Урок 15. Повага до людей

Ключовий вірш із Біблії: «Пошаною один одного випереджайте» (Рим. 12:10).

Запам’ятай нові слова і поняття

Повага - почуття шани, прихильне ставлення до ближнього, що ґрунтується на визнанні вищості іншого, його гідності.

Пошана – почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот або позитивних якостей; шана до Бога.

1. Чому людей не можна ділити на чужих і своїх

Суспільство часто поділяє людей на своїх і чужих, на тих, які гідні поваги та почестей, і тих, які їх не гідні. Натомість християнська церква завжди вбачала своє призначення у прилученні до віри якомога більше „чужих”. Християнин зобов’язаний простягнути чужим руку приязні та допомоги.

Біблійна історія

Притча про загублену вівцю

Прочитай притчу і поміркуй, кого символізує загублена вівця

Христос, проповідуючи в Капернаумі, зайшов зі Своїми учнями до храму, і, побачивши Його, збирачі церковних податків запитали Петра, чи заплатить і їхній Учитель. Випередивши апостола, Ісус поцікавився: „Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито – зі своїх чи з чужих?” Петро й не сумнівався у відповіді: „З чужих!” Тоді Ісус запропоновував Симонові сходити до моря, закинути вудку і в роті першої ж риби, яку впіймає, знайти дрібну грецьку срібну монету для податку: „Віддай її за Мене й за себе”.

Спантеличені апостоли перепитали Ісуса: „Хто ж тоді найбільший у Царстві Небеснім?” Він покликав дитину і поставив її серед них, промовивши: „По правді кажу вам: хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім!”

„... Коли має який чоловік сто овець, - провадив Ісус далі, - а одна з них заблудить. То чи він не покине 99 овець у горах і не піде шукати заблудлої? І чи не буде радіти за неї найбільше, коли пощастить знайти її? Більше, ніж за всіх 99 незаблудлих овець” (Див.: Мт. 18:12-14; Луки 15:3-7).

Це цікаво!

Образи пастуха й овечої отари були обрані Сином Божим для Його притчі не випадково.

Коли вівця заблукає, відлучиться від стада, вона, змучена і пригнічена, лягає на землю. Тварину охоплює немовби параліч. Коли пастух її знайде, вона не в силі піднятися на ноги. Пастух бере її на свої плечі, несе, пригортаючи її до серця, виказуючи їй тим самим свою любов.

Пастух у ті часи вважався символом доброти і дбайливості, адже ніс відповідальність за добро цілої родини, громади людей, які довірили йому свою дрібну живність. Він мав бути не просто уважним, щоб не розгубити отари, не просто сміливим, щоб у будь-який момент кинутись захищати овечок від якого-небудь хижака, пастух мав відчувати себе другом тварин, уміти знайти з ними спільну мову і довіру.

За часів земного життя Ісуса в Палестині було багато овець, і вівчарство належало до головних занять південних народів. Пастухи, що були переважно вашого віку або не набагато старшими, відповідаючи за отару, знали кожну овечку по імені, знали, як вона виглядає, який у неї голос, мусили допильнувати, щоб кожна овечка мала їжу і воду, була захищена від злодіїв і вовків. Загубити вівцю було великим нещастям для пастуха, тому, коли так траплялося, він залишав ціле стадо і вирушав на пошуки.

Ще у Старому Заповіті Давид прославляє Бога як Доброго Пастиря: „Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, - на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості” (Пс. 23:1-3).

Символізм є й у самих цифрах. Адже й одиниця, і сто у сумі дають ту саму одиницю, що означає початок. А цифри 99 і кожна зокрема, і в сумі дають 9, що вважається символом кінця.

Поміркуй і дай відповідь:

Пригадай, ким був за професією Давид у юності?

Які якості виховала в ньому ця професія?

Як вони йому знадобилися?

2.Як живеться людині, відлученій від Божого Царства

Порівняння Господа з Пастирем не є випадковим. Він, як і Пастух, шукає вівцю (заблудлу душу) не тільки тому, що вона цінна для Нього. Але й тому, що вона безсила собі допомогти і сама не зможе повернутися додому.

Відлучення овечки від отари є символічним. Ісус говорить, що людям, які відійшли від Божого Царства, так само важко повернутися назад. Людина, яка покинула Боже Царство, наче паралізована, пригнічена. Господь Сам іде шукати таку людину, бере її ніби на руки, пригортає. Така любов має силу зцілення. Як той пастир, Господь, коли мова йде про навернення душі, завжди бере ініціативу на Себе. Ісус іде до загублених овець, щоб принести їх до Господаря, до Отця. Так зробив Син Божий, прийнявши чоловічий образ і народившись від Діви Марії.

Бог тішиться однією загубленою і віднайденою овечкою більше, ніж 99 іншими. Він залишає їх, ідучи шукати одну, бо розуміє, що вони у відносній безпеці, а вона – у страшній небезпеці.

Господь іде шукати загублену овечку, втрачену людську душу, залишивши 99 інших, бо для Нього важлива не маса, а кожна окрема особа, особистість. Ми всі Його діти.

Місія Ісуса полягає в тому, щоб вирвати з рук лукавого жертву і принести її до Отця. Радість Господа є в прощенні.

Притчею про загублену вівцю Ісус пояснив людям, як Він їх любить, як боронить від духовних злодіїв і тих, хто веде їх на злу дорогу. Добрий Пастир знає всіх нас по імені, знає всі наші думки і почуття, всі наші таємниці, наші сили і наші немочі.

Поміркуй і дай відповідь:

Чому саме з вівцями були пов’язані давні язичницькі обряди жертвоприношення?

Як ти ставишся до цитати радянського лідера середини ХХ ст. Й.Сталіна: „Втрата однієї людини – це трагедія, втрата мільйонів – це вже статистика”?

Чому вміння прощати є найбільшим благом кожної людини?

Що легше: простити чи прийняти прощення?

3. Як маємо ставитись одне до одного

Милосердя – почуття, завдяки якому людина допомагає іншій не з вигоди, а з внутрішньої душевної потреби.

Співчуття – жаль до ближнього, прагнення підтримати його і допомогти.

Біблійна історія

Date: 2016-07-05; view: 785; Нарушение авторских прав