Загальна характеристика органів чуття та орієнтації

Основною властивістю живих організмів є подразливість. У зв'язку з диференціацією складного організму виникає і спеціалізація клітин, які сприймають подразнення. Така спеціалізація спостерігається особливо серед клітин покривного епітелію, який зв'язує організм із зовнішнім середовищем, але частково вона відбувається і серед клітин епітелію кишкової порожнини, що піддаються різного роду подразненням з боку сприйманої їжі.
Різне розташування чутливих клітин уже саме по собі визначає їхнє фактичне значення для організму. Чутливі клітини, в ділянці ротового отвору, природно, збуджуються харчовими речовинами і спеціалізуються як органи сприйняття хімічного подразнення (смаку). Скупчення чутливих клітини, на різних периферичних частинах тіла, особливо на рухливих виростах, визначають їхнє значення як органи сприйняття механічного подразнення (дотику). Таким чином, уже саме положення визначає точне функціональне значення органа. Будова органа ускладнюється — чутливі клітини, розташовуються тим або іншим чином, пристосовуючись для сприйняття певних подразнень, і оточуються індиферентними опорними клітинами, що захищають їх від всяких інших подразнень (елективні органи). Частина чутливого органа часто знаходиться нижче загального рівня поверхні тіла, а з індиферентних клітин епітелію, нерідко і з навколишніх інших тканин, будується додатковий апарат, що приводить до чутливого епітелію, лише подразнення певного роду (адекватні). У такий спосіб відбулася спеціалізація органів чуття, так що кожний з них виявляє свою особливу «специфічну енергію», обумовлену будовою органа і його зв'язками з нервовою системою.
У хребетних тварин окремих первинно-чутливих клітин у покривах немає, а вільні нервові закінчення мають вигляд численних розгалужень волокон, що доходять до самих зовнішніх клітин епідермісу. У хребетних є, крім того, і особливі шкірні органи, що складаються з комплексів чутливих і опорних клітин. Ці чутливі клітини, є, однак, клітинами нової генерації: вони не продовжуються безпосередньо в нервове волокно, а обплітаються кінцевими розгалуженнями чутливих нервових волокон, що походять від клітин нервових вузлів.
У хребетних розрізняють наступні органи чуття. По-перше, органи шкірного чуття, що служать для передачі подразнень дотикального характеру, а відповідно спричинених тиском і зміною температури. По-друге, органи хімічного чуття, що служать для розпізнавання складу середовища і взагалі дотичних із ними речовин. Ці органи представлені смаковими і нюховими і, можливо, деякими видозмінами органів шкірного чуття. По-третє, органи вищого чуття, а саме слуху і зору, при чому перший з них є в той же час органом статичного чуття і рівноваги.
Вільні нервові закінчення можуть передавати подразнення того ж характеру, як і органи шкірного чуття, а, імовірно, є органами м'язового чуття.