Графіка. Короткий огляд історичного розвитку письма

Сучасна українська мова

(Графіка, Орфографія, Лексикологія, Фразеологія, Лексикографія.)

Графіка. Короткий огляд історичного розвитку письма.

Графіка (гр. graphïke від graphб — пишу, креслю, ма­люю) — сукупність усіх засобів даної писемності, сукуп­ність накреслень, якими жива мова передається на письмі: літери алфавіту, апостроф, знак наголосу, розділові знаки. Під цим терміном також розуміють систему співвідношень між буквами (літерами) і звуками (фонемами). Графіка як розділ мовознавства встановлює, які основні звукові значен­ня мають окремі букви, тобто як вони читаються. Значення літер пов’язані з фонематичним і позиційним принципами графіки. Крім того, до засобів графіки належать різні при­йоми скорочення слів, використання пробілів між слова­ми, великих літер, відступів при абзацах, усіх можливих під­креслень, а в друкарському відтворенні тексту — і шрифто­вих виділень. У спеціальному виді письма — транскрипції — можуть застосовуватися й інші графічні знаки — знак м’яко­сті, довготи тощо.

Графіка визначає ті можливості, що їх має письмо для передачі окремих звуків і звукосполучень. Для графіки важ­лива лише звукова сторона мови, а етимологічні та морфо­логічні моменти нею зовсім не враховуються.

Ступінь досконалості графічної системи визначається тим, наскільки точно букви письма відповідають звукам (фонемам) мовлення. Ідеальної графіки, в якій кожна лі­тера відповідала б окремому звуку (фонемі), а кожен звук (фонема) виражався б одним буквеним знаком, не існує.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАФІКИ

Корені української графіки — у X ст., коли в Київській Русі було запроваджено писемність. Сучасний український алфавіт — це видозмінена давня слов’янська азбука, яка називалася кирилицею і складалася з 43-х літер. Вони мали словесні назви, перша буква яких означала фонему, що по­значається нею.

За тисячолітнє існування кирилиці у східних слов’ян в український алфавіт уведено лише три літери — й, ї, ґ.

Буква й була введена Академією наук у 1735 р.

Буква ї, хоч і відома з літописних пам’яток давніх часів на позначення фонеми /і/, в сучасному алфавітному значенні вживається з кінця XIX ст.

У зв’язку з тим, що деякі літери, які були в кирилиці, не відповідали звуковому складові української мови, їх було вилучено з алфавіту. Зайвими в українській графіці вияви­лися літери -ь (єр) та Ы (єри).

Тип письма, яким виконані наші найдавніші рукописи (наприклад, «Остромирове євангеліє» 1057 р.), має назву устав. Літери уставу чітко виписувалися, ставилися пер­пендикулярно до рядка і мали форми, близькі до геометрич­них. Проміжків між словами не було. Крім прямого уставу, в Київській Русі до XIV ст. використовувалося і скорописне накреслення його, наприклад, у графіті Київського Со­фійського собору. Устав досить рано поступився місцем напівуставу, пристосовуваним до вимог спілкування.

Друкарство, що виникло в Україні в XVI ст. (перша дру­кована книга «Апостол» з’явилась у Львові 1574 р.), вико­ристовувало теж кириличну азбуку. На початку XVIII ст. внаслідок реформи азбука була спрощена й удосконалена, нею почали друкувати світські книги, тому вона дістала назву гражданської. У цьому письмі також відмінялися титла, а числа, які позначалися кириличними літерами, замі­нені арабськими цифрами.