Консультативна робота психолога з кризовими та функціонально неповними сім'ями

Кризові сім'ї — це сім'ї, які переживають зовнішній або внутрішній кризe(зміна складу сім'ї, дорослішання дітей, розлучення, хвороба, смерть когось із членів сім'ї, втрата роботи, житла, документів, засобів до існування і т. д.). Криза – це подія, яке заподіює шкоду людському житті, навколишньому середовищі. Виходячи з цього, існує два види криз:

1) криза розвитку, Який, як правило, пов'язаний з життєвим циклом родини або з розвитком одного з членів сім'ї. Таке відбувається, коли умови змінюються через зміни, що відбулися в сім'ї: хтось народився або помер, пішов до школи, дитина виріс і пішов з сім'ї, сім'я переїхала, хтось отримав підвищення або втратив роботу;

2) травматичний криза, Коли щось несподівано і руйнівно втручається в життя сім'ї: хтось несподівано загинув, сталася пожежа, землетрус, пограбування і т.п.

Основна причина сімейних криз розвитку - це страх. Страх ризикувати, страх втратити те, що зрозуміло і відомо, страх діяти, страх, присутній у відносинах. Це такі форми страху, як: «я боюся, що вона відніме у мене дітей», «я боюся, що він покине мене», «я боюся, що мама помре, якщо я перестану дозволяти їй мене тиранити» і т.п.

Відповідно робота з кризами ділиться на 2 стадії:

1) робота з наслідками невирішення задачі;

2) робота з острахом, який заважає це завдання вирішити.

Робота з наслідками, які цей страх створює: забобони, сімейні міфи. Страх виникає в силу якогось досвіду (індивідуального або в історії сім'ї). Основа страху - це якась історія, історія якогось болю, пережитої або самою людиною або його родиною в декількох поколіннях. Необхідно працювати зі страхом і зцілювати цю біль, пам'ять про яку існує в психіці людини.

Основна причина травматичних криз - це недолік або недоступність ресурсів (неусвідомлення ресурсів, нездатність їх мобілізувати) для подолання травми в сім'ї - для того, щоб члени сім'ї допомогли один одному подолати травму. Якщо травма не прожите, в сім'ї залишається завмирання, замороженість, зупинка, застрявання на травматичних переживаннях. Це призводить до того, що люди повторюють одні й ті ж стереотипи. Сім'я не розвивається, нікуди не рухається. Відповідно робота з травматичним кризою в сім'ї, в першу чергу, - робота з ресурсами. Причому, якщо ми працюємо в жанрі сімейної терапії, то це робота з ресурсами всієї сімейної системи, з ресурсами, існуючими у відносинах, у всієї родини, а не лише в окремих її членів.

Сім'я - це процес обміну ресурсами. І при травматичному кризі цей процес обміну зупиняється. Нам потрібен процес усвідомлення ресурсів та їх активізації в сім'ї, для того щоб подолати травму.

У будь-якому випадку при роботі з кризами, якого б походження вони б не були, ми працюємо з емоційною диференціацією (член сім'ї починає відрізняти свої емоції від емоцій інших її членів). Травматичний криза часто не може бути подолана сім'єю самостійно через те, що її члени взаємно активують тривогу. При кризі розвитку - зміцнюють страхи один одного. При травмі - активує травматичні реакції втечі, боротьби, завмирання і не можуть підтримати ресурсом.

Послідовність роботи з кризою розвитку:

1) визначаємо (терапевт разом з родиною) якого роду зміни назріли, які зміни мають відбутися, що застаріло, втратило актуальність;

2) визначаємо, який страх заважає призвести бажану зміну;

3) працюємо безпосередньо з острахом: чесно поглянути в очі страху - побачити, чого я насправді боюся; потім - прийняти відповідальність - чи готовий я піти назустріч цьому страху (здійснити вибір); потім - даю всередині себе місце, щоб пережити цей страх, і, нарешті, - дію, тобто роблю те, що мені потрібно зробити, зі співчуттям і прийняттям ставлячись до свого страху.

18. Поведінкові методи у консультуванні (техніки поетапної десенсибілізаії, техніки повені, тощо)

Методи поведінкової психотерапії

Поведінковий напрямок в психотерапії концентрується на трансформації поведінки. Ключова відмінність даного методу психотерапії від інших являє собою, в першу чергу те, що терапією є будь-яка форма навчання нових шаблонів поведінки, відсутність якого несе відповідальність за виникнення проблем психологічного характеру. Доволі часто навчання передбачає ліквідацію помилкових способів поведінки чи їх модифікацію.

Одним з методів даного психотерапевтичного підходу є аверсивная терапія, яка містить у собі застосування неприємних для індивіда стимулів з метою зниження ймовірності виникнення хворобливого або навіть небезпечного поведінки. Частіше аверсивную психотерапію застосовують у випадках, коли інші методи не показали результату і при тяжкій симптоматиці, наприклад, при небезпечних залежностях, таких як алкоголізм і наркоманія, неконтрольовані спалахи агресії, аутодеструктивном поведінці та ін.

Сьогодні аверсивная терапія розглядається в якості крайніх небажаних заходів, вдаватися до яких слід з обережністю при цьому, не забуваючи враховувати численні протипоказання.

Даний вид терапії не застосовується в якості окремого методу. Він використовується тільки спільно з іншими техніками, спрямованими на вироблення заміщує поведінки. Ліквідація небажаного поведінки супроводжується утворенням бажаного. Також аверсивную терапію не рекомендується застосовувати до індивідів, які страждають сильними страхами і пацієнтам, які в очевидній формі схильні до втечі від проблем або неприємних ситуацій.

Аверсивные стимули слід застосовувати тільки за згодою пацієнта, якому донесена суть запропонованої терапії. Клієнт повинен мати повний контроль над тривалістю та інтенсивністю подразника.

Ще одним методом поведінкової терапії є жетонная система. Сенс її полягає в одержанні клієнтом символічних речей, наприклад, жетонів за будь-яку корисну дію. Отримані жетони індивід згодом може обміняти на приємні і важливі для нього предмети чи речі. Такий метод досить популярний у в’язницях.

В поведінкової терапії також слід виділити такий метод, як уявний «стоп», тобто старання перестати думати про те, що може викликати негативні емоції, дискомфорт. Даний метод отримав широке поширення в сучасній терапії. Він полягає в вимовляння пацієнтом про себе слова «стоп» в момент виникнення неприємних думок або хворобливих спогадів. Цей метод застосовується для ліквідації будь-яких хворобливих думок і гальмують діяльність почуттів, негативних очікувань при різних страхи і депресивних станах або позитивних при різноманітних залежностях. Також даний прийом може застосовуватися і при втраті родичів або інших близьких, провалі кар’єри та ін Він легко поєднується з іншими техніками, не вимагає використання складної апаратури і досить витратний за часом.

Крім перерахованих методів також застосовуються й інші, наприклад, навчання на моделях, поетапне підкріплення і самоподкрепление, навчання прийомам підкріплення, самоконтроль і самоинструкция, систематична десенсибілізація, приховане і цілеспрямоване підкріплення, тренінг самоствердження, система штрафів, умовно-рефлекторна терапія.

Когнітивно-поведінкова психотерапія навчання основним механізмам, принципів, прийомів і технік сьогодні вважається одним з пріоритетних напрямків сучасної психотерапії, так як вона з однаковою успішністю застосовується у всіляких сферах людської діяльності, наприклад, на підприємствах при роботі з персоналом, в психологічному консультуванні і клінічній практиці, в педагогіці та інших сферах.

Однією з досить відомих методик в поведінкової терапії вважається техніка повені. Її суть полягає в тому, що тривала експозиція психотравмуючої ситуації веде до інтенсивного гальмування, що супроводжується втратою психологічної чутливості до впливу ситуації. Клієнт разом з психотерапевтом виявляється в травмуючої ситуації, що викликає страх. Індивід перебуває в умовах «повені» страхом до того періоду, поки сам страх не почне убавляться, що займає, як правило, від однієї години до півтора. В процесі «повені» індивід не повинен засипати або думати про стороннє. Йому слід повністю зануритися в страх. Сеанси «повені» можна проводити від трьох і до 10 разів. Іноді дану техніку можна використовувати і при групової психотерапевтичної практиці. Таким чином, техніка «повені» являє собою неодноразове відтворення тривожать сценаріїв з метою зменшення їх «ймовірною тривожності».

Техніка «повені» має свої варіації. Так, наприклад, вона може проводитися у формі розповіді. У цьому випадку терапевт компонує розповідь, відображає домінуючі страхи пацієнта. Однак цю техніку слід проводити з особливою обережністю, так як у випадку, коли травма, описана в оповіданні, перевершує можливості клієнта впоратися з нею, у нього можуть виробитися досить глибокі порушення психіки, які вимагають термінових лікувальних заходів. Тому техніки імплозіі і повені використовуються вкрай рідко у вітчизняній психотерапії.

Також в поведінкової терапії можна виділити і декілька інших популярних технік. Серед них широко застосовується систематична десенсибілізація, що полягає в навчанні глибокому розслабленню м’язів у стані стресу, жетонная система, що представляє собою використання стимулів в якості винагороди за «правильні» дії, «експозиція», при якій терапевт стимулює пацієнта увійти в ситуацію, що породжує в нього страх.

Виходячи з вищесказаного, слід зробити висновок, що основна задача психотерапевта в поведінковому підході до психотерапевтичної практиці, полягає у впливі на установки клієнта, хід його думок і регулювання поведінки для поліпшення його самопочуття.