Тематика лаврських видань. Інокентій Гізель і новий період діяльності лаврської друкарні.

Друкарня Києво-Печерської лаври випускала літературу таких тематичних напрямків:

1) Церковно-службова

2) Богословська

3) Навчальна

4) Світсько-полемічна література та віршовані твори

Більшість видань складала церковно-службова література. У Києві кількома виданнями вийшли «Служебник», «Псалтир», «Номоканон», «Тріодь»,«Акафіст» тощо.

Більшість видань друкарні виходило старослов'янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами.

Характерною особливістю було намагання видавців наблизити книги до читача через переклад деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали та відредагували «Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань Св. Ап. Павла» (1623) та «Бесіди Іоана Златоуста на дії Св. Апостолів» (1624).

1625 — у Лаврській друкарні видали ще один значний богословський твір «Тлумачення Андрія Кесарійського Апокаліпсису Іоана Богослова».

Великою популярністю користувалось «Євангеліє учительне» (1637) — збірник повчань у недільні дні, вибраних із творів Іоана Златоуста.

Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з «Часословом» видала «Лексикон слав'янороскій», укладений Памвою Бериндою.

Видання богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму й унії

Іноке́нтій Ґі́зель (1600 - 1683) — український православний діячнімецького походження. Родом з соціанської прусської сім'ї. Вчений-богослов, філософ, історик. Священнослужитель Київської митрополії, архімандрит Києво-Печерського монастиря (1656—1683). Ймовірний автор «Київського Синопсиса», першого підручника з історії України. За дорученням православного київського митрополита П.Могили керував Печерською друкарнею.

З 1656 р. — архімандрит Києво-Печерської Лаври. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661) Ґізелю приписують авторство «Синопсиса» — першого нарису історії України. Автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. У своїх розмірковуваннях Ґ. використовував філос. спадщину античності, патристики, схоластики, особливо другої; з новітніх вчених орієнтувався на ідеї Д. Кардано, Г. Галілея, М. Коперника та ін.

Автор філософсько-богословських праць: «Твір про всю філософію» (1645—1647), «Мир з Богом людині» (1669) та полемічного трактату «Правдива віра» (1668).

У своїх творах Ґізель намагався, зокрема, визначити родовід слов'янських народів. Виданою його працею, яка може розглядатися як протосоціологічна є «Синопсис» (від грецького «огляд»), де він зокрема описував життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці «Про народ Роксоланський і його наріччя» цей філософ та історіограф характеризував українців як носіїв високої і оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство.

Будучи архімандритом Києво-Печерської Лаври І.Ґізель боровся за незалежність української православної церкви, яку активно поглинала московська. Гізель вважав підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату антиканонічним і гріховним діянням. У 1667 р. він разом з іншим київським духівництвом на бенкеті відмовився підняти чарку за здоров'я київського воєводи П. Шереметьєва і ставленика Москви гетьмана І. Брюховецького, назвавши останнього лиходієм.

Date: 2016-07-22; view: 326; Нарушение авторских прав