Форми роботи з казками

У науково-психологічній літературі є різні погляди стосовно форм роботи з казкою. Цими питаннями займались такі відомі психологи як Е. Берн, В. Пропп, Д. Аллан. Останній дослідник зазначав, що у казковій формі свою проблему легше побачити і легше прийняти (не так образливо, не так боляче). Для казкового героя легше придумати вихід із скрутного положення – адже в казці все можна! До того ж всім відомо, що казки завжди добре кінчаються [2].

На думку Е. Берна, казкотерапія – один із найменш безболісних способів психотерапії. Можливо, тому, що за допомогою казок (або під їх впливом) сформувався життєвий сценарій і за допомогою казки ж можна спробувати з цього невдалого життєвого сценарію людину витягнути [3].

Взагалі у психологічній практиці виділяють такі форми роботи з казками:

1. Використання народних казок в цілях психотерапії. До переваг можна віднести: символічність казок, що забезпечує хороші можливості особистих проекцій; знайомство клієнта з сюжетом, іноді навіть дослівне знання тексту; сюжет, «відполірований» віковим переказом, відсутність зайвих подробиць; динамічність; різноманітність, можливість підібрати необхідну тематику; відповідність національному характеру. Недоліки: умовність характерів; відсутність змін у характері героя за час дії казки.

2. Використання відомих авторських казок. Можна відзначити майже ті ж переваги, що і при використанні народних казок: популярність сюжету; різноманітність сюжетів. До труднощів використання відомих авторських казок в казкотерапії можна віднести: можливе зниження інтересу; безліч сюжетних ліній робить казку дуже довгою; авторська казка обов'язково несе в собі погляди автора, а вони не завжди співзвучні поглядам психолога, а також поглядам клієнта; авторська казка вимагає до себе дбайливого відношення, тому не завжди допустимо зміна сюжету, пропонована психологом як метод роботи. Зміна може сприйматися як руйнування, псування казки, що порушує атмосферу психологічного контакту.

3. Створення психотерапевтичних казок. В цій формі роботи казки складаються з проблем, характерних для того контингенту, з яким працює психолог; іноді казка пишеться для конкретного клієнта. Казки, що створюються для психологічної роботи, містять «зачіпки», що спеціально закладаються, для клієнта. Актуальна проблема представлена в казці в метафоричній формі; як правило, приписана значущому герою – принцу, принцесі, королю [2].

Сюжети пропонованих казок, що створюються як психотерапевтичні, обов'язково містять можливості для зміни героїв казки, а також ситуації вибору, що вимагають від них відповідального рішення. Наприклад, казка починає підказувати, що неконтрольована агресивність, насильство, егоїзм, байдужість до людей і до себе самого – це погано. Не дуже добре проводити життя і в мареннях, суєті та капризах.

У науковій літературі виділяють методичні прийоми, що полегшують застосування казок в психологічній роботі. Ці методичні прийоми можна розділити на 3 групи відповідно до завдань.

1. Прийоми, використовувані для налаштування клієнта на роботу. Для «казкового» настрою, що дозволяє вести глибоку, зацікавлену роботу з казками, необхідний «розігрів». Для «розігріву» можуть використовуватися тексти казок, ігри, предмети, що створюють відповідну обстановку.

2. При переході до роботи над казкою психолог може «змінити» зовнішність, додавши яку-небудь «казкову» деталь, або обіграти будь-який наявний предмет як казковий. Можна запропонувати клієнту змінити обстановку в приміщенні, створивши з меблів або будь-яких перегородок «ліс», «замок», «місто» або підготувати написи, що позначають місце дії. Якщо казкотерапія проходить протягом декількох занять, то можна зробити «пропуск в казку», який клієнт повинен одержати яким-небудь незвичайним способом (на нитці повітряної кульки, зірвати з «дерева бажань»). Клієнта можна попросити "покликати казку" мелодійним, трохи монотонним співом; хвилиною внутрішнього зосередження в тиші; придумуванням епітетів і милих слів для казки: «Я чекаю казку...Яку? – Ласкаву, захоплюючу, трохи страшну, мудру, невідому, справедливу».

3. До роботи з основною казкою можна вибрати яку-небудь іншу, всім добре відому і спробувати з нею «пограти». Як гру можна застосувати розповідь казки з іншої точки зору. Казку про ріпку можна попросити розповісти з позиції внучки, мишки або ріпки. Можна пограти в «осучаснення» казки або заміну персонажів. Можна вибрати одну і ту ж «розігріваючу» казку, запропонувати вибрати в ній який-небудь персонаж або предмет і описати те, що відбувається з цим персонажем так, щоб не можна було здогадатися відразу. Наприклад, клієнт вибрав «хвіст ослика Іа» з казки про Вінні-пуха. Він може сказати: «Я спочатку висів, а потім загубився». Психолог ставить питання для того, щоб дізнатися про що чи про кого говориться і з якої казки. Можна розповісти будь-яку історію на тему взаємостосунків, роботи, погоди, і попросити клієнта перетворити цю історію на чарівну казку.

У науковій літературі репрезентовано чотири методи чи техніки терапії казкою:

1. Наївний та інтуїтивний передбачає ідентифікацію суб’єкта з казковим героєм, що створює можливість контролю за тим, що відбувається в поведінці людини. Б. Беттельгайм писав: «Казки показують дитині, що в одному персонажі можна втілити свої бажання до руйнування, в іншому – бажання задоволення, з третім – ідентифікувати себе, з четвертим – відчувати ідеальний зв’язок тощо, залежно від своїх потреб у цей момент» [2, с. 58].

2. Психодинамічна інтерпретація символів і мотивів у казках, перехідні об’єкти в казках.

3. Використання казки в терапії грою.

4. Створення казки та власної історії

Форми роботи з казкою у груповому процесі виділені Ю. Л. Лінецьким:

1. Пригадування відомої казки (улюбленої, тієї, яка найбільше вразила, або першої, яка спала на думку) як привід для арт-терапевтичної роботи. Згадування про казку терапевтом являє собою порівняно легку терапевтичну інтервенцію. Завдання згадати казку (як символічний текст) означає лише значеннєву глибину, на якій клієнтам пропонують працювати. Згадавши казку, що спливла в пам’яті, клієнти самі вирішують, що малювати. Як «посилений» варіант цієї форми долучення казки до арт-терапевтичної роботи можлива також візуалізація клієнтом обраного ним моменту (етапу розвитку) казки. При цьому діагностичним є і вибір казки (вказує на загальний характер глибинної проблематики особистісного зростання клієнта), і вибір героя для ідентифікації, і обраний момент казки (звичайно, що відповідає сучасній ситуації особистісного розвитку), і акценти, розставлені в малюнку, і проказування образу. Ця неконцентрована форма долучення казки до арт-терапевтичного процесу краща для студійних відкритих груп і тому широко застосовується. Нам вона знайома з арт-терапевтичної практики О. Вознесенської.

2. Звертання до певного казкового образу. Робота з символічним образом (символістика – властивість виражати архетипи колективного несвідомого – гарантується його приналежністю до жанру казки) орієнтує учасника групи на деяке коло глибинних проблем. Казка при цьому є символічним простором, що орієнтує клієнта. Така робота виправдана в аналітичних закритих групах. В арт-терапевтичній програмі О. Вознесенської, присвяченій чоловічому і жіночому в структурі особистості, спосіб звертання до казки саме такий.

3. Індивідуальне створення казки. У груповій формі арт-терапії воно може бути домашнім завданням (але практика свідчить, що зазвичай, через зрозумілий опір, з цим завданням може впоратися не вся група). Методика «Створення чарівної казки», створена в 1996 p., містить докладну схему екзистенціального тлумачення створюваного казкового тексту (зрозуміло, не єдино можливу, якщо казка – текст символічний). Чарівна казка – жанр, який мовою образів описує шлях особистісного становлення клієнта. Індивідуально створений текст ближчий до глибинної проблематики особистісного зростання, ніж текст сприйнятої казки. Послідовна арт-терапевтична робота з образами і ситуаціями натягає між специфічно організованими спицями значеннєвого каркасу тонку емоційну тканину.

4. Спільне створення казки, як і створення спільного малюнка, є процесом, що об'єднує групу. Специфіка казки задає ситуацію об'єднання на глибинних засадах – навколо процесу пошуку вирішення єдиної проблеми (екзистенціально значущої, а тому такої, що стосується кожного учасника групи). У техніці «Спільне створення казки» індивідуальна проблематика не виражена настільки докладно, як у створенні кожним казкарем свого тексту, проте ключові моменти змісту, що виявляються в індивідуальному впливі на спільний текст (функція, яку виконує кожен казкар) свідчать про найбільш значущі для кожного з учасників групи сторони життєвої реальності, які вони актуалізують в умовах спілкування на глибинних символічних рівнях. Арт-терапевтичне опрацювання казкового матеріалу може бути орієнтоване на груповому процесі, здійснюватися за допомогою спільного малювання казки (це доцільно, якщо текст казки дисгармонійний). Але частіше трапляється індивідуальна орієнтація. Можна запропонувати кожному казкареві окреслити свої внески в загальний текст, або в моменти казки, які викликали в них найяскравіші враження. так само як і ключові моменти в сюжеті (тобто ресурсні, проблемні) [2].

Так, Л. Г. Терлецька, досліджуючи форми роботи з казкою в групі, радить використовувати казкотерапію як метод профілактики в наступних ситуаціях.

1. Коли люди відчувають ускладнення і розгубленість, особливо на початку роботи над собою.

2. Коли люди почувають себе надто напружено в групі.

3. Коли необхідно згуртувати групу.

4. Коли потрібно дати групі вибір, для того щоб налаштувати групу на ті чи інші проблеми і задачі роботи.

5. Коли потрібно активізувати взаємодію між учасниками групи.

6. Коли треба вивести людей з їхнього занурення у свої проблеми і спонукати до більш активної спільної роботи.

Перевагою ігор у казкотерапії є те, що вони забезпечують іншу систему координат, відмінну від системи координат, яка існує в реальному житті. У цій іншій системі може бути засвоєно й досліджено нові способи поведінки без тих наслідків, з якими пов'язано їх використання в реальному житті. Ігри можуть надавати можливість для непрямого звертання до актуальних проблем, безпосереднє обговорення яких було б занадто болісним. Вони можуть стати джерелом радощів й веселощів, будучи водночас і серйозною справою.

Американський фольклорист С. Томпсон визначає казку як історію певної довжини, в якій існує безліч мотивів та епізодів. Дія її відбувається в нереальному світі, в неточно визначеному місці, де діють уявні герої. Цей світ наповнений чарівництвом. У цьому королівстві скромні герої перемагають своїх супротивників, завойовують королівства і одружуються з принцесами. Казка – це поетичне бачення людини і її ставлення до світу. Багато століть вона додавала сил і впев­неності тим, хто її слухав, тому що з неї йде внутрішня істина.

Б. Беттельхайм зазначає, що казка спирається на фантазію і що в ній існують дві площини – вона розважає і водночас розкриває несвідомі аспекти психіки. У казці ми визначаємо чотири істотні можливості: фантазувати; отямитися після глибокого горя; вижити в певних обставинах небезпеки; а головне – розважитися, отримати позитивні емоції. Усі ці чотири елементи відіграють важливу роль у психотерапії.

Казки несуть у собі як індивідуальність, так і універсальність. Універсальне, чи архетипічне, виконує захисну роль, коли важко залишитися віч-на-віч із особистими проблемами [19].

Етапи казкотерапії виділяє Ю. Л. Лінецький у своїй статті:

Перший етап казкотерапії – це усна народна творчість, джерело якої губиться у глибині століть, але сам процес усної (а пізніше й письмової) творчості продовжується донині.

Другий етап казкотерапії – збирання і дослідження казок і міфів, у психологічному глибинному аспекті пов'язаний з іменами К. Г. Юнга, М-Л. фон Франц, Б. Беттельхайма, В. Проппа й інших. Термінологія психоаналізу також ґрунтується на міфах. Процес пізнання прихованого змісту казок і міфів продовжується й сьогодні.

Третій етап – психотехнічний. Напевно, немає ні однієї педагогічної, психологічної й психотерапевтичної технології, в якій би не використовувався прийом «Склади казку». Сучасні практичні підходи застосовують казку як техніку, як підставу для психодіагностики, корекції та розвитку особистості.

Четвертий етап – інтегративний. Цей етап пов'язаний із формуванням концепції комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії як природно-доцільної, органічної для людського сприйняття виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків. В. Каст вказувала на те, що в казках ми часто знаходимо рішення, які в дійсності здаються нереальними. Адже ми говоримо: «Це ж казка». І це зменшує занепокоєння щодо майбутнього, що є важливим і для сьогодення.

У казках можуть знайти символічне вираження їх почуттів, про які нам не подобається згадувати, про які важко говорити. Таким чином, ми отримуємо робочу дистанцію — маємо справу з власним образом, але водночас він є не тільки нашим особистим, оскільки ми ділимо його з іншим.

2.2.1. Розказування казок.

Казки дуже приємно слухати, але не менше приємно їх розповідати. Багато батьків, вихователів, педагогів розповідають дітям казки, проте розповідь казки як напрям казкотерапії має свої особливості і форми. Казки можуть розповідати і діти.

Індивідуальне розказування. В цьому випадку важливі акторські уміння і навички. Розповідаючи казку, важливо перед своїм уявним поглядом збудувати, як кінофільм, образний ряд оповідання. «Ужитися» в героїв казки і передавати їх інтонації; вчасно робити паузи і смислові акценти.

Проте в розповіді казок є свої підводні камені: кожна людина переказує, розповідає одну і ту ж казку чи історію по-своєму, несвідомо розставляючи акценти в тих місцях, які найбільш відповідають його актуальній проблематиці. З одного боку це може бути корисно для вирішення психодіагностичних завдань — оскільки аналізуючи стан розповідача, його виразні засоби, обмовки, незначні зміни в сюжеті, можна скласти психологічний портрет людини (аналіз механізму проекції). З іншого боку самому розповідачеві важливо добре знати себе і те, що він може "транслювати" слухачам: адже розповідаючи навіть відому казку, розповідач несвідомо переносить на слухача і своє відношення до подій, і свої цінності, і свою внутрішню проблематику. Для вирішення цієї проблеми є лише одна дорога: вивчати себе і особистісно розвиватися.

Психокоректуючий сенс такої розповіді полягає в наступному. Знаючи сенс казкових ситуацій і знаючи, які з них можуть сприяти розвитку людини (слухача) або допоможуть йому просунутися у вирішенні своїх проблем, психолог-розповідач може свідомо робити на них акценти. Таким чином у людини активізуються власні несвідомі процеси, сприяючі його особистісному зростанню. Не треба говорити, що при цьому підбираються казки, сюжет і проблематика яких максимально відповідають цілям психокорекційної роботи.

Групове розказування казок. Розповідь відомої всій групі казки. Кожен учасник групи по черзі розповідає маленький шматочок казки. Оповідання розбивається на уривки довільно і спонтанно, залежно від того, яку частину розповіді бере на себе попередній розповідач. Якщо розповідь проводиться в дитячій групі, ведучий може брати участь у розповіді (важливо відзначити, що така форма роботи може бути використана в роботі з дітьми від 5,5-6 років). Якщо розповідь проводиться в групі підлітків або дорослих, ведучому корисно не брати участь в процесі розповіді, оскільки більше корисної інформації він отримає, спостерігаючи за ходом розповіді і на основі цього проводячи обговорення. Для того, щоб досягти кращих результатів в роботі, корисно використовувати аудіо- або відеозапис.

Ведучий в даному випадку — організатор середовища, що м'яко підводить групу до усвідомлення.

Розповідь відомої казки і придумування до неї продовження. Процедура аналогічна описаній вище. Після того, як казка розказана, учасники групи придумують до неї продовження (кожен по маленькому шматочку), причому останній розповідач повинен закінчити казку (інакше, казка може продовжуватися нескінченно, так і не дійшовши до кінця).

Групове придумування казки. Той, хто починає, говорить першу фразу (наприклад: «У деякому царстві, в деякій державі...»), наступний учасник групи приєднує до сказаної фрази свою одну або дві фрази (текст попереднього учасника не повторюється), і так далі. Бажано, аби групова казка склалася не більше ніж за три круги (тобто кожен учасник виступав як казкар не більше 3 разів) і мала свій кінець.

Наприклад: придумування і розповідь дітьми «намальованої» казки.

Це прийом, що дозволяє опрацювати наступні важливі моменти:

— розвиток довільної пам'яті і уваги;

— розвиток фантазії і уяви;

— розвиток уміння виражати свої думки (розвиток вербальної мови);

— розвиток уміння слухати;

— вдосконалення навиків образотворчої творчості.

Для заняття потрібні: великий аркуш ватману, фарби, пензлі, спокійна музика.

Ведучий говорить: «Сьогодні ми з вами перетворимося на маленьких чарівників. Ми самі створюватимемо Казкову країну, самі придумуватимемо героїв і самі вигадуватимемо ті дивні історії, які з ними трапляться. Для цього ми візьмемо чарівний аркуш паперу, покладемо його на середину. Кожен з вас (кожен з чарівників) поставить поряд з собою фарби, пензлі і воду.

Тепер по черзі, потроху, ми намалюємо Казкову країну. Але спочатку закрийте очі і уявіть собі ту Казкову країну, яку ви створюватимете на папері. Кожен з вас, звичайно, уявляє свою країну і, коли кожен з нас намалює шматочок своєї країни, у нас вийде Справжня Чарівна країна... А тепер розплющуйте очі, і починаємо малювати».

Важливо уважно стежити за тим, аби на першому етапі діти малювали поодинці і не заважали тому, хто малює. Необхідно створити таку атмосферу, в якій діти з цікавістю спостерігають, як і що малюють їх друзі. Добре, коли процес малювання відбувається під музику.

Коли кожна дитина намалює свій шматочок Чарівної країни, треба запропонувати дітям ще раз уважно поглянути на картину. Якщо вони захочуть, можуть доповнити малюнок, цього разу вже одночасно. Проте у всіх «чарівників» є одне правило – вони не заважають один одному.

Процес групового малювання дає важливу інформацію про те, як розподілилися між дітьми ролі в групі: хто лідер, хто ведений, хто прагне привернути до себе загальну увагу, хто бажає бути в тіні, хто хоче нав'язати своє, а хто прислухається до тих, що оточують. Крім того, спостереження за процесом малювання дає інформацію про згуртованість групи. Якщо малюють «ізольовано» (тобто не прагнуть «вписати» свій малюнок до попередніх малюнків), то, швидше за все, можна говорити про деяку ворожість між дітьми або настороженість; або ж про те, що діти дуже егоцентричні. Спостерігаючи за тим, як малюють діти, можна побачити, які приховані взаємодії існують між ними. І, звичайно ж, спільна творчість (особливо направлена на створення казки) може примирити навіть «закоренілих ворогів».

Після того, як Казкова країна намальована, є два варіанти роботи:

— почати придумувати всім разом, по черзі, що було в цій країні, що там відбувається зараз і що там відбуватиметься.

— попросити дітей дістати принесені заздалегідь з дому іграшки і придумати казку про пригоду іграшок в намальованій Казковій країні.

Перший варіант підходить для більш старших дітей (з 5 років), а другий варіант може бути використаний вже з 4-річними дітьми.

Розповідь казки від 1-ої особи і від імені різних персонажів казки (може проводитися як в групі, так і індивідуально).

Учасники заняття вибирають казку, яку вони збираються розповідати, і розподіляють персонажі казки між собою. Бажано, аби це була невелика казка або історія. Потім кожен учасник групи (або деякі з них) розповідає казку від імені і з точки зору вибраного ними персонажа. Причому персонажі, від імені яких буде розказана казка, можуть бути всілякими (не обов'язково вибирати лише тих героїв, які безпосередньо беруть участь в сюжеті): і Баба-яга, і Лисиця, і лісова доріжка, і хвилі моря, і камінчик, на якому зупинився Іван-царевич, і Кінь вороний, і так далі. Тобто можна оживити будь-який предмет або частину довкілля і від його імені розповісти казку. Дітям і підліткам такий метод може бути особливо корисний, оскільки він допоможе їм децентруватися, стати на місце іншого.

Важливо, аби на одному занятті діти могли розповісти одну і ту ж казку від імені різних героїв цієї казки (або від імені інших казкових героїв). Ведучий, увійшовши в роль того або іншого казкового персонажа, допомагає дітям копіювати манеру поведінки казкового героя і розуміти його внутрішній світ. Необхідно загострювати увагу дітей на тих відчуттях, які відчували герої в ході казкових подій. Це розвиває у дітей здатність слухати світ іншої людини, відчувати його стан і розуміти причини його вчинків.

Для занять добре вибирати невеликі казки. Для дітей до 5 років це можуть бути казки про тварин. Для старших дітей можна підбирати казки, де діють люди. Перш ніж розповідати казку від імені різних казкових героїв, ведучий може прочитати цю казку всім дітям, і діти можуть вибрати того героя, від імені якого вони розповідатимуть казку. Зазвичай, дітям дуже подобається розповідати казки таким чином. Тому на основі цього прийому можна провести серію занять. Особливо корисна така розповідь казки для гіперактивних дітей: завдяки незвичайній формі розповіді їм легко утримувати увагу.

Після 2-3 занять можна відразу розподіляти між дітьми «ролі»: від імені якого персонажа дитина розповідатиме казку. «Ролі» розподіляються за бажанням дітей. Якщо дітей в групі більше, ніж персонажів в казці, то ведучий вводить додаткових персонажів: морський бережок, камінчик, лісова мурашка і інші. Додаткових персонажів можна узяти з контексту казки. Таким чином, кожен з дітей по черзі може розповісти всю казку від імені свого персонажа, міняючи і доповнюючи сюжет на свій розсуд.

Таку розповідь корисно записувати на магнітофон, для того, щоб потім мати можливість проаналізувати заняття. Порівняння аудіозапису першого і останнього заняття може стати наочним прикладом ефективності Вашої роботи. Від заняття до заняття у дітей збагачується мова, з'являються цікаві знахідки в сюжеті, вони починають краще слухати один одного, стають розкутішими і артистичнішими.

Не менш корисна розповідь казок від 1-ої особи підліткам і дорослим.

Таким чином, різні форми розповіді казок дозволяють вирішувати наступні психодіагностичні і психокорекційні завдання:

1. Виявлення актуальної проблематики дитини, підлітка, дорослого шляхом аналізу емоційного стану при розказуванні, обмовок, інтонаційних акцентів, стилю і сенсу викладу.

— розвиток фантазії і уяви;

— розвиток уміння виражати свої думки;

— розвиток пам'яті і уваги.

2. Розвиток здатності слухати іншого, стежити за ходом його думок і уміння пристосовувати свої власні думки і фантазії в контекст оповідання.

3. Об'єднання групи.

4. Розвиток здібності до децентрованого, уміння встати на місце іншого, поглянути на світ з різних сторін (навіть очима неживих у звичайному житті предметів) [7].

2.2.2. Робота з казками у психологічній практиці

Придумування казок. Напевно, кожен з нас хоч би раз в житті вигадував різні історії, казки, байки або анекдоти. Вигадування історій саме по собі психотерапевтичне заняття, адже в свій творчий продукт людина вкладає частинку внутрішньої реальності.

Багато батьків докоряють своїм дітям у схильності до зайвого фантазування і «літання в хмарах». Часто дитячі фантазії та історії є актом самотерапії, тому що в образній формі дитина промовляє питання, що хвилюють її, і пробує знайти на них відповіді.

Казки, що вигадуються нами, не лише відображають нашу внутрішню реальність, проблеми, що хвилюють нас, але і активізують несвідомі процеси, сприяючи нашому особистісному розвитку.

Відмічено, що придумування казок сприятливо позначається на психологічному здоров'ї: людина стає більш урівноваженою, легше справляється з життєвими труднощами, набуває здатності бачити в найскладнішій ситуації позитивну сторону.

Переписування або дописування казок. Переписування або дописування авторських або народних казок має сенс тоді, коли людині чимось дуже не подобається сюжет, ситуація, кінець, конкретний поворот подій. Це явище саме по собі вже діагностичне, оскільки те, що людині активно не подобається, те, що вона заперечує, дуже часто вказує на актуальну невирішену проблему (або на прояв життєвих принципів).

Для того, щоб переписати казку, вибирається той етап в розвитку казкового сюжету, після якого все пішло не так, як хотілося б дитині або дорослому. З цієї миті людина або група починає генерувати ідеї відносно того, як альтернативно могли б розвиватися події. Переписуючи казку, дитина, підліток, дорослий сам вибирає найбільш відповідний його внутрішньому стану кінець. Він знаходить той варіант, який дозволяє йому звільнитися від внутрішньої напруги. У цьому психокорекційний сенс переписування казок.

Для дітей і дорослих з нестабільним емоційним станом, зниженим життєвим тонусом, або для тих, що знаходяться в стані депресії, буває характерним переписування казок з хорошим кінцем на поганий. Це є віддзеркаленням їх проблематики і стану. Працювати з такою дитиною або дорослим краще індивідуально. Поступово виводячи їх із складного стану, виробляючи позитивний погляд на Світ, можна добитися того, що вони почнуть допускати і приймати хороший кінець в казках (і може, навіть самі напишуть казку з хорошим кінцем).

Переписування улюблених казок дитинства може бути корисне і в тому випадку, якщо улюблена казка стала життєвим сценарієм і не дає людині вільно і усвідомлено будувати своє життя. Досвід показує, що життєвий сценарій формується в разі «проблемного» осмислення казкової теми, відсутності філософського розуміння сенсу сюжету.

Важливо не просто прочитати дитині казку, але і спільно обговорити, проаналізувати її. Адже потім, аби «розхитати» жорстку структуру життєвого сценарію, потрібно буде вигадати немало казок від кожного моменту вибору, досліджуючи альтернативи, незачеплені автором.

Переписування казок корисне і в роботі з «особливими» дітьми (з глибокими проблемами інтелектуального розвитку). Багато казок, ситуацій їм незрозумілі. Тому стиль і сюжет адаптується для їх сприйняття.

Казкова лялькотерапія. Слухаючи або читаючи казку, дитина або дорослий програє, переглядає її в своїй уяві. Вони уявляють собі місце дії і героїв казки. Таким чином, вони в своїй уяві бачить цілий спектакль. Тому абсолютно природним є використання постановки казок в психологічних цілях. Проте не кожна дитина і дорослий володіють акторським талантом для того, щоб самому грати на сцені, тому для психологічних цілей використовується постановка казки за допомогою ляльок. Крім того, виготовлення і спілкування з лялькою може бути самостійним напрямом психологічної, педагогічної і розвиваючої роботи. В рамках лялькотерапії реально втілюються уявні образи.

Розігрування казок. Багато людей люблять театр. Добре розіграна дія захоплює, створює відчуття причетності до подій. У психотерапії навіть є спеціальний «театральний» напрям — психодрама. Безумовно, «перебування» під маскою безлічі життів значно збагачує інтелектуальний, емоційний і поведінковий багаж людини. Казкотерапія не могла обійти стороною прийом драматизації.

Особливе місце в казкових постановках займають казки-експромти. Це казки, які народжуються «тут і зараз», без «домашніх заготовок», їх джерелом є інтуїтивне «відчуття» ведучим актуальної проблематики групи. Динаміка сюжету і кінець такої казки не відомі навіть ведучому-вигадникові. Будь-який експромт вимагає особливого стану від вигадника, і це створює серйозні обмеження у вживанні цього прийому. Проте ефект психологічної дії подібних постановок величезний. Самі актори можуть підказувати ведучому повороти сюжету, тому постановка перетворюється на живий процес співтворчості.

Крім того, актори, не знаючи, як обернеться сюжет і коли їх вихід, вимушені постійно утримувати свою увагу. По-друге, ведучий свідомо «зашифровує» в казці важливі для «акторів» проблеми і варіанти їх вирішення. По-третє, така форма казки дуже гнучка: ведучий може в процесі постановки міняти сюжет залежно від стану учасників постановки і, якщо в процесі гри виникають цікаві (з психологічної точки зору) ситуації, обігравати їх в своєму оповіданні. Такий прийом дозволяє недирективно регулювати поведінку «акторів» (у разі потреби). Постановка казки – завжди свято для її учасників. Якщо її уміло організувати, вона допоможе в терапії навіть найскладніших психоемоційних станів.

Казкова імідж-терапія. У житті кожен з нас грає безліч ролей. Ми можемо бути одночасно дружиною і матір'ю, чоловіком і батьком, начальником і підлеглим, творчою особою і педантом. Але буває так, що ми настільки звикаємо до якоїсь однієї ролі, одного образу, що через деякий час стаємо його рабом. Психологи таке явище називають «відповідність образу». Негнучка відповідність, як відомо, позбавляє людину спонтанності. І знов на допомогу приходить казка. Саме тут можна реально змінитися, спробувати себе в несподіваних амплуа, або екстеріоризувати свою потенційну частину. Миттєве перевтілення – ось сенс казкової імідж-терапії.

Родоначальником казкової імідж-терапії є – А. В. Гнєзділов.

Для багатьох людей глибокі позитивні особистісні зміни починаються зі зміни зовнішності. З іншого боку, людина, яка накопичила усередині величезний потенціал і не знає, як його реалізувати, одягається в спеціально підібраний казковий костюм, «матеріалізує» приховані досі особистісні тенденції і здібності. Адже часто для нового самовідчуття не годиться старий костюм – процес трансформації цілісний і зачіпає кожну клітинку людини, кожну струну його Душі і, звичайно ж, зовнішність.

З новим іміджем людина символічно отримує і нове минуле, сьогодення і майбутнє. Проживши життя казкового образу, вона набуває додаткової сили. Як ми несвідомо спираємося на свій Рід, так ми можемо знайти нову опору в прожитому нами житті казкової істоти. У казковому образі людина може компенсувати те, чого їй не вистачає в житті.

Казкове малювання. Звичайно, казки можна ще і малювати. Багато психологів і педагогів часто дають своїм учням такі завдання: «Намалюй казкову країну», «Намалюй ілюстрацію до улюбленої казки», «Намалюй улюбленого казкового героя» й інше. Безумовно, це теж відноситься до казкотерапії, бо в завданні використовується метафора та ідея перетворення.

Казкотерапевтичне малювання можна розділити на дві групи методів:

1) проективне діагностичне малювання;

2) спонтанне малювання.

До першої групи методів входять «казкові» проектні серії малюнків. Сьогодні все більше практичних психологів звертається до проектних графічних методів. Казкотерапевтичні графічні методи можна розділити на три серії: перша досліджує відношення людини до самої себе, друга – відображає відношення людини до сім'ї і свого місця в ній, третя – направлена на дослідження психологічної резистентності, життєвої стійкості людини, її відношення до складних ситуацій.

У першу серію можуть входити такі малюнки як: «В яку казкову істоту я б перетворився біля входу в Казкову країну», «У що б мене зачарували», «Чарівна країна відчуттів», «Мій маскарадний костюм». Кожен малюнок виконується на окремому аркуші і супроводжується розповіддю клієнта.

У другу серію входять три малюнки, виконуваних послідовно на різних листках паперу (за один раз): «Моя сім'я», «Моя сім'я в образах тварин», «Моя сім'я в образах казкових героїв». Всі три малюнки ілюструють різні аспекти внутрішньосімейних стосунків. Причому малюнок «Моя сім'я в образах казкових героїв» часто відображає потенційні взаємини в сім'ї, бажаний розподіл ролей.

До третьої серії малюнків відносяться: «Людина», «Людина під дощем», «Дощ в Казковій країні». В даному випадку важливий порівняльний аналіз малюнків «Людина» і «Людина під дощем», бо таким чином виявляються приховані захисні і адаптативні механізми, що реалізовуються в складних ситуаціях. «Дощ в казковій країні» вимагає додаткової розповіді, казки на цю тему. Як правило, в ньому розкриваються потенційні адаптативні механізми і адекватне відношення до життєвих труднощів, «внутрішні помічники».

Медитації на казку. Мета медитації – зняти напругу, досягти емоційної рівноваги і «заряджати» енергією. Процес статичної медитації полягає в наступному. Ведучий приводить дітей (або дорослих) на галявину Казок. Тут він пропонує дітям лягти, закрити очі, послухати своє дихання. Якщо в кімнаті прохолодно, необхідно вкрити дітей ковдрами, оскільки холод викликає мимовільне скорочення м'язів, і тіло не може розслабитися. Далі, ведучий включає спокійну музику і, неспішно, починає розповідати казку, роблячи невеликі паузи після кожної фрази. Для медитацій використовуються не лише казки, але і розповіді про те, що можна побачити на галявині, в лісі, на березі моря і в інших місцях, вільних від шуму і метушні. Говорячи під музику, ведучий сам може закрити очі, аби краще представити ситуацію, про яку розповідає. Голос ведучого спокійний і упевнений [5].

Date: 2015-12-12; view: 2091; Нарушение авторских прав