І. 3. Способи використання ігрового компоненту як засобу психологічного розвантаження

Якщо ми поглянемо на думку науковців, то відмітимо, що урок може бути і засобом зняття психологічної напруги учнів, і особливо у цьому напрямку – дієвий ігровий компонент.

Емоційне поле, на думку більшості дослідників, відповідає за стан особистості, її задоволення та незадоволення собою, своїми діями та ставленнями. Вони виділяють такі функції емоційної складової навчального процесу:

- емоціогенна (поліпшення настрою, пробудження інтересу до навчальної діяльності, до пізнання навчального предмету);

- діагностична (розкриття власних резервів внутрішньої активності, можливість самовираження і самопізнання);

- релаксаційна (зняття або зменшення тривожності, фізичного та інтелектуального напруження, відновлення внутрішніх сил і резервів);

- терапевтична (корекція взаємовідносин, подолання труднощів у поведінці, навчанні, що виникли або виникають у школярів у спілкуванні з однокласниками, вчителями та ін.)

Як елемент педагогічного супроводу навчального процесу, емоційний компонент передбачає реалізацію цілеспрямованого емоційного впливу на школярів з метою розвитку певних особистісних якостей та формування позитивного ставлення до навчальної діяльності. Таким чином, проводячи ігри на уроках історії та основ правознавства, ми сприяємо полегшенню емоційних проблем дітей, даємо вихід негативним емоціям, вчимо керувати власним настроєм, шукати однодумців або розради у друзів.

Як відомо, стрес буває 2 видів: короткотривалий і довготривалий. Створюючи на уроках нестандартні ігрові ситуації ми сприяємо появі короткотривалого – корисного стресу. Крім того, ми повинні створювати ситуації успіху – коли учень знову може повірити у власні сили і не бачить у помилці «трагедію всього життя» - так ми сформуємо здатність дітей долати труднощі: спочатку свої, дитячі, а згодом і дорослі. До другого виду стресу належить довготривалий. Він, навпаки, виснажує організм, не дає йому відновити сили. Створюючи ігрові ситуації іноді можна бачити, як проблема, що довго турбувала учня, мимоволі «вихлюпується» назовні. Сперечаючись з однокласниками, багато учнів прагнуть знайти своє місце серед людей, навчитися відстоювати власну думку, і саме використання ігрового компоненту приводить до того, що всі внутрішні і зовнішні конфлікти розкриваються та іноді і розв’язуються прямо на уроці. Хоча слід бути дуже обережним, щоб не травмувати дитячу психіку необережним словом.

Ще слід було б зазначити, що «відмова від вирішення проблеми – вірний шлях отримати ще більші проблеми» - тобто, якщо учня не навчити долати складнощі вже тепер – то у дорослому житті він стане ще більше безпомічним.

Ось що пише з цього приводу Олексин: «значні труднощі викликає у вчителів…навчання у процесі формування ключових соціальної та громадянської компетентностей учнів; у процесі формування галузевої суспільствознавчої компетентності, а саме: здатності учнів досліджувати суспільні проблеми, пропонувати способи їх розв’язання, аргументовано оцінювати суспільні процеси і явища, прогнозувати тенденції розвитку суспільства та враховувати їх у своїх життєвих планах і стратегіях, знаходити у різних джерелах інформацію про життя суспільства і людини у суспільстві, аналізувати, систематизувати, інтерпретувати, критично оцінювати та ін.» (3, ст. 225) Таким чином, якщо підходити до проблеми надто серйозно – може виникнути непорозуміння між учнями середньої ланки та вчителем і найкращий вихід із таких ситуацій – це перехід до гри як до зрозумілого та доступного методу засвоєння нового матеріалу чи навіть – стереотипу поведінки. Ми надаємо негативного забарвлення висловам «стереотипність дій» або «стереотипність мислення» - хоча деякі навички, на мою думку мають бути переведені у стан саме стереотипних дій: не змовчати, коли при тобі ображають пенсіонера, виявляти уважність до малечі, яка надумала влаштувати підпал, триматися осторонь від собак без намордника, дати відсіч при спробі приниження гідності і т. д. Крім того, учні повинні розуміти, що їх прямий обов’язок – бути уважним до різних ситуацій політичного життя країни, адже без контролю з боку народу будь-яка влада не буде дієвою. Правильно зорієнтуватися у політичній обстановці, знайти своє місце у загальнодержавному явищі – для цього можна влаштувати рольову гру: розмова виборців, бесіда у маршрутці, пенсіонери на демонстрації та інші. Проводячи рольові ігри, слід пам’ятати про оцінювання учнів. Ось що пише Тетяна Ремех: «…Зазначимо, що на уроках бажано застосовувати так зване подвійне оцінювання – оцінювання в межах школи оцінок-балів (виставлення числа-балу) й описове (вербальне оцінювання навчальних досягнень окремих учнів на кожному уроці, що діє можливість ефективніше передавати учням (а також їхнім батькам) інформацію про способи й результати роботи кожної дитини, її досягнення і труднощі, а також допомагає визначити для кожного учня індивідуальну зону розвитку)»

(17,ст. 42). Мені у цьому уривку найбільше подобається вислів «визначити для кожного учня індивідуальну зону розвитку» - це означає, що проводячи ігрові уроки та після них оцінюючи учня, ми повинні його похвалити, а потім вказати у якому напрямку йому потрібно було б ще попрацювати. Таким чином, він не зневіриться у собі та буде бачити, що потрібно ще вдосконалити.

Розділ ІІ Роль методу проектів у формуванні креативного мислення школярів та розвитку нестандартного бачення ситуацій:

Багато вчених наголошує, що «урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну й планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв’язання визначених завдань» (3, ст. 245). Таким чином, якщо проводячи урок, ми так чи інакше обмежені у часі – то метод проекту дозволяє розширити ці рамки – діти у позаурочний час матимуть змогу працювати стільки, скільки їм цікаво, а на уроці вже повинні будуть укластися у часові рамки. Хоча, якщо проекти мають зображувальний характер (малюнки, фото, композиції) – то у історичному кабінеті можна влаштувати виставку учнівських робіт – тоді розглядати її вони зможуть вже не один урок, а й на перервах.

Саме метод проекту дозволяє розвивати критичне та креативне мислення, адже, готуючи проект, учні самостійно вирішують як найкраще його представити, як зробити його цікавим для однокласників, де взяти матеріал і т. д.