Психологічне консультування в структурі психологічної допомоги.

Основна мета практичної психології – своєчасно і якісно надавати психологічну допомогу індивіду (групі, організації). Як оригінальний соціальний та професійний інститут психологічна допомога особистості та суспільству сформувалась на Заході до середини 50-х років на основі об’єднання різноманітних течій у психологічній, психіатричній, соціальній та релігійній практиці, зумовивши появу нових професій: соціальний працівник, психолог-консультант, психолог-психотерапевт.

Науковці, розглядаючи поняття «психологічна допомога» у широкому значенні, вважають, що до нього відносяться такі види практичної діяльності психолога, як діагностика, профілактика і психокорекція. Водночас, аналізуючи це поняття у вузькому розумінні, слід мати на увазі насамперед психотерапію й консультування. Останнє може здійснюватися у “чистому” вигляді та поєднуватися з іншими видами психологічної допомоги – психодіагностикою, психокорекцією, психотерапією. При цьому вищезгадані види психологічної допомоги мають як багато спільних рис, так і свої особливості й специфічні ознаки.

Ю. Альошина виділяє два напрями психологічної допомоги - психологічне консультування й психотерапія. Науковець вважає, що консультування використовують у тих випадках, коли клієнт скаржиться на міжособистісні конфлікти, а не на внутрішні проблеми; воно недовготривале за часом – до 5-6 зустрічей (сесій), а основним корекційним механізмом у цьому випадку стає зворотний зв’язок. Завдання психолога – допомогти клієнтові поглянути на свої труднощі з іншого боку, провести корекцію установок на міжособистісні стосунки, на такі цінності, як свобода вибору, відповідальність, довіра, любов і т.п. Тоді як психотерапія є глибинною особистісною корекцією, яку слід використовувати, коли клієнт скаржиться на внутрішні проблеми. В цих випадках застосовують такі методи: ранні спогади, аналіз сновидінь і фантазій, трансактний аналіз, біхевіоральний аналіз тощо.

Існує інший підхід до визначення психотерапії, що відповідає медичній моделі. За О.С.Співаковською, психотерапія – це система спеціально організованих методів лікувального впливу на невротиків. Тоді як психокорекція – вплив на «ще не хворих, але вже і не здорових», тобто на людей з дезадаптованою поведінкою й формуючим невротичним реагуванням. Звідси випливає, що психокорекція – це діяльність спрямована на виправлення (корекцію) тих особливостей психічного розвитку, які згідно з прийнятою у віковій психології системою критеріїв не відповідають «оптимальній» моделі цього розвитку, нормі чи віковому орієнтиру як ідеальному варіанту розвитку особи в онтогенезі. Головною умовою ефективності психокорекції є правильний висновок про стан психіки людини і специфічних індивідуальних особливостях становлення її особистості.

Нині триває процес проникнення психотерапії в «позаклінічне середовище» та розповсюдження її методів у різних галузях психології і міждисциплінарних знань (консультування, психокорекція, медична психологія, соціальна педагогіка та ін.). У зв’язку з розширенням розуміння предмета психотерапії цей термін все частіше вживається у контексті надання психологічної допомоги. Так, психологічний словник 1996 року видання (укладач С.Ю. Головін) трактує психотерапію в широкому розумінні – як надання психологічної допомоги здоровим людям (клієнтам) у ситуаціях різних психологічних труднощів, а також у разі потреби поліпшити якість власного життя.

Кісарчук З.Г. пропонує визначати основні відмінності між психокорекцією, психологічним консультуванням і психотерапією за такими критеріями:

- характер завдань, що стоять перед спеціалістом (у разі здійснення консультування психологічна допомога не передбачає глибинних змін в особистості, тоді як психокорекція та психотерапія передбачають такі зміни);

- тип клієнта, з яким має справу спеціаліст (у випадку консультування – це завжди здорова людина);

- проблеми, що розв’язуються, форми роботи, їх тривалість (разова консультація, короткотермінове консультування, терапевтичні сесії тощо).

Зазначені критерії консультування вважаються дискусійними, оскільки у вітчизняній літературі ще недостатньо вивчені та описані.