Роль М. Драгоманова в розвитку українського літературознавства

Внесок Михайла Петровича Драгоманова(1841 – 1895) в історію української літературної критики та значення його літературно-критичних оцінок і суджень зумовлені науковим типом його мислення і розвинутим соціяльним критицизмом. М. Драгомановне став «пристяжним» у науці, хоча успішно пройшов підготовку до професорської діяльності в Київському університеті, а — першопрохідником-універсалістом у гуманітарних науках, публіцистом-культурологом. На відміну від своїх попередників П. Куліша, М. Костомарова, він не писав художніх творів, за винятком декількох віршових спроб. Таким чином, історик підходив до розгляду й поцінування явищ української літератури через народну творчість і одним з перших публічних виступів на цю тему була його рецензія на книжку І. Г. Прижова «Малороссия (Южная Русь) в истории её литературы с ХI по ХVIII век» (Воронеж, 1869), опублікована в петербурзькому журналі «Вестник Европы» (1870. — Кн. 6. — С. 754 — 801) під криптонімом П. Т–евъ (Толмачев). Такий погляд увиразнює методологію Драгоманова, яка складалася тоді в наукових студіях з історії, етнографії, фольклористики, історії літератури, проявляючись і в публіцистиці, і в тих формах літературно-критичної діяльності, до яких він тоді сам вдавався або мусив займатися з обов’язку чи необхідності: відбір і видання історичних пісень, захист української словесності на міжнародних літературних конґресах у Парижі (1878) і Відні (1881), публікація творів Ю. Федьковичаз власною передмовою, окреслення статусу й перспектив розвитку української літератури. Ці форми літературно-публіцистичних виступів не були ще власне літературно-критичними, бо в жодній з них не аналізувалися нові твори українських письменників, азгадувалися в широкому загальнокультурному контексті. За жанром до власне літературної критики належали хіба що «Переднє слово до «Повістей» Осипа Федьковича» (1876), яке того ж року вийшло у Львові окремою брошурою під назвою «Галицько-руське письменство», правда, з певними відмінами та іншою кінцівкою. Листи-звернення М. Драгомановадо редакції «Друга», а через нього — до галицької молоді стали апогеєм духовної напруги літературного життя 70-х років ХIХ століття, яскравим виявом дійовості емоційно наснаженого критичного слова.Попереду будуть ще «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893) і власне рецензії на конкретні літературні твори українських авторів, буде розвиватися його літературознавча концепція, та не спадатиме напруга духовного критицизму того завзятого полеміста.