Тематика та оформлення вітчизняних стародруків, їх розповсюдження.

Не випадково перші видання були літургійними і навчальними, але й не випадково друкарство впродовж перших десятиріч свого існування рухалося в напрямі поступової, хоч досить повільної, секуляризації.

У суспільно-політичному русі особливо важливу роль відіграли книги, які прийнято називати полемічними. Це були публіцистичні твори з актуальних питань тогочасного церковного і громадського життя. Те, що вони знаходили своїх читачів, підтверджують записи на полях — схвальні або негативні, а також рукописні й друковані трактати, спрямовані проти деяких таких друків. А те, що попит на полемічну літературу не припинився, засвідчують переписи острозьких видань, віленської й київської "Книг о вірі", "Діалогу" Мелетія Пігаса, а також полемічних творів, які ніколи не друкувалися (Іван Вишенський, анонімні "Навіти" 42 та ін.). Переписувалися за друкованими виданнями і такі твори українських письменників, як "Вірші на погреб... Сагайдачного" Касіяна Саковича, "Омілія на роковую память... Єлисея Плетенецького" Захарії Копистенського. Загострення цензурних утисків і посилення в православних колах впливів консервативних діячів спричинилися до майже повного припинення в 30-40-х рр. XVII ст. друкування в Україні православних полемічних творів. Найважливіший виняток — "Літос", але в ньому головна увага приділялася богословським розбіжностям, а не полеміці з церковно-політичних питань. Якщо йдеться про прибічників унії, то єдиний у них полемічно-видавничий осередок спромігся створити єпископ Йоаким-Ілля Мороховський при своїй кафедрі у Володимирі, де діяла і школа досить високого рівня 43. Однак друкарні там не було, тому довелося друкувати полемічні твори Йоакима в Замості й Вільнюсі, у Вільнюсі вийшов і опрацьований ним переклад з грецької на польську "Житія константинопольського патріарха Ігнатія" 44. До речі, Йоаким походив з родини львівських міщан Мороховських, діяльних членів Львівського Ставропігійського братства.

Видання перекладів богословських творів візантійських авторів львівська братська друкарня припинила після 1614 р., лаврська — з 1628 р. У той же час, читачі, які цікавилися подібними перекладами, були, і це засвідчує їх переписування. Однак, якщо на той час вже налагоджено шляхи поширення книг, які користувалися найбільшим попитом (богослужбові, молитовники, букварі), то продаж інших книжок мав переважно випадковий характер.

Друкарням України належала ініціатива видання текстів шкільних декламацій і драматичних вистав. Але масового характеру набув на той час лише один жанр світської художньої літератури — панегірики, які дуже характерні для ренесансних і бароккових літератур. Впродовж 1574-1616 рр. з 27 зареєстрованих дослідниками друкованих художніх творів — 20 панегіриків, у 1616-1648 рр. з 79 літературних друків — 62 панегірики. Це віршовані або прозові твори, найчастіше з нагоди похоронів (22), весіль (18), вступу церковних ієрархів на посади (16). 8 з них присвячені міщанам, 26 представникам церковної верхівки (в тому числі 15 православним), інші — польським та українським магнатам і шляхтичам. Деякі за формою є проповідями; інші, особливо ранні, — талановиті публіцистичні твори.

Панегірик - поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.

Date: 2016-07-22; view: 275; Нарушение авторских прав