Притча про загублену драхму

Прочитай притчу та визнач її головну думку

Чи знайдеться жінка, яка б, маючи десять драхм і загубивши одну, не засвічувала б світла, і не мела хати, і не шукала уважно, аж поки не знайде, і, відшукавши, не кликала приятельок, сусідок, кажучи: „Радійте зі мною, бо знайшла я загублену драхму!”? (Див.: Лк. 15:8-9)

2.Що становить основу для досконалої радості

Зміст розказаної Христом притчі має далеко глибший зміст, ніж побутова ситуація, яка в ній змальована. Загублена малоцінна драхма символізує в ній грішну душу, євангельська жінка – самого Господа Бога.

Божа Любов до грішників не є лише любов’ю, яка очікує, це – любов, котра шукає, хвилюється про кожного і знаходить, добивається того, щоб грішник покаявся і став на праведний життєвий шлях.

Любов Всевишнього не забуде про нас і в кінотеатрах, коли демонструються сороміцькі та вампірські фільми, бойовики, і на дискотеках чи в нічних клубах та перейматиме наше чуйне серце пекучим соромом за скоєне, смиренням і страхом Господнім.

І коли Бог знаходить нас і ми навертаємось, то ціле Небо разом із Всевишнім радіє за нас. „Так само, кажу вам, - завершує свою притчу Ісус, - радість буває в Божих Апостолів за одного грішника, який кається” (Лк. 15: 10). Радіють всі християни, як приятельки й сусідки жінки, яка відшукала загублену драхму. Радіймо і ми, що Господь нас відшукав, що ми знову стали Божими дітьми.

Християнська радість – це відчуття того, що добре, втішно не лише мені, що немає між людьми злоби, заздрості й ненависті. Щоб відчувати таку радість, необхідно постійно розкаюватись усією глибиною душі, всім стилем поведінки у злих вчинках, намагатися не грішити, жити в любові та порозумінні з Господом.

Поміркуй і дай відповідь:

Як Всевишній ставиться до грішника?

Чи байдужий він Господові?

Що Бог робить відносно грішної душі: чекає, поки вона сама знайдеться, чи шукає її?

Повчальне оповідання

Це відбувалося давно. В Україні були тяжкі часи. Народ гнобили, і він піднімався на боротьбу.

Повз старого дідуся на війну їде молодий козак. Він просить у дідуся води напитися. „І не страшно тобі, молодому, на бій іти? – запитує старий. – А раптом загинеш?” – „От ви, батьку, до глибокої старості дожили, то, може, і мені Бог допоможе». Дід розповів, що він усе життя терпів і чекав, що прийде таким, як він, українцям-кріпакам полегшення. „Чекали?! О ні! – вигукнув молодий. – Нехай ліпше згину я в юності, ніж продовжу рід нікчемних кріпаків, а переможу – започаткую новий рід, вільний!” Пришпорив коня молодий козак – тільки курява за ним знялася.

Відгомін кривавої битви доносився до хати дідуся. Коли на третю добу стихло, він наважився визирнути на світ Божий. Повз дідусеве обійстя кінь віз важко пораненого козака.

- Люди, радійте, ви вільні! – перемагаючи біль, простогнав той самий молодий козак.

- Воля! – загорілися в діда очі. Цілий вік чекав, а таки дочекався!

Поміркуй і дай відповідь:

Чи правильно прожив своє життя дідусь?

Яку радість відчув її головний герой?

Як ви ставитеся до молодого козака?

Хто з героїв, на вашу думку, цінніший для Господа й чому?

Перевір себе!

Чого навчає нас притча про загублену драхму? Що в ній спільного та відмінного з притчею про заблукану вівцю?

Чому Бог відразу не карає грішників?

Чому Господь радіє наверненій душі грішника більше, ніж душі праведника?

Як після вивчення теми поглибилось твоє розуміння того, що таке радість?

У чому полягає християнська радість?

Розкрий значення вислову: „Наш Бог є Богом радості”. Під час відповіді спирайся на цитати із Святого Письма:

„І, прийшовши, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою, тую згубу” (Лк. 15: 4-7);

„Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся. І почали веселитись вони” (Лк. 15: 23).

„Веселитись і тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!” (Лк. 15:32).

„Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою” (Іс. 62: 5).

Проведи іспит сумління за таким алгоритмом:

1. Чи відчуваєш себе загубленою драхмою?

2. Чи розумієш свою цінність у Божих очах?

3. У яких життєвих ситуаціях проявлялося в нас це розуміння?

4. Що робиш для того, щоб твоє серце навернулося до Господа?

5. Коли відчуваєш радість від спілкування з Господом і Божу радість від спілкування з нами?

Урок 23. Відповідальне ставлення до життя

Ключовий вірш із Біблії: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і по достаткам щоб мали» (Ів. 10:10).

Запам’ятай нові слова і поняття

Блаженний – щасливий, праведний.

Відповідальний – людина, яка завжди дотримується слова, виконує обіцяне, сумлінно ставиться до роботи та своїх обов’язків.

Біблійна історія

Притча про вірного і невірного раба

Прочитай притчу та скажи який раб чинить правильно

Одного разу пояснював Ісус Христос про те, як важливо не гаяти своє життя на неважливі речі, та розповів таку притчу.

В одному маєтку поїхав пан та залишив слугу свого доглядати. Правильно зробить той слуга, що чекатиме пана свого в будь-яку хвилину та сумлінно виконуватиме його завдання. Велика буде винагорода такому слузі. Інший слуга вирішить гуляти, а не працювати, бо невідомо коли повернеться господар. Так коли пан не очікувано повернеться, буде велике покарання такому лукавому слузі.

Так і люди повинні завжди сумлінно виконувати Божі настанови, щоб бути готовими зустрітись з Господом (Див.: Мт. 24:45-51, Лк.12:35-48).

Поміркуй та дай відповідь:

Яких два раба було у пана?

Що вирішив робити перший раб?

Подумай яким слугою є ти?

Що треба робити, щоб бути добрим слугою?

1. Як визначено межі відповідальності кожної людини в житті

У притчі про вірного і невірного раба Син Божий чітко визначає межі відповідальності кожної людини в земному житті. Тих, хто пильнуватиме достатки господаря навіть тоді, коли він не вдома і коли не нагадує про себе, він називає «блаженними», тобто праведними і щасливими. Звісно, що цей господар – то Господь, який дає людині свободу вибору, свободу жити з Богом або забути про Нього.

Пильнувати господарство означає свято берегти віру, примножувати її добрими ділами. Всевишній неодноразово дає людям знаки про Себе, приходить «о другій» та «о третій сторожі» і, звичайно ж, помічає своїх вірних слуг, які не зраджують віри. Їм Він обіцяє: «Над цілим маєтком своїм він поставить його», тобто наблизить до Себе у Царстві Небесному. Але є й такі «домоправителі», що леліють думку: «Забариться пан мій прийти», тож можна повеселитися, познущатися над іншими, забути на якийсь час Божі Заповіді і пожити у своє задоволення. Мовляв, пройде день, місяць чи рік, поки повернеться Господар, і до того часу вдасться все поправити і покаятись. Але «прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте…» І кожен тоді суворо відповість за свої безпечність і свої непокутувані гріхи.

Слухаючи притчу, апостол Петро запитав Христа: «Господи, чи до нас кажеш притчу оцю, чи до всіх?» Син Божий відповів, що найсуворішу відповідальність матимуть ті слуги Господні, які мали найбільше прав і повноважень, бо найтяжчий гріх – усвідомлювати свою відповідальність і чинити по-іншому.

Ісус Христос навчав: „ Від усякого, кому дано багато, багато від нього і вимагатимуть; а кому довірено багато, від того більше жадатимуть ” (Лк. 12:48). Відповідаючи за свої вчинки, аналізуючи їх, шукаючи шляхи до виправлення помилок, ми складаємо звіт любові і смирення перед Господом. Уникаючи виконувати свої обов’язки, ми віддаляємося від Бога, прирікаємо себе на недовіру і зневагу з боку друзів і знайомих. Але притому маємо завжди пам’ятати сторінки Євангелія, Христової Науки, присвячені картинам Страшного Суду.

Повчальне оповідання

Бруно Ферреро

РИБОЛОВНА СІТЬ

Рибалка Ганс у своєму теплому домі, що пахнув деревом, лагодив сіті, готуючись до наступного риболовецького сезону. Раптом до хати увірвався радісний сміх. Відчи­нилися двері і на порозі з'явилася його люба до­нечка Ґуендаліна. Вона тримала за руку молод­шого братика Еріка.

— Ґуендаліно, у тебе зараз канікули. Може, сядеш отут на моє місце і візьмешся за сіть, бо незабаром новий сезон, а я тим часом піду напра­влю човен.

— Добре, татку!

Минали години. Ґуендаліна наполегливо пра­цювала, очко за очком, вузлик за вузликом. Так спливали дні за днями. Шнур був вузлуватий, шорсткий. Руки боліли. Подружки гукали у двері:

— Ґуендаліно, ходи бавитися з нами!

Очка ставали щораз більші, вузли щораз віль­ніші, а плетиво щораз слабше.

Настала весна. Упали перші сонячні промені. Розпочалася риболовля. Пишаючись пра­цею своєї любої доні, рибак Ганс спакував нову сіть на старий вірний човен.

— Ходи зі мною, Еріку, на нашу першу рибалку.

Хлопчик зрадів і швидко стрибнув у човен. Чо­вен зловив хвилю і поплив на глибочінь. Сіть опус­тилася у зеленаво-блакитні води. Ерік плескав у долоні, коли бачив, як сріблясті рибини запливали у сіть.

— Гарний улов! Допоможи-но витягнути сіть, синку!

Ерік тягнув, тягнув з усіх сил. Але тягар пере­важив й Ерік упав у воду якраз у саму сіть.

"Нічого, — думав Ганс-рибак, швидко втягу­ючи сіть до човна. — Моя сіть міцна! Це моя лю­ба Ґуендаліна сплела її своїми руками. Зараз ви­тягну Еріка разом із рибою".

Сіть вийшла з води напрочуд легка. Посередині була велика діра. Погано позатягувані вузли по­розв'язувалися, очка порозпускалися. А малий Ерік спочивав на дні моря.

— Ох! Якби ж я кожне очко плела з любо­в'ю! — плакала Ґуендаліна.

Кожен день людина плете сіть вічності. Ко­жен день становить один вузлик. Ти можеш про ще не думати, але настане день рибалки і залежа­тиме він також від того, що сплетеш сьогодні.

Поміркуй і дай відповідь:

Чи наполегливо працювала дівчинка?

До чого призвела її безвідповідальність і лінь?

Перевір себе!

Що потрібно людині для того, щоб гідно прожити життя?

Урок 24. Наполегливість у добрих справах

Ключовий вірш із Біблії: «Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7:7).

Запам’ятай нові слова і поняття

Добрі справи – вчинки згідно із Заповідями Божими на користь ближньому.

Лінощі – знеохочення до роботи.

Наполегливість – послідовна спрямованість дій людини на досягнення певної мети.

Біблійна історія

Date: 2016-07-05; view: 5454; Нарушение авторских прав