Казка як життєвий сценарій у роботах Е. Берна

За висловом Е. Берна, практично все життя людини запрограмоване певними сценаріями, які беруть свій початок із раннього дитинства. Життєвим сценарієм людини може стати конкретна казка [3].

На думкуЕ. Берна, кожна людина структурує певним чином свій час. Це додає життю наповненість, створює відчуття зайнятості. За різних причин люди не можуть постійно перебувати в близьких стосунках один з одним. Тому існують різні форми уникання справжньої близькості, зберігаючи близькість за формою. До таких форм відносяться перепровадження часу, ритуали й ігри. Вони, з одного боку, структурують час людини, з іншого упорядковують відносини з найближчим соціальним оточенням, починаючи від колег і знайомих до чоловіка і жінки і родичів. Психологічні особливості цих форм докладно описані в роботах Е. Берна [там само].

Згадані форми структурування часу підходять для відносно обмежених часових інтервалів, за винятком ігор, що можуть продовжуватися на протязі років. Для опису структурування часу в масштабах людського життя Е. Берн використовує термін «життєвий сценарій». Як і інші форми, сценарій, як правило, не усвідомлюється самою людиною і передається від батьків дітям за допомогою «батьківського програмування». Дитина сприймає сценарій батьків з кількох причин. По-перше, він дає життю мету, яку у противному випадку довелося б відшукувати самому. По-друге, батьківське програмування дає дитині прийнятний спосіб структурування свого часу. По-третє, це спрощує передачу досвіду одного покоління іншому: «Вчиться самому добре, але не дуже добре практично вчитись на своїх помилках».

Сценарій має досить складну структуру, відзначимо лише, що процес передачі сценарію від батьків до дітей відбувається в безпосередньому спілкуванні через ігри, необережні фрази, сховані трансакції і казки.

«Життєвий сценарій» особистості був описаний Е. Берном за допомогою казок, точніше, у казках дуже тонко і точно описані різні сценарії, що зустрічаються й у житті. Наприклад, сценарій Червоної Шапочки. Потрібно відзначити, що ця казка є чемпіоном з популярності серед казок, які використовують для психологічного аналізу. Аналізуючи цю казку, Е. Берн вважає найбільш важливим вивчення взаємодій між героями казки, і задається питанням, що з ними трапиться в майбутньому, і на кого б вони були схожі в реальному житті. Можна помітити, як акуратно сплетені один з одним особистості героїв кожної казки. З Червоною Шапочкою не трапилася б така цікава історія, якщо б у неї не було такої легковажної матері, що відпускає дочку одну в ліс, де водяться вовки, бабусі, що мешкає удалині від родичів, і не замикає двері, очікуючи: а може трапиться що-небудь незвичайне! І певна річ, без мисливця, що завжди готовий покарати провиненого, і вовка, що, замість того, щоб харчуватися кроликами, живе явно не за коштами.

Підхід Е. Берна до казок зовсім протилежний підходу К. Г. Юнга. Е. Берн не інтерпретує символи, перекладаючи їх на психологічну мову, а дивиться на казку прагматично, як на події, що реально відбулися. Він називає це «реакцією марсіанина», або людини, яка «не в курсі» [там само, с. 182].

Е. Берн припускає, що сценарій кожної людини має свій прототип у казках або міфах, тому сценарному аналітику необхідно знайти саме той міф, до якого прислухається пацієнт. Роль терапевта у цьому випадку – Мудрий Чарівник з казки, що допомагає Герою перебороти всі перешкоди на його шляху.

Казки, на думку Е. Берна, допомагають багато чого зрозуміти в людських сценаріях. Так, якщо згадати казку про Сплячу Красуню, то можна добратися до суті, наприклад, «сценарної ілюзії» [там само, с. 187]. Всі події, описані в символічній формі в казці, цілком можуть мати місце в реальному житті: дівчина могла уколоти пальчик і зомліти, принци бродять у пошуках зачарованих красунь. Єдине, що не може бути в житті - щоб ніхто не постарів за сто років. Це і є сценарна ілюзія людей, що живуть за сценарієм Сплячої Красуні. Вона як і раніше буде чекати свого принца, не розуміючи, що її принци вже давно стали королями.

Крім того казки допомагають виділити взаємодоповнюючі сценарії, як вже було показано на прикладі Червоної Шапочки, або в історії Попелюшки, де є і принц-простак, який двічі відпускає дівчину, не дізнавшись навіть хто вона, а потім одружується, практично нічого не знаючи про обраницю, є тиха, непомітна Попелюшка, яка зненацька для всіх стала нареченою принца [там само, с. 311]. Взагалі, аналіз Попелюшки, зроблений Е. Берном захоплює, як трилер, особливо коли він наводить паралелі з реальних історій своїх клієнтів. Дивно, наскільки буквально іноді збігаються події з життя реальних людей з логікою дій казкових персонажів, чи то Фея, якій дуже потрібно залишитися вдома наодинці з батьком Попелюшки, чи два лорди, що дозволили оженити себе на відкинутих принцом сестрах.

Казки відіграють немаловажну роль у трансляції сценарію. Коли батьки читають казки дітям, останні знаходять того героя, що стане надалі прикладом для наслідування. Вибір обумовлюється попереднім впливом батьків, дитина вже багато знає про себе і про світ, знає, чого можна чекати від цього життя, а чого не можна, і тепер їй потрібно тільки знайти такого, як вона. Цю роль і виконують казки, вони пропонують модель. Е. Берн говорить про те, що сценарні аналітики не намагаються довести, що людські життєві плани конструюються на зразок міфів і казок. Вони виходять з того, що для Дитини може мати глибокий сенс те, що часом є безглуздям з погляду Дорослого. Адже дитина любить казки і вірить, що у минулому світ був саме таким, тому, плануючи своє життя, діти часто ідуть за сюжетом улюбленої казки.

Підсумовуючи погляди Е. Берна, можна припустити, що казки відіграють роль своєрідного передавача сценарного знання з покоління в покоління. Слухаючи казки, ми вбираємо досвід попередніх поколінь, дізнаємося, не усвідомлюючи того, які варіанти доль відомі людству, і вибираємо ту, яка нам по душі.

Е. Берн знайшов у несвідомому ті речі, яких не бачили ні З. Фрейд, ні К. Г. Юнг, він бачив там способи боротьби з нудьгою, структурування часу. Людина, за Е. Берном, подібна людині Е. Фромма, яка боїться усвідомлення свого існування, своєї самотності. Для боротьби з цим, ще на самому початку життя вона готує для себе життєвий план, сценарій, що забезпечить мінімальну кількість зупинок, коли їй доведеться замислитися про своє існування. Казки тут відіграють цікаву роль, їх читають дітям з раннього дитинства і саме вони є тим матеріалом, з якого будуватиметься власна доля.

На думку автора, казки своєю символічною мовою діють на свідомість людини. Згідно з дослідженнями Е. Берна, у фантазіях, як і в казках, людина планує свої дії і цілі відповідно до очікування певної винагороди за власну поведінку. При цьому почуття незалежності, як і в казці, майже завжди є ілюзорним. Ми не можемо погодитися з автором у тому, що життєвим сценарієм людини може стати конкретна казка. Ми переконані, що казка може лише вплинути на формування життєвого сценарію, оскільки людина може реалізувати певний сценарій у власному житті, а від казки при цьому залишаються лише певні тенденції.

Стверджуючи, що людина, яка звільнилася від свого сценарію, відкрита до щирого спілкування з іншими людьми, Е. Берн при цьому не зазначає шляхів звільнення від такого сценарію та не враховує глибинно-психологічні витоки його заданості. На нашу думку, людина дійсно може звільнитися від певних стереотипів поведінки за умов усвідомлення їх глибинно-психологічних витоків. Якщо ж сценарієм життя стає заданий сюжет казки (як зазначає Е. Берн), то суб’єкт не може при цьому пізнати несвідомі аспекти власної психіки.