Методи нормування праці

У практиці нормування праці застосовують такі методи: су­марний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, мікроелементний.

При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумар­ний. Він є основним для масового і серійного типів виробниц­тва, тобто для умов, коли одна операція багаторазово повто­рюється. В умовах індивідуального і дрібносерійного вироб­ництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно недоцільне. Тому його застосовують лише для розрахунку норм на дуже складні операції.

Сумарний (дослідно-статистичний) метод має кілька різно­видів установлення норми:

• на основі порівняння складності та обсягу певної роботи з такими, що виконувались раніше;

• на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;

• за досвідом особи в установленні норм праці;

• за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дають змогу широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкра­щих робітників у вдосконаленні праці та виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних про­цесів). За допомогою цього методу виокремлюють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких скла­даються складні й різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми витрат часу за­лежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окре­мих трудових процесів на основі створення системи мікроеле­ментів, що вирізняються характером і методом виконання ро­боти, схемою організації робочого місця і трудовими навичка­ми робітника.