Поняття про консультативний контакт і його особливості в різних психотерапевтичних напрямах.

Консультативний контакт – це почуття й установки, які учасники консультування (консультант і клієнт) відчувають один до одного, і спосіб їх прояву.К. Роджерс виділив такі основні причини, які негативно впливають на процес надання консультативної допомоги:

1) неуважне ставлення консультанта до клієнта;

2) клієнт не підходить для консультування;

3) консультант припустився помилок в оцінці ситуації.

К. Роджерс у своїй роботі керувався правилом, згідно з яким більшість невдач у консультуванні відбувається через одну із двох причин – або клієнти загалом не готові до консультативної роботи, або консультант припустився суттєвих помилок у роботі.Типові помилки в роботі консультанта: надмірна директивність, неуважність, невміння вислухати і почути клієнта, поспішність у прийнятті рішення, нераціональне використання інтерпретації тощо.

Умови, які повинен враховувати консультант, встановлюючи консультативний контакт з клієнтом:

- зосередженість на стані взаємодії «тут-і-тепер» (уміння слухати і чути клієнта в даний момент);

- ефективне використання консультантом своїх можливостей;

- саморозкриття консультанта.

Клієнт зможе максимально скористатися досвідом консультативної взаємодії за умови його готовності до консультативних зустрічей чи психотерапевтичних сеансів. Оцінюючи готовність клієнта слід враховувати:

1) вплив установок клієнта на результати консультування;

2) наявність мотивації для отримання допомоги;

3) уявлення клієнта про консультування й психотерапію;

4) його інтелект або здатність до переосмислення;

5) рівень розуміння своїх проблем і самого себе;

6) очікування клієнта щодо ролі консультанта;

7) рівень усвідомлення неадекватності захисної системи.

Відомий екзистенційний психотерапевт І. Ялом підкреслював, що терапію потрібно будувати не на теорії, а – на стосунках. Терапевтичний зміст консультативного контакту полягає у тому, щоб відображати проблеми клієнта як у дзеркалі. Науковці зазначають, що сьогодні застаріла концепція «порожнього екрану», згідно з якою психолог залишається нейтральним, а клієнт проектує на нього свій матеріал.

Джорджі вважав, що характер консультативного контакту залежить від теоретичної орієнтації консультанта:

- у поведінковому консультуванні й раціонально-емотивному поведінковому консультуванні контакт «консультант-клієнт» створює передумови для змін, зокрема, поведінки клієнта;

- у клієнт-центрованому і екзистенційному консультуванні контакт «консультант-клієнт» мимовільно змінює клієнта;

- у психодинамічному напрямку консультування контакт «аналітик-пацієнт» становить зміст обговорення й терапевтичної роботи загалом.

Сучасні психологи, які отримали освіту в сфері медицини (клінічні психологи, психотерапевти і психіатри), зазвичай використовують термін «пацієнт» (від лат. patiens – той, хто страждає і терпить), як синонім слова «клієнт». Останнє вважається загальною назвою, що характерна для психології та консультативної практики. Оскільки термін «пацієнт» часто сприймається як такий, що передбачає байдужу, відчужену, авторитарну позицію терапевта, то консультантам слід стимулювати терапевтичні стосунки, що ґрунтуються на обопільній довірі, відкритості, рівності й зацікавленості.

За Р. Кочюнасом, виділяють такі риси консультативного контакту:

1. Емоційність (дослідження переживань клієнта).

2. Інтенсивність (щирість і взаємообмін переживаннями).

3. Динамічність (особисті зміни в клієнта, зумовлюють зміну специфіки контакту з консультантом).

4. Надання підтримки (сприяє стабільності контакту, дозволяє клієнту ризикувати, спробувати поводитися по-новому).

5. Сумлінність (моральна відповідальність перед клієнтом за свою роботу).