Чому важливо навчитися перепрошувати людей

Повчальне оповідання

– Перепрошую за настільки пізній дзвінок, але чи не могли б ви...?

– Вибачте, ви не виходите на наступній зупинці..

– Пробачте за нескромне запитання, а ви...?

– Звиняйте за нескромність...

–... за запізнення...

–... за те, що переб’ю Вас...

–... залишу на якийсь час...

Скільки разів у житті доводилося нам чути слова перепрошень і вибачень. Скільки разів ці слова приносили вам відчуття полегшення і радості за себе й за ближнього.

У Японії перепрошують при найменшому порушенні етикету, наприклад, якщо одна людина ненароком зачепила іншу у вуличній чи транспортній юрбі, при тому дивляться просто в очі, природно посміхаються, без будь-якого роздратування, причому перепрошують одне одного обоє: один – „за мою незграбність”, інший – „за мою нерозторопність”...

Якщо ми образили словом, а часом і вчинком матір, батька, друзів, близьку чи далеку людину, нас не полишає почуття вини. Сумління і пам’ять мучать нас, втрачаємо апетит і сон. У таких випадках просто необхідно, переступивши межу марнослав’я, егоїзму, гордині, спробувати попросити пробачення у тих, кого гірко образили. Не біймося, що таким чином нібито принизимо себе. Так можемо визволитись від моральних наслідків свого вчинку, очистити душу.

2.Що є спільного і відмінного у пробаченні і прощенні

Пробачення – це сестра покаяння.

У людині поряд із її вадами та гріхами, на щастя, існує і відчуття „спільної вини”, закладене Самим Господом, і людина усвідомлює його тільки в певних життєвих ситуаціях. Наприклад, діти не усвідомлюють, що вони від народження живуть за рахунок своїх батьків. А тому й вини перед ними не відчувають. Тому тільки після втрати батьків приходять до них надто запізнілі важкі розкаяння та жаль.

Ще менше відчуваємо за життя свої зобов’язання, а значить і почуття вини перед Господом, завдяки Якому прийшли на світ, здобули всі дари життя.

А між тим, уся духовна історія людства навчає нас прикладом Господа, як маємо прощати одне одному.

Біблійні історії

Прочитай і дай відповідь, що є прощення

Коли ще наші прародичі Адам і Єва згрішили, Господь Бог змилосердився над ними, обіцяв їм Спасителя. Скільки разів народ відвертався від Бога, але коли навертався, Господь знову і знову прощав його і благословляв.

Послав Він людям і останнього з пророків Івана Хрестителя, який проповідував покаяння, а розкаяних хрестив у ріці Йордан на знак Божого милосердя і прощення.

Врешті, Бог посилає на землю Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, Який закликає: „Покайтеся і вірте в Євангеліє” (Мр. 1:15).

Ісус прийняв запрошення прийти в дім митаря Закхея, якого всі вважали великим грішником. А той, розкаявшись, удостоївся таких слів Христових: „Сьогодні на цей дім зійшло спасіння” (Лк. 19:9-10).

Христос простив навіть Петрові своєму апостолові, якому пообіцяв, що на ньому збудує Свою Церкву, коли той тричі відрікся від Нього. Господь не відмовився від своїх слів і зробив Його Своїм наступником на землі.

І розбійникові, що був в один із Ним день розіп’ятий на хресті за свої злочини, Христос пообіцяв: „Істинно кажу тобі, ще сьогодні будеш зі Мною в раю”.

Але чи не найкращим прикладом того, як Христос приймає тих грішників, що каються, є Марія Магдалина. Усі, хто знали її, справедливо вважали її великою грішницею, а тому ставилися до неї зі зневагою. У відповідь на закиди фарисеїв, Ісус прорік: „Прощаються її численні гріхи, бо багато полюбила” (Лк. 7:47), тобто розкаялась у своїх гріхах. І саме цю грішницю Христос сподобив стати свідком Його мук на Голгофі, бо, крім Івана, там не було нікого з апостолів.

У такий спосіб Ісус приймає всіх, що приходять до Нього з розкаяним серцем і просять про прощення своїх гріхів, навіть великих і численних. Таким є безмежне і невимовне Боже милосердя.

Апостол Петро підійшов якось до Сина Божого і запитав Його: „Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?”

Чому, на вашу думку, Петро запитав про прощення гріхів, вчинених проти нього самого, а не проти Бога?

Ісус відповів: „Не кажу тобі до семи раз, але аж до сімдесяти раз по семи!”

Віддавна число „сім” вважалося у багатьох народів особливим, таким, що приносить щастя й удачу. Досить пригадати численні українські приказки та прислів’я, наприклад, „сім раз відмір – один раз відріж”. Тому Петро і вжив у своєму запитання саме цю цифру. Ісус збільшив її у сімдесят разів, тобто фактично довів її до безконечності. Тож прощати сімдесят разів по сім означає прощати завжди.

Повчальне оповідання

За мотивами Чарльза Діккенса

Сімдесят разів сім

Маленька Ліза сиділа біля вікна і читала Святе Письмо. Сонечко весело світило на неї; вона відчувала себе щасливою і їй дуже хотілося зробити щось приємне Богові, Який створив усе таким прекрасним. Ліза саме перечитувала місце, де сказано, що коли твій брат згрішить проти тебе сім разів на день і сім разів покається, мусиш простити йому.

У цей момент на два роки старший Федя і справді заглянув до кімнати. Розлючений тим, що в таку гарну погоду має йти до школи, він шпурнув книжкою, яку тримав у руках до підлоги, і, коли вона впала з розірваними листками і палітуркою, Ліза впізнала свій підручник, який вона берегла протягом року. „Запевнюю тебе, сестричко, я не навмисне, - винувато промовив Федя. – Вибач мені!” – „Добре, - відповіла Ліза, збираючи листки і згадуючи слова Святого Письма про прощення образ. – Думаю, що вибачу, - і тихенько додала: - Один!”

По дорозі до школи Федя звернув увагу сестри на великого пса і висловив припущення, що він скажений. З переляку дівчинка відсахнулась, упала в бридку калюжу, зіпсувала новенького черевичка. Федя знову спересердя промовив: „Я дуже шкодую, що ти впала, вибач за цей необдуманий вчинок”. – „Постараюся, - відповіла Ліза, переборюючи себе, і тихенько промовила: - Два”.

Протягом дня Федя ще не раз ображав сестру: то загубив її олівець, то підставив ніжку, - і кожен раз щиро вибачався. Коли по дорозі додому брат попсував парасольку, Ліза сказала з зусиллям: „Я тобі вибачаю. Сім!” - „Що ти цілий день рахуєш?” – запитав Федя з цікавістю. Сестра нічого не відповіла і весело побігла обідати, промовляючи про себе: „Сім разів! Ой, як це було важко, і яка я рада, що більше не треба вибачати. Я б не витримала більше!”

Але витівкам Феді не було меж. Він вставив скалку у музичну скриньку, яку подарував Лізі дядечко, і, коли дівчинка завела її, вона залишилась беззвучною. Федько знову попросив сестру, коли скринька виявилась зіпсованою: „Люба Лізо, пробач мені!” – „Ні, - закричала дівчинка, тупаючи ногою. – Я не можу, та й не треба більше прощати: це восьмий раз. Зараз я побіжу в твою кімнату і пошматую все, що потрапить на очі!”

Та по дорозі Ліза наткнулася на дядечка і про все розповіла йому. „І ти думаєш, що тепер маєш повне право злитися? Так ти, значить, не знаєш, що іншого разу Господь сказав апостолу Петру, що треба прощати брату сім разів і ще сімдесят разів сім?” Але Ліза тільки вперто відвернулася від пригніченого Феді, котрий стояв на порозі. „Добре, сказав дядечко, - нехай буде по-твоєму. Але раджу тобі не молитися більше „Отче наш”. – „Чому?” – вражено вигукнула дівчинка. „Ти тільки подумай, як ти зможеш казати Богу: „... і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”...” Ліза почервоніла, як рак. На хвилину вона замислилася, а потім кинулася до грішника, який усе ще стояв на порозі з винуватим виглядом, і гаряче обняла його.

Поміркуй і дай відповідь:

Які сім запитань до оповідання „Сімдесят разів сім” за мотивами творів Чарльза Діккенса тобі хотілося б задати?

Біблійна історія