З історії анатомії риб

З появою людини на Землі основним засобом виживання було полювання на диких тварин та добування риби. Добування риби та інших тварин і рослин — одне із найдавніших занять людини. Уже за 300 тис. років до нашої ери людина добувала рибу списом або звичайними стрілами з лука. Виникнення рибальства як особливої галузі господарської діяльності відбулося в мезоліті приблизно за 9 тис. років до нашої ери. У розкопках цього періоду постійно зустрічаються різні рибальські пристосування (рис. 1).
Зображення способів лову риби зустрічаються і у пам'ятках культури Стародавнього Єгипту, причому риби настільки чітко зображені, що можна визначити їх вид (рис. 2-3).
Риба завжди відігравала велику роль у харчуванні народів, що населяли узбережжя морів, річок та озер. Добуту рибу люди використовували цілком, дещо в їжу, а дещо для забезпечення своїх побутових потреб. Наприклад, деякі народи Далекого Сходу виготовляли із шкіри риб водонепроникний одяг.

Рис. 1. Давні засоби для лову риби: 1 — гарпуни; 2 — наконечники стріл; З — остроги; 4 — кам'яні грузила; 5 — кремінні гачки; 6 — давні форми гачків; 7 — бронзова блесна; 8 — кістяні гачки

Рис. 2. Добування риби острогою у Стародавньому Єгипті

Тому природно, що перші пізнання з анатомії риб людина почала здобувати завдяки рибальству. Вивчення будови тіла риб на науку перетворилось дещо пізніше у зв'язку з потребами порівняльної анатомії та іхтіології.
Анатомія тварин взагалі, та риб зокрема, вивчалася вже в далекій давнині. Перший етап, з якого можна почати історію анатомії риб як науки, що узагальнює знання свого часу про будову риб, — це той період історії Стародавньої Греції, що пов'язаний з ім'ям великого грецького філософа і натураліста Аристотеля, який жив за три століття (384-322 pp.) до початку нашої ери.
До Аристотеля деякі філософи Греції згадували про тих чи інших риб і їхні ознаки, однак лише він зробив більш-менш систематизоване зведення тих даних про будову риб, що були доступні природознавству Стародавньої Греції, тому цілком правильно історію анатомії риб починати саме з Аристотеля.
У своїй «Історії тварин» та інших збережених (на жаль, не повністю) творах Аристотель розділяє тварин на вісім груп. До однієї з перших чотирьох груп тварин, що мають забарвлену кров і охоплюють тип хребетних, він відносив і риб. Аристотель мав цілком точне уявлення про риб, яких він відокремлював і від водних хребетних, що дихали легенями (кити, тюлені тощо), і від безхребетних. Характерною ознакою риб він вважав зябра і плавці. Вчений мав цілком вірні уявлення про скелет і зовнішню форму риб, їхні внутрішні органи, знав, що одні риби (акули і скати) є живородними, а інші — відкладають ікру.
Таким чином, оцінюючи значення Аристотеля в історії вивчення анатомії риб, потрібно сказати, що ним закладені підвалини анатомії риб, які лягли в основу подальших наукових досліджень вчених наступних поколінь.
Вплив творів Аристотеля в галузі природничих наук продовжувався біля двох тисяч років. Авторитет Аристотеля був настільки великий, ним настільки повно були приведені у своїх працях усі дані, які можна було одержати при вивченні природи і при порівняно невисокому стані природничо-наукових знань його епохи, що його послідовники протягом багатьох століть після нього в основному тільки переказували його праці і внесок наукової новизни був незначним. З введенням християнства, як пануючої релігії, створилися такі умови, при яких ніяка вільна думка не могла бути висловлена, усяке безпосереднє вивчення природи переслідувалося, і всі конкретні науки фактично майже припинили своє існування. Цілих 15 століть від початку християнської ери продовжувався цей застійний період. Наука замінилася схоластикою, при якій те чи інше питання вирішувалося не безпосереднім його вивченням, а шляхом кропіткого дослідження того, що про нього писали ті чи інші визнані тоді авторитети, чи що говорилося про це в книгах «священного писання». Авторитет останніх вважався вирішальним і не підлягав сумніву під страхом спалення на багатті.
Твори Аристотеля, як незгодні з духом християнської догми, піддалися гонінню і знищенню і тільки завдяки арабам деякі списки його праць уникли такої долі, відігравши знову свою роль у наступний період розвитку науки, коли пробудився інтерес до безпосереднього вивчення природи.
В епоху Відродження анатомічна наука зробила великий крок вперед, на той період уже склалася багатовікова традиція створювати міжнародну наукову мову — термінологію на греко-латинському мовному матеріалі. Ця традиція була обумовлена значним впливом античних народів на розвиток усієї європейської науки, культури, мови.
Першими, хто в період епохи відродження безпосередньо займалися вивченням риб у природі з метою їх систематики, були Пьєр Белон, Гільом Ронделе і Іполіт Сальвіані.
Белон у своїй роботі «Про водних тварин» (1553 р.) на підставі власних зібрань описує 110 видів риб, з них багато риб східної частини Середземного моря, і дає для того часу досить непогані малюнки. Белон запропонував систему риб, яка мало природна: по-перше, на противагу Аристотелю, він не відокремлює риб від китів, сплачуючи цим данину попередньому періоду, коли, відповідно до Біблії, кити відносилися до риб. Риб він класифікує за розмірами, способами розмноження, формою тіла і місцеперебуванням, тобто за ознаками, що змінюються навіть у межах родинної групи риб і притому ознаками різних категорій. Його система, що не має тепер наукового значення, цікава як перша спроба класифікації риб на підставі їхнього безпосереднього вивчення, а не шляхом схоластичних вишукувань.
Другий іхтіолог, сучасник Белона, паризький лікар Ронделе публікує майже одночасно з ним свої роботи «Книги про морських риб» (1554 p.), «Універсальна історія водних тварин» (1555 р.), у яких він подає опис 197 морських і 47 видів прісноводних риб басейну Середземного моря. Ці роботи відрізняються більш детальним описом, ніж у Белона, введенням в опис анатомічних ознак і кращих ілюстрацій.
Інший сучасник Белона — римський лікар Сальвіані, який у своїй роботі «Історія водних тварин» (1554-1557 pp.) охарактеризував 92 види риб Італії, супроводжуючи свій опис художніми для того часу малюнками. Його робота поступається в науковості двом першим, але для свого часу книга, безсумнівно, мала резонанс.
Протягом цілого сторіччя роботи трьох названих авторів були основними джерелами знань з іхтіології і анатомії риб.
Розвиток міжконтинентальних зв'язків, початок бурхливої колоніальної політики і експансії значно підсилює інтерес до вивчення Америки та інших позаєвропейських країн, і численні колекції риб і інших тварин, настільки відмінних від європейських, стають предметом вивчення і поповнення музеїв приватних осіб, які почали тоді виникати.
Багатюща і своєрідна іхтіофауна нових країн сприяла розширенню кругозору іхтіологів і мала значний вплив на подальший розвиток іхтіології. З іншого боку, на розвиток зоологічних і іхтіологічних знань позитивно впливало відкриття медичних шкіл і академій, де почалося ретельне вивчення анатомії скелета і внутрішніх органів найважливіших представників європейської фауни, в тому числі і риб.
З іхтіологів XVII ст. особливо вирізняються два медики — Маркграф і Пізо, що жили в Бразилії і написали «Природну історію Бразилії» (1648 p.); четверта книга якої присвячена винятково рибам.
З іхтіологів XVII ст. заслуговують на увагу Уіллобі Ф. і Рей Дж., попередники реформи системи, розпочатої Ліннеєм, які написали свою «Історію риб» (1636 p.); де подається опис 420 видів риб. В основу системи, розробленої ними, певною мірою покладені і анатомічні ознаки. У XVII столітті з'являється ряд робіт з анатомії і фізіології риб написаних видатними анатомами і фізіологами (Бореллі Дж., Сваммердам І., Дюверней та ін.).
XVIII ст. ознаменоване роботами іхтіологів Петра Артеді, Марка Блоха і Ласепеда.
Петро Артеді (1705-1734 pp.) друг і товариш по університету видатного натураліста Карла Ліннея. Незважаючи на своє коротке життя (помер у 29 років), він залишив дуже помітний слід в історії іхтіології: написана ним праця «Іхтіологія», яка складається з 5 частин, була класичним твором не тільки для свого часу, але і більш пізнього, що зробило величезний вплив на ряд видатних послідовників школи Ліннея. У своїй праці Артеді подає ревізію робіт всіх авторів, що писали про риб до нього, і критичний аналіз цих робіт, описуючи зовнішні і внутрішні частини риби та їхні зміни.
Лінней вже після смерті Артеді (1734 р.) включив його систему риб з деякими змінами у свою «Систему природи». Із системи риб Артеді-Ліннея вже викидаються кити, і межі класу риб зовсім точно встановлюються. Праці Артеді-Ліннея пожвавили дослідницьку роботу як у Європі, так і в інших країнах, де численні учні і послідовники Ліннея невтомно стали вивчати флору і фауну. Деякі з них здійснювали подорожі з дослідницькими цілями у маловідомі країни, натуралісти входили до складу експедицій для кругосвітніх подорожей.
Нагромадився величезний систематичний і зоогеографічний матеріал, опрацювання і зведення якого випало на долю Блоха і Ласепеда.
Марк Елізар Блох став займатися іхтіологією у віці 56 років, будучи до того практикуючим хірургом. Він не тільки опанував іхтіологію, але і написав роботи, які довгий час вважалися класичними і були перекладені різними мовами. Фундаментальною є «Іхтіологія», у першій частині якої дається опис риб Німеччини — «Економічна природна історія риб Німеччини» (1782-1784 pp.), у другій — опис іноземних риб — «Природна історія іноземних риб» (1785-1795 pp.). Іхтіологія Блоха ілюстрована чудовими кольоровими малюнками.
Професор «Музею природної історії» у Парижі Ласепед написав книгу «Історія риб» у 5 томах (1798-1803 pp.).
З Блохом і Ласепедом закінчився той період розвитку іхтіології як науки, коли найбільша увага приділялася зовнішньому опису і систематиці риб.
У XVII ст. почали з'являтися й анатомічні роботи, що стосувалися більшості вищих хребетних, деяка увага приділялася і рибам, але ці роботи носили ще розрізнений, випадковий характер і не були використані цілком для чисто іхтіологічних цілей; писалися вони медиками та анатомами.
Наприкінці XVIII ст. з'явилися роботи Галлера А., Гюнтера А. К. і Кампера П., об'єктом яких були нервова система, органи чуття і електричні органи риб, і у свій час класична робота А. Монро — «Будова і фізіологія риб, у порівнянні з такою людини та інших тварин».
XIX ст. є століттям могутнього розвитку природознавства, іхтіологія протягом цього сторіччя збільшила свій зміст кількісно і якісно, як ніколи.
Одним з найвидатніших анатомів і натуралістів був Ґеорґ Кюв'є (1769-1832 pp.), ідеї якого близько 50 років були пануючими в науці. Кюв'є вперше докладно вивчив анатомію риб. У свою систему тваринного світу Кюв'є заклав міцні основи порівняльної анатомії, запропонував принцип співвідношення органів, встановив знамениту теорію типів, що згодом піддалася істотним змінам, але у свій час виявилася дуже плідною для науки. Ґ. Кюв'є встановив дивний для свого часу «принцип кореляцій», за яким кожен організм являє собою цілісну систему, причому ні одну частину цієї системи не можна змінити, не викликавши зміни інших.
Усі частини організму залежать у своїх проявах одна від одної і ця взаємозалежність функцій визначає співіснування частин в середині цілого. Функціональна єдність організму розглядається як необхідна умова, що тільки і уможливлює існування живих істот. Форма і функція пов'язані нерозривно, і саме функція визначає будову органа.
Наступний вчений, після Кюв'є, — це знаменитий натураліст, анатом і фізіолог Іоганн Мюллер (1801-1858 pp.), який заново переробив систему риб Кюв'є. З праць Мюллера, крім численних робіт з анатомії і систематичного положення різних риб, найбільш важливими є: «Будова і межі ганоїдних риб», «Порівняльна анатомія міксинових», «Систематичні описи поперечноротих» та багато інших.
Зберігач Британського музею Гюнтер А. К. — першокласний вчений-іхтіолог, автор класичної праці в 8 томах: «Каталог риб Британського музею», що представив огляд усіх риб, відомих науці в систематичному відношенні і зробив величезний вплив на розвиток систематичної іхтіології. Ним опрацьовані та описані риби численних морських і суходільних експедицій а також нові представники дводишних риб, уперше з великою повнотою дається опис іхтіофауни глибин моря; ним же написаний прекрасний посібник з вивчення риб.
Бауленджер Г. А. був заступником Гюнтера по Британському музею. Його перу належать понад 300 наукових праць, що стосуються морських і прісноводних риб; численні його роботи присвячені іхтіофауні Африки, Південної Америки та інших країн. Ним започаткована переробка описів риб Британського музею і видана класична праця, що стосується колючоперих риб. Його класифікація риб є вдосконаленням і розвитком класифікацій, запропонованих Мюллером І. і Гюнтером А. К.. Бауленджер Г. А. видав прекрасний посібник з іхтіології — «Риби», в якому подаються основні поняття про рибу, її анатомію і систематику.
Наступник Бауленджера — директор Британського музею Ріген Ч., автор численних монографій по найрізноманітніших рибах різних басейнів як прісноводних, так і морських. Рігену, крім обробки в систематичному відношенні численних колекцій риб Британського музею і численних експедицій, належить ревізія найголовніших родин риб, встановлення родинних відносин між ними у світлі новітніх даних з їх анатомії, ембріології та еволюції риб.
З іхтіологів, що працювали в XIX ст. в Америці, варто згадати Луї Агассіца, автора «Природної історії прісноводних риб Європи» і «Дослідження викопних риб», а також численних робіт з іхтіології нині існуючих і викопних риб Америки.
З німецьких учених XIX ст., що у своїх дослідженнях вивчали анатомію риб слід відзначити таких видатних порівняльних анатомів як Геккель Е., Гудріч Е., Гегенбаур К..
Перші наукові дані про риб колишньої Росії відносяться до кінця XVIII ст., часів перших академіків Російської академії наук, що описували у своїх подорожах і в спеціальних роботах різних представників російської іхтіофауни.
Паллас П. С, знаменитий мандрівник по Сибіру, Забайкаллю і Центральній Росії, описав 241 вид риб у своїй класичній для того часу «Російсько-Азіатській зоографії». Палласом написані «Подорож по різних губерніях російської держави» і ряд інших робіт у виданнях Російської академії наук і в закордонних виданнях, у яких описуються риби Росії та даються короткі зведення по їхній біології.
З учених, що вивчали риб Росії в першу половину XIX ст., слід відзначити К. Е. Ейхвальда, який описав каспійсько-кавказьку іхтіофауну, цілий ряд викопних риб, опублікував «Описову палеонтологію».
Нордман О. Д. здійснив у 30-х роках подорож по півдню Росії, Закавказзю і навів перший ґрунтовний опис риб, супроводжуваний атласом прекрасних малюнків, під заголовком «Спостереження над фауною Чорного моря».
Серед робіт першої половини XIX ст. варто згадати про чисельні роботи з анатомії та ембріології риб видатного ембріолога академіка К. М. Бера, котрий своїми класичними працями сприяв розвитку ембріології риб.
Друга половина XIX ст. ознаменувалася появою капітальної роботи К. М. Бера і М. Я. Данилевського: «Дослідження рибальства в Росії» у 7 томах.
З другої половини XIX ст. починається діяльність знаменитого іхтіолога професора К. Ф. Кеслера, який зробив вагомий внесок своїми численними працями в пізнання риб. Йому належить честь обробки майже всієї іхтіофауни Росії в майже сучасному дусі.
У 90-х роках XIX ст. розпочалася діяльність Л. С. Берга — одного з найвидатніших та всесвітньо відомих російських іхтіологів. Берг Л. С. провів ревізію і монографічне опрацювання майже всіх прісноводних риб колишнього СРСР. Із сучасників Л. С. Берга варто відзначити Є. К. Суворова та В. К. Солдатова авторів багатьох цінних наукових робіт; І. Ф. Правдіна, автора численних робіт з біології та анатомії риб. Особливо необхідно відзначити дослідника риб України, професора київського ветеринарного інституту (1922-1931 pp.) Д. Є. Белінга.
Слід також згадати роботи видатних порівняльних анатомів Ковалевського А. О., Заленського В. В., Сєвєрцова О. М., Шмальгаузена І.І., Ромера А.Ш. та цілий ряд інших. Необхідно зазначити, що досить плідно у вивченні анатомії риб відзначилися представники київської школи порівняльних анатомів, започаткованої академіком Домбровським Б. О. Це роботи Гіммельрейха Г. О., який детально дослідив м'язи глотки риб та Мельника О. П., який займається вивченням м'язів плечового поясу риб.
З короткого нарису розвитку анатомії риб випливає, що, проникнувши в колишню Росію порівняно пізно і головним чином за допомогою іноземних вчених, іхтіологічні знання надалі нагромаджувалися тими ж шляхами, що і за кордоном. Переважно роботи із систематики і поширення риб, до яких потім приєднуються роботи порівняльно-анатомічні та ембріологічні. У дуже тривалий період не існувало анатомії риб як самостійної дисципліни, це була більш-менш відособлена частина іхтіології. Створення в Національному аграрному університеті факультету водних біоресурсів та аквакультури і виділення анатомії риб в окрему дисципліну спонукало нас до написання окремого підручника.