Закінчення таблиці 3

Опалювальні прилади слід розташовувати з урахуванням можливості систематичного очи­щення їх поверхонь.

Для зменшення дії виробничих шкідливих факторів стоматологічні кабіне­ти і зуботехнічні лабораторії обладнують припливно-витяжною вентиляцією з механічним спонуканням. Крім того, встановлюють витяжні шафи. Такі шафиобов’язково мають бути в приміщеннях для сте­рилізації інструментів, окрім тих, де стериліза­ція проводиться повітряним методом. Такими шафами оснащують приміщення, в яких розмі­щуються муфельні печі (мал. 46), а також лабо­раторії, де проводяться пайка, лиття.

Біля кожної полірувальної установки і електрошліфувальної машини обладнують місцеві відсмоктувані пилу. У виробничих приміщен­нях зуботехнічних лабораторій установлюють витяжні парасолі — над піччю відцентрованого лиття, газовою плитою, нагрівальними при­ладами і робочим столом полімеризаційної (мал. 47, 48).

Незважаючи на значне поширення впродовж останніх років сучасних пломбувальних матеріалів, не втрачають свого значення і вимоги щодо приготуван­ня, зберігання та використання амальгам, тобто пломбувальних матеріалів, виготовлених з використанням ртуті.

Тому в приміщеннях стоматологічної поліклініки має бути розташована витяжна шафа з робочим отвором 30x60 см, робочі поверхні якої виготовлені із ртутьнепроникних матеріалів, а також вмонтовані раковина з фільтром для ртуті (швидкість руху повітря у шафі має становити 0,7 м/с), скринька для зберігання добового запасу амальгами та амальгамозмішувач. У стоматологічних кабінетах, де проводиться робота зі срібною та мідною амальгамами, шафи та інші меблі встановлюються на ніж­ках. Від рівня підлоги має бути вільний простір не менше 20 см. Це необхідно для забезпечення зручності прибирання підлоги і запобігання накопиченнюртуті під меблями. Столи для роботи із ртуттю покривають ртуть непроникним матеріалом (склом, вініпластом, лінолеумом тощо). По краях стола роблять бортики для запобігання накопиченню ртуті на підлозі. Столи, що встановлені у стоматологічних кабінетах, не повинні мати шухляд під робочими поверхня­ми. Зберігання ртуті допускається тільки у фарфоровому або скляному посудізі щільно закритою кришкою у спеціальному відділенні витяжної шафи в кількостях, що не перевищують добову потребу. При будь-якому розлитті ртуті необхідно її зібрати, помістити в посудину з водою, закрити притертою пробкою. У приміщеннях, де проводиться робота з амальгамою, не рідше як 2 рази на рік беруть аналіз повітря на вміст парів ртуті і в разі виявлення перевищен­ня допустимої концентрації проводять очищення приміщення згідно з інструк­цією. Персоналу забороняється споживати їжу в приміщеннях, де виконують­ся роботи із ртуттю і ртутною амальгамою.

Робочі місця (мал. 49) розташовуються так, щоб світло падало з лівого боку від працівника.

Раціональне освітлення робочих приміщень, особливо робочих місць, має велике гігієнічне значення. Робота стоматолога і зубного техніка пов’язана з дрібними деталями. Якщо виконувати її в умовах нераціонального освітлен­ня, то це викликає значне напруження і стомлення зору, а згодом — його погіршення. Штучне освітлення у стоматологічних кабінетах встановлюють з таким розрахунком, щоб зубний технік, стоматолог при переході від природного освітлення до штучного практично не відчував цього переходу.

У кабіне­тах і основних приміщеннях обладнують дві системи штучного освітлення. Одна система забезпечує загальне освітлення приміщення. Світильники, що входять у цю систему, розміщують рівномірно по всьому приміщенню, на лам­пи надягають ковпаки з молочного чи матового скла, щоб освітлення в будь- якому місці кабінету було досить яскравим і нерізким. Друга система слугує для освітлення безпосередньо робочих поверхонь.

Для кожного робочого місця лікаря чи зубного техніка обладнується місце­ве освітлення. У хірургічних кабінетах робочі місця освітлюються безтіньови­ми рефлекторами. Спеціальні рефлектори встановлюють у стоматологічних та ортопедичних кабінетах. У кожному стоматологічному кабінеті має бути сто­лик для зберігання стерильного інструментарію, робочий столик (мал. 50, 51).

При виконанні робіт усі працівники стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і лабораторій повинні суворо дотримуватись правил та інструк­цій експлуатації медичної техніки, виробничого устаткування (мал. 52) тощо, а також правил виробничої санітарії та особистої гігієни.

Адміністрація медичної установи зобов’язана вчасно забезпечувати працівників стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів і зуботехнічних ла­бораторій спецодягом та індивідуальними засобами захисту.

Відповідно до правил завідувач стоматологічного відділення (кабінету) і зуботехнічної лабораторії розробляє інструкції з техніки безпеки та виробничоїсанітарії з окремих видів робіт і затверджує їх у керівника закладу.

Затвер­джена інструкція має бути вивішеною на видному місці біля кожної ділянки роботи.

Згідно з цією інструкцією, кожний співробітник при прийнятті на роботу повинен пройти первинний інструктаж на робочому місці, ознайомитись зі своїми обов’язками. Під час виконання роботи не можна займатись сторонні­ми справами та відволікати увагу інших. Слід виконувати тільки ту роботу, яка відповідає функціональним обов’язкам згідно з посадовою інструкцією, а також за дорученням керівника. Необхідно працювати у спецодязі і користу­ватись індивідуальними засобами захисту, робоче місце утримувати в чистоті і порядку, не допускати забруднення та ковзання підлоги, інструменти і прилади розміщувати згідно з вимогами.

Зубним технікам належить: дезінфікувати відбитки, принесені зі стоматологічних кабіне­тів; бути уважним при роботі з електричними плитками, бормашиною, гіпсовим ножем, газо­вою плитою; шліфувати і полірувати зубні про­тези тільки в полірувальній кімнаті (мал. 53) на електрошліфувальній машині із захисним ко­жухом, у масці і захисних окулярах; не виймати гарячі кювети з полімеризатора, дати вистигну­ти воді; дотримуватись техніки безпеки при ро­боті з бензином і кислотами, уміти надавати пер­шу допомогу при аварійних ситуаціях; слідкува­ти за справністю електроприладів, медичним обладнанням, освітлювальною мережею, проти­пожежним інвентарем.

У приміщенні зуботехнічної лабораторії, де виконуються роботи із золотом, мають бути сей­фи для зберігання золотих виробів, вбудовані у стіну. Окрім того, для роботи із золотом необхідне спеціальне приміщення, де здійснюють прийом, зважуван­ня, зберігання і видачу золота зубним технікам. Вікна цього приміщення по­трібно обладнувати ґратами, а двері обшивати металом або оснащувати мета­левою ґраткою та сигналізацією.

Медичним сестрам слід: уважно приймати зміну, ретельно оглядати робоче місце, електроапаратуру, електронагрівальні прилади; перевіряти вентиля­цію в кабінетах, наявність протипожежного інвентарю; знайомитись із планом евакуації хворих на випадок стихійного лиха, перевіряти наявність ключів від запасних виходів, передбачених планом евакуації; забороняється під час робо­ти користуватись несправними та незаземленими електроприладами, водопро­водом і каналізацією, допускати сторонніх осіб до ремонту електрообладнан­ня, електропроводки; при кип’ятінні і нагріванні рідини наповнювати ємності доверху, використовувати ємності без ручок, експлуатувати ємності, які про­тікають.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що незалежно від профілю лікувально-профілактичного закладу в ході його функціонування потрібно дотримуватися певних вимог з охорони праці, основи яких закладаються ще на стадії проектування і будівництва споруд та знаходять продовження під час їх повсякденної експлуатації. До таких вимог слід віднести:

— здійснення будівництва або реконструкції споруд лікувально-профілактичних закладів лише за попередньо розробленим проектом, що має підлягати експертизі та погодженню із Державним комітетом з нагляду за охороною пра­ці, державною санітарно-епідеміологічною службою, пожежною та екологіч­ною інспекціями, енергопостачальними організаціями тощо;

— суворий контроль за виконанням будівельних або ремонтних робіт відповідно до проекту;

— принциповий підхід до прийняття в експлуатацію об’єкта будівництва або реконструкції;

— забезпечення усіх споруд гарячим і холодним водопостачанням, водовідведенням, опаленням, вентиляцією та пожежною сигналізацією;

— забезпечення надійного й безпечного електропостачання лікувально- профілактичних закладів, яке потрібно здійснювати за таких умов: кабельні лінії електричного струму на території лікарні мають відповідне заглиблення або висоту розташування, місця їх знаходження помічаються спеціальними табличками з написами «Стій, напруга!», «Не залазь — уб’є!», «Кабель високої напруги!», «Обережно! Електрична напруга!» тощо; безпосередньо у спорудах всі проводи електричних мереж знаходяться під штукатуркою (закрита проводка), а розетки мають позначки про силу струму — «220 В» (мал. 54) або «120 В»; будь-які земляні роботи або ремонт спо­руд узгоджуються з інженерною службою лікар­ні; усі електроприлади мають заземлення, яке обладнується відповідно до технічних вимог (за­бороняється для цього використовувати мережі трубопроводів, особливо газопроводів і труб для подавання кисню); операційні, реанімаційні бло­ки та блоки (палати) інтенсивної терапії мають додаткове (резервне, локальне) енергозабезпе­чення з використанням акумуляторних батарей або пересувних електростанцій;

— чітке розмежування транспортних і пішохідних потоків за рахунок встановлення турнікетів та шляхових знаків «Пішохідний перехід», розмежуван­ня транспортних доріг і пішохідних тротуарів смугами зелених насаджень тощо;

— забезпечення належного технічного і санітарного стану твердого покрит­тя доріг і тротуарів, улаштування штучного освітлення, водовідводів і вико­ристання відповідних заходів при ожеледиці.

Пожежна безпека як складова охорони праці в медичній галузі

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що завдає моральних і матеріальних збитків, а іноді призводить і до загибелі людей.

За масштабами та інтенсивністю є такі пожежі:

— окремі пожежі, що виникають в окремих будівлях (спорудах) або у невеликих ізольованих групах будівель;

— суцільні пожежі, під час яких одночасно горить більшість будівель і споруд на певній ділянці забудови (понад 50 %);

— вогневий шторм — особлива форма суцільної пожежі. Вертикальний по­тік нагрітих продуктів горіння, в який з великою швидкістю (до 50 км/год) надходить (втягується) значна кількість свіжого повітря;

— масові пожежі, що утворюються з окремих і суцільних пожеж.

Залежно від місця виникнення розрізняють такі пожежі:

— на транспортних засобах;

— степові й польові;

— у населених пунктах;

— підземні пожежі в шахтах, рудниках;

— торф’яні та лісові, а також пожежі в будинках, спорудах (зовнішні й внутрішні).

Пожежна безпека — стан об’єкта, при якому із встановленою вірогідністю виключаються можливість виникнення і розвиток пожежі, дія на людей небез­печних факторів пожежі; забезпечується захист матеріальних цінностей. За­безпечити пожежну безпеку об’єкта досить складно і тому до цього забезпечен­ня необхідно підходити комплексно (схема 9).

Профілактика. Основними системами комплексу заходів і засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта є: система запобігання пожежі, систе­ма протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.

Усі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті можна розподілити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування нао­чних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацію добровільних пожежних дружин (ДПД) та пожежно-технічні комісії (ПТК), проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами, при реконструкції приміщень, будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення тощо.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах, регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опален­ня, вентиляції).

Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і тех­нічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виник­нення пожежі (горюча речовина, окисник та джерело займання). Окисник ра­зом із горючою речовиною утворює так зване горюче середовище, здатне горіти після видалення джерела займання. Тому система запобігання пожежі вклю­чає такі два основні напрями: запобігання утворенню горючого середовища і виникнення в цьому середовищі (чи внесення в нього) джерела займання.

Запобігання утворенню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; організацією контролю за складом повітря у приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій та ін.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела займання досяга­ється: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел займання; використанням електроустаткування, що відповідає класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень і зон, груп і категорій вибухонебез­печної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та мате­ріалів; використанням устаткування, що задовольняє вимогам електростатич­ної іскробезпеки; використанням швидкодійних засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів тощо.

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об’єкта здійснюється за такими напрямами:

Обмеження розмірів та поширення пожежі: розміщення будівель і споруд на території об’єкта з дотриманням протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки; дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху; правильне планування приміщень, відділень (у лікарні) у межах будівлі; вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестій­кості; улаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежога­сіння тощо.

Обмеження розвитку пожежі: обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться у приміщенні; використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухо- небезпечності; своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матері­алів тощо.

Забезпечення безпечної евакуації людей та майна: вибір такого об’ємно - планувального та конструктивного способу зведення будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів факторів пожежі; застосування конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, для збереження несівних та огороджувальних функцій протягом усього часу евакуації; вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту; застосування аварійного вимкнення устаткування і комуніка­цій; улаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню шляхів евакуації; улаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, схо­дових кліток, зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та на­лежне утримання.

Створення умов для успішного гасіння пожежі: встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики; забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння; улаштування та утримання в належному стані території підприємства, під’їздів до будівельних спо­руд, пожежних водоймищ.

Аналіз середньорічних показників причин виникнення пожеж у різних галузях виробництва та в побуті дає змогу виявити, що 46,1 % з них пов’язані з необережним поводженням з вогнем, 22,3 — з порушеннями правил монтажу та експлуатації електромереж і електрообладнання, 7,2 — з пустощами дітей, 5,7 — з підпалами, 19,7% — з іншими причинами (несправність виробничого устаткування, порушення технологічного процесу тощо).

Найбільша кількість пожеж виникає у житловому секторі (до 75—80% від загальної кількості) і зумовлює великі матеріальні збитки, які становлять десятки мільйонів гривень. Не можна не визнати, що і в установах Міністерства охорони здоров’я кількість пожеж досить значна (до 250—500 упродовж кожних 5 років), причому завдана ними матеріальна шкода сягає 1—2 млн гривень.

Серед основних причин, що зумовлюють пожежі в лікувальних закладах та інших установах охорони здоров’я, слід назвати такі:

1. Порушення організаційного і технічного забезпечення системи пожеж­ної безпеки.

2. Порушення правил пожежної безпеки медичним і допоміжним (технічним) персоналом як результат недотримання вимог технологічного процесу.

До першої групи причин пожеж у закладах охорони здоров’я слід віднести порушення, що випливають з недотримання організаційних заходів та вимог.

Перш за все це недостатній рівень системного вирішення завдань пожежної безпеки в установі. Сюди належать недостатній рівень опрацювання організа­ційних завдань, організаційно-методичних заходів і технічного забезпечення пожежної безпеки.

Вимоги системності у вирішенні завдань пожежної безпеки випливають з необхідності створення як розгалуженої технічної основи пожежної безпеки, так і забезпечення її постійної функціональної готовності. У цьому питанні не можуть допускатися самоплинність або половинчатість. Готовність первинних протипожежних засобів (вогнегасники, гідранти, пожежні щити з відрами, лопатами, баграми, резервуари з піском тощо), оприлюднення їх місцезнаходження, наявність і технічна надійність технічних засобів зв’язку, оприлюд­нення згідно з вимогами пожежної безпеки планів евакуації хворих і персона­лу, постійна перевірка незахаращеності проходів та евакуаційних шляхів — усе це має поєднуватися з постійною роботою в аспекті роз’яснювальних захо­дів серед медичного персоналу і пацієнтів. Добре відомо, що недостатній рівень роз’яснювальних заходів щодо небезпеки від вогню може призвести до непо­правного лиха.

Особливо небезпечним є недостатній контроль за дотриманням правил про­типожежної охорони у системі загальних вимог охорони праці та безпеки жит­тєдіяльності в лікувально-профілактичних закладах. Є багато прикладів того, що грубі порушення вимог пожежної безпеки в лікувально-профілактичних закладах та установах охорони здоров’я, що виявляються у захаращеності приміщень, заваленості аварійних виходів, відсутності чітко розроблених і оприлюднених планів евакуацій хворих та медперсоналу з приміщень під час пожежі, чітко спланованих дій персоналу в умовах пожежної небезпеки, на­казу керівника підрозділу або лікувального закладу про заходи протипожеж­ної безпеки з призначенням відповідальних осіб та ін., неминуче ведуть до страшних втрат.

До причин технічного порядку слід віднести відсутність вільного шляхово­го під’їзду до лікувального закладу, непродуманість забезпечення шляхового маневру на його території, що може мати вирішальне значення у випадку по­жежі. Важливим є забезпечення лікувального закладу аварійною системою водопостачання.

Керівництво закладу охорони здоров’я повинне постійно консультуватися зі службою пожежної безпеки під час проведення ремонтних і будівельних робіт як на етапі планування та проектування, так і на етапах виконання робіт, їх завершення і приймання.

Особливої уваги керівництва закладу потребує стан загальнотехнічних служб, зокрема автогосподарства і складів, насамперед мастильних і палив­них матеріалів, хімічних реагентів, у тому числі із сильно дійними токсични­ми речовинами (СДТР), розчинників, фарб, лаків, ЛЗР і будівельних матеріа­лів, білизни тощо.

До причин пожеж організаційного плану слід віднести порушення трудової дисципліни, недотримання лікувального та пропускного режимів у лікуваль­них закладах. В останньому випадку йдеться про можливість проникнення до закладу сторонніх осіб, наміри яких можуть бути найрізноманітнішими. Осо­бливо це має значення при проникненні сторонніх до господарських, перед­усім складських, приміщень. Недопустимим є вживання алкогольних напоїв на території лікувальних закладів та їх окремих служб і підрозділів. Виходячи з особливостей життя в країні у досить складний і непередбачуваний щодо політико-соціального становища період, завжди слід пам’ятати про можливі терористичні акції, у тому числі з використанням підпалів. Не менш важли­вим для запобігання пожежам є постійний контроль за дітьми і підлітками з числа пацієнтів. Альтернативою має бути ненав’язлива, коректна роз’яс­нювальна та виховна робота.

Додругої групи причинпожеж у закладах охорони здоров’я мають бути віднесені:

1) порушення правил електробезпеки при користуванні електричним обладнанням, наприклад при використанні автоклавів, при користуванні електроопалювальними та освітлювальними приладами (несправність електропро­водки, користування несправним електрообладнанням);

2) використання несправної або неправильне використання електродіагностичної та електролікувальної апаратури операційних, кабінетів функціо­нальної діагностики, рентгенодіагностичних кабінетів, лабораторій, фізіоте­рапевтичних кабінетів та ін.;

3) порушення правил техніки безпеки при користуванні газоопалювальними приладами;

4) недотримання правил техніки безпеки в операційних (пошкоджена електропроводка, відсутність надійної вентиляції, порушення у системі подавання та відведення наркотичних і газопарових сумішей, недотримання вимог безпеки праці щодо запобігання іскроутворенню, накопиченню статичної електрики та ін.);

5) неправильне зберігання та використання кисню в балонах;

6) порушення правил пожежної безпеки при кремації трупів, спалюванні сміття та ін.;

7) порушення техніки безпеки на складах і в підсобних приміщеннях, особливо при збереженні паливно-мастильних та легкозаймистих матеріалів;

8) порушення вимог безпеки праці і протипожежних правил робітниками під час проведення ремонтно-будівельних робіт, пов’язаних з використанням вогню (електрозварювання, ремонт електрокабельних і газових комунікацій та електрообладнання, проведення інших ремонтних робіт). Слід пам’ятати про недопустимість проведення будь-яких ремонтних робіт з використанням сучасних оздоблювальних матеріалів без попереднього узгодження з протипожежними органами, оскільки, як свідчить сумний досвід у нашій країні та за її межами останнього часу, полімерні матеріали під час горіння здатні виділя­ти надзвичайно токсичні сполуки типу фосгену, які віднесені до бойових отруйних речовин.

Варто враховувати, що пожежа у закладах охорони здоров’я практично за­вжди, зокрема при перекиданні вогню на складські приміщення, супроводжується вивільненнями інших речовин, як правило, токсичних, отруйних, лег­козаймистих. З одного боку, це може сприяти посиленню пожежі, наприклад при загоранні резервуарів зі спиртом, ацетоном, толуолом, бензолом, іншими органічними розчинниками, паливними і мастильними матеріалами, а з іншо­го — наприклад при горінні складів аптек, лабораторій тощо, — стати джере­лом появи ще більш токсичних речовин з наслідками, які нерідко важко пе­редбачити. Такі аварії можуть стати осередком надзвичайних ситуацій для великих міст і цілих регіонів.

В Україні розроблено досить великий перелік законодавчих актів, наказів, положень, інструкцій та інших офіційних матеріалів стосовно протипожежно­го захисту. Пожежна безпека має забезпечуватись шляхом проведення органі з аційних та інших заходів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечен­ня безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негатив­них екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

Разом з тим, узагальнюючи зміст численних офіційних матеріалів і видань щодо протипожежної профілактики, насамперед слід звернути увагу на осно­вні обов’язки керівників та посадових осіб, які повинні забезпечувати пожеж­ну безпеку. До них належать такі:

— розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки на підприємстві, в установі, в організації, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

— відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах закладу, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням;

— забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

— організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

— у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з орга­нами державного пожежного нагляду;

— утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту, зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

— створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально- технічну базу;

— подавати на вимогу пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів;

— здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлен­ня та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої автоматики;

— своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також закриття доріг і проїздів на своїй території;

— проводити службове розслідування випадків пожеж;

— організовувати в закладах з цілодобовим перебуванням дітей і хворих нічні чергування обслугового персоналу;

— забезпечувати нічних чергових електричними ліхтарями;

— періодично перевіряти, чи знають вони свої обов’язки на випадок по­жежі.

Гарантування пожежної безпеки є складовою виробничої або іншої діяльності посадових осіб, працівників закладів. Це має бути відображено у трудо­вих договорах (контрактах) і статутах закладів. Керівник закладу повинен ви­значити обов’язки посадових осіб (у тому числі заступників керівника) щодо гарантування пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання та експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.

Обов’язки щодо гарантування пожежної безпеки, утримання та експлуата­ції засобів протипожежного захисту мають бути відображені у відповідних по­садових документах (функціональних обов’язках, інструкціях, положеннях тощо). У кожному закладі з урахуванням його пожежної безпеки наказом (ін­струкцією) має бути встановлений відповідний протипожежний режим. У тому числі визначені:

— можливість (місце) куріння, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;

— порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

— правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

— порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та шмаття, очищення повітропроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;

— порядок відключення від мережі електрообладнання в разі пожежі;

— порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

— порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожеж­них інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

— порядок організації експлуатації та обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);

— порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів й оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

— дії працівників у разі виявлення пожежі;

— порядок збирання членів добровільної пожежної дружини та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні;

— працівники підприємства мають бути ознайомлені з цими вимогами на інструктажах, під час проходження пожежно-технічного мінімуму тощо; витяги з наказу (інструкції) з основними положеннями слід вивішувати на видних місцях.

У будівлях та спорудах, які мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб мають бути розроблені і вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі. Необхід­ність забезпечення планами (схемами) евакуації одноповерхових будівель та споруд визначається місцевими органами державного пожежного нагляду, ви­ходячи з їх пожежної небезпеки, кількості розміщуваних людей, площі і т. ін. У дитячих дошкільних установах, навчальних закладах, лікувальних закла­дах зі стаціонаром, будинках для людей похилого віку та інвалідів, санаторіях і закладах відпочинку та інших аналогічних за призначенням об’єктах з масо­вим перебуванням людей (50 осіб і більше) як додаток до схематичного плануевакуації адміністрація зобов’язана опрацювати інструкцію, що визначає дії персоналу щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації людей, за якою не рідше одного разу на півроку мають проводитися практичні тренування всіх задіяних працівників. Для об’єктів з перебуванням людей уночі (дошкільні за­клади, інтернати, лікарні тощо) інструкції мають передбачати два варіанти дій: у денний та нічний час.

У разі зміни планування або функціонального призначення будівель (приміщень, споруд), штатного розпису персоналу адміністрація зобов’язана забез­печити своєчасне перероблення планів евакуації та інструкцій.

У закладі має бути встановлений порядок (система) оповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомити всіх працівників. У при­міщеннях на видних місцях біля телефонів слід вивішувати таблички (мал. 55) із зазначенням номера телефону для виклику пожежної охоро­ни.

Територія підприємства, а також будівлі, споруди, приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки згідно з вимога­ми. Власники закладів, на яких застосовуються й переробляються сильнодійні отруйні речовини (СДОР) та джерела радіоактивного випроміню­вання, зобов’язані регулярно, погоджуючи з по­жежною охороною терміни, інформувати підроз­діли державної пожежної охорони про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні власти­вості, особливості поведінки під час пожежі, по­відомляти інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається до гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт у цих закладах.

Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вахтових та ін.) адміністрацією має бути розроблена інструкція, в якій визначені їхні обов’язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і при­міщень, порядок дій у разі виявлення пожежі, спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, а також вказано, кого з посадо­вих осіб адміністрації необхідно викликати в нічний час у разі пожежі.

Працівники охорони повинні мати список посадових осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси, службового й домашнього номерів телефо­ну. Вони зобов’язані знати порядок дій у разі виявлення пожежі, правила користування первинними засобами пожежогасіння та прийоми гасіння.

Медперсонал, службовці, інші працівники закладу зобов’язані дотримуватися встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги правил та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, чинних у закладі, у разі виникнення (виявлення) пожежі — діяти відповідно до вимог.

Керівник закладу зобов’язаний вживати (у межах наданих йому прав) відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами та іншими працівниками закладу встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативних актів, що діють у цій сфері.

У лікарнях, санаторіях, будинках відпочинку та інших лікувально-профілактичних закладах при чисельності обслугового персоналу більше 15 осіб з метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання поже­жам, організації їх гасіння у закладах створюються добровільні пожежні дру­жини, діяльність яких має здійснюватися відповідно до Положення про добро­вільні пожежні дружини, затвердженого Наказом МВС України «Про затвер­дження Положення про добровільні пожежні дружини (команди) та Типового положення про пожежно-технічну комісію» № 521 від 27 вересня 1994 р. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Закону України “Про пожежну безпеку”» № 508 від 26 липня 1994 р.

У закладах з кількістю 50 працівників і більше за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії. їхню роботу необхідно організовувати згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію, затвердженим вищезазначеним Наказом МВС України № 521 від 27 липня 1994 р.

Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи повинні прохо­дити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі — протипожежні інструк­тажі).

Особи, яких беруть на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпе­кою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік мають проходи­ти перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки.

Порядок організації та проведення протипожежних інструктажів, навчання та перевірки знань з пожежного мінімуму встановлюється Типовим поло­женням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань по­жежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затвердженим Наказом МВС України «Про затвердження Переліку посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, і Типового положення про спеціальне навчання, інструктаж та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України» № 628 від 17 листопада 1994 р.

Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки повинні проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Порядок організації навчання визначається Переліком посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, затвердженим Наказом МВС України «Про затвердження Переліку посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок його організації, і Типового положення про спеціальне навчання, інструктаж та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України» № 628 від 17 листопада 1994 р. на підставі вищезазначеної Постанови Кабінету Міністрів України № 508 від 26 липня 1994 р.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, протипожежного інструк­тажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Обслуговий персонал лікувальних закладів зі стаціонаром, дитячих дошкільних закладів з цілодобовим перебуванням дітей, шкіл-інтернатів, санаторіїв, будинків від­починку та інших оздоровчих закладів повинен кожного року проходити курс навчання правилам пожежної безпеки за програмою, затвердженою адміні­страцією, з урахуванням специфіки об’єкта.

Вимоги пожежної безпеки до територій, будівель, приміщень, споруд у лікувально-профілактичних закладах

Територія закладів, протипожежні розриви між будинками, спорудами, майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо мають постійно утримуватися в чистоті та систематично очищатися від сміття, відходів виробництва, тари, опалого листя, які необхідно регулярно видаляти (вивозити) у спеціально відведені місця. Протипожежні розриви між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо мають відповідати вимогам будівельних норм. їх не дозволяється захаращува­ти, використовувати для складування матеріалів, устаткування, стоянок тран­спорту, будівництва та встановлення тимчасових будинків і споруд, у тому числі інвентарних побутових приміщень, індивідуальних гаражів тощо.

Забороняється влаштовувати звалища горючих відходів. Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватися справними, узим­ку очищатися від снігу. Забороняється довільно зменшувати нормовану шири­ну доріг та проїздів. До всіх будівель і споруд закладу має бути забезпечений вільний доступ. Про закриття ділянок доріг або проїздів для ремонту (чи з інших причин) необхідно негайно повідомити підрозділи пожежної охорони. На період закриття доріг у відповідних місцях мають бути встановлені покажчи­ки напрямку об’їзду або влаштовані переїзди через ділянки, що ремонтуються.

На односмугових проїздах мають влаштовуватися роз’їзні майданчики, а тупикові проїзди — закінчуватися розворотними майданчиками, які забезпечують можливість розвороту пожежних машин. Основні дороги, проїзди, про­ходи повинні мати тверде покриття. Облаштовуючи проїзди для пожежних автомобілів до будівель, споруд та вододжерел по ґрунту, їх треба укріплювати шлаком, гравієм чи іншими місцевими матеріалами для зберігання можли­вості під’їзду будь-якої пори року. Ворота в’їзду на територію закладу, які відчиняються за допомогою електроприводу, повинні мати пристосування (пристрої), які дають змогу відчиняти їх вручну.

Територія закладів та інших об’єктів повинна мати зовнішнє освітлення, яке забезпечує швидке знаходження пожежних драбин, протипожежного обладнання, входів до будинків і споруд. На території закладу на видних місцях мають бути встановлені таблички із зазначенням порядку виклику пожежної охорони, знаки місць розміщення первинних засобів пожежогасіння, схема руху транспорту, в якій слід вказувати розміщення будівель, водойм, гідран­тів, пірсів та градирень (необхідність встановлення такої схеми на кожному конкретному закладі визначається місцевими органами державного пожежно­го нагляду).

Усі будівлі, приміщення і споруди також потрібно своєчасно очищати від горючого сміття, відходів і постійно утримувати в чистоті. Терміни очищення встановлюються технологічними регламентами або інструкціями.

У разі перепланування приміщень, зміни їх функціонального призначення, застосування нового технологічного устаткування необхідно дотримува­тись протипожежних вимог чинних нормативних документів будівельного та технологічного проектування. Не дозволяється зниження проектних меж вог­нестійкості конструкцій та погіршення умов евакуації людей. Розпочинати реконструкцію, перепланування приміщень, технологічне переоснащення чи впроваджувати нові технології дозволяється лише за наявності проектної до­кументації, яка пройшла попередню експертизу (перевірку) на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки з позитивним результатом в органах державного пожежного нагляду.

Придбані за кордоном машини, механізми, устаткування, технологічне об­ладнання вводяться в експлуатацію лише за умови відповідності їх чинним в Україні нормативним актам з пожежної безпеки. Протипожежні системи, установки, устаткування приміщень, будівель та споруд (протидимовий за­хист, пожежна автоматика, протипожежне водопостачання (мал. 56), проти­пожежні двері, клапани, інші захисні пристрої у протипожежних стінах і пе­рекриттях тощо) мають постійно утримуватися у справному робочому стані.

У разі перетинання протипожежних перешкод — стін, перегородок, перекриттів, від город жувальних конструкцій — різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, мають бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димогазонепроникнення, що вимагається будівельними норма­ми для цих перешкод.

Пошкодження вогнезахисних покриттів (штукатурки, спеціальних фарб, лаків, обмазок тощо) будівельних конструкцій, горючих оздоблювальних і теплоізоляційних матеріалів, повітропроводів, металевих опор та перегородок слід негайно усувати.

Після вогнезахисної обробки (просочення) антипіренами дерев’яних конструкцій, тканин та інших горючих матеріалів необхідно скласти акт про про­ведення роботи підрядною організацією. Після закінчення термінів дії оброб­ки (просочення) та у разі втрати або погіршання вогнезахисних властивостей обробку (просочення) треба повторити. Перевірку стану

вогнезахисної обробки (просочення) слід проводити не менше одного разу на рік зі складанням акта перевірки. Не дозволяється використовувати горища, технічні поверхи й при­міщення (у тому числі вентиляційні камери, електрощитові) під виробничі дільниці, для зберігання продукції, устаткування, меблів та інших предметів, для влаштування голуб’ятень тощо.

Двері горищ, технічних поверхів, вентиляційних камер, електрощитових, підвалів мають бути зачиненими. На дверях слід вказувати місце зберігання ключів. Вікна горищ, технічних поверхів, підвалів мають бути засклені. При ямки віконних прорізів підвальних і цокольних поверхів треба регулярно очищати від горючих відходів виробництва, сухого листя, трави тощо. Не допус­кається закривати їх наглухо, а також захаращувати або закладати віконні прорізи. Стаціонарні зовнішні пожежні сходи, сходи на перепадах висот і огорожі на дахах (покриттях) будівель та споруд мають утримуватися постійно справними, бути пофарбованими.

У разі потреби встановлення на вікнах приміщень, де перебувають люди, ґратів останні повинні розкриватися, розсуватися або зніматися. Під час перебування в цих приміщеннях людей ґрати мають бути відчинені (зняті). Уста­новлювати глухі (незнімні) ґрати дозволяється в касах, складах, коморах та в інших випадках, передбачених нормами і правилами, затвердженими в установленому порядку.

Евакуаційні шляхи і виходи мають утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і в разі виникнення пожежі гарантувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд (мал. 57).

Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їх конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення нерадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх обли­цювання (оздоблення) мають відповідати проти­пожежним вимогам будівельних норм.

У разі розміщення технологічного та іншого обладнання в приміщеннях повинні бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових кліток та інших шляхів евакуації відповідно до буді­вельних норм. У приміщенні, яке має один ева­куаційний вихід, дозволяється одночасно розмі­щати (дозволяється перебування) не більше 50 осіб.

У багатоповерхових лікарнях палати для тяжкохворих та дітей потрібно розміщувати на нижніх поверхах. Палатні відділення дитячих лікарень слід розміщувати не вище п’ятого по­верху, палати для дітей до 7 років — не вище другого поверху (за винятком випадків, що обу­мовлені будівельними нормами). Лікарні та інші лікувальні заклади з постійним перебуванням тяжкохворих, не здатних самостійно пересуватися, мають забезпечуватися но­силками з розрахунку одні носилки на 5 хворих. Палатні відділення, пологові, операційні, процедурні кабінети не допускається розміщувати в підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах. Відстань між ліжками у лікарняних палатах має становити не менше 0,8 м, центральний основний прохід — не менше 1,2 м завширшки. Тумбочки, стільці та ліжка не повинні захаращувати виходи й проходи. Подавання кисню хворим має здійснюватися, як правило, централізовано, з установленням балонів (не більше 10) за межами будівлі лікувального закладу у прибудовах з негорючих матеріалів або з центрального кисневого пункту (коли кількість балонів — понад 10). Допускається встановлювати один кисневий балон біля зовнішньої негорючої стіни будівлі закладу в металевій шафі. Центральний кисневий пункт слід розміщувати в будівлі, що стоїть окремо, на відстані не менше 25 м від будівель з постійним перебу­ванням хворих.

За відсутності централізованого постачання киснем порядок користування кисневими подушками визначається наказом (розпорядженням) адміністрації лікувального закладу. Установлення кип’ятильників, водонагрівачів і тита­нів, стерилізація медичних інструментів та перев’язувальних матеріалів, про­жарювання білизни, а також розігрівання парафіну й озокериту допускається лише у спеціально пристосованих для цієї мети приміщеннях. Стерилізатори для кип’ятіння інструментів і перев’язувальних матеріалів повинні мати за­криті підігрівники (спіралі). Опорні поверхні стерилізаторів мають бути него­рючими. Стерилізатори з повітряним прошарком між опорною поверхнею та днищем також слід встановлювати на негорючій основі.

У лабораторіях, на постах відділень, у кабінетах лікарів та старших медич­них сестер допускається зберігання не більше 3 кг медикаментів і реактивів що належать до легкозаймистих та горючих речовин (спирт, ацетон, ефір тощо), і тільки у спеціальних негорючих шафах, що замикаються. Під час збе­рігання має враховуватися їх сумісність.

Матеріали та речовини у коморах, аптечних складських приміщеннях необхідно зберігати суворо за асортиментом. При цьому не допускається спільне зберігання JI3P з іншими матеріалами. В аптеках, які містяться у будівлях іншого призначення (у тому числі лікарняних корпусах), загальна кількість легкозаймистих та горючих медикаментів, реактивів (спирти, ефіри тощо) не повинна перевищувати 100 кг. В аптеках допускається зберігати не більше двох балонів з киснем, які мають знаходитись у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, бути надійно закріплені.

Архівосховища рентгенівської плівки місткістю понад 300 кг потрібно роз­міщувати в окремо розташованих будівлях. Відстань від архівосховищ до су­сідніх будівель має бути не менше 15 м. Якщо плівки менше 300 кг, дозволяється розміщення архівосховища у приміщеннях будівель лікувальних закла­дів, вигороджених протипожежними стінами та перекриттям 1-го типу. В од­ній секції архівосховища допускається зберігати не більше 500 кг плівки. У кожній секції має бути самостійна витяжна вентиляція. Двері із секції пови­нні відчинятись назовні. У сховищах облаштовується природне освітлення із співвідношенням площі вікон до площі підлоги не менше як 1:8. Карниз даху над вікнами сховища має бути негорючим. Архіви повинні мати центральне опалення. У сільській місцевості за наявності печей топкові отвори та засувки слід улаштовувати з боку коридору. У приміщеннях сховища забороняється встановлювати електрощитки, пристрої для відключення, електричні дзвін­ки, штепсельні з’єднання. У неробочий час електропроводка у сховищах має бути знеструмлена.

Допускається зберігання плівок та рентгенограм за межами архіву, коли їх кількість у приміщенні не перевищує 4 кг. У такому випадку плівки та рентге­нограми необхідно зберігати в металевій шафі (ящику) не ближче 1 м від опа­лювальних приладів. У приміщеннях, де встановлені такі шафи, не дозволяється курити та застосовувати електронагрівальні прилади будь-яких типів. Архівосховища обладнуються металевими (або дерев’яними, обшитими залі­зом поверх негорючого теплоізоляційного матеріалу) фільмостатами (шафами), розділеними на секції завглибшки і завдовжки не більше 0,5 м. Кожна секція повинна щільно зачинятися дверцятами. Відстань від фільмостатів (шаф) до стін, вікон, стелі та підлоги має бути не менше 0,5 м.

Адміністрація лікувального закладу зобов’язана щодня після виписування хворих повідомляти місцеву пожежну частину про кількість хворих, котрі перебувають у кожній будівлі закладу.

У будівлях лікувальних закладів не дозволяється:

— розміщувати в корпусах з палатами для хворих приміщення, не пов’язані з лікувальними процесами (крім визначених нормами проектування), або зда­вати приміщення в оренду під інше призначення;

— застосовувати в оздобленні приміщень матеріали, які виділяють під час горіння токсичні речовини;

— здійснювати подачу кисню у лікарняні палати за допомогою гумових та пластмасових трубок, а також трубопроводами, які мають нещільні місця у з’єднаннях;

— прокладати киснепроводи у підвалах, каналах, а також під будівлями і спорудами;

— улаштовувати топкові отвори печей у лікарняних палатах;

— розміщувати в підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах майстерні, склади, комори для зберігання пожежовибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також легкозаймистих та горючих речовин;

— використовувати керогази, гасниці, примуси для стерилізації медичних інструментів;

— підігрівати парафін та озокерит безпосередньо на вогні (слід застосовувати спеціальні підігрівники);

— розміщувати хворих, коли їх кількість перевищує 25 осіб, у дерев’яних будівлях з пічним опаленням;

— встановлювати ліжка в коридорах, холах та на інших шляхах евакуації;

— користуватися прасками, електроплитками, іншими електронагрівними приладами у лікарняних палатах та інших приміщеннях, де перебувають хворі (мають бути виділені спеціальні приміщення);

— застосовувати настільні та інші гасові лампи (як виняток допускається застосування ліхтарів «летюча миша»).

Показником ефективності процесу евакуації є період часу, протягом якого люди можуть у разі необхідності залишити окремі приміщення і будинок за­галом.

Безпека евакуації досягається за умови, коли тривалість евакуації людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної тривалості пожежі, яка становить небезпеку для людини.

Критична тривалість пожежі — це час досягнення небезпечних для людини температур і зменшення вмісту кисню в повітрі.

Під час організації і проведення заходів з масовим перебуванням людей слід дотримуватися таких вимог:

— при кількості людей понад 50 осіб використовувати лише приміщення, що забезпечені не менше ніж двома евакуаційними виходами та не мають на вікнах глухих ґрат;

— особи, яким доручено проведення масових заходів, перед їх початком зобов’язані ретельно оглянути приміщення і переконатися у повній готовності та справності протипожежних заходів (протипожежний інвентар, засоби зв’язку тощо);

— на одну особу в залах має бути виділена площа не менше ніж 0,75 м²;

— двері на шляхах евакуації повинні відчинятися у напрямку виходу з будівель (приміщень).

Допускається влаштування дверей, які відчиняються всередину приміщен­ня, тільки у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб, а також у санітарних вузлах, на балконах, лоджіях, зовнішніх евакуаційних сходах (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваної сходової кліт­ки).

У разі наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються. Килими, килимові доріжки та інше покриття підлоги у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути помірно небезпеч­ними щодо токсичності продуктів горіння, мати помірну димоутворювальну здатність тощо.

Сходові марші мають бути зі справними огорожами з поручнями, які не по­винні зменшувати їх ширину, встановлену будівельними нормами.

На сходових клітках (за винятком незадимлюваних) дозволяється встанов­лювати прилади опалення, зазвичай на висоті 2,2 м від поверхні східців та схо­дових маршів, сміттєпроводи, електрощити, поштові скриньки та пожежні крани за умови, що це обладнання не зменшує нормативної ширини проходу сходами та маршами. У незадимлюваних сходових клітках допускається вста­новлення приладів опалення.

Сходові клітки і зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуа­ції мають бути забезпечені евакуаційним освітленням відповідно до вимог бу­дівельних норм і правил щодо влаштування електроустановок. Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з настанням сутінків у разі пере­бування в будівлі людей.

Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, за наявності у приміщенні людей повинні постійно освітлюватися електричним світлом.

У лікувальних закладах, приміщеннях інших громадських і допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно понад 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за наявності більше 50 працівників (або якщо площа перевищує 150 м²) евакуаційні ви­ходи мають бути позначені світловими покажчи­ками з написом «Вихід» білого кольору на зеле­ному фоні (мал. 58), підключеними до джерела живлення евакуаційного (аварійного) освітлен­ня, або такими, що переключаються на нього ав­томатично у разі зникнення живлення в осно­вних джерелах електроенергії.

Світлові покажчики «Вихід» постійно мають бути справними. У глядацьких, виставкових та інших приміщеннях (залах) їх слід вмикати на весь час перебування людей (проведення за­ходу).

У разі відключення електроенергії обслуговий персонал будівель, де у вечірній та нічний час можливе масове перебування людей (театри, кінотеатри, готелі, гуртожитки, ресторани, лікарні, інтернати, дитячі дошкільні заклади тощо), повинен мати електричні ліхтарі. Кількість ліхтарів визначається адміністрацією з урахуванням особливостей об’єкта, наявності чергового персоналу, кількості людей у будівлі (але не менше одного ліхтаря на кожного пра­цівника, який чергує на об’єкті у вечірній чи нічний час).

Не дозволяється:

— улаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсув­ні і підйомні двері, а також двері, що обертаються, та інші пристрої, які перешкоджають вільній евакуації людей;

— захаращувати шляхи евакуації (коридори, проходи, сходові марші, вестибюлі, холи, тамбури тощо) меблями, обладнанням, різними матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують їх нормативну ширину;

— забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;

— застосовувати на шляхах евакуації горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів;

— розташовувати у тамбурах виходи, за винятком квартир та індивідуаль­них житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні, пристосову­вати їх для ведення торгівлі, а також зберігання, у тому числі тимчасового, будь-якого інвентарю;

— захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері, люки на балконах і лоджіях, переходи у суміжні секції та виходи на зовнішні евакуаційні драбини;

— знімати драбини, що встановлені на балконах (лоджіях);

— улаштовувати на сходових клітках приміщень кіоски або ларки, а та­кож виходи з вантажних ліфтів (підйомників), прокладати газопроводи, повітроводи, трубопроводи з легкозаймистими та горючими речовинами;

— улаштовувати в загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій;

— зберігати у шафах (нішах) для інженерних комунікацій горючі матеріа­ли, а також інші сторонні предмети;

— розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски тощо;

— встановлювати телекамери у проходах таким чином, щоб вони перешкоджали евакуації людей;

— робити засклення або закладання жалюзі вікон і отворів повітряних зон у незадимлюваних сходових клітках;

— знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і сходових кліток;

— заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах усупереч передбаченому за проектом;

— знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати двері у відчиненому положенні;

— зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових кліток або закладати їх;

— розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо;

— улаштовувати слизьку підлогу на шляхах евакуації.

Вимоги до опалення у лікувально-профілактичних закладах

У дитячих та лікувальних закладах зазвичай має бути центральне опалення.

Забороняється розміщати хворих і нічні групи дітей у кількості понад 25 осіб у дерев’яних будівлях з пічним опаленням.

Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенераторні й калориферні установки, печі та інші опалювальні прилади необхідно старанно пе­ревірити і відремонтувати. Несправні опалювальні пристрої забороняється до­пускати до експлуатації.

Особи, призначені відповідальними за технічний стан опалювальних уста­новок, зобов’язані організовувати постійний контроль за правильністю їх утримання та експлуатації, своєчасний і якісний ремонт. Опалювальні установки мають відповідати протипожежним вимогам стандартів, будівельних норм та інших нормативних актів.

Топлення печей повинні проводити спеціально призначені особи, які пройшли протипожежний інструктаж. Режим, час і тривалість топлення печей встановлюються розпорядженням керівника закладу з урахуванням місцевих умов. Топлення печей у будівлях та спорудах має припинятися не менше як за 2 год до закінчення роботи, а в лікарнях та на інших об’єктах з цілодобовим перебуванням людей — за 2 год до сну. Повітронагрівальні й опалювальні прилади слід розміщувати так, щоб до них був забезпечений вільний доступ для огляду й очищення.

Очищення димоходів та печей від сажі потрібно проводити перед початком, а також протягом усього опалювального сезону, а саме:

— опалювальних печей періодичної дії на твердому та рідкому паливі — не рідше одного разу на три місяці;

— печей та осередків вогню безперервної дії — не рідше одного разу на два місяці;

— кухонних плит та кип’ятильників — один раз на місяць.

Результати чищення димоходів та печей необхідно фіксувати в журналі.

Печі та інші опалювальні прилади повинні мати протипожежні розриви (тобто знаходитись на певній відстані) від горючих конструкцій, що відповідають ви­могам будівельних норм. Біля кожної печі перед топковим отвором на підлозі 2 горючого матеріалу має бути прибитий металевий лист розміром не менше 0,5 х 0,7м. Відстань від печей до товарів, стелажів, шаф та іншого обладнання повинна бути не менше 0,7 м, а від топкових отворів — не менше 1,25 м. На горищах усі димові труби і стіни, в яких проходять димові канали, мають бути відштукатурені та побілені.

Димові труби будівель з покрівлями з горючих матеріалів слід обладнувати надійними іскрогасниками. Золу і шлак, які вигрібають з топки, необхідно за­ливати водою та виносити в місця, спеціально для цього відведені. Не дозволя­ється висипати їх поблизу будівель. Улаштування тимчасових печей у примі­щеннях, як правило, не дозволяється.

Під час експлуатації пічного опалення не допускається:

— залишати печі, які топляться, без нагляду або доручати нагляд за ними малолітнім дітям;

— користуватися печами й осередками вогню, які мають тріщини;

— розміщати паливо та інші горючі речовини і матеріали безпосередньо перед топковим отвором;

— зберігати незагашені вуглини та золу в металевому посуді, установлено­му на дерев’яній підлозі або підставці з горючого матеріалу;

— сушити й складати на печах одяг, дрова, інші горючі предмети та матеріали;

— застосовувати для розпалювання печей легкозаймисті та горючі речови­ни; топити вугіллям, коксом і газом печі, не пристосовані для цієї мети;

— використовувати для топлення дрова, довжина яких перевищує розміри топки;

— здійснювати топлення печей з відкритими дверцятами топки;

— використовувати вентиляційні та газові канали як димоходи;

— прокладати димоходи (борови) опалювальних печей по основах з горю­чих матеріалів;

— здійснювати топлення печей під час проведення в приміщеннях масових заходів;

— закріплювати на димових трубах антени телевізорів, радіоприймачів тощо;

— зберігати у приміщенні запас палива, який перевищує добову потребу;

— використовувати для димових труб азбестоцементні й металеві труби, улаштовувати глиноплетені та дерев’яні димоходи.

Забороняється розміщати котельні центрального опалення під приміщенням з постійним перебуванням хворих і дітей. Біля кожної форсунки котель­ної або теплогенерувальної установки, яка працює на рідкому паливі, має бути встановлений піддон з піском, а на паливопроводі — не менше двох вентилів (по одному біля топки та біля резервуара з паливом). Паливо слід зберігати у спеціально пристосованих для цього приміщеннях або на спеціально виділе­них майданчиках (у резервуарах) з урахуванням вимог будівельних норм. У котельних приміщеннях допускається встановлення витратних баків закрито­го типу для рідкого палива: у вбудованих котельнях — об’ємом не більше 1 м³ (для мазуту), в окремо розташованих котельнях — об’ємом не більше 5 м³ (для мазуту) або 1 м³ (для легкого нафтового палива).

При встановленні зазнач