Нервова система костистих риб

Нервова система всіх костистих риб має типову будову. Однак кожен підклас костистих риб відрізняється чітко вираженими особливостями біології.
Костисті риби відрізняються слабким розвитком переднього відділу головного мозку, що має перетинчасту покрівлю, позбавлену нервових клітин. У дні проміжного мозку відокремлюється особливий відділ — судинний мішечок, властивий тільки рибам.
Середній мозок складно диференційований, у зв'язку з ведучою роллю органів зору в добуванні їжі він розчленований на зоровий і слуховий відділи і має складно диференційовану стовбурріу частину — сіткоподібну формацію як важливий центр координації нервової діяльності. Довгастий мозок також складно диференційований у зв'язку з великою роллю в біології органів статоакустики і шкірних органів чуття. Мозочок, що керує пересуванням риб при плаванні і несе сенсорні функції, досягає великих розмірів, закриваючи собою розміщені під ним відділи головного мозку. Черепно-мозкові нерви підпорядковані функціям моторики зябрового апарата (захоплювання їжі, дихання).
Головний мозок костистих риб (рис. 381, 382) складається з типових для більшості хребетних п'яти відділів, однак зверху видно тільки чотири.
Передній мозок у костистих риб у порівнянні з іншими відділами головного мозку дуже малий. Покрівля переднього мозку щуки не містить нервових клітин, а складається з тонкої епітеліальної перетинки.
Смугасті тіла (corpus striatum) складаються з двох відділів. Дорсальний відділ (epistriatum) ширший і прикриває вентральний відділ, що є прямим продовженням нюхових цибулин. Розподіл на два відділи можна бачити при розгляді мозку збоку. У коропа вентральні відділи збільшені і розподіл переднього мозку видно зверху (рис. 382).
Нюхові цибулини (bulbus olfactorius) безпосередньо прилягають до переднього краю переднього мозку. Вони невеликі і мають довгасто-овальну форму. Уперед від них відходять нюхові нерви. У коропа (рис. 382), на відміну від щуки і окуня (рис. 369) нюхові цибулини прилягають безпосередньо до нюхових капсул. Розташовані попереду нюхові тракти (tractus olfactorius) є відділами мозку і несуть у собі порожнини. Оскільки верхня стінка їхніх основ перетинчаста і її легко видалити разом із покрівлею переднього мозку, у цьому місці вони мають вигляд жолобків.
Проміжний мозок зверху не видно, тому що за переднім мозком розташований середній, нависаючий зверху над ним. На нижній поверхні проміжного мозку чітко виділяється зоровий перехрест або зорова хіазма, утворена перехрестом зорових нервів, і розташовується на межі між дном переднього і проміжного відділів головного мозку.

Рис. 381. Головний мозок щуки (за Гуртовим М. М., та ін., 1976 p.): І — вигляд зверху; II — вигляд знизу; III — поздовжній розріз; 1 — нюховий нерв (І пара); 2 — нюхова цибулина; 3 — зоровий нерв (II — пара); 4 — смугасті тіла; 5 — зоровий перехрест; 6 — окоруховий нерв (III пара); 7 — мозкова лійка; 8 — блоковий нерв (IV пара); 9 — зорові частки; 10 — трійчастий нерв (V пара); 11 — нижні частки проміжного мозку; 12 — лицьовий нерв (VII пара); 13 — бічні виступи мозочка; 14 — слуховий нерв (VIII пара); 15 — тіло мозочка; 16 — язикоглотковий нерв (IX пара); 17 — блукаючий нерв (X пара); 18 — ромбоподібна ямка; 19 — мозочкова заслінка
Безпосередньо примикаючи до заднього краю перехрестя, розташована нижня мозкова залоза — гіпофіз. У щуки ця залоза щільно входить у спеціальне заглиблення в дні черепа і зазвичай під час препарування обривається; тоді добре видно лійку. В окуня зберегти гіпофіз біля мозку значно легше. Латерально і каудально від гіпофіза розташовуються відносно великі овальної форми нижні частки (lobus inferior) проміжного мозку. Між ними в окуня видний напівпрозорий судинний мішок (saccus vasculosus). У щуки він відсутній.
Середній мозок. Зверху видно тільки його дорсальну частину, що має вигляд двох великих овальних, витягнутих у довжину зорових часток.
Зорові частки, або зорова покрівля — парні утворення, відділені одне від одного глибокою поздовжньою борозною. Зорові частки є зоровими центрами; у них закінчуються волокна зорового нерва. Дно порожнини середнього мозку має назву покришки (tegmentum). У ньому є складна система ядер і провідних шляхів, яка носить назву сіткоподібної формації (formatio reticularis), що є важливим цент-
ром координації нервової діяльності риб. Нижче розташовуються могутні поздовжні пучки волокон, що зв'язують довгастий мозок із проміжним і називаються ніжками мозку (pedunculus cerebri).
У коропа зорові частки досягають значного розвитку, а покрівля середнього мозку (tectum opticum) хоча і складається з мозкової речовини, але досить тонка і легко може бути ушкоджена при видаленні мозкових оболонок. У цьому випадку добре видно потовщення, що вдаються в порожнину середнього мозку, його нижнього відділу — півмісяцеві тіла.

Рис. 382. Головний мозок коропа, вигляд зверху (за Гуртовим М. М., та ін., 1976 p.): 1 — нюхова цибулина; 2 — нюховий тракт; 3 — смугасті тіла; 4 — мозочкова заслінка; 5 — зорові частки; 6 — тіло мозочка; 7 — слухові частки; 8 — медіальний горб; 9 — вагальні частки; 10 — ромбоподібна ямка; 11 — задні частки
У порожнині зорових часток від мозочка відокремлюється складка мозочка, що носить назву мозочкової заслінки (valvula cerebelli). Остання особливо сильно розвинута в коропа. З боків від неї на дні порожнини середнього мозку виділяються два бобоподібних підвищення, що називаються півмісяцевими тілами (torus semi-circularis), які служать важливими центрами органів чуття бічної лінії. Нижня ж поверхня покрівлі порожнини середнього мозку утворює підвищення, які називаються довгастими потовщеннями (torus longitudinalis). їх чітко видно на тонкій покрівлі середнього мозку коропа.
Мозочок лежить безпосередньо за зоровими частками і в щуки має округлу, а в окуня і коропа майже кулясту форму. Заднім краєм він прикриває довгастий мозок. Виступаюча нагору частина є тілом мозочка (corpus cerebelli). Відтягнувши його убік, можна бачити два бічних виступи (eminentia granularis) на його вентральній частині. Вони відділені від тіла неглибокою борозною. Мозочок служить центром точної регуляції всіх моторних іннервацій, пов'язаних із плаванням і схоплюванням їжі.
Довгастий мозок переднім відділом заходить під мозочок, а каудально без видимих меж переходить у спинний мозок. У щуки з боків задньої частини довгастого мозку, безпосередньо до нього прилягаючи, лежать два напівпрозорих пухирці — частини стато-акустичного органа, що містять отоліти.
У окуня і коропа мозочок невеликий, і передній відділ довгастого мозку добре видно. Покрівля цього відділу мозку представлена епендимою. Тому її легко видалити, і на препараті відкривається велика ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea), що служить дном четвертого шлуночка. У щуки ромбоподібна ямка розширена на передньому кінці, а каудально переходить у вузьку медіальну щілину. В окуня вона видовжена.
У потовщених краях ямки, так званих вагальних частках (lobus vagalis), залягають ядра блукаючого нерва. У коропа вагальні частки розвинуті дуже сильно (рис. 382), а між ними з дна четвертого шлуночка піднімається медіальний горб (lobus impar), від чого передні кінці вагальних часток сильно розсунуті в боки, а ромбоподібна ямка має майже округлу форму. Рострально від вагальных часток з боків від медіального горба розташовані потовщення — слухові частки (lobus acusticus), що включають у себе ядра слухового нерва. Вагальні частки в коропа продовжуються і каудально на спинний мозок, називаючись тут задніми частками (lobus posterior).
Довгастий мозок служить місцем відходження більшості черепно-мозкових нервів, а також провідним шляхом, що зв'язує різні центри передніх відділів головного мозку зі спинним. На дні довгастого мозку знаходиться дихальний центр.

Черепно-мозкові нерви костистих риб
Нюховий тракт, або нерв (І пара), (рис. 383, 384). На відміну від акулових риб, у яких нюхова цибулина безпосередньо прилягає до нюхової капсули і зв'язана з мозком його довгим виростом — нюховим трактом, у костистих риб можуть спостерігатися два різних варіанти. В одних видів нюхова цибулина також безпосередньо прилягає до нюхової капсули, і нервовий тяж, що з'єднує її з мозком, також є нюховим трактом (короп). В інших нюхова цибулина безпосередньо прилягає до переднього мозку, і тоді нервові волокна, що йдуть від нюхової капсули, є відростками рецепторних клітин і утворюють нюховий нерв (щука, окунь).

Рис. 383. Черепно-мозкові нерви окуня: 1 — окорухо-вий нерв (III пара); 2 — блоковий нерв (IV пара);
3 — нюховий нерв (І пара);
4 — зоровий нерв (І пара);
5 — під'язиково-нижньощелепна гілка лицьового нерва; 6 — під'язикова гілка лицьового нерва; 7 — внутрішня нижньощелепна гілка лицьового нерва; 8 — піднебінна гілка лицьового нерва; 9 — нижньощелепна гілка трійчастого нерва; 10 — верхньощелепна гілка трійчастого нерва
Нюховий нерв щуки і нюховий тракт коропа проходять усередині черепної коробки і видні тільки після її розкриття. Нюховий нерв окуня видний з боку очної ямки і виглядає як товстий білий тяж, що проходить по її верхній частині.
Зоровий нерв (II пара), (рис. 383-385) відходить від зорового перехрестя на дні проміжного мозку і має вигляд товстого білого тяжа, оточеного сполучнотканинною оболонкою; його невеликий шматочок стирчить між чотирма прямими м'язами ока.

Рис. 384. Схема черепно-мозкових нервів і їх гілок у костистої риби (за Гуртовим М. М., та ін., 1976 p.): 1 — бічна гілка блукаючого нерва; 2 — під'язиковий нерв (XII пара); 3 — блукаючий нерв (X пара); 4 — слуховий нерв (VIII пара); 5 — блоковий нерв (IV пара); 6 — зоровий нерв (II пара); 7 — окоруховий нерв (III пара); 8 — піднебінна гілка лицьового нерва; 9 — поверхнева очноямкова гілка лицьового нерва; 10 — нюховий нерв (І пара); 11 — нижньощелепна гілка трійчастого нерва; 12 — щічна гілка трійчастого нерва; 13 — верхньощелепна гілка трійчастого нерва; 14 — зовнішня нижньощелепна гілка лицьового нерва; 15 — піднебінна гілка язикоглот-кового нерва; 16 — під'язикова гілка лицьового нерва; 17 — внутрішня нижньощелепна гілка лицьового нерва; 18 — під'язиково-нижньощелепна гілка лицьового нерва; 19 — передзяброві гілки блукаючого нерва; 20, 22 — за-зяброві гілки блукаючого нерва; 21 — під'язикова; 23 — нутрощева гілка блукаючого нерва
Дистальний кінець, що входить в очне яблуко, відповідно видаляється при видаленні останнього.
Окоруховий нерв (III пара), як і у всіх хребетних, іннервує три прямі м'язи ока і один (нижній) косий; він бере початок від дна середнього мозку.
Блоковий нерв (IV пара) іннервує верхній косий м'яз ока і у щуки тягнеться по куті очної ямки між дорсальною і медіальною стінками, разом із кровоносною судиною і поруч з очноямковою гілкою трійчастого нерва, від якої відрізняється більшою товщиною і з якою може давати анастомози. Починається блоковий нерв від покрівлі середнього мозку на межі з мозочком, в окуня і коропа він тягнеться абсолютно самостійно уздовж верхньої стінки очної ямки і закінчується, як і в щуки, на дорсальному косому м'язі ока.

Рис. 385. Черепно-мозкові нерви щуки: 1 — окоруховий нерв (III пара); 2 — блоковий нерв (IV пара); 3 — глибока очноямкова гілка трійчастого нерва; 4 — поверхнева очноямкова гілка лицьового нерва; 5 — зоровий нерв (II пара); 6 — під'язиково-нижньощелепна гілка; 7 — зовнішня нижньощелепна гілка лицьового нерва; 8 — під'язикова гілка лицьового нерва; 9 — внутрішня нижньощелепна гілка лицьового нерва; 10 — нижньощелепна гілка трійчастого нерва; 11 — щічна гілка лицьового нерва; 12 — верхньощелепна гілка трійчастого нерва
Трійчастий нерв (V пара) відходить могутнім корінцем від бічної поверхні довгастого мозку і має велику кількість гілок. Його утворюють два ганглії: очноямковий (ganglion trigemini I, s. ganglion profundi) і гассерів (ganglion trigemini II, s. ganglion Gasseri). Обидва ці ганглія зазвичай зливаються разом.
Від першого ганглія починаються дві гілки: поверхнева і глибока очноямкові; від другого — щелепна гілка. Поверхнева очноямкова гілка зазвичай слабко розвинута і йде разом з волокнами гілки лицьового нерва, що має ту ж назву. Глибока очноямкова гілка добре виражена в сучасних кісткових риб, а у поліптера є самостійним нервом.
У розглянутих представників після виходу з ганглія, що у щуки зберігає подвійність, трійчастий нерв розгалужується на дві гілки: глибоку очноямкову, і власне трійчастий нерв.
Глибоку очноямкову гілку (nervus trigeminus I, s. ramus ophthalmicus profundus nervus trigeminus) (рис. 385) добре видно в ділянці очної ямки. У щуки вона тягнеться паралельно блоковому нерву і кровоносній судині, входить у передню стінку очної ямки, пронизує її, виходить на поверхню і іннервує шкіру верхньої частини голови.
У коропа це тонка гілка, що тягнеться паралельно вентральному краю поверхневої очноямкової гілки лицьового нерва.
Власне трійчастий нерв (nervus trigeminus II) після виходу з черепа віддає від себе гілку, що тягнеться каудально до м'яза розширювача зябрової кришки (m. dilatator ореrculi). Далі нерв розділяється на два великих стовбури.
Нижньощелепна гілка (ramus mandibulae) (рис. 383-385) у щуки тягнеться вниз, уздовж заднього краю очної ямки під двома верхніми порціями привідного м'яза нижньої щелепи (m. adductor mandi-bulae), тому її початок можна бачити тільки після видалення цих порцій. Потім вона виходить на поверхню, проходить по передньому краю вищезгаданого м'яза і підходить до заднього верхнього краю нижньої щелепи. Тут нерв розпадається на цілу серію дрібних гілочок, що губляться в м'яких тканинах і кістках нижньої щелепи. Ці гілки іннервують шкіру, вистилку ротової порожнини і частково м'язи, зв'язані з нижньою щелепою. Крім того, у початковій своїй частині, ще до розгалуження, нижньощелепна гілка віддає численні, різної величини нерви до щелепної мускулатури. В окуня основна частина нерва йде під привідний м яз нижньої щелепи або безпосередньо в ньому.
У коропа в зв'язку з невеликими розмірами ротового отвору ' нижньощелепна гілка проходить по нижній частині очної ямки разом із верхньощелепною гілкою трійчастого і щічною гілкою лицьового нервів. Вона досягає значної товщини і лежить не безпосередньо в краю очної ямки, а дещо в глибині. На рівні середини очної ямки вона робить крутий вигин униз, направляючись до нижньої щелепи.
Верхньощелепна гілка (ramus maxillaris) (рис. 383-385), так само як і вищеописана гілка, проходить спочатку по задньому зовнішньому краю очної ямки, потім переходить на нижню її сторону, де тягнеться разом із щічною гілкою лицьового нерва. Ці гілки досить легко розділити, якщо охайно зняти гортаючу їх загальну сполучнотканинну оболонку. Щелепна гілка трійчастого нерва більш могутня, і її частина, що йде по задньому краю очної ямки, лежить більш медіально, ніж гілка лицьового нерва; остання в цьому місці лежить саме між двома гілками трійчастого нерва. Пройшовши очну ямку, верхньощелепна гілка виходить на бічну частину верхньої поверхні голови і розташовується тут прямо під шкірою, так що її легко розглянути, якщо зняти останню. Цей нерв своїми гілками іннервує шкіру верхньої поверхні голови і верхньої щелепи, а також внутрішню поверхню верхньощелепної кістки.
В окуня ця гілка займає те ж положення.
У коропа ця гілка також йде уздовж нижньої сторони очної ямки разом із зазначеними вище гілками трійчастого і лицьового нервів. Дійшовши до переднього краю очної ямки, вона йде вперед під великою слізною кісткою і далі розгалужується на ряд гілок, що іннер-вують верхню щелепу.
Відвідний нерв (VI пара) іннервує зовнішній (каудальний) косий м'яз ока.
Лицьовий нерв (VII пара) має багато гілок, що відходять від довгастого мозку за трійчастим нервом цілим пучком; більшість із них зв'язані з органами бічної лінії і тому в костистих риб, як і у всіх водних форм, добре розвинуті.
Поверхнева очноямкова гілка (ramus ophthalmicus superficialis nervus facialis) (рис. 384-385) проходить уздовж медіальної частини верхнього краю очної орбіти, паралельно гілкам блокового та лицьового нервів і кровоносній судині. На своєму шляху вона віддає ряд гілок до надочноямкового каналу органа бічної лінії, який і іннервує.
Піднебінна гілка (ramus palatinus nervus facialis) (рис. 383-385) проходить у щуки уздовж латерального краю основи черепа приблизно по середній лінії очної ямки. Пройшовши по очній ямці, вона виходить через її передню стінку і розгалужується на велику кількість гілок, що іннервують вистилку ротової порожнини в піднебінній частині.
В окуня і коропа вона займає те ж положення, але в останнього значно товща.
Щічна гілка (ramus buccalis nervus facialis) у щуки тягнеться паралельно верхньощелепній гілці трійчастого нерва уздовж заднього, а потім нижнього краю очної орбіти. Після виходу з неї в ділянці переднього нижнього кута гілка відхиляється догори і переходить на зовнішню поверхню голови, де проходить уздовж латеральної сторони рострума. Ця гілка у щуки іннервує передню і задню частини підочного каналу органа бічної лінії.
В окуня і коропа ця гілка займає приблизно те ж положення, і у коропа легко відрізняється, тому що має значні розміри і закінчується на поверхні переднього краю очної ямки в ділянці слізної кістки декількома великими гілками.
Додаткова щічна гілка (ramus buccalis accessorius nervus facialis) іннервує середню частину підочноямкового каналу й у щуки її видно у вигляді тоненького нерва, що проходить уздовж вентрального краю м'яза піднімача піднебінної дуги (m. levator arcus palatini), і прикрита ззовні привідним м'язом нижньої щелепи (m. adductor mandibulae). Ця гілка підходить до медіальної сторони ряду підоч-нямкових кісточок і іннервує підочноямковий канал.
Піднебінно-нижньощелепна або гіомандибулярна гілка (ramus hyomandibularis nervus facialis) — великий нервовий стовбур, що є частиною лицьового нерва і йде уздовж переднього краю зябрової кришки. Від нього відходить вищезгадана додаткова щічна гілка.
Нерв проходить по латеральній поверхні гіомандибулярної кістки, яка підстилає передкришкову кістку.
Гіомандибулярна гілка потім розгалужується на кілька гілок. Три з них — найбільші, можна легко розглянути. Розгалуження на них гіомандибулярної гілки відбувається в різних риб на різному рівні. У щуки це розгалуження відбувається на рівні верхнього краю зябрової кришки. В окуня і коропа воно відбувається на рівні середньої частини кришкової кістки, але дві передні гілки спочатку огорнуті загальною сполучнотканинною оболонкою і розходяться тільки на рівні нижнього краю кришкової кістки.
Під'язикова або гіоїдна гілка (ramus hyoideus neruus facialis) розташовується найкаудальніше, в порівнянні з іншими гілками. Вона йде вентрально майже строго по вертикалі, досягає каудального краю під'язикової кістки, потім круто повертає рострально і проходить уздовж основ променів зябрової перетинки. Іннервує внутрішню поверхню передкришки і деякі м'язи нижньої щелепи.
Внутрішня нижньощелепна гілка (ramus mandibularis internus nervus facialis, s. chorda tympani) (рис. 383-385) — гілка, що відходить найкраніальніше. Спочатку проходить по зовнішній поверхні метаптеригій (metapterygoideum), потім йде по внутрішній поверхні квадратної кістки і входить у нижню щелепу. Ця гілка іннервує ви-стилку нижньої частини ротової порожнини.
Зовнішня нижньощелепна гілка (ramus mandibularis externus nervus facialis) відходить між двома попередніми, йде спочатку паралельно chorda tympani по ростральній поверхні підвіска, потім повертає вентрально, проходить уздовж квадратної кістки і входить у нижню щелепу з медіального боку. Цей нерв іннервує нижньощелепний і гіомандибулярний канали бічної лінії.
Слуховий нерв (VIII пара) закінчується в слуховій капсулі й іннервує внутрішнє вухо; у зв'язку з цим він короткий (рис. 384).
Язикоглотковий нерв (IX пара). Над верхнім кінцем ряду зябрових пелюсток першої зябрової дуги просвічується під сполучнотканинною плівкою темна кровоносна судина і розташований від неї каудальніше світлий нерв. Він йде уздовж основи першої зябрової дуги і фактично є зазябровою гілкою язикоглоткового нерва (ramus posttremticus nervus glossopharyngeus).
У коропа цей нерв, так само як і гілки наступного блукаючого нерва, розвинутий дуже сильно. І на відміну від щуки та окуня добре виражена направлена вперед, до склепіння ротової порожнини, його піднебінна гілка (ramus palatinus nervus glossopharyngeus).
Блукаючий нерв (X пара) дає численні гілки, що підходять до зябер, внутрішніх органів і органів бічної лінії. Приблизно під місцем прикріплення до черепа привідного м'яза зябрової кришки відходить цілий пучок гілок блукаючого нерва. Перші три гілки підходять до зябрових дуг, які і іннервують. Кожна з цих трьох зябрових гілок (ramus branchialis) підходить, як і в акули, до певної зябрової щілини, поділяється на передзяброву і зазяброву гілки, точніше передщілинну і защілинну (ramus ргае-, і posttrematicus).
Перша гілка, зазвичай більш тонка, іннервує зябру попереду, а друга — позаду зябрової щілини.
Поділ на два стовбури спостерігається в перших двох зябрових гілок приблизно на половині їхнього шляху до зябер. Передзяброва гілка (ramus praetrematicus) третього зябрового нерва відокремлюється дуже рано й у вигляді самостійної гілки підходить до верхнього кінця четвертої зябрової дуги, де різко, майже під прямим кутом, повертає вперед і йде до третьої зябри. Зазяброва гілка (ramus posttrematicus) третього зябрового нерва тягнеться спочатку разом з іншими гілками блукаючого нерва в каудальному напрямку, потім повертає ліворуч і підходить до медіальної поверхні четвертої зябри поруч із зябровою виносною судиною.
Приблизно паралельно зазябровій гілці (ramus posttrematicus) третьої зябрової гілки тягнуться ще дві великі гілки блукаючого нерва. Нижня з цих двох гілок — глоткова (ramus pharyngeus) — повертає за четвертою зяброю перед плечовим поясом вентрально, а потім на рівні верхнього кінця медіально в глотку. Перед поворотом медіально вона віддає невелику передщілинну гілочку (ramus praetrematicus) до четвертої зябрової дуги. Основна гілка іннервує ділянку глотки, а окремі її гілочки — також і серце.
Верхня кишкова гілка блукаючого нерва (ramus intestinalis) (рис. 384) йде в каудальному напрямку приблизно паралельно осі тіла і ховається під дорсальним кінцем плечового пояса. Ця гілка іннервує внутрішні органи.
Нарешті, найдорсальніше з усіх гілок проходить бічна гілка блукаючого нерва (ramus lateralis). Вона тягнеться спочатку майже горизонтально, потім повертає дещо вверх, підходить під задній край задньотімяної кістки (os posttemporale) плечового пояса і продовжується далі до хвостового відділу уздовж бічної поверхні тіла, іннер-вуючи бічну лінію.
В окуня і коропа в зв'язку з коротшою головою нерви не роблять значних вигинів, а кожний йде прямо до відповідної зябрової Дуги.
У коропа в зв'язку з обробкою їжі в ротоглотковій порожнині кожна з зябрових гілок блукаючого нерва дуже могутня і над верхніми кінцями зябер утворює потовщення, від якого відходить цілий пучок нервів. У цього виду добре виражена гілка, що йде до п'ятої зябрової дуги, що, як говорилося вище, несе глоткові зуби. За нею декількома гілками відходить нутрощева гілка, а дещо позаду неї — бічна гілка.

Питання для самоконтролю

1. Що таке нервова система і яка її роль у житті риб?

2. З яких елементів складається нервова система?

3. Що таке нейрон, дендрит, нейрит?

4. Які клітини називають чутливими, а які руховими?

5. Які черепно-мозкові нерви є у риб?

6. Яка будова спинного мозку, його функція і зв’язок з головним?

7. Як побудована симпатична нервова система риб?