Правопис слів іншомовного походження

У сучасній українській літературній мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами передачі звуків українськими літерами.

1) Звук [L (/)] у словах іншомовного походження пере­дається а) літерою л, коли звучить твердий приголосний: алея, атлас, лампа, новела, пенал, металургія, Лондон, Лафарг, Голсуорсі, Флуранс; б) літерою л і додатковим засобом пом’якшення (м’яким знаком — ль або буквами я, ю, є), коли звучить м’який приголосний: емаль, сальто, гольф, кльош, спондильоз, пляж, алюміній, Льєж, Лінкольн, Лютер; в) сполучення Іе передається буквоспо- лученням ле, в якому приголосний л перед е звучить твер­до: білет, легенда, лекція, телеграф, Палермо, Галілей.

2) Звуки [G (g)] і [Н (h)] звичайно передаються літерою г та в окремих давньозапозичених словах — літерою ґ: га­раж, генетика, лінгвістика, гороскоп, гумус, Гаага, Люк­сембург, Гете, Гданськ, Гейне; Гете, Ґданськ, Ґізо, аґрус, ґоґель-моґель.

3) Звук [f] і буквосполучення ph передаються літерою ф: фабула, факт, фах, фаянс, фігура, фото, футляр, ка­федра, орфографія, Флобер, Франція, Афіни.

4) У загальних назвах іншомовного походження не збе­рігається подвоєння приголосних: акомодація, акорд, бароко, бравісимо, група, грип, клас, сума, фін (фіни), шасі. Лише в окремих словах італійського походження на­явне подвоєння н, л, т, ц: бонна, ванна, манна (манний), панна, пенні, тонна; брутто, нетто, лібретто_г інтер- меццо; вілла, булла, білль, а також подвоєння р у назві рослини дурра та в назві ароматичної смоли мірра.

У загальних назвах можливе подвоєння при збігу однако­вих звуків префікса і кореня: апперцепція (перцепція), імміграція (міграція), ірреальний (реальний), сюрреалізм (реалізм).

У власних назвах і похідних від них словах подвоєні при­голосні зберігаються на письмі: Андорра, Голландія, Каль­кутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Яффа, Торрічеллі, Флам- маріон; андоррський, марокканець, яффський.

5) Початкове буквосполучення іе (hie) звичайно пере­дається буквосполученням іє: ієна, ієрархія, ієрогліф, ієрей, але єзуїт, Ємен, Єрусалим.

6) Початкові буквосполучення іо, уо, jo передаються че­рез іо, якщо в українській мові вони звучать як два скла­ди: іон, іонізатор, іонічне море, або через йо, коли вимов­ляються як один склад: йод, йота, Йорданія, Йосип, Нью-Йорк.

7) Букви і, у (а також [и] німецького дифтонга [ей]) в позиції між двома голосними в українській мові звичайно не передаються окремою літерою: буєр, конвеєр, плеяда, секвоя, фаянс, феєрверк, але в окремих словах запису­ються буквою й: фойє, майя (народність), Гойя, Савойя, Фейербах, Гавайї.

8) Букви і, у (ігрек), що позначають голосний [г] в словах іншомовного походження, залежно від позиції та вимови в українській мові передаються літерами і, ї та и.

На початку, а також у середині слова перед голосним та перед й завжди пишеться і: ідилія, ірис, інтернат, інер­ція, біологія, радіус, діаграма, матеріал, тріумф, калій, інструментарій; кінцеве звукосполучення і а передається через ія: артерія (порівняйте артеріальний ), геометрія, симетрія, Естонія, Дієго-Гарсія, Бразилія.

Літера і пишеться також у кінці слова та після приголос­них перед наступним приголосним у власних назвах: Капрі, Міссісіпі, Нагасакі, Россіні, Поті, Кріт, Сідней, Севілья, Тіціан, Ціцерон (літера і зберігається і в похідних прикмет­никах: сомалійський, тіціанівський, шіллерівський)\ у кінці невідмінюваних загальних назв: візаві, журі, колібрі, таксі, харакірі; в усіх інших випадках після букв б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бінокль, пілот, віраж, міф, гігант, кімоно, хімія, лінза, німфа.

Примітка. У ряді слів тюркського походження за традицією чується й пишеться и: башкир, гиря, калмик, килим, кисет, кинджал, кишлак; відповідно до вимови и пишеться в словах: вимпел, імбир, інжир, кипарис, лимон, миля, нирка, спирт, химера та в словах цер­ковного вжитку: диякон, диявол, єпископ, єпитимія, митра, митропо­лит, християнство та деяких інших.

9) Літера ї пишеться після голосного: мозаїка, наївний, прозаїк, руїна, Енеїда, Каїр. Однак після голосного, що належить до префікса або є сполучним афіксом в осново- складанні, пишеться і: доісторичний, позаінспекційний, но­воірландський, давньоіспанський, а після префікса дез- пи­шеться и: дезинфекція, дезинформація, дезинтеграція (але: безідейний, передісторичний, суперінфляція).

10) Літера и пишеться: а) в загальних назвах після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш та р перед наступним приголосним (прави­ло «дев’ятки»): дизель, дидактика, директор, дисциплі­на, тиран, партитура, тираж, зигзаг, азимут, позиція, сирена, синонім, цистерна, цифра, режим, джинси, речи­татив, шифр, шихта, риф, арифметика, карикатура;

б) у географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Америка, Африка, Арктика, Балтика, Корсика, Мексика;

в) у-географічних назвах після шиплячого приголосного: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Чикаго, Чилі;

г) у власних назвах, у яких за традицією вимовляється твердий приголосний з групи «дев’ятки»: Аргентина, Бас­тилия, Братислава, Бразилія, Ватикан, Великобрита­нія, Єрусалим, Китай, Париж, Палестина, Рим, Рига, Сардинія, Сицилія, Сирія, Скандинавія, Тибет, Тифліс;

д) у власних назвах, в яких усталилася вимова и після губних та задньоязикових: Вавилон, Єгипет, Пакистан.

11) Звук [e] передається літерою е: елізія, еволюція, енергія, ешелон, ідеал, театр, фаетон, каре, купе, Есхіл, Теруель.

На початку слова після приголосного [j] звук [е] в ук­раїнській мові передається буквою є: єгер, єнот, єресь, Євро­па, Ємен, Єфрат, Єсперсен.

Після апострофа, голосних е, і, о та м’якого знака звук [e] передається буквою є бар’єр, інтер’єр, п’єдестал, конвеєр, феєрверк, абітурієнт, кольє, месьє, В’єтнам, Трієст, Мольєр.

п р и м і т к а. У словах проект, проекція і подібних пишеться е, а в слові траєкторія — літера є.

12) Апостроф у словах іншомовного походження та по­хідних від них ставиться перед я, ю, є, ї:

а) після букв б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є;

б) після префікса з кінцевим приголосним: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктурний.

Апостроф не ставиться після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р, якщо букви я, ю, є позначають м’якість при­голосних: бязь, бюро, пюре, фюзеляж, кювет, рюкзак, Рюрик, Гюго, Вюртемберг.

Не ставиться апостроф після букви на позначення твер­дого приголосного перед, звукосполученням [/о], для якого в українському алфавіті немає «йотованої» букви: курйоз, серйозний.

13) М’який знак в іншомовних словах ставиться після букви л відповідно до м’якої вимови приголосного у кінці слова: емаль, дрель, Рафаель, але: бал, канал, метал (як і інших приголосних: банан, алмаз, шприц)-, так само відпо­відно до вимови ставиться (не ставиться) м’який знак після л перед іншим приголосним: фільм, фальш, але полк, залп.

М’який роздільний знак ставиться після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, коли перед голосним звучить м’який приго­лосний [j] та перед сполученням йо: Касьян, віньєтка, Ла­вуазье, Люсьен, Віньї.