Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь 7 page

Під час роботи операційна бригада повинна суворо дотримуватись правил асептики та антисептики. Персоналу ОБ забороняється працювати на несправних приладах, апаратах тощо. Потрібно виключити доторкання пацієнта до металевих частин операційного столу, для чого стіл покривається бабовняною тканиною, прогумованою тканиною та простирадлом так, щоб краї звішува­лись з усіх боків операційного столу. У випадку застосування вибухонебезпеч­них та легкозаймистих речовин забороняється використовувати електрохірургічні прилади. Під час операції в зоні, де знаходиться операційна бригада, по­трібно брати проби повітря на наявність анестетиків, кількість яких не по­винна перевищувати нормативу.

Перев’язувальний матеріал та інструментарій, що використовується під час операції, потрібно збирати у призначені ємності.

Відправку біопсійного матеріалу та препаратів на дослідження слід прово­дити в закритих ємностях.

Після закінчення роботи потрібно перерахувати інструментарій, серветки. Персонал ОБ зобов’язаний: привести до ладу робоче місце; провести передстерилізаційну обробку, стерилізацію чи дезінфекцію інструментарію, частин і вузлів приладів та апаратів; апарати згідно з інструкцією з експлуатації при­вести в початкове положення; провести вологе прибирання ОБ із застосуван­ням деззасобів з подальшим ультрафіолетовим опроміненням; перевірити вимкнення струму, вентиляції, газу.

Використані матеріали та відходи виносити з операційної в закритих ємностях. Знищення використаних матеріалів та відходів проводити в муфельних печах за межами ОБ. Про всі недоліки і несправності, що виникли під час роботи, зробити записи в журналі технічного обслуговування та доповісти ке­рівникові.

Запобігання пожежам та вибухам. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

Щоб уникнути самозаймання наркозних препаратів, їх необхідно повільно зливати в герметично закриті ємності, не допускаючи розбризкування. Після зливання наркозних препаратів потрібно промити теплою водою випаровувач та всі його деталі, що знімаються.

В операційній забороняється переливання газів з одного балона в інший та введення інших газів і наркозних речовин у балон, де містяться стиснені гази. В операційній і наркозній забороняється використання відкритого вогню та електронагрівальних приладів. Забороняється при введенні наркозу застосовувати несправні прилади. Підлогу в операційній необхідно регулярно мити, щоб вона не втратила свою електропровідність. Натирати підлогу воском чи лаком забороняється.

Ремінні передачі обладнання не повинні розташовуватись у зонах підвище­ної концентрації наркозних речовин. Забороняється змащувати ремені кані­фоллю, воском та іншими речовинами.

Забороняється заклеювати частини наркозного апарата лейкопластирем (іншим діелектриком), застосовувати шланги з неантистатичної гуми, замінювати зламані частини на частини з діелектрика.

Примітка. Усі частини наркозного апарата виготовляються з електропровідних матеріалів.

У випадку вибуху або пожежі в операційній потрібно:

— повідомити керівника;

— знеструмити приміщення ОБ;

— вивести персонал з небезпечної зони;

— спробувати загасити пожежу, використовуючи підручні засоби;

— надати першу медичну допомогу потерпілим.

При ураженні людини електричним струмом необхідно надати потерпілому першу медичну допомогу: негайно припинити дію електричного струму, відключивши електроустановку з джерела живлення, а при неможливості від­ключення — відтягнути його від струмопровідних частин за одяг або застосу­вавши підручний ізоляційний матеріал.

У разі відсутності у потерпілого дихання і пульсу необхідно робити йому штучне дихання і непрямий (зовнішній) масаж серця, звернувши увагу на зіниці. Розширені зіниці свідчать про різке погіршення кровообігу мозку. При такому стані необхідно негайно приступити до оживлення потерпілого і викликати швидку медичну допомогу.

Правила безпеки при використанні балонів із скрапленими, зрідженими і розчинними газами

Експлуатація балонів ведеться відповідно до вимог «Правил обладнання і безпечної експлуатації ємностей, які знаходяться під тиском». Балони обслуговують спеціалісти, що пройшли відповідне навчання і мають посвідчення. Приміщення, де проводяться роботи з такими балонами, повинні мати при­пливно-витяжну вентиляцію і засоби пожежогасіння, відповідати санітарним нормам. Припливно-витяжна вентиляція включається не менше як за 30 хв до початку роботи. Працювати при несправній вентиляції забороняється.

Перед початком роботи перевіряють балони з метою встановлення їх надій­ності. Звертають увагу на чистоту зовнішньої поверхні, текст, колір написів і смужки, перевіряють стан вентиля, нарізки штуцера, дату перевірки. У ви­падку виявлення вм’ятин, слідів жиру, простроченого терміну огляду балони використанню не підлягають. Балони місткістю 40 л при підключенні до обладнання необхідно закріплювати у вертикальному положенні для запобігання падінню, не можна зіштовхувати балони з іншими предметами. Також пе­ревіряють і продувають штуцер. Вентиль відкривається спеціальним ключем на півоберта. Різко відкривати вентиль, у тому числі ударами, забороняється. При відкриванні вентиля необхідно знаходитись навпроти штуцера. Переві­ривши наявність у накидній гайці фібрової прокладки, приєднують редуктор (використовують тільки стандартні знежирені прокладки). Після приєднання редуктора повільно відкривають вентиль, встановлюють необхідний робочий тиск, перевіряють герметичність з’єднань (мильним розчином). У випадку негерметичності закривають вентиль, знижують тиск, закріплюють з’єднання. Усувати несправності під тиском забороняється. У вечірні години робота може виконуватись при електроосвітленні. Не можна накривати балони чохлами з тканини, користуватись будь-якими видами вогню; знаходитись перед ре­дуктором, штуцером вентиля під час відкриття вентиля балона; застосовувати редуктор, який має надпис «Кисень», для балона з киснем, щоб уникнути ви­буху.

Охорона праці в рентгенологічних відділеннях (кабінетах)

За даними сучасних інформаційних джерел, стан променевої діагностики в Україні необхідно визнати таким, який не повною мірою відповідає світовим стандартам. Однією з головних причин цього є те, що променеві дослідження слід вважати однією з найбільш капіталомістких галузей системи охорони здоров’я. Зрозуміло, що за таких умов наявність науково обґрунтованих нормативів з питань гігієни та охорони праці під час роботи з джерелами іонізаційного випромінювання та приладами для променевої діагностики відіграє надзвичайно вагому роль у запобіганні виникненню найбільш імовірних зру­шень у стані здоров’я. Важливе місце в раціональному вирішенні означених проблем має низка законодавчих документів, галузевих наказів, а також сані­тарних норм і правил. Зокрема, до їх числа слід віднести Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» (1998), Наказ МОЗ України «Про удосконалення організації служби променевої діагностики та променевої терапії» № 340 від 28 листопада 1997 p., «Норми радіаційної без­пеки України» (1997), а також «Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України» (2001).

Проте враховуючи, що частка рентгенодіагностичних досліджень у форму­ванні колективної дози опромінення населення України за рахунок штучних джерел іонізаційного випромінювання становить близько 75 % їх сумарної ве­личини, виникла нагальна потреба в розробленні Національної програми роз­витку служби променевої діагностики.

Запропоновані такі головні напрями (етапи) перебудови служби променевої діагностики:

1 етап: виконання в повному обсязі Наказу МОЗ України «Про удоскона­лення організації служби променевої діагностики та променевої терапії» і, перш за все, створення відділів променевої діагностики, передусім у великих лікувально-профілактичних закладах, з метою інтеграції можливостей та під­вищення ефективності діяльності конвекційної рентгено- та ультразвукової діагностики, комп’ютерної і магнітно-резонансної томографії.

2 етап: реалізація короткотермінових завдань, які полягають у закінченні перероблення діючих, але застарілих санітарних норм і правил щодо організа­ції роботи та експлуатації рентгенодіагностичних апаратів у дільничних, ра­йонних, міських та обласних лікарнях з використанням підсилювачів рентге­нівського зображення; модернізація парку флюорографічної апаратури; вста­новлення мамографів, комп’ютерних і магнітно-резонансних томографів та сучасних апаратів для ультразвукової діагностики.

Слід зауважити, що основні заходи щодо профілактики негативного впливу різних джерел іонізаційного випромінювання мають ґрунтуватися на про­відних положеннях Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань».

У ст. 1 розділу І «Загальні положення» наведено визначення та тлумачення основних термінів, які використовуються: іонізаційне випромінювання, втру­чання, ефективна доза опромінення тощо. Зокрема, термін «професійне опро­мінення» означає опромінення персоналу в процесі здійснення його трудової діяльності.

Статті 2 і 3 визначають сферу дії закону, який регулює правові відносини між державою, юридичними і фізичними особами, що виникають під час безпосередньої діяльності, та визначає права працівників на забезпечення захисту від впливу іонізаційного випромінювання. Так, передбачається компенсація за перевищення встановлених норм меж опромінення та відшкодування збит­ків, заподіяних унаслідок дії різних доз іонізаційного випромінювання.

Статті 5, 6 і 7 розділу II «Основні дозові межі опромінення та рівня втручання» містять пояснення щодо основних дозових меж опромінення населення та персоналу, який контактує з джерелами іонізаційного випромінювання, правил залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків.

Так, основна дозова межа індивідуального опромінення населення не може перевищувати 1 мЗв. Разом з тим, дозова межа медичного персоналу не повин­на бути більшою за 20 мЗв; при цьому допускається її збільшення до 50 мЗв у тому випадку, якщо середньорічна доза опромінення протягом 5 років поспіль не перевищує 20 мЗв. Залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх на­слідків допускається лише на добровільних засадах або за контрактом, в яко­му обумовлюється можлива доза опромінення протягом усього часу роботи. До подібних робіт допускаються особи, не молодші 18 років, які не мають медич­них протипоказань. Суворо заборонено залучати до ліквідації радіаційних ава­рій та їх наслідків жінок дітородного віку.

У ст. 13 розділу III «Забезпечення захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань» передбачені обов’язкові для лікувально-профілактичних закладів види діяльності, що полягають у:

— здійсненні контролю та обліку індивідуальних доз опромінення персо­налу;

— організації проведення попередніх та періодичних медичних оглядів персоналу;

— регулярному інформуванні персоналу щодо рівнів іонізаційного випро­мінювання на робочих місцях і значень отриманих ними доз опромінення.

Обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо захисту людини у випадку виникнення радіаційних аварій, унаслідок впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, харчових продуктах, продовольчій сировині та пит­ній воді, викладені уст.14, 15 і 16 розділу III, в яких передбачено, що обов’язковим є створення науково обґрунтованих планів захисту персоналу і населення від потенційно можливих аварій та їх наслідків і, зокрема, забезпе­чення наявності на місцях засобів оповіщення, забезпечення ліквідації наслід­ків радіаційних аварій, медичного та індивідуального захисту, засобів індиві­дуального дозиметричного контролю тощо.

У ст. 19 і 21 розділу IV «Компенсація та відшкодування шкоди» викладені вимоги щодо встановлення компенсацій за перевищення річної основної дозової межі опромінення у випадках виконання професійної діяльності в небез­печних умовах. Зокрема, передбачені виплати 1—2 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян за 1 мЗв перевищення річної дозової межі опромінен­ня. Особи, винні у порушенні законодавства щодо захисту людини від впливу іонізаційних випромінювань, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Для керівників лікувально-профілактичних та вищих навчальних закла­дів медичного профілю, працівників, які контактують із джерелами іонізацій­них випромінювань, настільною книгою мають бути відповідні Норми радіа­ційної безпеки України (НРБУ).

Зараз такими є Норми радіаційної безпеки, затверджені у 1997 р. (НРБУ- 97), які визначають систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для сус­пільства загалом та встановлюють два підходи до забезпечення протирадіацій­ного захисту, що принципово відмінні за змістом:

— 1-й підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких видів практичної діяльності в умовах нормальної експлуатації інду­стріальних та медичних джерел іонізаційного випромінювання;

— 2-й підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких видів діяльності в умовах аварійних ситуацій.

Варто зазначити, що відповідно до НРБУ-97 встановлюються категорії осіб, які зазнають опромінення.

Категорія А (персонал) — особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють із джерелами іонізаційних випромінювань.

Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізаційних випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об’єктами, що пов’язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові дози опромінення.

Категорія В — усе населення.

Для визначених категорій осіб передбачені певні ліміти доз опромінення, які наведені в табл. 2.

Слід підкреслити, що особи, молодші 18 років, не допускаються до роботи з джерелами іонізаційного випромінювання.

Таблиця 2. Ліміти доз опромінення, мЗв/рік

Індивідуальний дозиметричний контроль у конкретних для кожного випадку обсягах є обов’язковим для осіб категорії А, серед яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв/рік. У разі проведення індивіду­ального дозиметричного контролю мають враховуватись індивідуальні умови опромінення працівників (мал. 22).

Допустимі рівні опромінення персоналу категорії Б за індивідуальною ефективною річною дозою не повинні перевищувати відповідних значень, вказаних вище. Рівень радіоактивного забруднення шкіри, особистого одягу та робочих поверхонь встановлюється на рівні 1/10 відносно відповідних значень для категорії А.

З метою запобігання потенційному опромі­ненню плода для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, вводиться до­даткове обмеження опромінення: середня екві­валентна доза зовнішнього локального опромі­нення шкіри в нижній частині живота за будь - які два послідовні місяці не повинна перевищу­вати 2 мЗв. У разі діагностування вагітності ця доза не має перевищувати 2 мЗв за весь період вагітності. Жінка, віднесена до персоналу категорії А, в якої діагностовано вагітність, повідо­мляє про це адміністрацію підприємства, яка у свою чергу має створити для неї всі необхідні умови праці.

Сферу дії НРБУ-97 значно зміцнює та розширює документ «Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення» (НРБУ-97/Д-2000), який логіч­но віддзеркалює найновіші досягнення, накопичені світовим співтовариством у галузі радіаційного захисту від потенційного опромінення, узагальнює остан­ні публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ) та Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

Зокрема, до цього документа введено такі положення, як концепція потен­ційного опромінення, групи джерел потенційного опромінення, система регла­ментів, що містить референтні рівні доз і ризиків потенційного опромінення, а також обґрунтована класифікація радіоактивних відходів.

Установлено, що рівень обмежень щодо потенційного опромінення визначають імовірність настання критичної події та величина дози потенційного опромінення. Тому провідними слід вважати такі принципи протирадіацій­ного захисту:

1) принцип виправданості: будь-яка практична діяльність, унаслідок якої можливе потенційне опромінення людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не корисніша для осіб, що опромінюються, та суспільства загалом порівняно зі шкодою, яку ця діяльність може завдати як нинішньому, так і майбут­нім поколінням у зв’язку з можливим виникненням критичної події;

2) принцип неперевищення: усі види практичної діяльності, що підлягають санітарному нагляду, не повинні супроводжуватися перевищенням тих зна­чень доз та імовірностей потенційного опромінення, які регламентуються, і отже, перевершувати поріг можливих детерміністичних ефектів;

3) принцип оптимізації: імовірність виникнення критичних подій та дози потенційного опромінення, а також кількість осіб, які можуть опинитися у зоні впливу подібних джерел, мають бути настільки низькими, наскільки це можливо з урахуванням екологічних та соціальних факторів, передусім у ході реалізації різноманітних медичних процедур.

Залежно від видів та масштабів наслідків реалізації різноманітних критич­них подій встановлено чотири групи джерел потенційного опромінення.

До першої групи відносять джерела потенційного опромінення, що можуть спричинити опромінення окремої людини або обмеженої групи людей. Потен­ційне опромінення цією групою джерел є головною причиною «радіаційних нещасних випадків на виробництві», а також променевих травм серед осіб, що опинилися в ситуації випадкового контакту із загубленими (викраденими) джерелами іонізаційного опромінення.

У другу групу включені джерела, пов’язані з радіаційними аваріями, наслідками яких можуть стати опромінення значних контингентів населення або радіоактивне забруднення об’єктів довкілля.

До складу третьої групи входять джерела, опромінення якими пов’язане з подіями, що можуть відбутися в майбутньому (у тому числі і у віддаленому) на звільнених від санітарного нагляду об’єктах унаслідок природних аномальних процесів і катастроф а також ненавмисних вторгнень людини, через що під опромінення може підпадати населення, яке опинилося в момент цієї події у зоні дії подібного джерела. Цей тип ситуації варто враховувати передусім під час проектування сховищ радіоактивних відходів.

І нарешті, до четвертої групи відносять особливі випадки використання джерел потенційного опромінення пацієнтів під час проведення радіорентген - діагностичних процедур у лікувально-профілактичних закладах.

Найбільш повно питання реалізації заходів протирадіаційного захисту відображені у виданні «Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України» (ОСПУ), що діють з 1 липня 2001 р. Так, згідно з основними положеннями ОСПУ, серед великого переліку вимог до організації протирадіацій­ного захисту передбачено, що проведення робіт із джерелами іонізаційного ви­промінювання може здійснюватися лише за наявності санітарного паспорта та суворого дотримання адміністрацією підприємства або лікувально-профі­лактичних закладів відповідних обов’язків, а персоналом категорії А — нор­мативних вимог.

Санітарний паспорт (додаток) є головним документом МОЗ України, який надає право на проведення робіт із джерелами іонізаційних випромінювань та видається територіальним органом державної санітарно -епідеміо­логічної служби, що має радіологічний відділ. Санітарний паспорт не видаєть­ся доти, доки на підприємстві не будуть забезпечені всі необхідні умови для виконання радіаційно-гігієнічних регламентів, передбачених НРБУ-97, НРБУ-97/Д-2000, ОСПУ-ОІ та іншими нормативними документами.

Підприємства, приміщення та установи, призначені для робіт із джерелами іонізаційного випромінювання, у тому числі сховища радіонуклідів, мають прийматися спеціальною комісією у складі представників державної санітарно- епідеміологічної служби, інспекції Державного комітету з нагляду за охоро­ною праці та державного пожежного нагляду.

Комісія складає відповідні акти, в яких мають бути відображені особливос­ті роботи з відкритими та закритими джерелами або пристроями іонізаційного випромінювання. Слід підкреслити, що ліцензія на проведення робіт із джере­лами іонізаційного випромінювання видається тільки за наявності санітарно­го паспорта. Термін дії санітарного паспорта не може перевищувати 5 років.

Робота із джерелами іонізаційних випромінювань має проводитися відповідно до інструкцій з радіаційної безпеки, в яких викладаються порядок про­ведення цих робіт, обліку, збереження, видачі і транспортування джерел іоні­заційного випромінювання та утримання приміщень, дані щодо засобів індиві­дуального захисту та охорони праці і безпеки під час роботи з радіонуклідами, заходів щодо запобігання, виявлення і ліквідації радіаційних аварій, органі­зації проведення радіаційного контролю тощо.

Тому адміністрація підприємства або лікувально-профілактичного закладу несе повну відповідальність за забезпечення радіаційної безпеки виконуваних робіт і зобов’язана:

— забезпечити одержання санітарного паспорта та ліцензії;

— запровадити певний порядок допуску до робіт із джерелами іонізаційно­го випромінювання;

— підготувати і застосувати технічні, організаційні та гігієнічні заходи, необхідні для забезпечення протирадіаційного захисту персоналу та населен­ня і фізичного захисту джерел іонізаційного випромінювання;

— проводити навчання, інструктаж і перевірку знань правил радіаційної безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, здійснювати постійний конт­роль за дотриманням персоналом вимог усіх інструкцій і правил;

— проводити позачерговий інструктаж і перевірку знань правил радіацій­ної безпеки у разі зміни характеру і класу робіт із джерелами іонізаційного випромінювання;

— організувати своєчасне проходження персоналом медичних оглядів за встановленою для підприємств або лікувально-профілактичних закладів схемою.

Водночас персонал, який належить до категорії А:

1) повинен проходити обов’язкові попередні медичні огляди під час при­йняття на роботу та періодичні медичні огляди — не рідше одного разу на рік;

2) у випадку, якщо в ході проведення періодичного медичного огляду у працівника виявлене захворювання, що має професійний характер, адміністрація повинна забезпечити працівнику прийнятну альтернативну роботу поза зоною впливу іонізаційних випромінювань;

3) може бути допущений до роботи лише після проходження навчання, ін­структажу і перевірки знань правил безпеки, охорони праці та виробничої са­нітарії, комплексу діючих інструкцій тощо;

4) повинен бути застрахований для відшкодування можливого ризику для здоров’я або втрати життя;

5) має дотримуватися норм і правил з радіаційної безпеки, а також вимог інструкцій з експлуатації приладів та захисного устаткування, використання засобів індивідуального захисту і спецодягу;

6) повинен негайно повідомляти відповідальним особам про всі порушення в роботі устаткування або будь-які інші відхилення від нормального режиму роботи;

7) не має права використовувати будь-які операції, не передбачені посадо­вими інструкціями, інструкціями з охорони праці і радіаційної безпеки.

Рентгенівське випромінювання має шкідливий вплив на організм людини. Найтяжчі наслідки, які може спричинити дія радіації на людський орга­нізм, — променева хвороба, яка призводить до порушення функцій всіх орга­нів. Тому при роботі в рентгенівських кабінетах велике значення має дотри­мання правил техніки безпеки. Головним завданням техніки безпеки і охоро­ни здоров’я в цих кабінетах є радіаційний захист персоналу і пацієнтів.

Рентгенівський кабінет (рентгенкабінет) є системою спеціальних приміщень, рентгенівської техніки і допоміжного устаткування, призначених для виконання рентгенологічних досліджень і променевої терапії. Розрізняють пе­ресувні і стаціонарні рентгенкабінети. Пересувні рентгенкабінети розміщуються, як правило, у кузові вантажного автомобіля, в автобусі, у залізничних вагонах, на морських і річкових суднах. Стаціонарні — у приміщеннях лікарень, поліклінік, у лабораторіях, науково-дослідних інститутах тощо. Вони ді­ляться на діагностичні, флюорографічні і рентгенотерапевтичні.

Рентгенівський апарат і допоміжне устаткування мають постійно знаходи­тись у чистоті і справному стані.

При експлуатації рентгенівських апаратів персонал повинен знаходитись за захисними пристроями або на певній відстані від випромінювача. Ці заходи дають змо­гу зменшити потужність дози до гранично допустимої. З метою захисту персоналу від розсіяного випромінювання апарати для рентгеноскопії мають бути забезпечені спе­ціальним фартухом, рукавицями із просвинцьованої гуми (мал. 23), рукавицями бавовняними, окулярами для адаптації; під час проявлення рентгенівських плівок додатково: фартухом, що не промокає, рукавицями гу­мовими. У кабінеті має бути не менше двох комплектів 313 (засобів індивідуального захисту).

Панель управління, розташована на пристрої для візуального спостерігання рентгенівського зображення, обов’язково розміщується поза використаним пучком випромінювання. Стаціонарні апарати конструюються так, щоб пульт управління був установлений окремо від рентгенівського випромінювача і розміщувався в іншому приміщенні.

Переносні, пересувні і дентальні (для діагностичних досліджень зубів) мають таку систему включення висо­кої напруги, що дає змогу обслуговому персоналу працю­вати з апаратом на відстані не менше 2500 мм від об’єкта дослідження.

Для попередження про небезпеку рентгеноскопічні апарати забезпечуються звуковою сигналізацією. Вона включається при просвічуванні тривалістю більше 5 хв.

Сигнал небезпеки припиняється тільки після виключен­ня високої напруги.

Поряд із вхідними дверима в рентгенкабінет на висоті 1,6 м від підлоги встановлюється світловий сигнал чер­воного кольору з написом «Не входити» (мал. 24). Цей сигнал автоматично включається при підключенні висо­кої наруги.

Стаціонарні апарати для медичних діагностичних до­сліджень, призначені для роботи в операційних, повинні мати кріплення на підлозі, для того щоб виключити по­трапляння рідини під підставку апарата.

Змінні тубуси і наконечники рентгенівських трубок апаратів для променевої терапії, що вводяться в порож­нини тіла людини, мають бути стійкими до дезінфекції кип’ятінням. Апарати в повному комплекті підлягають періодичним і типо­вим випробовуванням.

За інструкцією з техніки безпеки медичний персонал рентгенологічного відділення (кабінету) інструктується перед початком роботи в лікарні (первинний інструктаж), а потім через кожних 3 міс. (повторний інструктаж). Резуль­тати інструктажу заносяться в «Журнал реєстрації інструктажів з питань охо­рони праці»: після проходження інструктажу в ньому мають бути підписи осо­би, що проводила інструктаж, та працівника.

У разі порушення стану здоров’я працівники мають право на відшкодуван­ня заподіяної їм шкоди.

За невиконання інструкції з техніки безпеки медперсонал відділення (кабі­нету) несе дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну від­повідальність.

До початку експлуатації рентгенологічних відділень (кабінетів) власник повинен скласти поіменний список осіб, віднесених до персоналу рентгенологічного відділення (кабінету) — категорія А, згідно з документом про спеціаль­ну освіту, який дає право на роботу в рентгенологічному відділенні (рентгенкабінеті). Список затверджується наказом по установі.

Також власник повинен наказом по установі призначити особу, відповідальну за збереження рентгенівських апаратів (включаючи нестаціонарні) і за радіаційну безпеку.

Рентгенологічні відділення і процедурні кабінети заборонено розміщувати в житлових будинках і дитячих закладах, над палатами вагітних і дітей, у під­вальному і цокольному приміщеннях. Температуру повітря у рентгенкабінетах слід підтримувати на рівні 18—20°С. У них необхідно обладнати окрему від інших приміщень систему вентиляції. Кратність обміну повітря для про­цедурних, кімнат керування і фотолабораторії має становити: приплив — З, витяжка — 4.

Дистанційні елементи керування рентгенодіагностичною апаратурою слід розташовувати поза процедурною рентгенкабінету — у кімнаті управління. Кімната управління має бути зв’язаною з процедурною, переговорним пристроєм, а також оглядовим вікном зі свинцевим склом для спостерігання за пацієнтами та персоналом. Розташування і розмір вікна мають забезпечити нагляд за всіма робочими місцями персоналу.