Казки як символічне відображення несвідомих прагнень у дослідженнях З. Фрейда

Згідно з дослідженнями З. Фрейда, казки мають те ж саме енергетичне джерело, що й сновидіння та невротичні симптоми: вони позбавляють від напруги, яка виникає в людини при обмеженні її прагнення до задоволення. У цьому розумінні казка завжди – «викривлення дійсності». Вона належить до спотворених пережитків бажань, фантазій цілих народів, до світових уявлень. З. Фрейд вважає, що «щаслива людина не фантазує – лише невдоволена. Нездійсненні бажання є суттю рушійної сили фантазії, а також окрема фантазія є уявним виконанням бажання, виправленням дійсності» [32]. Нещасна, невдоволена людина уявляє життєву ситуацію, якої не існує в дійсності і, як наслідок, є лише казкою.

З. Фрейд звернув увагу на зв'язок творів мистецтва з внутрішнім світом митця, і на те, що будь-який продукт творчої діяльності людини дозволяє, за умови правильного тлумачення, багато чого зрозуміти про внутрішній світ автора. У міфах і казках З. Фрейд знаходив численні підтвердження свого бачення людської природи. Зокрема, з їхньою допомогою він аналізував неусвідомлювані переживання і спонукання людей [там само].

З. Фрейд одним з перших звернувся до явищ людської культури при аналізі психічної діяльності. У багатьох своїх роботах він показав, як відображається психічна реальність у міфології, релігії та мистецтві. З привнесенням схованого, зашифрованого змісту в усе, що створює людина, казки, як і міфи й інші твори мистецтва, перестають бути просто казками, а стають іносказанням глибинних людських переживань [там само].

Безпосередньо казкам З. Фрейд приділяв мало уваги, у порівнянні з епічними жанрами в міфології і творами високого мистецтва. Однак нас цікавить те, з якими реаліями психічної діяльності пов'язані казки, що З. Фрейд визначав як один із проявів міфології.

У роботах початкового періоду З. Фрейд розвивав думку про конфлікт несвідомого і свідомого і про компромісний характер ряду психічних утворень, таких як сновидіння та дотепність [31, 32]. В аналізі художньої діяльності його цікавлять мотиви і механізми творчості, причому їй приділяється специфічна роль: «Ми усвідомили, що царство фантазії – це заповідник, заснований в період хворобливого сприйняття переходу від принципу задоволення до принципу реальності» [32, с. 57]. Отже, культура і суспільство, розвиваючись, усе більше пригноблюють індивідуальні бажання кожної окремої людини. Крім того, З. Фрейда хвилюють причини впливовості художнього твору. Він стверджує що, сприймаючи твір мистецтва, людина відчуває задоволення від вирішення глибокого емоційного конфлікту, конфлікту між бажаним і реальністю. Своє місце тут має і чарівна казка. Так, у казці про Попелюшку закладений той же схований мотив, що й у «Королі Лірі», «Венеціанському купці» Шекспіра і «Метаморфозах» Апулея. Виражена в кожному творі у власній естетичній формі, але по суті універсальна, є проблема вибору чоловіком одного з трьох варіантів ставлення до жінки: як до матері, як до коханої та як до згубниці.

Аналізуючи міфи, казки і літературні твори, З. Фрейд переносить на них спосіб тлумачення сновидінь, дотепності та інших психічних утворень. Крім того, він використовує казки для підтвердження певної символіки сновидіння або літературного твору [там само]. У казці «Дванадцять братів» зі збірника братів Грим він бачить підтвердження того, що німоту можна трактувати як символ смерті.

В іншому випадку З. Фрейд зіштовхується з казковими образами і сюжетами в явному змісті сновидінь, куди вони потрапляють з раннього дитячого досвіду сприйняття казок. Зокрема образ вовка з казок про Червону Шапочку і про сімох козенят у снах одного з пацієнтів З. Фрейда пов'язаний з дитячими враженнями від батька, страхом кастрації (розпоротий живіт) [там само].

У своїх роботах З. Фрейд не займається безпосередньо тлумаченням казок, а цікавиться ними лише у відношенні до того місця, яке вони займають у переживаннях його пацієнтів або у зв'язку з міфологією й авторською літературою. Проте, уже тут намічається нове бачення місця казок у людському житті:

- людська фантазія відіграє важливу роль у регуляції психічної діяльності, тому що з її допомогою людина може знімати напругу, що накопичується через неможливість задоволення всіх її бажань. Частковий вихід енергії, що накопичилася, відбувається в момент творчості, плоди якої, зокрема, припустимі та заохочуються суспільством;

- у казках, як і в інших продуктах людського духу в зашифрованій формі укладені глибокі і сильні емоційні переживання, пов'язані з конфліктом між бажаним (принцип задоволення) і реальним світом (принцип реальності);

- додаткове емоційне забарвлення казки одержують за рахунок тісного зв'язку з дитячими переживаннями, тому що з ними діти знайомляться у дуже ранньому віці.

Іншою особливістю теорії З. Фрейда, є скептичний погляд на уявлення про цивілізованість людини. Роботи З. Фрейда змушують, як мінімум, почати сумніватися, чи так вже далеко пішла сучасна людина від свого первісного стану.

За З. Фрейдом, у психіці особистості завжди присутній конфлікт, Ід проти Супер-его, принцип задоволення проти принципу реальності, тому будь-який продукт людської творчості – це символічне вирішення цього конфлікту. Образи літератури, міфології і фольклору наповнені людськими переживаннями, необхідно лише їх зрозуміти. З іншого боку, у дитячих спогадах нерідко виявляються враження від казкових образів: вовки, карлики, мовчазні принцеси. Вони туди потрапляють із прочитаних книг і сплітаються з образами батьків – такий напрямок руху на думку З. Фрейда. Однак, можливо, що в дитячій психіці є інша не менш сильна емоційно-образна база для сприйняття казкових сюжетів, і тут ми підходимо безпосередньо до теми архетипів і символічного вираження колективного несвідомого.

Date: 2015-12-12; view: 514; Нарушение авторских прав