Міжнародне право та мораль

У розділі V ми розглянули просту форму суспільної структу­ри, яка складається із самих лише первинних правил зобов'язу­вання, і побачили, що навіть у щонайменших, найміцніше пов'я­заних та ізольованих суспільствах ця структура мала серйозні недоліки. Такий режим є, напевно, статичним і змінює свої пра­вила лише в повільних процесах зростання й занепаду; визна­чення його правил є непевним, а з'ясування факту їхнього пору­шення в окремих випадках і застосування соціального тиску до порушників — безладним, непродуктивним і слабким. Ми виз­нали за повчальне уявити собі вторинні правила визнання, змін і винесення судових рішень, типові для національного права, як різні, хоча й споріднені засоби виправлення цих недоліків.

За формою міжнародне право нагадує такий режим первин­них правил, хоча нерідко за змістом його ретельно розроблені норми дуже не схожі на правила примітивного суспільства, і багато з його понять, методів і заходів є такими самими, що й в національному праві. Дуже часто юристи вважали, що найкра­щий спосіб висловити ці формальні відмінності між внутріш­ньодержавним і міжнародним правом — це класифікація оста­ннього як «моралі». Проте, мабуть, очевидно, що така характеристика цієї відмінності може спричинитися до плута­нини.

Інколи наполегливе твердження, що стосунки між держава­ми регулюються лише моральними нормами, випливає з прихи­льності старій догмі, нібито будь-яка форма суспільної структу­ри, що не зводиться до наказів, підкріплених погрозами, може бути лише однією з форм «моралі». Звичайно, можна вживати слово «мораль» у цей всеосяжний спосіб; у цьому разі воно надає нам концептуальний «кошик для паперів», куди підуть правила ігор і клубів, етикет, фундаментальні положення конс­титуційного та міжнародного права, а також норми й принципи, які ми звичайно вважаємо моральними, наприклад загальнопри­йнята заборона жорстокості, шахрайства чи брехні. Заперечення