Історія українського письменства С. Єфремова

Основною працею С. Єфремова в галузі літературознавства стала "Історія українського письменства". Крім неї, йому належать ще понад три тисячі публікацій, але "Історія..." — це найвиразніший штрих у його подвижницькій науковій роботі.

С. Єфремов піддав суворій критиці фактично всі такого типу роботи, що творилися до нього. "Історію літератури руської" О. Огоновського він критикував за брак "внутрішньої ідеї" і за "номенклатурність" творів; "Нарис..." І. Франка — за "бібліографічний метод"; "Історію..." М. Возняка — за "невиразність основних поглядів" і "диспропорцію частин"; "Начерк історії української літератури" Б. Лепкого — за однобокий "постулат краси";"Нове українське письменство" М. Зерова — за "занадто абстрактний, занадто загальний... і неплодючий" стильовий метод аналізу літпроцесу та ін. Відтак С. Єфремов розумів, що і йому не вдасться уникнути критики.

Л. Біленький називав науковий метод С. Єфремова ідеологічним. Серед попередників його були М. Дашкевич, О. Пипін, певною мірою О. Веселовський та ін. Ще один сучасник С. Єфремова В. Дорошенко пов'язував його метод із революційно-народницькою, суб'єктивно-соціологічною школою російського критика М. Михай-ловського... Можна по-різному трактувати сказане цими вченими, але слід мати на увазі насамперед історичну школу в її народницькому варіанті, що утвердився в часи літературного реалізму. Саме тоді німецький дослідник Геттнер (розвиваючи думки Дж. Віко, Й. Гердера та ін.) наголосив: "Історія літератури до XVIII століття була історією книг, а після цього стала історією ідей та їх форм". Така думка, очевидно, дуже імпонувала С. Єфремову, і він її повторює майже без змін, тільки своїми словами. Уточнюючи позицію представників психологічного напряму, які наголошували, що в мистецтві на передньому плані стоїть не "що", а "як" (тобто не ідея, а форма), С. Єфремов підкреслив: "...І "що", і "як" однакову в мистецтві мають ціну, бо коли без "як" немає мистецького утвору, то без "що" ніякого взагалі твору бути не може"

В основу періодизації літературного процесу С. Єфремов поклав ідею визволення і відтак одержав три "виразніше окреслені періоди":

1. Доба національно-державної самостійності до з'єднання з Литвою і Польщею (тобто від початків писемної літератури до кінця XIV ст.);

2. Доба національно-державної залежності (кінець XIV — кінець XVІІ ст.);

3. Доба національного відродження (кінець XVІІІ ст. — наші дні).

Єфремов "В поисках новой красоты" про: Происхождение символизма и декадентства, Творчество Гната Хоткевича, Творчество Ольги Кобылянской, Отношение О.Кобылянской к жизни, Творчество Натальи Кобринской и Катри Гриневич, Альманах «Живі струни», Опасность символизма для украинской литературы. Стаття була надрукована в журналі «Киевская старина» (1902 р).

Date: 2016-07-05; view: 354; Нарушение авторских прав