Прояви архетипної символіки у казках в дослідженнях К. Г. Юнга

К. Ґ. Юнг, досліджуючи казки, зазначав, що вони відображають вічні проблеми людського буття від народження до смерті [36]. Образи казкових героїв і сюжети чарівних історій пов’язують індивідуальну свідомість дитини з колективним несвідомим. Змістом колективного несвідомого є архетипи. Архетип становить несвідомий зміст, який змінюється, стаючи усвідомленим. Одним із виражень архетипів, за К. Ґ. Юнгом, є казки [37]. Саме їх символічна мова здатна передавати психологічні стани, які переживає людина, вибираючи той чи інший казковий сюжет або героя. Персонажі казок символічно виражають різні архетипи, впливаючи певним чином на розвиток і поведінку особистості. Образи казок впливають на людину незалежно від того, усвідомлює вона їх дію чи ні, оскільки вони є частиною колективного несвідомого.

У результаті тривалих спостережень К. Г. Юнг зіштовхнувся з загальними мотивами, що зустрічаються як у міфах і казках, так і в сновидіннях і фантазіях сучасних людей. Ці спостереження привели його до висновку про існування архетипічних уявлень глибоко в несвідомому. Архетип «можна співставити зі структурою кристалу, яка формує його, не існуючи сама при цьому насправді» [там само, с. 385]. Тобто, сам по собі архетип - це порожній формальний елемент, дана апріорі можливість тої, чи іншої форми уявлень. У той же час архетипи впливають на людське життя, передаючись спадково, подібно до інстинктів, і формуючи передумови сприйняття й аналізу навколишньої дійсності. Саме тому їхні сліди можна побачити в усіх продуктах діяльності людини. Слідом за введенням поняття «архетип», К. Г. Юнг уводить поняття "колективного несвідомого", розуміючи його як сфера психіки спільний для всіх людей, що складається з архетипів та інстинктів.

Казки мають особливе значення для розуміння колективного несвідомого, тому що в них «архетипи є оформленням вічного сенсу та змісту». К. Г. Юнг неодноразово говорить про те, що архетип сам по собі не має змісту, і не може бути до кінця усвідомлений. Він пізнається за рахунок опису індивідуальних асоціацій і символічного ряду, вираженого в казках і міфах [36]. Усе різноманіття казкових образів можна представити як варіанти вираження обмеженого числа архетипів. За образною системою тієї чи іншої казки стоять духовні переживання людських поколінь.

На відміну від З. Фрейда, К. Г. Юнг намагався описати людину як цілісну істоту, намагаючись перебороти ту конфліктність і роз'єднаність, якою була пронизана психологія З. Фрейда. Він шукав у колективному несвідомому джерело, що компенсує слабкість людської свідомості, вважаючи, що мисленню не повинна бути віддана вирішальна роль у людському житті. Колективне несвідоме, перетворюючи досвід, накопичений протягом поколінь, може давати нове бачення в нерозв'язних для свідомості ситуаціях, прикладом чого в казках можуть бути образи старця, карлика, маленьких лісових чоловічків та інше. Ці персонажі за К. Г. Юнгом є окремими вираженнями «архетипу Духу», що крім іншого символізує функцію інтуїції в людському житті. На думку К. Г. Юнга, персонажі, що виражають архетип Духу, з'являються героям казок у моменти, коли вони не в змозі розв'язати ситуацію, яка склалася, залишаючись у старих рамках свідомості. Таким чином, Дух зв'язує героя зі світом несвідомого, відкіля приходить допомога в критичній ситуації. Це може бути корисна порада, предмет, наділений чарівною силою або чарівний звір, що допомагає герою досягти своєї мети [6].

Розписуючи переломлення «духу» в казкових образах, К. Г. Юнг підкреслював його двоїсту суть. Він одночасно і добрий помічник, і підступний шкідник, що спочатку провокує героя на порушення заборони, вихід за межі обжитої території, здійснення негожих дій, а потім підказує, як справитися з виниклими труднощами. Причому Дух може при цьому виступати відразу в ролі декількох персонажів, наприклад: відьми, мисливця і чарівних коней. У цій властивості Духу вкладена філософська ідея єдності добра і зла, бога і диявола.

Якщо К. Г. Юнг заклав основи аналізу казок з точки зору архетипів, то М.-Л. фон Франц підійшла до цієї задачі фундаментально. Вона відзначала особливу увагу К. Г. Юнга до архетипу Самості, що одночасно укладає в собі весь психічний зміст особистості і є центром колективного несвідомого. Для найбільш повного усвідомлення змісту Самості М.-Л. фон Франц вважала за необхідне порівняння сотень і тисяч казок і їхніх повторень з різними композиційними варіаціями. Різні чарівні казки дадуть усереднену картину різних етапів і стадій взаємодії особистості з цією психічною реальністю [22].

Аналітичний метод інтерпретації казок, описаний у роботах М.-Л. фон Франц включає кілька основних правил. По-перше, чіткий підрахунок персонажів на початку і в кінці оповідання. Для юнгіанськой психології в цілому число має важливе символічне значення. У відношенні до казок це в першу чергу четвірка, як символ цілісності та трійка, як символ незавершеності, не повноти цієї цілісності. Три брати, таким чином, можуть виражати стан душі, що загубила свою Аніму [там само].

По-друге, при аналізі повинна бути використана максимальна кількість рівнобіжних мотивів, тобто подібних ситуаціях з інших казок. Таких аналогій може бути знайдено дуже багато, що дозволить найбільш точно зрозуміти зміст тієї чи іншої ситуації або символу даної казки. Наприклад, якщо в даній конкретній казці голубка «поводиться якось дивно», нагадує дії відьми в той час, як у більшості інших випадків вона – символізує позитивний ерос, то знання «порівняльної анатомії» усіх символів охоронить вас від помилкового трактування [там само, с. 49].

По-третє, звичайно ж, кожен казковий образ розглядається як символічний прояв того чи іншого архетипу. Так, жіночі і чоловічі персонажі і їхня взаємодія розглядаються як прояв Аніми та Анімуса, Герой і найчастіше його сім'я – як прояв Самості. Також вся казка може символічно описувати знаходження героєм своєї Самості.

Ще однією специфічною рисою аналітичного підходу до аналізу казок є акцент на емоційному компоненті. М.-Л. фон Франц критикувала підходи деяких авторів (Е. Фромм, М. Еліаде) у надмірній інтелектуалізованості. Наприклад, з міфологічної точки зору ангел і орел майже те ж саме – небесний посланець. У той же час у переживаннях конкретної людини між ними існує велика різниця, у залежності від того, які позитивні і негативні реакції з ними пов'язані. Продовжуючи цю думку, М.-Л. фон Франц відзначає, що казки можна інтерпретувати за допомогою кожної з чотирьох основних функцій свідомості. Розумовий тип, наприклад, буде вказувати на структуру і спосіб, за допомогою якого зв'язані всі мотиви. Тип, що почуває, розташує ці мотиви відповідно до їх цінності. Тип, що відчуває – спирається на просте спостереження символів, а інтуїтивний тип, навпаки, буде бачити всю сукупність символів у цілому [там само].

У той час як З. Фрейда більш хвилювало високе мистецтво, К. Г. Юнг, як містична натура, зацікавився саме міфологічним світом, зокрема казками. Його ідеї підхопила ціла плеяда психологів, зокрема М.-Л. фон Франц, почавши систематичне вивчення казок. До цього ж майже всі автори з русла аналітичної психології, що говорили про казки, захоплювалися переломленням архетипів у казкових образах. Для них казка була танцем асоціацій навколо невимовної суті архетипів колективного несвідомого. Саме невимовність і невизначеність дозволяють тлумачити все різноманіття казок, у той же час це різноманіття залишається в рамках декількох архетипів. Особливо часто це архетипи Самості, Духа, Аніми, Анімуса і Тіні.

М.-Л. фон Франц доводить інтерпретацію казки до формули, вираженої психологічною мовою, наприклад до такої: «Інерція несвідомого була подолана завдяки стремлінню до більш високого рівня свідомості» [там само]. Треба сказати, що і самі психологи юнгіанської школи вказують на те, що вони перекладають спонтанну і безпосередню мову казок на штучну мову аналітичної лабораторії, зауважуючи, що такий переклад часто стає цілющим для клієнта та аналітика.

Для аналітика у казках важливі не колорит, не самобутність, а формула, що виражає взаємозв'язок і динаміку архетипів. Зручність казки полягає якраз у тому, що вона максимально «очищена» від індивідуальних і етнічних нашарувань. Таким чином, спільним у наукових поглядах на казку у К. Г. Юнга і М.-Л. Фон Франц було те, що вони звернули увагу на перипетії сюжетів усіх казок, що мають загальну особливість та відбивають пошуки і знаходження героєм Самості у колективному несвідомому. Герой повинен зіштовхнутися з Тінню (змій), і, перемігши її, з'єднатися з Анімою (принцеса). Підсумком мандрівок героя є становлення Самості.

К. Г. Юнг приймає головний для його аналітичної і терапевтичної роботи «факт», «що несвідоме іноді здатне розуміти реальність і цілеспрямованість, перевищуючи свідоме розуміння в даний момент» [37; с. 527]. Цю цілеспрямованість мають сновидіння, які є не просто «фантазіями» а «самовідображенням несвідомого розвитку». Душа людини являє собою автономну сутність: «В кожній людині разом з особистими спогадами існують великі образи, дані нащадкам можливості людської уяви» [там само; с. 517].

Гарна кінцівка або відсутність її перш за все є вказівкою на те, що казка в цьому значенні є прикладом вдалої компенсації й індивідуації. Події казки розгортаються скрізь і ніде, її час – це завжди і ніколи. Вона є свідченням несвідомого, оскільки свідомість людини обмежена простором і часом, тут і тепер. Переваги такого розуміння в тому, що казка вже не пояснюється чисто редуктивно, а тому не редукується. К. Г. Юнг визначає невроз як заміну законного страждання, тому казка являє собою необхідний для людини досвід фрустрації і терпіння, а тому також взаємозв’язок страждань і щастя, їх метаморфозу. На противагу фрейдівському розумінню казка зображає здорову людину.

В юнгіанській психології казка інтерпретується, виходячи з ідеї метаморфозу. «У міфах і казках душа розповідає про саму себе, а архетипи розкриваються в своєму взаємозв’язку», говорить К. Г. Юнг з приводу «Фауста» Гете та його сприйняття «у вигляді вічної розмови про вічний смисл». Цією метаморфозою і є «образи життя», «великі сили», як їх називає Гете. Створений К. Г. Юнгом напрям в психоаналітичному дослідженні казок і символів спрямований на розуміння цих образів життя [6]. Розрізняючись в залежності від статі, віку, соціальної ролі і досвіду людини, ці образи відображують зусилля і звершення, невдачі і успіх, нетерпимість і примирення, впертість і переконання, розлуку і нову зустріч на так званому життєвому шляху. Розвиток людей у казці часто зводиться до мандрівок героя, в результаті яких набувається щось цінне [там само]. Сама мандрівка пов’язана з труднощами: доводиться відповідати на питання, розгадувати загадки, виконувати доручення, тримати своє слово, відшуковувати недоступні місця або пробиратися туди, слідкувати за часом, витримувати іспити і боротися, часто повторюючи це декілька разів – зазвичай тричі, оскільки герой щось робив невірно і терпів невдачі. Аналогічні за своїм змістом події відносяться і до героїнь жіночої статі. Ці герої і героїні не є лише фігурами минулого, для нас сьогодні це люди, які проходять іспити, потрапляють в конфліктні ситуації, складні обставини і вони повинні чекати. Часто мова йде про життя і смерть, а значить про різні зміни. Мандрівки й випробування є типовими мотивами казок. Цей стан природний для кожної людини. Героїв, яких випробовують, часто оточує група родичів – ними можуть бути мачуха і зведені сестри та старші брати, які своїм зовсім іншим, відчуженим і навіть ворожим ставленням підкреслюють особливе завдання казкового героя.

У цих життєвих образах можна побачити символічне відображення сварок і зіткнень, спокуси і хвилювання, легковажності і слабкості, втрати і здобутків – іншими словами, запитання: хто отримає життєву силу, а хто її позбудеться? Це хвилювання окремої людини і її відносин зі світом, в її ціленаправленості і обмеженості. Символами цих хвилювань є відьми і феї, матері і мудреці, чаклуни, королі, багач і бідняк, русалки і німфи, смерть і диявол, але також ангели і тварини, рослинний світ, різноманітні ландшафти – інакше кажучи, весь світ чаклунства і чар, який ми називаємо казкою і який на перший погляд здається лише створеним поетичною фантазією, повністю дивовижною, загадковою історією, ніяк не пов’язаною з умовами реального життя. Але це – образи хвилювання, несвідомі, колективні уявлення про те, до чого має справу людина в своїх конфліктах і змінах своїх установок та світобачення.