Корінна (споконвічна, питома) лексика

1) Слова з індоєвропейського мовного фонду – це лексика, що ши​роко вживана в усіх або багатьох індоєвропейських мовах. Тематично це:

·​ назви спорідненості та свояцтва: мати, сестра, брат, дочка, син, жінка;

·​ назви органів і частин тіла людини та тварини: око, зуб, серце, ясна, язик, лікоть;

·​ назви тварин та їхніх продуктів: вівця, олень, вовк, їжак, журавель, орел, мураха, м'ясо, молоко, яйце, вовна;

·​ назви рослин та їхніх частин: дерево, дуб, жолудь, кора, черемха, мох;

·​ назви предметів та явищ природи: сонце, небо, день, весна, вода, град;

·​ назви житла, господарських знарядь і предметів харчування: двері, колесо, мед, юшка, сіль;

·​ назви дій, робіт, процесів: іти, лежати, знати, пекти, орати, їсти;

·​ назви якостей: широкий, довгий, білий, світлий.

Індоєвропейська мовна єдність (існувала впродовж V-IV тисячоліття до P. X.) розпалася і на основі її діалектних угрупувань виникли нові мовні єдності (праслов'янська (спільнослов'янська), балтійська, германська, романська, іранська, кельтська та інші), що згодом перетворилися в сучасні групи індоєвропейських мов.

2) Слова зі спільнослов'янської мовної єдності (учені датують цей період приблизно між II тис. до P. X. та V ст. P. X.) – це слова, успадковані зі спільнослов'янської (праслов'янської) лексики, вони відомі в усіх чи більшості слов'янських мов.

Тема​тичні групи цих слів тотожні індоєвропейській лексиці. Це слова на означення

·​ абстрак​тних понять (відвага, гріх, душа, користь, ласка, правда, свобода, честь);

·​ назв тварин, птахів, риб (кінь, змія, соловей, окунь, жук);

·​ предметів і явищ навколишнього світу (пе​чериця, сироїжка, ліщина, буря, вихор);

·​ господарства (стайня, кроква, пліт, піч, весло, молот);

·​ предметів харчування (коровай, пиво, сир, тісто, пиріг);

·​ дій і робіт (варити, молотити, читати, киснути) тощо.

3) Власне українські слова – це слова, що виникли на українському мовному ґрунті. Власне українська лексика є вже в окремих пам'ятках давньоук​раїнської писемності. Кількісно – це найбільший шар корінної лексики, відмінний від інших слов'янських мов. Тематично – це надзвичайно багатий пласт слів, що передусім означають:

·​ явища природи: віхола, хуртовина, завірюха, хурделиця, розвиднюватися;

·​ місцевість: гай, узлісся, узбіччя, прірва, долина, галявина;

·​ назви рослин, тварин, місцевостей: чорнобривці, бузок, суниці, очерет, вівця, ґава;

·​ родинні зв'язки: дружина, родичі;

·​ зовнішність: кремезний, дебелий, кволий, вродливий, чепурний, стрункий;

·​ назви житла: садиба, обійстя, одвірок, комора;

·​ предмети побуту: глечик, кухоль;

·​ назви одягу, взуття: бриль, кожух, черевики, хустка, сорочка;

·​ назви страв: галушки, пампушки, паляниця, голубці, деруни, узвар;

·​ людські якості: гарний, кмітливий, дотепний, допитливий, балакучий;

·​ назви дій: бадьорити, бентежити, бундючитися, вщухати, глузувати, мір​кувати, піклуватися, соромитися, журитися, удавати.

Самобутність та цілісність лексичного складу української мови засвідчують слова на зразок: глек, глузд, берегиня, нащадок, м'яз, стеля, очерет, грунь, твань, брунька, волошка, кульбаба, кучугура, тельбух, ластовиння, тяма, черес, комаха, дивовижа, блимати, борсатися, сахатися, дошкуляти, бентежити, збагнути, клі​пати, баритися, бгати, ласувати, вештатися, подейкувати, плекати, ущухати, кволий, вщерть та інші.