельні картинній площині, а лінії, що перетинаються на лінії горизонту, паралельні одна одній.

Найчастіше фронтальну перспективу використовують театральні художники, створюючи декорації до вистав.

Кутова перспектива — зображення предмета, контури і площини якого не збігаються в одній точці, а напрямляються до двох точок сходження, що розташовані справа і зліва від спостерігача.

Склянка, відро, м'яч — це предмети простої форми, вони нагадують найпростіші геометричні тіла — циліндр, конус, кулю. Складену форму мають бідон, глечик, лійка та інші предмети, подібні до них, немовби складені з цих геометричних тіл.

Склянка, відро, м'яч — це предмети простої форми, вони нагадують найпростіші геометричні тіла — циліндр, конус, кулю. Складену форму мають бідон, глечик, лійка та інші предмети, подібні до них, немовби складені з цих геометричних тіл. Усі ці предмети симетричні — їх вигляд під час обертання навколо осі не змінюється, і на малюнку їх бокові краї лежать на однаковій відстані від осі. Тому починай малювати такі предмети з лінії осі та слідкуй за симетричним розташуванням їх лівого і правого боків.

КУТОВА

. БІЛЕТ 191 Методика роботи над елементами синтаксису та пунктуації. Робота з реченням займає центральне місце у вивченні рідної мови. У роботі над елементами синтаксису в початковій школі дотримуються таких правил:Практичне спостереження за синтаксичною будовою та інформаційним оформленнямречення, побудова речення з різною кількістю слів.Формування іявлення проодиниці синтаксису (словосполучення, речення, текст), (звязне висловлювання).Засвоєння структури реченя і синтаксис понять: граматична основа речення; головні і другорядні члени речення; засвоєння термінології.Поглиблення знань і умінь з синтаксису під час опрацювання не синтаксичних тем. Будова слова, частини мови, точне використання слів.Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні), за інтонацією (окличні, неокличні), формування пунктуаційних навичок.Застосування набутих знань і умінь, набутих з синтаксису у власному мовленні. 2 формування уявлень про рівнянняФормування уявлення про рівняння. Методика навчання розв’язування найпростіших рівнянь. Відповідно до програми в початковій колі розглядають рівняння першого ступеня з одним невідомим виду: 7+Х=10, Х-3=10+5, Х*(17-10)=70, Х:2+10=30. рівняння в початкових класах розглядають як правильні рівності, розв’язання рівняння зводиться до відшукування того значення букви(невідомого числа), при якому даний вираз має певне значення. Невідоме число в таких рівностях знаходять на підставі знання зв’язку між результатом і компонентами арифметичних дій(знання способів знаходження невідомих компонентів). На підготовчому етапі до введення перших рівнянь під час вивчення теми “+” і “-” в межах 10 учні засвоюють зв’язок між сумою і доданками. Крім того, до цього часу учні оволодівають умінням порівнювати вирази і число і дістають перші уявлення про числові рівності виду: 6+4=10, 8=5+3. Велике значення мають вправи на знаходження пропущеного числа в рівностях виду: 4+=6, 5-=2, -3=7. У процесі виконання таких вправ діти звикають до думки, що невідомим може бут не тільки сума та різниця, а й один з доданків(зменшуване чи від’ємник).З рівнянням учні ознайомлюються при розв’язуванні задач з абстрактними числами, наприклад: до невідомого числа додали 3 і дістали 8. Знайти невідоме число. За цією задачею складають приклад з невідомим числом, який можна записати так: +3=8. Потім учитель пояснює, що в математиці невідоме число позначають латинськими буквами. Записують і читають одну з букв – Х (ікс). Пропонують позначити невідоме число буквою і прочитати приклад. Ставлять завдання – навчитися розв’язувати такі приклади. Розглядають ще кілька прикладів, в яких невідомий 1 чи 2 доданок. Учитель пояснює, що такі приклади називаються рівняннями, що знайти невідоме число – означає розв’язати рівняння. Означення рівняння і кореня рівняння в початкових класах не дають. Учні виконують вправи на читання, записування і розв’язування рівнянь. Показують різні форми читання: “До якого числа треба додати 2, щоб дістати 9? ”, “Перший доданок 4, другий невідомий, сума дорівнює 7; чому дорівнює другий доданок?” Під час розв’язування перших рівнянь діти спираються на операції над множинами, знання складу числа, розуміння відношень між сумою і доданками(при додаванні чисел, які більші від нуля, кожний доданок менший за суму). Поступово учні засвоюють правило знаходження невідомого доданка і потім користуються ним 3предметів і явищ, виконанне на площині від руки за допомогою графічних засобів: лінії, штриха, плями та їхніх комбінацій. Для того,щоб краще передати світлотінь треба малювати предмет з матовою поверхнею (гіпсовий або картонний циліндр). Поверхня предмета освітлюється неоднаково:на одну частину його проміння падає,перпендикулір це найбільш освітлене місце поверхні – блік на другу частину проміння падає під незначним кутом,і вона менш освітлена-світло,на третю частину промінь падає під значним кутом і освітленість поверхні незначна-півтінь. На половину циліндра,протилежну освітленість падаючі промені зовсім не потрапляють. Це найтемніша частинаповерхні (власна тінь предмета) яка частково помякшена світлом,що відбите від підрядного розташування предметів, його наз. Рефлеком.5. Виявлення об'єму предметів. Об'єм предметів у малюнку передається при допомозі перспективи і ліплення форми засобами світлотіні - тонуТон - фізична характеристика світла (кількість і якість світла на поверхні предмета) і залежить від джерела світла і кольору самого предмета. Наприклад, ми малюємо з натури коробку сірників. Передньою освітленою площиною коробки є наклейка сірки. За тоном вона здається темнішою за етикетку і бокову площину. Але вона найсвітліша..Світлотіньові відношення (сила світла, тіні, півтіні) у загальному ансамблі малюнка, повинні бути підпорядковані загальній гармонії. Кожен півтон, світло, рефлекс і полиск повинні доповнювати один одного і підтримувати, як у музиці, кожен звук акорду злагоджений з іншими, створювати враження. БІЛЕТ 20

1. Методика навчання орфографії.

Орфографія – це система правил правопису, тобто нормативного, обов’язкового для всіх написання слів.

Орфографічне, або правописне, правило є узагальненням, що стосується написання ряду слів, для яких характерна одна й таж фонетична чи граматична закономірність.

В методиці навч. орфографії намічаються два протилежні напрями – граматичний і анти граматичний.

За граматичним напрямком засвоєння орфографії можна уявити як процес, тісно пов'язаний з роботою мислення, спрямованого на аналіз граматичних і орфографічних правил. Важливу роль у формуванні орфографічних навичок відводять системі орфографічних вправ, які закріплюють рефлективні зв’язки. Однією з умов ефективності орфографічних вправ вважають зв'язок їх з розвитком мовлення.

За антиграматичним напрямом в методиці навчання орфографії вважається, що правописом можна оволодіти шляхом довготривалого механічного списування, яке приймається за основний метод навчання грамотного письма.

Сучасна методика орфографії також будується на основі знань з фонетики та граматики. Широкий розвиток в ній одержали думки про залежність методики навчання орфографії від лінгвістичної природи написань. Разом з цим у методиці орфографії не відкидається значення зорового фактора, моторного (рухи руки під час написання), слухових та кін естетичних (артикуляційних) відчуттів.

Усі однотипні правописні факти укр. мови узагальнені і подаються у вигляді орфографічних правил. Тому орфогр. Правила звільняють учнів від необхідності запам’ятовувати правопис кожного окремого слова і дають можливість, керуючись правилом писати правильно цілу групу слів.

Свідоме оволодіння орфогр. Правилом буде неможливе за відсутності в учнів належних фонетичних чи граматичних знань. Саме тому в підручн. прийнятий такий порядок розташування орфографічних правил: спочатку дається теоретичний матеріал з фонетики чи граматики, а потім – відповідне правило правопису. Це, наприклад, правило про вживання м’якого знака, апострофа, подвоєння букв внаслідок подовження звуків у вимові тощо.

Завдання методики – роботу над правилом правопису проводити так, щоб теоретичні знання стали основою для розуміння суті орфографічного правила.

Під час опрацювання орфограф. правил важливо домогтися, щоб учні не зазубрювали, а усвідомлювали їх зміст. Цьому сприяє індуктивний підхід до пояснення матеріалу (від спостережень за мовленнєвими явищами до висновку-узагальнення), який доцільно використовувати при вивченні правил, що охоплюють фонетичні й морфологічні написання.

Успішність такого пояснення буде залежати від правильного підбору матеріалу для спостереження та аналізу, а також системи запитань-завдань, які підводять до висновку – правила написання.

Вивчення правил правопису, які узагальнюють семантичні написання, треба подавати шляхом дедукції: повідомлення правил правопису, спостереження за окремими написаннями, що охоплені цими правилами, робота над формуванням відповідних умінь. Так доцільно вивчати, наприклад, правило про вживання великої літери.

2 Найважливіші величини в початковому курсі математики. Методика ознайомлення з учнів з довжиною відрізка, її вимірюванням.

У поч. курсі матем. розгляд. такі величини, як: довжина, площа, час, об’єм, маса та ін. Про них учні повинні отримати не тільки конкр. уявл., а й оволодіти навичками отримання рез-тів в різних одиницях, викон. арифм. дій з величинами, співвідношення величин.

Величина – це узагальнена властивість реального об’єкту до оточуючої дійсності. Тому вивч. величин тісно пов’язано з життям, а також з формуванням поняття натур. числа, вивч. арифм. дій.

Осн. вид навч. діяльн. при вивч. величин – практ. діяльність.

Осн. величини: маса, час, площа, довжина відрізку. Похідні: швидкість рівномірного руху, кількість, вартість, ціна, об’єм.

З довжиною відрізка учні ознайомл. вже у 1 кл. під час дочислового періоду (поняття «ширше, вужче, далі, ближче»). Ці вправи базуються на порівн. предметів та узаг. властивостей, за якою вони порівн. (за довжиною).

Вправи при введенні довжини відрізка:

Порівняти відрізки на око, без вимірюв.

Порівнюють певною міркою-стрічкою: Е1_, Е2___, Е3_______. У кожного учня повинні бути ці мірки різного кольору і довжини. За допом. них діти почергово вимір. кожний з відрізків та отримують різні рез-ти: рез-тат залеж. від мірки – чим менша мірка, тим більшим буде число.

Ознайомлення з однаковими мірками, сантиметром у 1 кл.

Креслення відрізків певної довжини за допом. лінійки.

Спочатку учні ознайомл. з лінійкою (покажіть початок лінійки, початок відліку, 1, 2..см. Потім вчаться розміщ. аркуш паперу так, щоб руки і лінійка не закрив. відрізка, який вимірюємо; суміщати поч.. відліку з поч.. відрізка; розміщувати 4 пальці лівої руки так, щоб вони притиск. середину лінійки до аркуша паперу; називати і показувати кожний см під час крокування олівцем уздовж відрізка.

Правила роб. з лінійкою: - початок відрізка співпадає з міткою 0; кінцеве число показує довж. відрізка; відрізок відмежовують крапочками або рисочками; відрізок обов’язк. підпис. зверху, за вказівкою вчителя познач. буквами.

Осн. одиницею в сист. вимір. С є метр, з яким учні ознайомл. у кінці 1 кл. Відповідно до вивч. нумерації в межах кожного концентру діти ознайомл. з різними одиницями довжини: при вивч. 10 – см, дм; 100 – м, 1000 – км.

Ознайомл. з дм: учитель креслить на дошці відрізок 50 см і пояснює, що вимір. його довжину см незручно. Тому треба мати більшу одиницю вимір. – дм. (показує смужку 1дм). Учні такі самі смужки прикладають до лінійки і встановл., що 1дм=10см.

Вправи на порівн. та перетвор. величин: 5м_5км, 4дм 3 см_4дм 4см; 503см =_м_см; 4м 7см =_см.

Після ознайомл. з усіма величинами довж. діти повинні запам’ят. їх відповідність: 1м=100см, 1дм=10см, 1км=1000м, 1см=10мм, 1м=10дм.

Для закріпл. поняття довжиниу 3 кл. учні після введення понять швидкість і час розв’язують задачі на знаходж. відстані (S=V*t).3. етальна прорисовка форми. Під час детальної проробки форми треба уважно спостерігати за всіма відтінками і переходами світлотіні, за всіма деталями форми. Працюючи над деталями, не слід забувати порівнювати і з тими, що поряд. Працювати над деталлю довго не слід, бо пропадав гострота сприйняття; краще перейти до іншої частини, яка знаходиться поруч. Коли повернешся до зробленого раніше, легко побачити недоробку. Отже, в процесі всієї роботи, переходячи з одного місця на інше, тримайте оком всю фігуру, не намагайтесь відразу охопити все, а вникайте в деталі, не бійтесь початкової строкатості, узагальнити її не так важко, було б що узагальнювати [46].
Кожна лінія, кожен штрих, котрі наносяться на площину паперу, допомагають виразити і наочно передати те, про що хочеш розповісти. Той, хто малює має розкрити глядачеві, яка форма предмета, в який бік направлена та чи інша площина. Розповісти це потрібно штрихом, ніби дряпаючи кінчиком олівця поверхню предмета. Повинні бути чітко видимі напрями ліній і штрихів, що підкреслюють характер площини.

Техніка малюнка повинна бути підпорядкована розуму, логічному осмисленню всього процесу зображення. Технічні прийоми, способи вираження форми в малюнку немислимі без правильного розуміння структури предмета. Лінія, штрих, штриховка мусять підкреслювати характер і структуру предметів. Наприклад, малюючи форми людської голови чи тіла, рисувальник має знати анатомічну будову людського тіла, початок і кінець кріплення мязів, і, малюючи з натури, підкреслювати характер форми і рух волокон того чи іншого мяза штрихом.

Під час проробки форм предметів натюрморту має здійснюватись і серйозна аналітична робота. Треба уважно промалювати кожну деталь предмета, виявити її структуру, передати характерні особливості матеріалу, прослідкувати як звязані складові елементи між собою та із загальною формою, чим відрізняється полиск на збанку від полиску на кружці і тарілці, а останній від бліку на яблуці.
Необхідно промалювати тіні, що падають від деталей, - тінь від ручки збанка, від корінчика чи гілки яблука. Така проробка форми допоможе зробити малюнок переконливим і виразним.
7. Синтез. Закінчуючи малюнок, потрібно уважно перевірити загальне враження від зображення з натури. Коли чітко промальовані форми кожного предмета, треба глянути на свій малюнок здалеку, щоб окремі предмети не були дуже сильні по тону (чорні) і не випадали (не виривались) з малюнка, потім перевірити силу рефлексів. Для цього потрібно здалеку подивитись на малюнок прищуреними очима і порівняти силу рефлексів з натурою.

Памятайте, що рефлекси не треба робити дуже крикливими, вони не повинні сперечатись ні зі світлом, ні з півтінями. І коли ви дивитесь на них прищуреними очима, вони мають пропадати, зливатись зтінями.Підводячи підсумки роботи над рисунком натюрморту, потрібно знову вернутися до початкового сприйняття натурної постановки. Закони психології зорового сприйняття говорять про те, що оточуючі людину предмети, сприймаються нею неоднаково. Предмети, які знаходяться в центрі поля зору, ми бачимо чіткіше і яскравіше, помічаємо всі дрібниці і деталі. Предмети поза центром поля зору, сприймаються нами не так чітко і ясно, деякі деталі втрачають різкість, і чим далі предмети від зорового центру, тим сприймаються вони все більш узагальненими і узагальненими.
Отже, враховуючи закономірності сприйняття, ми повинні в малюнку виділяти головне, помякшувати другорядне. Особливо це треба враховувати, коли ви будете малювати складні натюрморти з великою кількістю предметів. Тут потрібно бути дуже уважним і вміло "міряти" зоровий центр із композиційним, тобто їх врівноважуватиПід час малювання натюрморту ускладнюються не тільки навчальні завдання, але і художньо - творчі. Тут потрібна степінь майстерності і різноманітні матеріали дляалювання.Але перші натурні постановки треба виконувати простим графітним олівцем. Потім у процесі набуття навичок і удосконалення натурних постановок, можна переходити до використання інших матеріалів, наприклад олівець замінити на вугіль, попробувати пензель і мокрий соус з подальшою проробкою форми пресованим вуглем (імітація італійськогоолівця).
Нерідко між вчителями-методистами і художниками виникає суперечка про методи навчання малюванню. Художники, особливо живописці, стверджують, що, наприклад малюнок куба треба починати із показу загальної форми. Хай, кажуть вони, учень легкими неакуратними штрихами намітить загальну форму куба і схопить його характерні особливості, а вже потім перевіряє свій малюнок по перспективі. Вчителі-методисти категорично проти такого способу, вважають, що він годиться тільки для досвідченогорисувальника
Людина, яка вперше взяла олівець у руки, повинна знати звідки, куди і як провести першу лінію, потім другу, третю і так далі. Зображення куба треба починати з малюнка його основи. Якщо куб стоїть під кутом до того, хто його малює, то він має провести спочатку горизонтальну лінію біля ближньої основи і чітко визначити, який кут утвориться між горизонтальною лінією і боковою гранню куба. Потім таким же чином визначити другий кут між горизонтальною лінією і другою стороною куба. Коли вірно намічено основу куба, можна перейти до знаходження вертикальних сторін куба: спочатку передньої грані, потім бокових і, на кінець, верхньої грані куба.Такий метод аналітичної роботи на певному етапі мусить бути обовязково. Бо коли почати малюнок з якої-небудь частини предмета і на ній зосередити всю свою увагу, можна не побачити загальної форми предмета і його пропорцій. Це буде порушенням основних педагогічних принципів навчального малюнка: від загального до деталей і від деталей знову до загального. Крім цього все це суперечить і природному сприйняттю.
Багаточисельні експериментальні дослідження психологів довели, що початковим є сприйняття загальних структурних особливостей форми предметів, а не поступовий перехід від детального до загального. Зображення форми предметів у більшості людей починається із загального обрису предмета, його контурного лінійного малюнка. Тому для правильної організації методики роботи з учнями педагогу потрібно відштовхуватись від цих природних особливостей дитини. Не випадково великі художники минулого радили починати, зображувати предмети із загальної форми і поступово переходити до детального аналізу натури.
3. Методика малювання предметів кулястоїформи
Навчання малюванню починається з основних геометричних фігур. Щоб розібратися в принципах побудови будь-якого предмета, вам необхідно буде подумки розкласти його на вже знайомі форми — конус, куб, циліндр, куля. Розберемося, як малювати останній. Вам знадобиться: папір, олівці різної м`якості.
ІнструкціяВизначте положення фігури на аркуші. Не варто малювати об’єкт прямо в центрі, залишаючи багато простору навколо. Адже необхідно зарезервувати місце ще й для падаючої тіні від кулі, меж передній і задній площині. У той же час не давайте предмету «прилипати» до краю листа.
Для побудови використовуйте олівець твердістю 2H (не перестарайтеся з натиском — допоміжні лінії доведеться стирати). Проведіть горизонтальну і вертикальну осі предмета, на рівних відстанях від центру відзначте краю кола. За допомогою олівця (використовуючи його як лінійку — це краще тренує окомір) відміряйте цю відстань на осях і відкладіть таке ж між осей. З’єднайте намічені точки в коло.

Візьміть будь-який предмет кулястої форми — апельсин, клубок ниток, м’яч для настільного тенісу (краще не дуже темного кольору із матовою поверхнею). Використовуйте його, щоб зрозуміти, як світло падає на кулю і розподіляється по поверхні. Контури предмета і падаючої тіні не пов