Оцінювання навчальних досягнень учнів у навчанні історії у контексті вимог до освіти в ХХІ ст.: функції, форми, критерії

===СПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ===

v Функціїі форми перевірки результатів навчання історії

функції перевірки ніколи не зводилися тільки до контролю. Перевірка та оцінювання результатів навчання є важливим стимулом самостійної роботи школярів, ефектив­ним способом виховання відповідальності, працьовитості, сумлінності учнів. Крім того, «дані опитування дозволяють учителю перевірити результа­ти не тільки самостійної роботи учнів, але й своєї власної діяльності.

Сьогодні у методичній науці поточний контроль (первинна пере­вірка) здійснюється на всіх макроетапах уроку історії. Його основні цілі: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, встановлення зв'язків між ни­ми та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок школярів, їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу.

Результати поточної перевірки, яка за правилом є самостійним ета­пом у структурі уроку, фіксуються в оцінних судженнях або балах. У процесі оволодіння новим змістом, тобто під час засвоєння, систе­матизації й узагальнення, застосування нових знань, умінь і навичок, оцінка в балах може виставлятися тільки за достатньо повні і пра­вильні відповіді.

У радянські часи методисти надавали більшого значення відстро­ченій перевірці, оскільки вона створювала можливість спостерігати «рух первинно засвоєних знань, умінь і емоцій - їхнє осмислення, зба­гачення, закріплення, перетворення в переконання й ідеї». Відстрочена перевірка результатів навчання і сьогодні є провідним типом і включає:

a) Періо­дичний контроль (перевірка і оцінювання) – спрямовується на визначен­ня й оцінювання сформованості знань та загально предметних та спеціально предметних умінь і навичок, якими оволодівають учні у процесі навчання історії. Цей вид контролю передбачає перевірку, що здійснюється протягом певного періоду шляхом організації фронталь­ної та індивідуальної діяльності школярів.

b) Тематичний контроль (перевірка і оцінювання), як правило, здій­снюється після опанування конкретної теми за навчальною програ­мою з історії. У разі, коли тема розрахована на велику кількість годин, зміст її має бути розподілений на логічно завершені частини. Якщо ж тема невелика за обсягом, то її об'єднують з однією або кількома наступними темами. Тема­тичний контроль якісно відрізняється від поточного контролю тим, що він спрямований на виявлення та оцінювання рівнів оволодіння учнями системою основних елементів знань і способів діяльності, вміннями застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлюва­ти оцінні судження. Він здійснюється, зазвичай, шляхом виконання тематичної роботи.

Наприкінці вивчення великих за обсягом тем методикою ставилося завдання виявити якість знань учнів про історичні процеси під час підсумкової перевірки, що відбувалась на спеціальних повторювально-узагальнюючих уроках. З цією метою учителя вико­ристовували фронтальні повторювально-узагальнюючі бесіди, син­хроністичні таблиці, що охоплюють великий період часу і події в різних країнах і регіонах світу, розгорнуті плани, таблиці, контурні карти та ін.

функції перевірки та оцінювання (контролю) результатів навчання історії: діагностична, прогностична, коригуюча, навчальна, розвивальна, ви­ховна, стимулююче-мотиваційна.

Діагностична функція – визначення видів знань і вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння ними відповідно до поставлених цілей. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини і по­милки в знаннях і вміннях, з'ясувати причини їх виникнення і відпо­відно коригувати навчально-пізнавальну діяльність школярів та спо­соби управління нею.

Прогностична та коригуюча – Отримані результати перевірки та оцінювання результатів навчання історії використовуються з метою прогнозування шляхів удосконалення методики навчання предмета в цілому, передбачення рівня її результативності у варіативних умовах, тобто забез­печують можливість корекції навчальних впливів учителя.

Навчальна функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь шко­лярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності, з одного боку, та вимога повноти й обгрунтованості відповідей - з іншого - за­безпечують систематизацію й узагальнення учнями засвоєного змісту. Спонукання учнів до використання результатів спостережень, при­кладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Усне або письмове виконання завдань на перевірку зумовлює осмис­лення, усвідомлення та закріплення матеріалу, практичне і теоретичне застосування знань за зразком у подібних та нових ситуаціях.

Розвивальна функція – Перевірка та оцінювання результатів навчання сприяє розвитку во­лі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активно­сті і самостійності. У процесі перевірки та оцінювання результатів навчання історії можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і самооцінювання), взаємо- і самокоригування, а також розви­вати розумову рефлексію, тобто вміння обмірковувати свої дії, кри­тично оцінювати їх і свідомо ставитися до учіння.

Виховна функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії, яка реалізується через правильну організацію цього процесу, розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особи­стості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, само­стійності. Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання.

Мотивація і стимулювання. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами навчання вона виконує, якщо розкриває перед школярами перспективи успіху, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Принципи здійснення контролю:

а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною до­цільністю здійснення перевірки й оцінювання на всіх етапах процесу навчання; по-друге, необхідністю перевірки й оцінювання кожного учня на кожному уроці у зв'язку з психологічними особливостями розвитку пізнавальних процесів у школярів і оволодіння ними учінням як провідним видом діяльності;

б) всебічність – визначення рівня оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілей, поставлених у процесі навчання;

в) індивідуалізація, зумовлена різним рівнем розвитку дітей та особ­ливостями контролю (перевірки й оцінювання).

Психологами доведено, що сам факт контролю як особливого виду діяльності, яка вимагає самостійності та оцінювання, порушує «психо­логічну рівновагу» учнів, збуджуючи або пригнічуючи їх. За таких об­ставин виявити справжній рівень навчальних досягнень досить важко. Тільки індивідуальний підхід дає змогу зняти у дітей психологічне на­пруження, створити в процесі перевірки умови для повної реалізації їх суб'єктивних можливостей і об'єктивного оцінювання вчителем. Важ­ливо, щоб індивідуалізація ґрунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливостей кожного.

v Сучасні підходи до оцінювання рівня навчальних досягнень

Метою перевірки результатів навчання зажди є оцінювання, під яким розуміють процес встановлення відповідності рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета вимогам чинних прог­рам.

критерії оціню­вання. Критерії - це реальні, точно обрані ознаки, величини, які висту­пають вимірниками об'єктів оцінювання.

об'єктом оцінювання завжди має виступати не учень, а рівень його навчальних досягнень чи результатів:

- знання про факти, явища, процеси, тенденції та закономірності розвитку суспільства, про способи розумової і практичної навчально-пізнавальної діяльності,

- вміння та навички за­стосовувати засвоєні знання,

- досвід творчої діяльності,

- досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, інших людей, само­го себе.

Об'єктивність оцінювання залежить від багатьох факторів:

а) чітке визначення конкретних і загальних цілей оволодіння учнями навчальним змістом історії;

б) наявність визна­чених ясних державних вимог до досягнень учнів з історії;

в) обґрунто­ване виділення об'єктів контролю на тому чи іншому етапі навчання;

г) адекватність способів перевірки цілям і змісту навчання.

Міністерство освіти і науки України обрало шлях реформування системи оцінювання, зробивши акцент не на класифікаційній, а на діагностичній його функції. Вчителеві тепер пропонувалось систематично вимірювати якість знань кожного учня, виявляти його навча­льні досягнення і визначати на основі цієї діагностики індивідуальні потреби цього учня в навчанні.

За рекомендаціями Міністерства освіти і науки України обов'язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів визнано тематичне, семестрове, річне, підсумкове.

До найбільших недоліків нової системи оцінювання педагоги від­носять, як правило, відсутність у ній негативної оцінки та більшу роз­митість критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів порівняно з попередньою. Справді важко встановити, наприклад, скільки балів має отримати учень, якщо орієнтуватись на наступні критерії оціню­вання:

1 бал - «відтворює деякі елементи» об'єкта вивчення,

2 бали -«фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу»,

3 бали - «відтворює менше половини навчального матеріалу»;

10 балів - «володіє глибокими і міцними знаннями, здатний використо­вувати їх у нестандартних ситуаціях»,

11 балів - «володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує їх у нестандартних ситуаціях»

12 балів - «має системні, дієві знання, неординарні творчі здібності...»

7 лютого 2001 року в газеті «Освіта» № 6 (234) були опубліковані рівні навчальних досягнень учнів з історії України та всесвітньої історії. Вони інтерпретуються таким чином:

Як бачимо, цим документом була зроблена спроба поєднати знаннєвий, діяльністний та компетентнісний підходи до визначення рівнів нав­чальних досягнень школярів.

Далее идет перечисление других подходов к оцениванию… читаем в учебнике

v Технологія оцінювання рівнів навчальних досягнень учнів з історії в основній школі у контексті компетентнісного підходу

завдання оцінювання:

1) показати учням, як вони досягли мети уроку;

2) визначити найкращих за результатами учнів;

3) стимулювати мотивацію учнів до навчання і отримання знань;

4) визначити рівень здібностей учнів;

5) з'ясувати, чи є необхідність у додатковому навчанні або «пере­навчанні»;

6) поставити оцінки.

У разі реального застосування компетентнісного підходу основним об'єктом оцінювання є рівень, на якому учень у конкретній навчальній ситуації застосовує інтегрований комплекс набутих знань, умінь, нави­чок, ставлень, орієнтацій, що = рівень розвитку його предметної компетентності.

Ми вважаємо, що оцінювання досягнень школярів має носити потрійний характер: вчителі перевіряють роботу учнів й її результати відразу після закінчення засвоєння матеріалу на уроці, а також в кінці теми, семестру і шкільного року (=4, а не 3).

На відміну від існуючих сьогодні ду­мок про відмову від поточного оцінювання, треба приділяти більше уваги поточному оцінюванню роботи учня під час уроку (а також оцінюванню домашніх робіт), аніж тестам у кінці семестру. Діагностич­на і класифікаційна цінність такого роду «м'якого оцінювання» є важ­ливою на уроках історії. Варто також дбати про те, щоб оцінювання не заважало самому процесові навчання: воно повинно виконувати до­поміжну функцію, а не бути окремою пріоритетною функцією вчителя.

Якщо ми насправді дбаємо про розвиток особистості й компе­тентніший підхід у навчанні історії, то мусимо чітко уявляти, якою є мета нашого оцінювання. У разі, якщо нашою метою є стимулювання учня до саморозвитку, тоді ми навіть не будемо оцінювати його самі - підберемо такі прийоми, що дозволять залучити його до взаємооцінювання чи самооцінювання. Наприклад:

учитель може намалювати пря­му і, проставивши на ній позначки від 0 до 12 балів, запропонувати уч­ням оцінити себе та однокласників щодо теми, яка щойно вивчалася, позначити на цій шкалі не тільки рівень, де він перебуває зараз, а й по­яснити, чому він оцінив себе, наприклад, на 6 чи на 7 балів.

показники, за якими буде здійснюватись оцінка. Якщо в очікуваних результатах уро­ку записано, що дитина після нашого уроку «розуміє процес розвитку держави у Київській Русі», ми повинні з'ясувати, що для нас означає слово «розуміє». Отже, учитель повинен чітко сформулювати для себе, що є показни­ком досягнення очікуваного результату навчання. І ці показники мають бути різнорівневими, щоб учитель і учні орієнтувались, що це - початко­вий рівень, а це достатній, це - на 6 балів, а це - на 8. Усі діти повинні досягти одного й того результату, але кожен на своєму рівні, зі своїми показниками.

Завдання має бути одне, але таке, щоб діти могли продемонструва­ти його виконання на різних рівнях. Такий підхід є ключовим. Не можна вимірювати різних дітей завдан­нями різного рівня.

дити­на повинна знати, що буде оцінюватись на уроці та яким чином. Тобто критерії оцінювання мають бути висловлені перед навчанням. Дитина повинна добре знати: якщо вона ще трохи попрацює, то підвищить оцінку. За таких умов оцінювання перетворюється на стимул до навчання.

перевірка умінь і навичок вимагає набагато більшого часу, а оцінити виховний ефект навчального матеріалу безпосередньо на уроці складно. Цінності, осо­бисте ставлення більше проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя - надати учням можливість проявляти і захищати власну думку в будь-яких «навчальних ситуаціях» у класі та поза школою.

Технологія оцінювання у контексті компетентнісного підходу повинна складати­ся з таких дій:

1. Визначення мети (очікуваних результатів) уроку, що передбачає
з'ясування таких питань:

12) які знання учні мають засвоїти і на якому рівні;

13) якими вміннями, навичками вони повинні оволодіти;

14) які цінності, орієнтації, ставлення в собі учні можуть формувати.

2. Вибір показників (критеріїв) оцінювання цих результатів. Вчителю необхідно задати собі запитання: «Як я зможу переконати­ся, що учні досягли цих результатів?»

Відповідь на це запитання може утворити цілий список дій, що по­винні вміти робити учні, якщо урок був результативним. Ці дії учнів і бу­дуть показниками (або критеріями) оцінки.

Date: 2015-06-11; view: 1797; Нарушение авторских прав