Видавничі осередки на західноукраїнських землях кінця хvii - хVIII СТ.

Острозька друкарня в Острозі - найдавніший після Львова осередок книгодрукування на українських теренах. Заснована Іваном Федоровичем з ініціативи і на кошти князя Костянтина Острозького у 1577—1579 роках.

Головною метою князя Острозького був видрук повного тексту Біблії церковно-слов'янською мовою. Вже з 1570-х років князь почав шукати необхідні для публікації біблійні списки. Водночас він підшукував вчених людей, які були б здатні реалізувати цей амбітний проект.

Близько 1574 року князь Острозький запізнався з московським вигнанцем, друкарем Іваном Федоровичем і в травні місяці того ж таки року запросив до себе на службу. Невдовзі Федорович переїхав до Острога. Проте друкування довелося відкласти, оскільки наявні списки не відповідали вимогам князя та його вчених людей. Посланці князя обійшли багато монастирів у Греції, Сербії, Болгарії, відвідали Рим і Константинополь.

Тим часом князь Острозький призначив Федоровича управителем друкарні Дерманського монастиря. Федорович пропрацював там два роки, очікуючи повернення всіх посланців князя зі списками Біблії.

Нарешті в 1576 році Федорович переходить до Острога й остаточно упоряджує друкарню за перше півріччя 1577 року. За допомогою Лавріна Пилиповича, можливо у Львові, а не в Острозі Федорович відливає біблійні черенки. Друкарня почала повноцінно працювати в першу половину 1577 року. Робота почалася зі славнозвісної Біблії. Проте праця застрягла на півдорозі, оскільки основний текст вироблявся Острозькою Академією надто повільно.

Тим часом князь Острозький розпорядився надрукувати Новий Завіт та Псалтир, який був надрукований в 1580 році й став першою книжкою друкарні. Одночасно на 52 листах було надруковано предметний покажчик до Нового завіту.

Повний текст біблії, після багаторічної роботи, було надруковано 12 серпня 1581 року. Острозька біблія — найважливіша книжка, надрукована в Острозі. Біблія друкувалася окремими частинами, що пояснює окрему пагінацію цих частин (276, 180, 30, 56, 78 листів та 8 листів передмов, разом — 628 листів, або 1256 сторінок). Біблія мала передмову, написану князем Острозьким. Кілька сот примірників біблії Федорович продав у Львові.

У 1582 році після непорозуміння з князем Острозьким Федорович повертається до Львова. Проте друкарня продовжує працювати. Загалом тут було надруковано не менше 25 назв книжок.

Доля Острозької друкарні остаточно не з'ясована. За одними свідченнями, вона була передана княгинею Анною єзуїтам. Існує також переказ, що Лаврська друкарня почалася з друкарні Острозької. 1648 року козаки, розбивши польське військо Д. Заславського, взяли Острог і спалили костел, єзуїтську колегію та друкарню.

Відомі твори: Часослов (1602), Лямент (1603), Требник (1606), Молитвослов (1606), Лікарство на оспальний умисл (1607), Житіє Марії Єгипетської тощо.

Дерманський монастир — православний монастир, один з осередків антиуніатської боротьби в Україні в кінці 16 — 1-й пол.17 ст. Заснований в кінці 15 ст. українським магнатом князем К. І. Острозьким в с. Дерманіна Волині. Утримувався коштом князів Острозьких.

Свою давню думку про заснування в Дерманськім монастирі культурно-освітнього центру Костянтин Острізький здійснив лише 1602 р. В цім році, 5 липня, князь, з благословення патріарха Мелетія, цілком перероблює Дерманський монастир: заводить тут киновію, засновує школу, а також і друкарню при ній; багатому й до того монастирю князь дарує нові маєтки.Та й для самого монастиря князь поставив нові умови — він хотів зібрати до нього лише освічених ченців.

В 1574—1575 рр. управителем монастиря був російський першодрукар І.Федоров. У 1602 р. князьК. К. Острозький подарував монастиреві друкарню, внаслідок чого Д. М. на деякий час став осередком книжкової справи. Першим ігуменом Д. М. був І.Борискович. Ченці вчили грецької, латинської і слов'янської мов і займалися перекладами. Архімандритом Д. М. був (1625—1633 рр.) полоцький архієпископМ.Смотрицький після переходу на унію. Пізніші митрополити та єпископи: Терлецький, Жоховський (17 ст.).

Сучасний вигляд монастря

У 18 столітті — Вінницький, Володкович, Максиміліян Рилло, Ростоцький. 1821 р. російський уряд відібрав Д. М. у василіан і передав православним ченцям з Острога. До 1920 р. в Дермані існувала церковно-учительська школа. Пізніше була відкрита єпархіальна дівоча школа, згодом перетворена на українську приватну гімназію (до початку 30-х рр.).

Відомі твори: "Охтаиксиреч осмогласник", "Лист Мелетія святейшого патріархи Александрійского до велебного єпископа Ипатія Потея", "Граматики".

Львівська братська друкарня в Львові - в Львові - видавниче підприємство при Львівському братстві.

Створена на базі обладнання друкарні І.Федорова, викупленого після його смерті у лихварів, з 1608 р. діяла вже при Онуфріївському монастирі. У 1609 р. тут видано Часослов і Псалтир. У 1628 р. у друкарні сталася пожежа. Вціліле обладнання передано до братської школи. У 1633—1634 рр. для друкарні добудовують другий поверх школи. У 1630—1644 рр. у братській друкарні виготовлено 18 видань, з них 14 церковнослужбових. У 30-40-х роках 17-го сторіччя друкарня Львівського Успенського братства видає декілька багатоілюстрованих видань — зокрема Євангелія 1636 р. (понад 50 дереворитів).

Відомі твори: «Іоанна Златоустого книга о священстві» (1614), «Собор в богоспасаємом граді Вілні бившій» (1614), «На рожство Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (1616), Розмишлянє о муці Христа Спасителя нашого» (1631), Служебник (1637).

Унівська друкарня - - видавничий заклад, що діяв при монастирі у селі Уневі (Перемишлянський район Львівської області).

Заснована на базі Львівської друкарні єпископа Арсенія Желіборського, діяла у 1648—1699 і 1732—1770 рр.

Друкувала книги старослов'янською і українською мовами (у т. ч. букварі, твори Ф.Софоновича, К.Ставровецького, україномовне "Житіє святого Володимира").

Видала також переклади митрополита Досифея Сучавського з старослов'янської на румунську мову.

Керівниками унівської друкарні у різний час були відомі українські друкарі А.Скольський, Д.Кульчицький, С.Ставницький.

1618 ігумен Кирило Транквіліон-Ставровецький почав друкувати на пересувній друкарні «Зерцало богословія». В 1648-1770 рр. при лаврі діяля Унівська друкарня, де було надруковано ряд відомих стародруків. Тут працювали українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Симеон Ставницький, а книжки прикрашали гравюрами Іллі, М.Зубрицького, Є.Завадовського, Мини, М. Фуглевича.

Справжню друкарню в Уневі заснував львівський єпископ Арсеній Желиборський, який перевіз сюди львівську друкарню, з 1646 у ній працював відомий друкар А. Скульський.

В Уневі видано «Псалтир», «Пѣтныи Акафісты» (1660). Опіку над уневською друкарнею продовжував архимандрит Варлаам Шептицький (1670 — 1710), за якого друкарі Симеон і Василь Ставницькі видали «Выкладъ о церкви святой» (1670), а Дмитро Кульчицький «Псалтир» (1678). У 1673 в унівській друкарні молдавський митрополит Дософтей (Доситей) Барила видав румунською мовою кирилицею відомий віршований «Псалтир» («Psaltirea pre versuri tocmită») за зразком Я. Кохановського, «Акафісти» (1673) і «Літургіон» (1679), перекладені з українських видань. За єпископа Афанасія Шептицького (1722 — 46) в унівській друкарні видано «Собраніє припадковіъ» (1732) і «Служебникъ» (1733). За весь час в унівській друкарні видано близько 60 книг, друк яких відзначався добрим поліграфічним виконанням. У 1770 унівська друкарня занепала через суперництво Львівського Ставропігійського Братства.

Відомі твори: «Выкладъ о церкви святой» (1670), «Собраніє припадковіъ» (1732), «Служебникъ» (1733).

Почаївська друкарня — видавничий заклад при монастирі у Почаєві на Волині (тепер у Тернопільській обл.), важливий осередок українського культурного життя у 18 - на початку 19 ст.

З 1618 р. у Почаєві діяла мандрівна друкарня К. Т. Ставровецького, близько 1730 року засновано друкарню при монастирі василіан заходами луцького греко-католицького єпископа Феодосія Лубенецького-Рудницького та ігумена Гедеона Козубського.

Першим великим книжковим виданням друкарні був «Служебник» (1734 —1735). Крім літургічних книг, видавались проповіді, повчання, панегірики, підручники. До найважливіших друків належать збірка «Гора Почаєвська», яка включала між іншим житіє Йова Залізо (кілька видань), нотний «Ірмологіон» (1766 і 1775), збірка повчань і проповідей «Народовіщаніє» (перше видання 1768), «Богословія наравоучителная» П. Антуана (перше видання 1776), «Богогласник» (1790 —1791), «Біблія» (1798, передрук з київського видання).

Наприкінці 18 ст. Почаївська друкарня була єдина, що випускала книжки українською мовою, близькою до розмовної (правила доброго тону «Політика світська», порадник І. Лемкевича «Книжиця для господарства...», «Науки парохіяльнія» Ю. Добриловського, 1792, 1794 та ін.). Видавалися повчальні і богословські твори українських письменників, що писали мовами церковнослов'янською (Йоасаф Кроковський, Иосиф Торжевський, Амплій Крижанівський), латинською (Мануїл Ольшавський, Корнило Срочинський, Т. Щуровський), польською (Порфирій Важинський, Панталеон Кульчицький, Гнат Филипович). Латинською мовою надруковано посібники з граматики, риторики і філософії, тези філософських диспутів у василіянських монастирях уЛуцьку й Підгірцях, документи з історії української церкви, каталоги ченців, польською — посібники з фізики й геометрії, книжку про мінеральні води, вірші, п'єси і промови польського письменника Вацлава Жевуського, програми вистав з Володимирської василіянської школи. Друкувалися також книги на замовлення російських старообрядців. Найбільший український стародрук, який видано у друкарні — «Євангеліє, або благовістя благодухновенних євангелістів».

У 18 — на початку 19 ст. тут було надруковано більше оригінальних творів українських письменників, ніж в усіх інших друкарнях України. Всупереч вказівкам ієрархії Почаївська друкарня підтримували зв'язки з Києво-Печерською друкарнею, обмінювалися з нею працівниками і виданнями, сприяла в поширенні книжок.

У різний час префектами (керівниками) друкарні були Адріян-Антін Громачевський (1739-1741), Спиридон Коберський (кін. 18 ст.), редакторами і коректорами Адріян Лясковський, Арсен Сіницький. До оформлення друків залучалися визначні гравери А. Голота, Й. Гочемський, Ф. Стрільбицький.

3 1831 року монастир передано Російській Православній Церкві і названо лаврою. У другій пол. 19 — на поч. 20 ст. (до 1914) Почаївська друкарня друкувала релігійну літературу, збірки пісень (у тому числі перевидання «Богогласника»), «Волинські єпархіальні відомості», чорносотенний«Почаївський листок».

Відомі твори: «Служебник» (1734 —1735), «Богогласник» (1790 —1791), «Біблія» (1798).