Тема 54. Загальна характеристика порушень темпу та ритму несудомного характеру. 8 page

- з більш високою гостротою зору у разі прогресуючих або частих рецидивних захворювань, а також за наявності астенопічних явищ, що виникають під час читання та письма на близькій відстані.

У всіх випадках діти повинні читати шрифт № 9 таблиці для визначення гостроти зору зблизька зі стерпною корекцією звичайним оптичним склом на відстані не ближче 15 см.

Навчально-виховний процес у спеціальному класі (школі-інтернаті) здійснюється відповідно до робочих навчальних планів, розроблених закладом на основі типових навчальних планів, затверджених Міністерством освіти і науки України.

В рамках концепції навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку корекційно-педагогічна робота займає центральне положення в єдиному педагогічному процесі.

Корекційна діяльність являється складовою частиною загальної освіти, в той же час має свій специфічний напрямок при здійсненні навчально-виховного процесу. За об'ємом і значенням корекційно-педагогічного процесу в системі освіти йому відводиться значне місце.

Відповідно до Типових навчальних планів у спеціальному класі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями зору проводиться корекційно-розвиткова робота з розвитку залишкового зору (школи для дітей зі зниженим зором), розвитку психічних і сенсорних функцій, мовлення, орієнтування в просторі та мобільності, соціально-побутового орієнтування, лікувальної фізкультури, ритміки.

Метою корекційно-розвиткових занять для дітей з порушеннями зору є: створення та забезпечення рівних можливостей для отримання доступної, якісної та ефективної початкової освіти, повноцінного психофізичного та особистісного розвитку, соціалізації та інтеграції дітей сліпих та зі зниженим зором через розвиток порушених фізичних та психічних функцій засобами корекційно-компенсаторного впливу.

Основними завданнями корекційно-розвиткових занять є:

1. Розвиток та виправлення функцій зору, подолання вторинних порушень пізнавальної, орієнтувальної діяльності, мовлення, фізичного розвитку.

2. Компенсація і корекція порушень розвитку шляхом психолого-педагогічних (мовних, ігрових, музичних та ін.), лікувальних (медикаментозної, масажу, лікувальної фізкультури, фізіотерапії, психотерапії та ін.) методик з максимальним використанням засобів індивідуальної корекції.

3. Надання допомоги для засвоєння системи знань, умінь і навичок в обсязі, визначеному державним стандартом освіти, повноцінного розвитку особистості дитини, її пізнавальних і творчих здібностей.

4. Адаптація навчально-розвивального середовища до пізнавальних можливостей дітей сліпих та зі зниженим зором для опанування ключових життєвих компетентностей.

5. Розвиток слухового, дотикового, зорового, кінестетичного сприймання ознак та властивостей оточуючого світу. Формування уявлень про предмети, які наповнюють оточуючий простір.

6. Орієнтування у замкненому та вільному просторі.

7. Розвиток особистісної, емоційно-вольової сфери та комунікативних навичок.

8. Накопичення необхідного досвіду самостійної життєдіяльності.

Школа (школа-інтернат) працює за навчальними програмами, підручниками і посібниками, що мають відповідний гриф Міністерства освіти і науки України.

Тривалість уроків у підготовчих, перших класах початкової школи становить 35 хвилин, у других-четвертих класах – 40 хвилин, у п’ятих-тринадцятих класах – 45 хвилин. При цьому у підготовчих, перших-четвертих класах після 15 хвилин уроку, у п'ятих-десятих класах після 20 хвилин уроку проводяться рухливі внутрішні перерви (фізкультхвилинки).

Для організації навчального процесу в умовах інклюзивного класу загальноосвітньої школи дитина із порушеннями зору потребує створення для неї спеціальних архітектурних умов.

Для людей з ураженням зору необхідні певні тактильні та контрастні орієнтири для їх

безпечного пересування та кращого запам’ятовування маршрутів, озвучений супровід оголошень, позначення шрифтом Брайля тощо.

Основним принципом діяльності, обов'язковим для всіх типів корекційно-реабілітаційних освітніх установ є гуманне та толерантне ставлення до дітей. В даний час актуальна проблема інтеграції дітей з обмеженими можливостями в системі навчання і в суспільстві в цілому. Продумуються питання реорганізації психолого-медико-педагогічної діагностичної, превентивної, соціокультурної діяльності. Вносяться зміни в структуру загальноосвітніх і корекційних установ. Значна увага приділяється питанням підготовки фахівців-дефектологів.

Дослідженнями цього питання займалися логопеди - М.Е.Хватцев, С.Л.Шапіро, А.Д.Шіпіло, С.В.Яхонтова, Р.Е.Левина, В.К.Орфінская, О.Л.Жільцова, С. Л.Коробко, Т.П.Свірідюк.

Теоретично і експериментально доведено, що розлад мови сліпих і слабозорих дітей є складним дефектом, в якому простежуються певні зв'язки і взаємодія мовної та зорової недостатності. Мовні порушення у дітей із зоровим дефектом різноманітні, складні за ступенем вираженості, структурі і зачіпають мова як цілісну систему. Мовні порушення у дітей з глибокими порушеннями зору зустрічаються значно частіше, ніж у зрячих.

4 рівня сформованості мовлення у незрячих дітей:

1 рівень - поодинокі порушення звуковимови.

2 рівень - активний словник обмежений, помилки в співвіднесенні слова і предмета, в вживанні узагальнюючих понять, граматичних категорій, а також в складанні пропозицій і зв'язкових оповідань. Звуковимову виражається у вигляді сигматизм, ротацизма, ламбдацизм, параротацізма, параламбдацізма. Фонематичний аналіз не сформований.

3 рівень - бідність словника, на низькому рівні співвіднесення слова і предмета, знання узагальнюючих понять. Зв'язкова мова аграмматична, перераховуються одно- двухсловние пропозиції. Немає розгорнутих оповідань. Множинні порушення звуковимови. Недостатня диференціація звуків. На низькому рівні фонематичний аналіз і синтез.

4 рівень - експресивна мова вкрай обмежена, порушення у співвідношенні слова та образу предмета і узагальнюючих понять. Зв'язкова мова складається з окремих слів.

Відзначаються ехолалії. З завданнями на виявленні рівня граматичної будови мови і слуховий диференціації діти не справляються. Повна несформованість процесів фонематичного аналізу і синтезу.

Корекційна робота зі сліпими та слабозорими дошкільниками і учнями початкових класів здійснюється в умовах природного педагогічного процесу. Вона будується з урахуванням провідних дидактичних і специфічних принципів для даної групи дітей. До останніх відносяться принципи коригуючого навчання, облік первинних і вторинних дефектів, опора на зберiгання аналізатори та створення полісенсорній основи, формування всебічних уявлень про навколишній з опорою на різні форми вербальної і невербальної діяльності, облік рівнів сформованості мови і структури мовного порушення, опора на зберiгання компоненти мовної діяльності, облік новизни, обсягу, наростаючою складності вербального матеріалу.

У процесі корекційної роботи здійснюється комплексне багатостороннє вплив, який організовується силами логопеда, вчителя (в школі), тифлопедагога (в дитячому саду) і вихователя в системі різноманітних занять з дітьми.

У корекційній роботі велике значення надається логопедичного впливу на спеціально організованих заняттях, які проводяться диференційовано, з урахуванням стану зору дітей, їх мови, способів сприйняття і індивідуальних особливостей. Відповідно до цього комплектуються логопедичні групи. Через специфіку і складності роботи зі сліпими дітьми, заняття з ними чимало часу проводяться індивідуально. Переважаючими є індивідуальні заняття.

При організації логопедичних заняття зі слабким зором дітьми особлива увага звертається на можливість використання наявного зору (дидактичний матеріал необхідної величини, забарвлення і об'ємності), використовуються рельєфні картинки, «чарівні мішечки» з набором іграшок, кубики та брусочки для позначення звуків, побудови складів, слів і пропозицій.

Величезне значення в роботі з цими дітьми з метою формування уявлень про різноманіття предметного світу надається природного наочності.

Тема 54. Загальна характеристика порушень темпу та ритму несудомного характеру.

Етіологія, патогенез та механізми цих мовленнєвих порушень. Логопедична робота над темпом та ритмом мовлення. Робота над мовленнєвим диханням та голосом. Психотерапія в системі корекційної роботи.

Тема 55. Загальна характеристика заїкання.

Причини та механізми розвитку заїкання. Симптоматика заїкання. Порушення мовленнєвого дихання та голосоутворення у заїкуватих.

Заїкання — порушення темпу, ритму та плавності мови, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату.

Заїкання часто утворюється у дітей віком 2-5 років. У даний часовий відрізок більшість функцій організму людини (травлення, дихання, слух, зір і пр.) вже були сформовані в достатній мірі. У порівнянні з ними функція мови утворюється самої останньої. Саме через те, що мовна функція не сформувалася і є неідеальної, можливий її збій. Крім цього, в той же час швидко зростає і сексуальність дитини.

Була помічена певна зв'язок між нестандартним розвитком і освітою заїкання в цю хвилину. Окремі вчені вважають, що саме в цей час відбувається становлення складних зв'язків всередині мозку. Якщо в даному віці є раннє пошкодження головного мозку, то є достатньо велика ймовірність утворення заїкання у дітей. Згідно з нашими спостереженнями, останнім часом заїкання стало істотно «молодше», куди частіше в клініки звертаються батьки зі своїми дітьми, які почали заїкатися у віці до двох років. Була помічена зв'язок між застосуванням соски і заїканням. У більшості дітей, які в дитинстві довгий час використовували соску, утворюється погіршення вимови звуків, що супроводжується заїканням. До того ж, дефект починає швидко прогресувати. Важкі форми заїкання у минулому зустрічалися тільки у підлітків у віці 15-16 років, а сьогодні вони помічені також і у трирічних дітей. Також намічається ще одна тенденція: значне зростання числа заїкуватих дівчаток.

Заїкання починається не в кожного, а тільки у ранимих, невротично ослаблених, емоційних, сприйнятливих, розташованих до хвороб нервів і невротичний стан дітей. Більшість фахівців називають образно їх «дітьми, що не мають шкіри», намагаючись продемонструвати виняткову схильність останніх, однак більш точний термін - невротики. Для таких дітей властивими є всі розлади, які притаманні класу або блоку захворювань, до яких можна віднести і заїкання.

Тема 56. Клінічна диференціація заїкання. Характеристика форм заїкання.

Невротичне заїкання, його причини та механізми виникнення. Неврозоподібне заїкання, його причини та механізми виникнення. Особливості мовленнєвого та психічного розвитку дітей, підлітків та дорослих з різними формами заїкання.

Виникнення невротичного заїкання можливо у лівш, яких намагаються перевчити. У такій ситуації дорослі, самі не підозрюючи про те, ставлять дитину в безперервне травмуючий положення. При нав'язуванні шульзі правої руки, вони штучним чином змінюють домінуюче в рухах півкуля мозку, примушуючи працювати ліве замість правого.

Невротична форма заїкання виникає у дітей у віці 2 - 6 років, їй може передувати переляк або хронічна психічна травматизація. Ця форма з'являється найчастіше при впливі патогенних емоціогенних впливів зовнішнього середовища. При невротичної формі заїкання головне значення має гіперактивація емоціогенних структур мозку. Історія хвороби показує, що патології під час вагітності та пологів не спостерігалося, психофізичний розвиток відбувається відповідно з віковою нормою, моторні навички сформовані вчасно. Однак мовленнєвий розвиток має певні особливості: перші слова з'являються до 1 року, фразова мова формується до 16 - 18 місяців. В короткий проміжок часу (2 - 3 місяці) діти починають говорити розгорнутими фразами, словниковий запас поповнюється швидко. Мова цих дітей швидко стає граматично правильною. Темп мови у більшості дітей прискорений, вони ніби «захлинаються» промовою, недоговорюють закінчення слів і пропозицій. На думку Л.І.Беляковой, артікуляторние механізми усного мовлення залишаються у таких дітей функціонально незрілими на більш тривалий термін, ніж в нормі, в той же час як лексико-граматична сторона істотно випереджає норму. Необхідно відзначити і деякі психологічні особливості таких дітей: підвищена вразливість, тривожність, боязкість, образливість,
коливання настрою, часто бувають дратівливі, плаксиві, нетерплячі. У них спостерігаються страхи, фобії. У дітей цієї групи не виявляється стійкого інтересу до творчої ігрової діяльності, у багатьох відзначається зниження ігрової діяльності.
С.В.Леонова зазначає, що моторні функції у заїкається дітей з такою формою часто порушені. У дітей спостерігається первинне порушення координації і одночасності рухів, млява або напружена міміка, сінкенезіі, гіперкінези.

Динаміка мовного порушення при невротичної формі заїкання характеризується рецидивуючим перебігом, часом мова стає абсолютно плавною, судомні запинки повністю відсутні, але при найменшому емоційному напруженні, соматичному захворюванні або стомленні заїкання з'являється знову.
Невротична форма заїкання може мати сприятливий і несприятливий перебіг. Якщо в сім'ї і в навколишньому оточенні створюються всі умови для усунення заїкання, то настає досить швидке поліпшення. Але буває й так, що заїкання набуває хронічного перебігу, і тоді мовне порушення стає все більш важким. Це відбувається в тих випадках, коли в сім'ях, не створюються умови для виправлення дефекту мови.
У багатьох дітей з невротичної формою заїкання, незважаючи на сприятливу його перебіг і глибоку ремісію, в 7 років спостерігається рецидив заїкання при вступі до школи. Це пов'язано із збільшенням емоційної та фізичної навантаженням, а також в результаті підвищення психічної і мовної напруженості.

Л.І.Белякова і Е.А.Дьякова виділяють такі характерні особливості невротичної форми заїкання:

-
Тенденція до раннього мовному розвитку до появи заїкання.

-
Наявність розгорнутої фразової мови до появи порушення.

-
Характерологічні властивості (вразливість, тривожність і т.п.)

-
Переважно психогенне початок мовної патології (психічна гостра або хронічна травматизація).

-
Заїкання може з'явитися у віці від 2 до 6 років.

-
Велика залежність ступеня судомних запинок від емоційного стану заїкається і умов мовного спілкування.

-
Можливість плавної мови за певних умов (мова наодинці з собою, в умовах емоційного комфорту, при відверненні активної уваги від процесу говоріння).

Неврозоподібних форма заїкання виникає у віці 3 - 4 років, поступово, без видимої причини і батьками виявляється не відразу. При бесіді з батьками з'ясовується, що у матері під час вагітності були важкі токсикози, загрози викидня, асфіксія при пологах. Такі діти
в ранньому віці неспокійні, крикливі, фізичний розвиток найчастіше йде з затримкою, у них спостерігається погана координація рухів, моторна незручність. Для даних дітей характерна рухова розгальмування, недостатність активної уваги, зниження пам'яті.
При неврозоподобной формі заїкання мовленнєвий розвиток уповільнено. Перші слова з'являються до півтора - двох років, елементи фразової мови - до 2,5 - 3 років. Розгорнуті фрази - після 3,5 років. Їх мова характеризується порушенням звуковимови, повільним накопиченням словника, пізнім і неповним освоєнням граматичного ладу мовлення. У них відзначаються елементи, або повна картина недорозвинення мови.
У процесі спеціальних досліджень у дітей виявляються ознаки органічного ураження головного мозку, які поєднуючись з особливостями моторики свідчать про наявність патологічної активності підкоркових моторних (стріопаллідарних) структур мозку і ослабленні регулюючих впливів з боку його вищих (коркових) відділів).
Неврозоподібних форма заїкання протікає як би хвилеподібно, то кілька пом'якшуючись, то обтяжать, але періодів, коли мовні запинки відсутні немає. Для даної форми заїкання типові відносна монотонність і стабільність прояви мовного дефекту. Судомні запинки посилюються при фізичному і психічному стомленні, в період соматичних захворювань.
Психічний розвиток дітей з неврозоподобной формою заїкання відбувається в межах норми.
Підлітки і дорослі з даною формою заїкання пасивно ставляться до свого мовному дефекту, проте відчувають особистісні переживання з приводу мовного порушення. Заикающиеся цієї групи насилу адаптуються до зовнішніх умов, що пов'язано з афективною нестійкістю, схильністю до дисфориям, ригідності мислення, порушень пам'яті, уваги.
Мовна поведінка в різних умовах спілкування при неврозоподобной формі заїкання характеризується тим, що мовні запинки проявляються в будь-якій обстановці як наодинці з самим собою, так і в суспільстві.
Логопедична допомога при неврозоподобной формі заїкання повинна бути надана своєчасно і досить тривалий проміжок часу, якщо заїкається сам не проявляє належного терпіння і старання, то з'являється схильність до прогредієнтності течією. Для цих випадків характерно поступове обваження заїкання. Такі діти найчастіше отримують освіту в спеціалізованих школах для дітей з важкими мовними порушеннями.
Л.І.Белякова і Е.А.Дьякова давши характеристику заикающимся з неврозоподобной формою, виділяють наступне:

· До появи заїкання відзначається тенденція до деякої затримки мовного розвитку, порушення звуковимови.

·
Відзначається патологія моторних функцій різного ступеня вираженості.

·
Судомні запинки з'являються у дітей у віці 3 - 4 років.

·
Поява судомних запинок збігається з фазою розвитку фразової мови.

·
Початок заїкання поступове, поза зв'язку з психотравмуючої ситуацією.

·
Відсутні періоди плавної мови, якість мови мало залежить від мовної ситуації.

·
Залучення активної уваги заїкуватих до процесу говоріння полегшує мова; фізичний або психічний стомлення погіршують якість мови.

Сравнительная характнристика см. билет № 56.

Тема 57. Комплексний підхід до подолання заїкання.

Лікувально-оздоровчі заходи в системі корекційної роботи із заїкуватими. Завдання та зміст корекційного логопедичного впливу на заїкуватих. Логоритмика в системі подолання заїкання. Психологічні та психотерапевтичні методи подолання заїкання.

Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється лікувально-педагогічний вплив на різні сторони психофізичного стану заикающегося різними засобами і зусиллями різних фахівців. У комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати і процедура, лікувальна фізкультура, психотерапія, логопедичні заняття, логопедична ритміка, виховні заходи. Мета їх - усунення або ослаблення мовних судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики та мовлення; оздоровлення і зміцнення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення Дитину від неправильного ставлення до свого мовному дефекту, від психологічних нашарувань, перевиховання його особистості та поведінки, соціальна реадаптація і адаптація заикающегося.

До лікувально-оздоровчої роботи відносяться: створення сприятливої ​​обстановки для лікування, організація режиму дня та раціонального харчування, що гартують процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіо-і психотерапія.
І.М. Сєченов вказував, що в наукове розуміння організму людини і його діяльності входить впливає на нього середовище, так як без останньої існування організму неможливо. Середовищі надається вирішальне значення у формуванні та розвитку організму, а також у виникненні і, отже, усунення хворобливих процесів.
Для заїкається дитини в умовах спеціалізованої установи необхідно створити спокійне і в той же час бадьорий, життєрадісний настрій; відвернути його увагу від тривожних думок про свій дефект.
У дитини треба підтримувати гарний настрій, бадьорість, упевненість в одужанні. Систематичне чергування різних видів діяльності, певний ритм життя також мають важливе значення, оскільки сприяють нормалізації і полегшенню роботи вищих відділів нервової системи і всього організму в цілому.
У складанні розпорядку дня важливо передбачати достатній час для відпочинку. З цією метою для школярів необхідно полегшити навчальний процес, частіше робити перерви при виконанні домашніх завдань, не перевантажувати їх позакласної й домашньою роботою і пр.
Важливе значення для дітей має різноманітність видів діяльності, це викликає у них інтерес. Для дітей збудливих, рухливих підбираються заняття, ігри спокійні, негаласливим. Загальмованих потрібно активізувати, розвивати в них самостійність.
Різні види загартовування призначаються лікарем строго індивідуально залежно від стану здоров'я дитини та особливостей місцевих умов.
Лікувальна фізкультура і фізичні вправи, розвиваючи м'язову систему, посилюють роботу найважливіших життєвих органів - легень і серця, підвищують обмін речовин. Вони сприяють зміцненню сили і морального духу дитини, розвивають координовані і точні рухи, допомагають позбутися від скутості або, навпаки, від расторможенности рухів, сприяють вихованню дисциплінованості і зібраності.
Медикаментозне лікування заїкуватих ставить мету нормалізацію діяльності центральної і вегетативної нервової системи, мовленнєвого апарату, усунення судом, зняття психогенних нашарувань, оздоровлення організму в цілому.
За спостереженнями В.С. Кочергіної, роль медикаментозного лікування з віком заїкуватих збільшується. Це пояснюється ускладненням клініки заїкання внаслідок приєднання додаткових функціональних нашарувань, пов'язаних з пубертатними зрушеннями і підвищенням ролі слова як чинника соціального спілкування.
Психотерапія в комплексі лікування заїкання займає істотне місце. Основне завдання психотерапії - оздоровлення психіки заикающегося - здійснюється через
1) виховання повноцінної особистості;
2) виховання здорової установки на свій недолік і соціальне середовище;
3) вплив на мікросоціального середовища.
Всі види психотерапії заїкання спрямовуються на усунення психогенних порушень (страху мови і ситуацій, почуття ущемлення і пригніченості, нав'язливої ​​фіксації на своєму мовному розладі, різноманітних переживань у зв'язку з цим і пр.) і на перебудову у заикающегося зміненого під впливом дефектної мови соціального контакту з оточуючими; на формування умінь володіти собою і своєю мовою, на перебудову своїх особистісних якостей.
Корекційно-педагогічна (логопедична) робота
Корекційно-виховної роботи надається дуже важливе, основне значення в комплексному методі подолання заїкання. Центральне місце в цій роботі займає логопед. В даний час існує декілька методів логопедичного впливу для усунення заїкання у дітей. Але всі вони, так чи інакше, підпорядковуються одній меті - виховання у дітей уміння говорити нормальної, вільної від заїкання промовою.
Педагогічну частина комплексного підходу становить корекційно-педагогічна (логопедична) робота, яка включає систему логопедичних занять, виховні заходи, логопедичну ритміку, роботу з батьками.
Логопедична робота розглядається як система корекційно-педагогічних заходів, спрямованих на гармонійне формування особистості та мовлення дитини з урахуванням необхідності подолання або компенсації його дефекту.

У завдання вивчення дитини входять:
- Збір анамнестичних відомостей, що дозволяють судити про особливості його раннього розвитку, про причини заїкання і розгортається картині його прояви;
- Визначення місця і форм мовних судом, частоти їх прояву та зберіганню мовних можливостей:
- Обстеження стану усній і письмовій мові (імпрессівной і експресивній);
- Виявлення супутніх мовних і рухових порушень психологічних особливостей.
Результати вивчення заикающегося фіксуються логопедом у відповідній документації.
Логопедическое вплив в даний час здійснюється в двох напрямках: прямому і непрямому.
Пряме логопедическое вплив реалізується під час групових та індивідуальних занять з заїкатися. Ці заняття передбачають розвиток загальної і мовленнєвої моторики, нормалізацію темпу і ритму дихання і мови, активізацію мовного спілкування, у разі необхідності розвиток слухового уваги і фонематичного сприйняття, корекцію порушень звуковимови, розширення пасивного та активного словника, вдосконалення граматичного оформлення фрази. На заняттях у заїкуватих усувають психологічні відхилення в поведінці, виробляють (у школярів, підлітків) правильне ставлення до дефекту, розвивають інтелектуальні здібності, етичні та моральні уявлення, формують гармонійно розвинену особистість.
Індивідуальні заняття проводяться у разі необхідних додаткових вправ з виховання навичок правильного мовлення та поведінки (корекція неправильного вимови, бесіди психологічного характеру тощо).
Непряме логопедическое вплив представляє собою систему логопедізаціі всіх режимних моментів для дитини та ставлення до нього оточуючих. Особливе значення в цій системі має мовної режим.
Мовний режим дошкільнят здійснюється з переважною Допомогою дорослих, які послідовно контролюють перехід дітей від одного мовного етапу до іншого. Мовний режим школярів, підлітків і дорослих передбачає вибір ними необхідних мовних вправ, розуміння ними вимог правильно говорити, систематичну тренування навичок правильного мовлення в різних умовах.
Мовний аспект логопедичних занять включає регуляцію і координацію дихальної, голосової та артикуляторной функцій виховання правильного мовлення.
Відпрацьовується дихання в процесі мови: у проголошенні на одному видиху спочатку коротких речень, потім пропозицій з поступовим збільшенням числа слів. Виробляється вміння вимовляти довгу фразу по частинах з логічною паузою, зазначеної або не зазначеної розділовим знаком. Потім переходять до читання віршованої та прозової текстів.

Логопедичні заняття є основною формою логопедичної роботи, тому що найбільш повно виражають безпосереднє коррекііонно-виховний вплив на заикающегося (пряме логопедическое вплив).

Весь лікувально-педагогічний комплекс з характером впливу на заїкуватих можна умовно розділити на дві складові частини: лікувально - оздоровчу та корекційно-педагогічну.
Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар, є: зміцнення і оздоровлення нервової системи та фізичного здоров'я заикающегося; усунення і лікування відхилень і патологічних проявів у їх психофізичному стані (ослаблення або зняття мовних судом, розладів вегетативної нервової системи, порушень моторики та ін.).
Основним завданням корекційно-педагогічної роботи, яку переважно проводить логопед, є: усунення мовних дефектів (перевиховання неправильної мови) і психологічних особливостей заїкуватих. Логопед організовує співтовариств венну медико-педагогічну роботу необхідних фахівців (лікарів, вихователів, рітміста, інструктора з ЛФК, музичного працівника та ін), які використовують свої методи та засоби при впливі на заикающихся.
У комплексному лікувально-педагогічному подоланні заїкання, крім логопедів, беруть участь різні фахівці - невропатологи, психіатри, психотерапевти, терапевт, отоларинголог, інструктор з ЛФК, фізіотерапевт, рітміст, муз. працівник, педагог-вихователь. Робота фахівців спрямована на всебічне вивчення картини прояви заїкання, причин його виникнення, психофізичного стану заикающегося, його особистісних особливостей. Роль логопеда як провідного фахівця в процесі роботи дуже велика. Адже саме його вплив є завжди обов'язковим і визначальним у комплексі, а роль інших фахівців полягає в тому, щоб своїми засобами і прийомами знищити і доповнити уявленнях про особливості заїкання, сприяти ефективності логопедичного впливу.
Спільна робота логопеда з різними фахівцями повинна відображатися у відповідній документації (історії хвороби, амбулаторна карта, мовна карта...). Обов'язковою формою логопедичної роботи є консультативно-методична робота з батьками та педагогами дитини. Метою цієї роботи є забезпечення сприятливих умов для лікувально-педагогічного впливу на заїкається дитини, створення правильного ставлення до нього вдома, в дитячому закладі, в колективі однолітків, у спілкуванні з дорослими, організація необхідної самостійної роботи дитини, сумлінне і обов'язкове виконання завдань і вказівок логопеда. У процесі занять з дитиною логопед повинен дати його батькам необхідний мінімум знань про заїкання. Це краще зробити у вигляді циклу бесід:
- Про сутність причин заїкання,
- Про методи усунення,
- Про значення та спрямованості мовленнєвих занять,
- Про роль батьків у лікувально-педагогічному процесі,
- Про особливості домашнього режиму
- Про ставлення оточуючих до заикающимся.
Логопедична ритміка є своєрідною формою активної терапії, засобом дії в комплексі методик. Між мовною функцією - її руховим, виконавчим компонентом - і загальною руховою системою є тісний функціональний зв'язок. Нормальна мова людини забезпечується погодженою роботою багатьох центральних утворень. Ураження певних областей кори головного мозку виявляють їх зв'язок з тією або іншою стороною мовної функції. Чим ближче розташоване ураження до області Брока, тим більшою мірою порушуються моторні компоненти мови. Для того, щоб нормально здійснювалася функція, у тому числі і мовна, потрібна ув'язка в часі, в швидкостях, в ритмах дії і в термінах виконання окремих реакцій. Ув'язка в часі, значення швидкостей і ритмів дії для погодженої роботи окремих компонентів складної функціональної мовної системи є обов'язковою умовою, і та, що розузгодила діяльності цих компонентів в часі може стати функціональною причиною порушення мови. Правомірність цього погляду підтверджується добре відомим фактом, що при будь-якій зміні ритму мови того, хто заїкається(читанні, декламації) зменшується заїкання; при відбитті такту рукою під час мови також знімається або зменшується судорожність мови того, хто заїкається. Ефективним засобом виправлення мови у того, хто заїкається є використання ритмічного звучання метронома. Центральні нервові механізми мови як би відчувають потребу в датчику ритму, який би підтримав постійний темп в протіканні нервових процесів.